Газ: від Азії до ЄС

«Переоцінка енергетичної політики пострадянських країн: Україна, Росія і боротьба за газ на просторах від Центральної Азії до Європейського Союзу». Так називалася міжнародна конференція, що відбулася 7-8 березня в знаменитому Гарвардському університеті (Кембридж, США). Її організаторами були Український науковий інститут і Центр російських та Євразійських досліджень ім. Дейвіса, створені при Гарварді.

Захід був задуманий як продовження дуже успішної першої аналогічної конференції від 4-5 лютого 2006 року, де розглядали аспекти газової кризи, яка виникла тоді насамперед в українсько-російських взаємовідносинах (матеріали першої газової конференції можна подивитися в Інтернеті: //video.aol.com/video-detail/conference-the-ukrainianrussian-gas-crisis-and-its-aftermath-s3p1/1438546745). Приводом для конференції-2008 стало чергове загострення газового питання й у контексті внутрішньої політики України, і на міжнародній арені. Тому її організатори і запропонували політологам, економістам, експертам і журналістам розглянути ситуацію, її розвиток за два останні роки, спробувати оцінити сучасний стан і спрогнозувати подальший розвиток подій на газовому ринку Євразії.

Про основні проблеми російсько-європейських енерговідносин на сьогодні розповів доктор Німецького інституту економічних досліджень (Берлін) Фердінанд Павло. Він зазначив, що російсько-український газовий конфлікт Європі слід розглядати як чіткий сигнал до пробудження. Необхідні диверсифікація джерел і шляхів доставки енергоносіїв, менеджмент криз і ризиків по газу, глобальна інтеграція гравців енергетичного ринку - видобувних країн (і компаній), транзитерів і покупців. Та насамперед Європі потрібна єдина політика в енергетиці, чого поки що не вдається досягти. Нещодавно проти такої єдності була Німеччина, сьогодні - Франція.

Ще категоричніше висловився Джин Фішель, старший аналітик Бюро досліджень і аналітики Держдепартаменту США (Вашинг­тон). Він заявив, що в нього немає сумнівів у тому, що підвищення цін на газ для України пов’язане з заявою про приєднання до плану ПДЧ і бажанням вступити в НАТО. На його думку, це і є політичний тиск на Україну. Д.Фішель переконаний, що добре позиціоно­вана Україна - це центральноєвропейська країна з чіткою євроспрямованістю. Крім того, зазначив він, і Європі час уже визначитися зі своїм ставленням до енергетичної політики - як власної, так і «Газпрому», і виступити на захист України.

Третя сесія конференції була найбільш предметною: «Від постачальника до покупця: механізми цін, транзит, неформальні структури». На ній розгорілися найсерйозніші словесні баталії (хоча я можу бути суб’єктивною, тому що теж виступала на цій сесії). Утім, кожна доповідь викликала досить гостре обговорення, і передати це в одній статті просто неможливо.

Дискусію розпочав доктор економічних наук, заступник генерального секретаря Секретаріату Енергетичної хартії Андрій Конопляник (Брюссель, Москва). Його доповідь «Ме­ханізми оцінки газу - прозорі та непрозорі» стосувалася, зокрема, і моделей оцінки вартості транзиту. Доповідач посилався на дослідження, опубліковане Секретаріа­том Енергетичної хартії «Тарифи за транзит газу в окремих країнах Договору до Енергетичної хартії». Що ж до «РосУкрЕнерго» та інших посередників у торгівлі газом, то пан Коно­пляник, по суті, пропонує зберегти діючу схему. Зокрема для України, на його думку, це дасть змогу забезпечити «м’яку посадку» при переході на ринкові відносини в газовій галузі.

Йому заперечили, що за сучасних умов це тільки теорія. На практиці ж особисті доходи менеджерів посередницьких компаній спонукають їх будь-якими способами «робити себе та посередницькі компанії незамінними».

Роман Купчинський (партнер AZEast Group, групи міжнародних консультантів), відомий борець із «РосУкрЕнерго» в усіх його проявах, намалював досить непривабливу картину того, як ті самі «Газпром» і РУЕ перетворюються на справжнього спрута, який дедалі сильніше розростається, коли породжені ними численні дочірні підприємства вже починають «пожирати» материнські компанії. В Євразії їх понад п’ятдесят. Од­на подібна структура з’явилася вже й у США...

У неофіційних розмовах з учасниками конференції довелося почути, що непрозорість роботи посередників (насамперед РУЕ) заважає тому самому «Газпрому» повноцінно вийти на одну з провідних світових бірж.

Свій погляд на поставки газу і змагання за його транзит на Євразійському континенті представив Хрістоф ван Агт (IEA Adviser on Caspian Affairs, Париж), який проаналізував діючі та майбутні шляхи транспортування газу. Він зазначив, що енергокарта континенту може змінюватися, що повинні враховувати учасники ринку. І, роблячи вибір, важливо при цьому не помилитися в економічних і політичних аспектах.

Як резюме наведу слова професора М.Балмаседи: «Безумовно, рух до ринку в країнах колишнього СРСР спостерігається, і сама конференція тому підтвердження. Однак поки що вплив політики великий і «Газпром» залишається знаряддям політичного тиску на Україну і ЄС».

Не можу не погодиться і з В.Саприкіним у тому, що для нас було дивовижно, що так багато західних експертів (зі США та Європи) не тільки детально знають і відстежують події в газовій сфері України, а й співпереживають їй під час «газових війн». Водночас більшість західних експертів констатують, що український газовий сектор працює непрозоро, не реформований і загруз у корупції. Про корупцію (і не тільки в Росії та Україні, а й у Європі) було сказано чимало. Свідомо не пишу про це, тому що юридично не можу поки що все це підтвердити. Адже свобода слова передбачає і відповідальність за сказане та написане.

Однак перспектива переходу на прозорі схеми (наскільки це можливо у світі взагалі) залишається. До цього варто і потрібно прагнути. І не тільки Україні.