ГАЕС спотикання

У проекті Програми діяльності Кабінету міністрів Юлії Тимошенко «Український прорив: для людей, а не політиків» завершення будівництва Дністровської ГАЕС, що має стати найпотужнішою в Європі гідроакумулюючою станцією, визначено як один із пріоритетів. Однак, попри відповідний указ президента України, численні рішення РНБО, запланований на 22 грудня 2007 року пуск першого гідроагрегата Дністровської ГАЕС так і не відбувся. Не викликають довіри і обіцянки вже нового міністра палива та енергетики Юрія Продана запустити його також у грудні, але вже 2008 року.

То чи був ультиматум?

У березні в Чернівцях відбулося вже 31-ше (!) засідання спільної українсько-молдовської демаркаційної комісії. Проте інформаційне повідомлення щодо прогресу у вирішенні спірного питання про винесення лінії дер­жавного кордону на греблі буферного гідровузла каскаду Дністровських ГЕС, яке традиційно — від зустрічі до зустрічі — цікавить громадськість, поширене прес-службою Чернівецької облдержадміністрації, було на диво лаконічним. Чернівецькі чиновники обмежилися скупою фразою про те, що для розв’язання цієї проблеми «спільна українсько-молдовська демаркаційна комісія вирішила провести зустріч експертів обох сторін з виїздом на місце в найближчий час».

І це попри те, що у липні 2008-го виповниться вже п’ять років з часу, коли 11 озброєних автоматами молдовських прикордонників на чолі з трьома офіцерами під загрозою застосування зброї зайшли з боку своїх постів «Козлів» та «Неславча» на територію Дністровської ГЕС-2 і виставили охорону на греблі Дністровського буферного гідровузла. Тепер ті 17,35 га землі на правому березі Дністра, на яких розташована друга частина греблі Дністровської ГЕС-2 та нижнього водосховища Дністровської ГАЕС (ДГАЕС), опинилися відрізаними від решти об’єкта: де-факто за кордоном Української держави.

На відміну від чернівецьких посадовців, київські виявилися багатослівнішими. Як повідомив УНІАН із посиланням на члена українсько-молдовської демаркаційної комісії Анатолія Касьянен­ка, Молдова вимагає від України надати їй частку в Дністровській ГАЕС, що будується, або сплатити вартість землі, на якій ведеться будівництво. В іншому разі погрожує закрити доступ українським будівельникам на молдовську територію.

За даними УНІАН, причиною такої позиції молдовської сторони стало повернення створеному 2004 року ВАТ «Укргідро­енерго» функцій головного замовника будівництва станції відповідно до наказу №14 «Про замовника будівництва Дністровсь­кої ГАЕС» від 16 січня голови Мін­паливенерго України Ю.Продана. Цим наказом іншу юридичну особу — ВАТ «Дністровська ГАЕС» — вже вдруге за останні три роки цього статусу позбавили. Натомість, як повідомив авторові цих рядків речник МЗС України Василь Кирилич, на засіданні українсько-молдовської демаркаційної комісії питання про можливу заборону доступу українським будівельникам на молдовську територію не обговорювалося. Робота над винесенням лінії державного кордону на греблі буферного гідровузла каскаду Дністровських ГЕС триває. Пан Кирилич також зазначив, що поява у ЗМІ саме такої інтерпретації позиції Молдови може бути комусь вигідною.

Проте, якщо повідомлення ЗМІ все ж таки відповідають дійсності, то зрозуміти, чому зміна головного замовника будівницт­ва так роздратувала молдовську сто­рону, нескладно. Ад­же згідно з чинним українським законодав­ством, ВАТ «Укргідро­енерго» як стовідсотково дер­жавна енергетич­на компанія, не підлягає при­ватизації, отже, мол­довська сто­рона не може претендувати на пакет акцій у цьому підприємстві.

Водночас незрозуміло, чому Молдова не протестувала проти зміни замовника будівництва у грудні 2005-го, коли це сталося вперше. Залишається лише припускати, що в арсеналі тих сил, які змагаються за контроль над станцією, присутні вагомі аргументи, здатні вплинути на позицію навіть суверенної держави.

Тож у разі закриття доступу на молдовську частину території будівництва Україна ризикує так ніколи й не завершити спорудження шостої (!) за масштабами будови подібного типу у світі.

Ще раніше директор гідровузла Анатолій Жук не раз попереджав, що робота буферного гідровузла ГЕС-2 багато в чому залежить від десятка контрольно-вимірювальних приладів підземного стану гідротехнічних споруд, кабельної та електричної мереж, а також лінії зв’язку, які розміщені саме на території Молдови. Деякі з них треба обслуговувати ледь не щотижня. З огляду на те, що головним завданням ГЕС-2 залишається регулювання водного режиму Дністра, у тому числі під час паводків, можливі наслідки виконання молдовського ультиматуму про недопущення на свою територію українських фахівців страшно навіть уявити.

До того ж, за висновками обласного КРУ, яке ревізувало об’єкт 2003 року, якщо не вживати заходів з якнайшвидшої добудови об’єкта, то вбудована в аргелітову скелю ГАЕС разом з усім своїм проіржавілим обладнанням може просто зсунутися у Дністер. За оцінками спеціаліс­тів МНС, у різі катастрофічного зсуву вузьке русло Дністра буде перекрите суцільним масивом зав­вишки 20 метрів, і тоді вже точно не обійтися без прориву греблі і затоплення цілих населених пунктів.

Атака клонів

Про можливу ліквідацію зареєстрованого виконкомом Новодністровської міської ради Чернівецької області у березні 1999 року ВАТ «Дністровська ГАЕС», 87,4% акцій якого належать НАК «Енергетична компанія України» (ще 11,48% акцій ГАЕС контролює афілійована особа НАК «ЕКУ» — ВАТ «Укргід­роенерго», разом виходить 98,88%), вперше заговорили ще кілька років тому. Згідно з повідомленням прес-служби Чернівецької ОДА, наприкінці жовтня 2005 року, перебуваючи у Новодністровську, тодішній перший заступник міністра палива та енергетики — президент НАК «Енергетична компанія України» Юрій Продан зізнався, що «надає перевагу включенню Дністровської ГАЕС до ВАТ «Укргідро­енерго».

Серед аргументів прихильників передачі цілісного майнового комплексу Дністровської ГАЕС на баланс ВАТ «Укргідро­енерго» переважав такий: Світовий банк навряд чи погодиться кредитувати в значних обсягах невелике ВАТ «Дністровська ГАЕС», але не відмовиться мати справу з потужною енергокомпа­нією «Укргідроенерго» (об’єднує сім станцій на Дніпрі та одну на Дністрі). В 2005 році з’ясувати у чиновників Чернівецької ОДА, чи можна говорити про «сімейну змову» із захоплення Дністров­ської ГАЕС з огляду на ту обставину, що заступник голови правління ВАТ «Укргідроенерго» Петро Продан, який курирує проведення тендерів, і Юрій Продан є рідними братами, тоді так і не вдалося…

Збори акціонерів ВАТ «Дністровська ГАЕС», на яких було розглянуто питання ліквідації компанії, відбулися у грудні 2005-го. І хоча статусу голов­ного замовника будівництва станції зазначене товариство позбавили, отримати кредит Світового банку ВАТ «Укргідроенерго», яке перебрало на себе цей статус, так і не вдалося. 17 січня 2008 року Світовий банк прийняв рішення не надавати кредиту в 250 млн. дол. на завершення першої фази будівництва Дністровської гідроакумулюючої електростанції у Чернівецькій області.

Мабуть, чи не єдиними, хто щиро зрадів такому рішенню банкірів, стали представники Національного екологічного центру України, які й досі переконані, що з добудовою ДГАЕС, покликаною зберігати вироблену на АЕС електроенергію, «в Україні остаточно запанує енерговитратна економіка на догоду «атомному лобі». Попри те, що згадана точка зору не позбавлена логіки, наразі йдеться про інше.

Невиконаною залишилася обіцянка голови правління ВАТ «Укргідроенерго», Героя України Семена Поташніка завершити будівництво першого агрегату Дністровської ГАЕС (яка споруджується майже 24 (!) роки) до кінця 2007-го. Хоча 2006 рік справді ознаменувався фінансуванням будівництва з держбюджету у розмірі 260 млн. грн. та цільовою надбавкою до тарифу за вироблену структурами «Укргідроенерго» електроенергію, але у головному фінансовому документі країни на 2007 рік коштів на добудову ГАЕС не передбачили взагалі. А напрацювати варіанти самостійного забезпечення довгобуду коштами ВАТ «Укргідроенерго» так і не змогли.

Далі — більше. Ліквідувати ВАТ «Дністровська ГАЕС» ні у грудні 2005 року, ні впродовж 2006-го та першої половини 2007 року теж не вдалося. З’ясувалося, що у разі передачі держмайна від однієї юридичної особи до іншої (у цьому конкретному випадку — від ВАТ «Дністровська ГАЕС» до ВАТ «Укргідроенерго») в останньої виникали серйозні податкові зобов’язання у розмірі податку на прибуток (25% вартості об’єкта, на спорудженні якого станом на початок 2008 року освоєно понад 1,5 млрд. грн. капіталовкладень). Тож ВАТ «Укргідроенерго» тоді так і не змогло стати реальним власником Дністровської ГАЕС. Єдине, на що спромоглася компанія, то це стати інвестором будівельного об’єкта, який формально належав іншій юридичній особі. Відтак, 4 травня 2007 року відбулися збори акціонерів ВАТ «Дністровська ГАЕС», на яких було ухвалено рішення про припинення процедури ліквідації ВАТ, тобто повноваження попереднього замовника було відновлено.

Для уникнення подальшої плутанини уряд Віктора Януковича з 1 червня 2007 року повернув функції головного замовника будівництва від «Укргідро­енерго» ВАТ «Дністровська ГАЕС».

Проте вже 26 липня тодішній міністр палива та енергетики України Юрій Бойко особисто відвідав будівництво. Під час наради у місті енергетиків — Новодністровську Ю.Бойко публічно визнав, що фінансування добудовування Дністровської ГАЕС за рахунок цільової надбавки до діючих тарифів у розмірі 0,02 гривні за кіловат-годину виробленої електроенергії на відпуск двома генеруючими компаніями — ДАЕК «Дністрогідро­енерго» і ДАГК «Дніпрогідро­енерго», а також кредитів, які взяла компанія ВАТ «Укргідро­енерго», себе не виправдало. Тож запропонував шукати вихід у залученні приватного капіталу при збереженні контрольного пакета акцій за державою. ВАТ «Дністров­ська ГАЕС», державна частка акцій у якій, нагадаю, становить 98,88%, а ще трохи більше 1% контролюють приватні компанії, пов’язані, за інформацією ЗМІ, з екс-заступником міністра палива та енергетики Олексієм Ше­берстовим (консалтингова компанія «ЕнКоГ», яка супроводжувала інвестпроект із завершення спорудження станції), підходить для цього чи не найкраще.

Серед претендентів на можливе розширення власної участі у будівництві ЗМІ називають ВАТ «Південенергобуд», яке пов’язують із братами Дмитром та Леонідом Крючковими. Одним із субпідрядників ТОВ «Енер­гопром» після зміни замовника будівництва ВАТ «Дністровська ГАЕС» на ВАТ «Укргідроенерго» стала компанія «Єдина будівельна». На об’єкті працює безліч інших субпідрядників. Наприклад, консорціум «НВО «Укргідро­енергобуд», основними учасниками якого є харківські, миколаїв­ські і навіть російські компанії. Водночас у чернівецьких ЗМІ обговорювалась інформація про зацікавленість у реалізації всього проекту структур, близьких до Дмитра Фірташа та Ріната Ахме­това, на що нібито вказував склад наглядової ради ВАТ «Дністров­ська ГАЕС».

Ціна питання — 7,5 млрд. грн.

Дострокові парламентські вибори 2007 року, формування нової коаліції та зміна уряду знову відкинули ситуацію на будівництві стратегічного об’єкта до стану кінця 2005 року. Під час міністерської наради 9 січня 2008 року, на 23-й день після свого призначення на посаду міністра палива та енергетики України, Ю.Продан наголосив на неефективності роботи ВАТ «Дністров­ська ГАЕС» як замовника будівництва та наглядової ради товариства щодо забезпечення фінансування будівництва станції. А вже 16 січня він видав наказ №14 про передачу функцій замовника будівництва від ВАТ «Дністровська ГАЕС» до ВАТ «Укргідроенерго».

Про те, що зміна замовника відбулася не так безболісно, як у грудні 2005-го, свідчить не лише відставка багаторічного керівника ВАТ «Дністровська ГАЕС» і голови ліквідаційної комісії товариства зразка 2005—2007 років Василя Суботи. Навіть скупе повідомлення прес-центру НАК «ЕКУ» про «активні дії, пов’язані з намаганням виконавчого органу ВАТ «Дністровська ГАЕС» та міноритарних акціонерів приватної форми власності перешкодити проведенню загальних зборів» дає можливість припустити, що з приводу зміни замовника будівництва ГАЕС, окрім думки профільного міністра, існували й інші.

Так чи інакше, на загальних позачергових зборах акціонерів ВАТ «Дністровська ГАЕС» 14 лютого відбулося «відкликання й обрання голови та членів наглядової ради, ревізійної комісії, внаслідок чого, як констатує прес-центр НАК «ЕКУ», «акціонерам, що представляють державу, за сприяння представників Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку вдалося належним чином провести збори та забезпечити встановлення ефективного контролю з боку дер­жави на підприємстві, одержавши відповідне представництво у складі наглядової ради і ревізійної комісії товариства». З 13 лютого в.о. генерального директора ВАТ «Дністровська ГАЕС» став Сергій Лунін, 18 березня його призначено головою ВАТ.

Очевидно, що можлива ліквідація ВАТ «Дністровська ГАЕС» та передача недобудованого майна станції на баланс ВАТ «Укргідроенерго» остаточно закріпить за останнім статус замовника будівництва. Після цього навіть у разі зміни керівництва Мінпа­лив­енерго (читай — можливої відставки Ю.Продана з посади міністра) знову передати цілісний майновий комплекс Дністров­ської ГАЕС іншій юридичній особі навряд чи вдасться. Адже всі 100% акцій ВАТ «Укргідро­енерго» перебувають саме у руках держави, а гідроелектростанції не входять до переліку держмайна, що підлягає приватизації. Тож переграти ситуацію з підрядниками або взагалі переорієнтувати фінансові потоки буде вже практично неможливо.

Зрозуміло також, що зміна замовника будівництва може потягнути за собою переукладання вже новим замовником договорів про продовження будівництва Дністровської ГАЕС із генпідрядною організацією. Хоча змінювати генпідрядника теж зов­сім н е обов’язково. Зрештою, новий-старий замовник будівницт­ва — ВАТ «Укргідроенерго» може просто убезпечити генпідрядника від зазіхань інших компа­ній. Адже заробляти можна не лише на розподілі фінансових потоків, а й, власне, на самих роботах. Інакше чого б тоді голова Чернівецької облради Іван Шилепницький на одній із прес-конференцій зауважив: «На ГАЕС виникла ситуація, що є дуже багато людей, котрі заробили на тривалому будівництві. Ключове слово — тривалому».

Директор філії «Дирекція будівництва Дністровської ГАЕС» ВАТ «Укргідроенерго» Василь Гринь фактично підтвердив інформацію про те, що ТзОВ «Енер­гопром» (м. Новодністровськ) без тендера залишається генпідрядником із будівництва об’єктів Дністровської ГАЕС. «Це питання обговорили на технічній нараді, а звинувачення, які з’явилися у пресі — це спроба завести рака за камінь і показати, що хтось береже державні гроші, а хтось нібито ні... А головне у всій цій історії — ті інвестори, я сказав би, примарні інвестори, які теж не на тендерній основі скупили по 10 грн. акції, а тепер усе це «дерибанять». І взагалі: хто може командувати будовою такого значення — держава чи власники незначного пакета акцій ВАТ «Дністровська ГАЕС»?» — прокоментував ситуацію В.Гринь.

Якщо врахувати нездоланне бажання багатьох «причетних» збагатитися на державній власності, то таке вигідне будівницт­во, загальна вартість лише першої черги якого оцінюється
у 2,7 млрд. грн., може тривати не менш як спорудження Великого китайського муру. (Сумарна вартість усієї станції, другу чергу якої планують здати вже до 2015 року, оцінюється в 7,5 млрд. грн.)

Врешті, усі перелічені можливості стосуються й держкомпанії з незначною часткою приватного капіталу. Невідомо, як щодо іншого, але мистецтвом боротьби з державною часткою власності бездоганно оволоділи не лише вітчизняні рейдери, а й колеги по енергетичній корпорації.

Ну а те, що за контроль над станцією точиться справжня війна, непрямо засвідчила не лише ситуація навколо гіпотетичного молдовського ультиматуму, а й історія з нібито висунутими тоді ще не ліквідованою Тендерною палатою України звинуваченнями на адресу головного підрядника будівництва ТзОВ «Енер­гопром», які на правах реклами з’явилися на одному з впливових інтернет-порталів. І від яких Тендерна палата України на своєму офіційному сайті негайно відхрестилася.