ГАЗ ПО-УГОРСЬКОМУ: ПОВТОРЕННЯ ПРОЙДЕНОГО?

На суді, що триває у Сан-Франциско над колишнім прем’єром України Павлом Лазаренком, іноді спливають цікаві факти. Зокрема про те, як справді працює газовий ринок країни.

Так, Теодорос Кавальєрос, член ради директорів і акціонер компанії «Ітера» (Itera Group), яка монополізувала кілька років тому постачання газу в Україну, заявив суду, що влітку 1996 року він перевів 25 млн. дол. сімома платежами на рахунок компанії Bainfield Company Ltd у швейцарському банку, не знаючи, що це за компанія і за що вона отримує гроші. Тим часом, за даними Генеральної прокуратури України, компанія Bainfield належала на 51% Лазаренку й на решту 49% — його партнерові Петру Кириченку.

Адвокати Лазаренка факту отримання грошей не заперечують, але заявили суддям, що їхній клієнт був акціонером «Ітери» і отримані ним мільйони — частка його прибутку. Сама компанія заявила, що Bainfield із нею ніяк не пов’язана і не є її засновником.

У 1996—1997 рр. «Ітера» постачала українським споживачам туркменський газ. За умовами контракту, більша його частина оплачувалася продукцією, що закуповується в Україні. У ході проведення цих операцій партнерами «Ітери» були десятки українських та іноземних компаній, відомостей про реальних власників яких, включно з Bainfield Company Ltd., «Ітера» не мала.

В «Ітері» навіть підкреслили: «якщо по завершенні судового розгляду буде встановлено, що Bainfield Company не здійснювала товарних поставок до Туркменії і незаконно привласнила переведені їй кошти, то «Ітера» залишає за собою право звернутися до суду з позовом про їх повернення».

Що ж, бажання повернути свої гроші дуже похвальне. Цікаво, чи зможе повернути свої гроші Україна. Адже, попри те, що ні Лазаренка, ні «Ітери» на українському ринку немає, справа їх живе...

Нині транспортуванням газу в Україну займається угорська компанія Eural Trans Gas, заснована в грудні 2002 року трьома румунськими безробітними й одним ізраїльтянином. А через день вона вже отримала права оператора транзиту газу, що закуповується компанією «Нафтогаз України» в «Туркменнафтогазу» в 2003—2006 роках.

І непогано на цьому заробила. Як повідомила її спостережна рада, 2003 року компанія продала 31,7 млрд. кубометрів газу, із яких 2,7 млрд. — до Польщі й Німеччини, а 29 млрд. — в Україну. Ще 4 млрд. кубів перебувають у газосховищах України. Оборот ETG становив 2,1 млрд. дол., а операційний прибуток — майже 188 млн.

Перспективи і взагалі видаються райдужними. 2004 року ETG планує збільшити виторг від реалізації газу на 30— 40%, до 2,6—2,8 млрд. дол. Цього вдасться досягти за рахунок збільшення поставок у Польщу, які компанія розпочала наприкінці 2003-го, і на кінець 2006-го, за укладеними контрактами, має прокачати до цієї країни 3 млрд. кубометрів газу.

Нині готується рішення про збільшення статутного капіталу ETG з 12 тис. дол. до 100 млн. і зміну організаційної форми. При цьому у статутний капітал буде вкладено частину прибутків компанії за 2003 рік.

При чому тут Україна? Та наче й справді ні при чому. Торік ми віддали ETG газовий ринок Польщі, компанія JKX Gas розпочала експорт газу у Словаччину (під гарантію ETG). Відомо, що після перереєстрації почнуть працювати дружні Еural структури в Угорщині.

Оскільки через свій офшорний статус ETG не може самостійно продавати газ в Угорщині, до схеми ввели нового учасника — швейцарську фірму BOTHIL. Вона вже почала працювати в Угорщині, плануючи до 2010 року щорічно поставляти на місцевий ринок до 900 млн. кубометрів газу. Місцеві ціни на газ цілком на рівні, отже «новачок» теж непогано заробить, мільйонів 750—800 доларів. Цікаво, для кого?

Фактично для «Нафтогазу України» відкритим залишився тільки румунський ринок. Та й там ми продаємо газ спільної компанії, що наполовину належить «Газпромові». Справді, при чому тут Україна? Це справа ETG, або, точніше, її реальних власників.

До речі, питання до «Нафтогазу» — що спільного в нього з Eural, і чому він поступається їй ринками? Адже при експорті втрачається чимала сума: мито становить 10 дол. за тисячу кубометрів експортованого газу, і, з урахуванням того, що ETG збирається щорічно продавати до 5 млрд. кубометрів на рік, це, як мінімум, 50 млн. дол., не отриманих українським бюджетом. Якраз на ці самі 10—15 дол. за тисячу кубометрів Eural знижує ціни для європейських споживачів. Очевидно, багатому українському бюджетові гроші з цих газових ринків не потрібні?

Тоді вони знадобляться акціонерам угорської компанії. Щоправда, за рік тих міняли, як рукавички. Власниками акцій компанії були вже і кіпрські, і сейшельська фірми. Нині, після серії перепродажів, їхнє місце зайняли англійська Atlantic Caspian Resources PLS (ACR, 44,67%), голландська JKX Gas BV (30%, структури цієї групи здійснюють видобуток у Полтавській області) і австрійська DEG Handels (ще 25,33%). При цьому наприкінці минулого року Atlantic Caspian була класичним банкрутом із величезними збитками: за півтора року — 41,8 млн. фунтів стерлінгів.

У середині грудня минулого року Atlantic Caspian конвертувала борги перед кіпрською офшоркою Denby Holdings (14,8 млн. дол.) у 91-відсоткову частку у своєму капіталі. Проте 18 березня ц.р. Верховна Рада Криму підтримала пропозицію британської компанії Atlantic Caspian Resources PLS. побудувати морський транспортно-промисловий комплекс у районі озера Донузлав. Початковий обсяг інвестицій — 500 млн. дол. США. Цікаво, чиї це гроші? Англійських власників у компанії вже менше 10%.

Взагалі, єдиним зрозумілим елементом «великої газової угоди» є входження в капітал ETG нідерландської JKX Gas BV, формальним учасником якої є англійська JKX Oil & Gas. Близько 8,9% акцій останньої належать «Нафтогазу України».

За британців також можна порадіти: три роки продажу газу в Словаччині забезпечать їм дохід на рівні, мінімум, 80 млн. дол. Із урахуванням того, що, за підсумками 2002-го, в Україні вони офіційно отримали 0,67 млн. дол. збитків, це серйозно підрихтує їхні справи. До того ж нині компанії належатиме й 30% частки прибутку ETG, або понад 60 млн. дол. щорічно. Це вам не Лазаренко...

Про власників решти 70% акцій Eural складно сказати що-небудь певне. У випадку з «Ітерою» прояснення ситуації довелося чекати вісім років і розгляду справи в американському суді. Може, з урахуванням нагромадженого досвіду, тепер упораємося швидше?