Газовий вихлоп

Усі газопроводи в Чернівецькій області експлуатуватимуть приватні структури. «Є відповідне рішення і відбувається процес передачі газових мереж облгазу», - підтвердив голова Чернівецької облдержадміністрації Михайло Папієв. Тих самих, пофарбованих переважно у жовтий колір, якими газ надходить безпосередньо до споживачів. Новий вітчизняний газовий порядок, який створювався для показової роботи в цій галузі, у Чернівцях так і не народився. Хоча повинен був. Принаймні саме таку амбітну мету - повернення внутрішнього ринку торгівлі газом під контроль держави - декларували п’ять років тому його творці. Офіційно передати газорозподільні мережі в обслуговування з державних у приватні руки Національна комісія регулювання електроенергетики України мала з 1 липня 2011 року. Проте, як повідомили у територіальному представництві НКРЕ, через неготовність сторін процес відклали. Щонайменше на місяць.

Народження нового газового порядку чи державне рейдерство?

У листопаді 2006 року, коли ДК «Газ України» (дочірня компанія Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України») письмово попередила топ-менеджерів ВАТ «Чернівцігаз» (облгаз) про майбутню відмову від їхніх послуг з обслуговування газових розподільних мереж середнього й низького тиску, такий кульбіт неможливо було уяви­ти. Разом із чернівецьким Відкритим акціонерним товариством з газопостачання та газифікації «Чернівцігаз» «чорну мітку» про майбутнє розірвання договорів отримали й інші ВАТ - «Закарпатгаз», «Львівгаз», «Во­линь­газ», «Чернігівгаз» та «Іва­но-Франківськгаз». Компанії об’єднувало те, що усі вони мали спільного акціонера.

Серед офіційних причин, що спонукали менеджмент державної компанії до такого різкого кроку, - нібито грубе невиконання облгазами (ВАТ з газопостачання та газифікації) взятих на себе згідно з договором про користування державним майном, яке не підлягає приватизації, зобов’язань щодо обслуговування труб. Адже де-юре мережі обл­газам ніколи не належали, а тільки перебували у тимчасовому користуванні. Гроші за транспортування газу мережами, часто побудованими коштом людей, споживачі згідно з тарифом більш-менш справно сплачують. А хто заплатить громаді за те, що користується її трубою? І взагалі, на якій юридичній підставі держава чи облгаз цим майном користується, управляє? У будь-якому разі 50% прибутку, отриманого від використання державного майна, облгази зобов’язані були спрямовувати на його обслуговування. А якщо офіційно показувалися лише збитки? Низька фінансова дисципліна облгазів, які плату за спожите блакитне паливо справно збирали, проте віддавати ці гроші власнику газу часто не поспішали, також значилася серед гріхів цих компаній. Так само, як і накопичені внаслідок цього мільйонні борги.

Намір «зсадити їх з труби» облгазам вочевидь не сподобався. Діючи на випередження, у Чернівцях (і не тільки) навіть спромоглися через суд пролонгувати дію відповідного договору. Проте зупинити запущений з київських пагорбів маховик не вдалося. За два дні до нового 2007 року світ побачив наказ №542 Мінпаливенерго України про безоплатну передачу розподільних мереж та обладнання на них з балансу ВАТ «Чернівцігаз» на баланс Чернівецької філії ДК «Газ України». В облгазі тоді запевняли, що бачили лише копію наказу, під яким стояв не підпис, а факсиміле Юрія Бойка - міністра палива та енергетики в «другому уряді» Віктора Януковича (2006-2007 років). Тож фактичні орендарі труби з ВАТ «Чер­нівцігаз» зробити це добровільно відмовилися, і Господарський суд Чернівецької області в січні 2007-го постановив виконати міністерський наказ у примусовому порядку.

Паралельно у надрах ДК «Газ України» тривала робота зі створення нової структури. У лютому 2007 року від дочірньої компанії «Нафтогазу» відбрунькувалося дочірнє підприємство «Укргазмережі», а згодом - і його чернівецька філія. Вже у квітні 2007-го НКРЕ на додачу до ВАТ «Чернівцігаз» визначила ще одного ліцензіата, який отримав право здійснювати господарську діяльність з транспортування природного і нафтового газу розподільними трубопроводами на території найменшої в Україні Чернівецької області, а також поставляти природний газ за регульованим тарифом. Левова частка газових розподільних мереж (приблизно 80%) перейшла у відання чернівецької філії ДП «Укргазмережі». Також облгаз посадили на голодний газовий пайок: блакитного палива для господарської діяльності навіть у обрізаній зоні ліцензійної діяльності він фактично не мав.

Природний газ містами і селами Буковини відтепер мала транспортувати і розподіляти по трубах державна структура. 100% акцій ДП «Укргазмережі» перебувало у власності компанії «Газ України». Все вказувало на те, що в процесі переходу газових труб під державне крило Чернівці мають стати лише першою ластівкою. Затверджена 30 травня 2007 року радою директорів «Газу України» програма розвит­ку ДП «Укргазмережі» передбачала не тільки створення 15 аналогічних чернівецькій філій у інших регіонах країни та Авто­номній Республіці Крим, а й поступове повернення всіх газорозподільних мереж під контроль держави.

Чому Чернівці?

Чернівецька область не випадково стала першою, де в приватизованого облгазу (державна частка акцій ВАТ «Чернівцігаз» становить лише 20,39%) спробували відібрати право користування газовими мережами. Ще з 1998 року функції з постачання газу бюджетним установам і населенню та збирання плати за нього здійснювало не підприємство з газопостачання та газифікації (у випадку Буковини це ВАТ «Чернівцігаз»), а окрема державна структура - Черні­вецька філія ДК «Газ України». Так, як це, власне, і передбачалося постановою Кабінету міністрів України від 24 липня 1998 року «Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу». Проте в більшості регіонів країни самостійні підрозділи з постачання газу не прижилися і вже 1999 року були ліквідовані. Збереглася нова структура лише на Буковині. Відтак, лише тут ДК «Газ України» через свою чернівецьку філію контролювала абонентську базу - з усією необхідною інформацією про кількість поставленого кожному окремому абоненту газу, рівень розрахунків за нього, загальну площу опалюваних приміщень, встановлені газові прилади, терміни перевірки приладів обліку і навіть про кількість членів сім’ї абонента, наявність пільговиків тощо. В решті регіонів країни це прерогатива майже 40 обл- та міськгазів, що перебувають у приватних руках.

Звісно, здаватися на ласку переможця без опору ВАТ «Чернівцігаз» не збиралося. Правомірність рішення НКРЕ про видачу ліцензії на право здійснювати господарську діяльність ЧФ ДП «Укргазмережі» юристи облгазу оскаржили у судах. Підстава: відсутність у державної компанії на момент отримання ліцензії газових мереж для здійснення господарської діяльності. Навіть 1 травня 2007 року, у день, з якого чернівецька філія «Укргазмереж» мала замінити на більшості газопроводів представників облгазу, потрапити на три контрольні газорозподільні пункти столиці Буковини представники філії не змогли. На територію їх не пустила озброєна (в тому числі, за свідченням очевидців, автоматами) охорона у камуфляжній формі без розпізнавальних знаків.

Епопея з передачею газових труб з балансу облгазу на баланс нового оператора ринку супроводжувалася неодмінним у таких випадках відкриттям кримінальних справ. Після комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності ВАТ «Чернівцігаз» працівники КРУ в Чернівецькій області констатували завищення вартості робіт з газифікації населених пунктів майже на 7 млн. грн. Зважаючи на аналогічні порушення, за дивним збігом обставин виявлені також в інших областях Західної України, справу передали до Генпрокуратури. Слідча бригада ГПУ мала з’ясувати, як було витрачено 410 млн. грн., перерахованих у 2005-2006 роках ДК «Укртрансгаз» згідно з дорученням «Нафтогазу» облгазам на будівництво мереж і газифікацію населених пунктів Західної України.

Під час з’ясування стосунків між представниками ВАТ «Чер­нів­ці­газ» та ЧФ ДП «Укргаз­мережі» було озвучено ще кілька прихованих мотивів тих подій, які у той час відбувалися у Чернівцях. В.о. голови правління ВАТ «Чернівцігаз» Віктор Максимов стверджував, що контрольний пакет акцій підприємства спочатку хотіла перекупити компанія «РосУкрЕнерго», а отримавши відмову, вдалася до більш рішучих дій. І хоча в Україні вам достеменно ніхто і ніколи не скаже, скільки у кого є акцій та через яку саме структуру він ними володіє - у більшості випадків йдеться про юридичних осіб, одна зі сторін конфлікту й не приховувала, що йдеться про власність Олега Бахматюка. Сам колишній зас­тупник голови правління НАК «Нафтогаз України» той факт, що саме він є власником опальних облгазів, неодноразово спростовував. «Першоджерелом цієї ситуації є міністр Юрій Бойко, - запевняв громадськість заступник голови правління ВАТ «Чернівцігаз» Олег Стус. - Думаю, він переслідує якісь власні інтереси щодо передачі газорозподільних мереж в управління певним структурам».

«Вони хотіли продати Фірта­шу, але не зійшлися в ціні», - інтерпретував цей епізод директор ЧФ ДП «Укргазмережі» Іван Козар. Тодішню непоступливість ВАТ «Чернівцігаз» він також пояснював тим, що менеджери обл­газу спочатку «пропустили через пісочок 20 мільйонів», які отримали на газифікацію області, а зараз «бояться, що все це вийде на поверхню».

Тому що послідовні

Після дострокових парламентських виборів восени 2007 року та чергової зміни уряду «чернівецьку операцію» з відлучення ВАТ «Чернівцігаз» від труби стали оцінювати зовсім по-іншому. Тоді раптом з’ясувалося, що до реалізації державних інтересів створення «Укргазмереж» жодного стосунку, виявляється, не мало. Протокольне рішення про припинення діяльності ДП «Укргазмережі» ДК «Газ Украї­ни», прийняте на засіданні правління НАК «Нафтогаз України», його голова Олег Дубина завізував у вересні 2008 року. Декла­руючи фактично ті самі цілі - передачу газових мереж у руки державного підприємства і забезпечення за рахунок цього надходження 100% коштів від населення за спожитий газ, у НАК «Наф­тогаз України» народили ще одну «дочку» - «Нафтогаз­мережі».

Характеризуючи діяльність попередників, директор створеного на виконання постанови уряду №775 ДП «Нафто­газ­мережі» Віталій Гна­тушенко слів не добирав. «Відома промислово-фінансова група, що на той момент, по суті, контролювала систему державного регулювання нафтогазової галузі… намагалася одержати контроль над рядом облгазів, - зазначив Віталій Гнатушенко в інтерв’ю «ДТ» (№30 від 15 серпня 2009 року). - І з метою тиску на «непокірних» власників цих підприємств, базуючись на формулі «не віддасте облгази - заберемо мережі», і було створено «Укргаз­мережі». Водночас, коли зазначена група нарешті одержала підприємства, які її цікавили, інте­рес до «Укргазмереж» зник». Щоправда, у благородній справі наведення ладу на ринку роздрібної торгівлі газом нове держпідприємство особливих успіхів теж не досягло. Єдиним трофеєм, що його ДП «Нафтогазмережі» насилу додало до успадкованого від попередників чернівецького, стали лише вінницькі газові мережі.

Після чергової зміни у 2010 ро­ці всього владного олімпу і повернення в систему державного регулювання нафтогазової галузі Юрія Бойка ДП «Нафтогаз­мережі», схоже, судилася доля ДП «Укргазмережі». Перебу­ваючи нещодавно у Чернівцях, заступник міністра енергетики та вугільної промисловості України Тетяна Корнякова ліквідацію підприємства списала на... адміністративну реформу. Та сама Корнякова, до слова, яка у грудні 2006 року, працюючи на посаді заступника генпрокурора України, дала зелене світло для досудового слідства у так званій справі шести облгазів.

Про амбітну мету створення державної компанії, яка відповідала б і за поставки газу споживачам, і за безпеку газорозподільних мереж та їхнє належне обслуговування, схоже, вже не йдеться. Невже облгази вже виконали неодмінну умову щодо обов’язкового щорічного відшкодування не менш як 4% від залишкової вартості основних фондів на їх реанімацію і підтримку в робочому стані? Гучне створення державного оператора, а відтак, тихе повернення до status quo кінця 2006 року, погодьтеся, чимось схоже на газовий «вихлоп». Шуму багато, а у роботі двигуна - перебої. Згідно з правилами пожежної безпеки, заправлений стисненим природним газом автомобіль у разі «вихлопу» слід негайно зупинити. Але це так, до слова… Точної вартості майна, що повертається в користування чернівецького обл­газу, напевно, ніхто не назве. Інвентаризація мереж, здійснена вже добрих років п’ять тому, станом на 31 січня 2006 року зафіксувала таке співвідношення: державне майно - 41 млн. грн. і 47 млн. - майно, набуте з інших джерел фінансування. Хоча балансова вартість газопроводів, побудованих коштом кооперативів, підприємств, зрештою, звичайних громадян, насправді значно вища. Нардеп-регіонал Микола Романюк іще в 2007 році, наприклад, озвучував цифру, близьку до мільярда.

Звісно, тепер, коли власник облгазу, схоже, змінився, нагальна потреба позбавляти його права на користування трубою відпала. І те, що йдеться фактично про передачу мереж у приватні руки, які лише кілька років тому ті самі люди усіляко дискредитували, нікого особливо не дивує. Спіймавши на слові бізнесмена Дмитра Фірташа, який в інтерв’ю російській діловій газеті «Ведомости» заявив, що конт­ро­лює 75% облгазів України, з’я­сувати, про чиї приватні руки йдеться, намагався якось голова парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони Анатолій Гриценко. Дослідження цього питання триває й досі... Нинішнє керівництво ВАТ «Чернівцігаз» контроль Дмитра Фірташа над компанією заперечує.

Розмови про визначення статусу власності на газові мережі, побудовані за комунальні кошти чи кошти громадян, якими чиновники намагаються відвернути увагу від сумнівної оборудки, не більш ніж димова завіса. І не тільки тому, що точно така сама інвентаризація супроводжувала перший (2006-2007 років) переділ газового ринку краю. Але тоді питання, хто і на яких умовах обс­луговуватиме записані на конк­ретні територіальні громади мережі, мало принаймні теоретичний сенс. Нині ж, коли в області залишається фактично єдиний гравець з правом користуватися трубою, вибір у громади, прямо скажемо, невеликий. Невідомі «добрі люди» (називати їхні імена губернатор Буко­вини Ми­хайло Папієв не вважає за потрібне), які нещодавно зголосилися виділити десь із півтори сотні мільйонів гривень на добудову нових підвідних газопроводів на Буковині, насправді нічим не ризикують. (Хоча відповідь на питання щодо джерела походження коштів є ключовою. Звісно, якщо держава правова. Формально це позабюджетні кошти, винайдені за сприяння міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка згідно з тристоронньою угодою про співпрацю між міністерством та чернівецькими ОДА і облрадою.) Труби все одно перейдуть в управління приватного облгазу. Створити нове підприємство для управління мережами в межах кожного окремого села їхні потенційні власники, звісно ж, не зможуть. Відтак, користувачу мереж не тільки кошти за транспортування газу перепадуть. Якщо усе вигорить, він іще й дозвіл на приватизацію їх державної частки одержить.

До чого може призвести концентрація в одних руках газу, труб, якими від надходить до споживачів, плати за нього, пояснювати, переконаний, нікому не потрібно. А якщо ці руки - не українські? Те, що за чотири роки вимушеного простою в обл­газі поменшало фахівців, на цьому тлі взагалі дрібниця. Так само, очевидно, як і вкладені у чернівецьку філію його конкурента державні ресурси. Наприк­лад, кошти, витрачені на прид­бання спецтехніки та автомобілів для аварійно-диспетчерської служби тощо. Щодо спеціа­лістів, то перейшли ж колись масово цілі бригади, повіривши у благі наміри держави, з облгазу на роботу до ЧФ ДП «Укргазмережі». Тож так само тепер і назад повернуться. А от пункти прийому платежів ЧФ ДП «Нафтогаз­мережі» вже кілька місяців як позакривали. От тобі і унікальне державне ноу-хау. Врешті, нового газового порядку, який із Чернівців мав поширитися на всю Україну, теж трохи шкода.