Енергосистема в холодній пастці

Зима 2010-го надовго запам’ятається сильними холодами, а отже, і зрослими потребами в енергії. Навіть в Австралії вперше в історії влітку випав сніг (літо там традиційно триває з грудня по лютий). На тлі різкого сплеску похолодань у Великобританії відразу ж заговорили про те, що вплив глобального потепління був перебільшений деякими вченими, і тепер настав час чесно обговорити невизначеність існуючих прогнозів про темпи зміни клімату. Це необхідно зробити передусім для того, аби точніше прогнозувати і без того зростаючі потреби в енергоносіях.

В охопленій глибокою економічною кризою Україні торік у грудні споживання електроенергії зросло майже на 1,2 млрд. кВт•год., або на 7,1%, порівняно з аналогічним періодом 2008 року (за даними Мінпаливенерго). А у водохресні морози через сильне зниження температури споживання електроенергії побило рекорди попередніх років. Незвично холодна зима, на щастя, не спричинила енергетичного колапсу, хоча чимало енергетичних об’єктів працюють на межі своїх можливостей. Зношена до краю енергосистема країни, котра практично не має резервів на випадок відключення атомного енергоблоку-мільйонника, другий місяць функціонує в надзвичайно складних умовах. Щоб уникнути системної аварії в єдиній енергосистемі країни, диспетчерським службам доводиться тимчасово відключати від мережі величезну кількість споживачів. Забезпечують без перебоїв лише тих споживачів, які готові вчасно платити за найбільш ліквідний товар.

На щастя, гуманітарної катастрофи не сталося, але це не виключено, якщо подібні випробування природа повторюватиме знову і знову. Адже в ніч на 29 грудня минулого 2009 року через шквалистий вітер і сильні опади у вигляді мокрого снігу без електроенергії опинилася величезна кількість споживачів (тоді були знеструмлені 1077 населених пунктів у 14 областях). Новий рік знеструмлені споживачі зустрічали в умовах, дуже схожих на наслідки гуманітарної катастрофи. Часто відновлення електропостачання тривало кілька днів, а морози ж міцнішали.

Не секрет, що для багатьох наших зубожілих співвітчизників (а таких у країні приблизно 80% її жителів) електрика давно стала серйозною підмогою для обігріву житла. Сьогодні електроенергія для населення — найдешевший з усіх енергоносіїв, оскільки населення оплачує тільки третину її вартості (решта 70% лягають на плечі промисловості). Тому не дивно, що в країні, охопленій економічною кризою, споживання електрики зростає. Проте довго так тривати не може, адже в тарифі на електроенергію атомних і теплових електростанцій не передбачена інвестиційна складова на розвиток. Зрозуміло, що ці перекоси згодом буде усунуто, інакше енергетичного колапсу не уникнути.

Аби подібна доля не спіткала всю країну, потрібно нарешті перейти від декларацій про наміри до реальної модернізації застарілих електричних мереж, усіх без винятку електрогенеруючих потужностей і всього електричного господарства. І якщо грошей на ці цілі в тарифі не передбачено, слід активніше зайнятися пошуком іноземних інвесторів або хоча б повернути тих, хто втік із України через непомірно високі корупційні навантаження.

Затребуване вугілля

Темпи деградації енергомереж із кожним роком тільки зростають, а попит на електроенергію підвищується навіть у часи кризи. Теплові енергогенеруючі компанії теж давно вичерпали свій ресурс, їхня робота неефективна, а тому доводиться спалювати значно більше вугілля. Його вартість рік у рік зростає, а на зарплату шахтарям все одно не вистачає. Борги шахтарям уряд гасить зі своїх загашників: наприкінці січня Кабінет міністрів виділив Міністерству вугільної промисловості 330 млн. грн. для оплати праці шахтарів державних шахт. Відповідно до урядового розпорядження №112-р від 20 січня, зазначені кошти виділяють із залишків Стабілізаційного фонду на 1 січня 2010 року.

Цим же розпорядженням уряд доручив Мінвуглепрому узгодити розподіл коштів зі Стабфонду з комітетами Верховної Ради з питань бюджету, фінансів і банківської діяльності. У ручному режимі пожежу погашено, але вихід із системного глухого кута поки що так і не знайдений.

А тим часом енергетика продовжує залишатися головним кредитором нашої деградуючої економіки. Ще 2008 року уряд запровадив мораторій на підвищення тарифів на вантажні залізничні перевезення для гірничо-металургійних і хімічних підприємств, а також запропонував Національній комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ) України призупинити з 1 листопада 2008 року підвищення для цих підприємств цін на електроенергію.

Спочатку постанову було прийнято на період до кінця 2008 року, проте пізніше її дію подовжили і на 2009-й. Днями НКРЕ знову подовжила мораторій на підвищення роздрібних тарифів на електроенергію для підприємств гірничо-металургійного комплексу та хімічної промисловості до березня 2010 року. Відповідне рішення закріплено постановою комісії №50 від 26 січня 2010 року.

Стан теплових електростанцій жалюгідний: через сильні морози запаси вугілля катастрофічно скорочуються, хоча минулого літа шахти не знали, куди його подіти. Щоб утримати необхідний рівень навантаження, НКРЕ, підтримавши рішення ради Оптового ринку електроенергії України, затвердила обсяги незнижуваних запасів вугілля на складах ТЕС у лютому—березні на рівні 60 тис. тонн. Відповідне рішення закріплено постановою НКРЕ №73 від 28 січня 2010 року. Мінпаливенерго зобов’язало керівників усіх енергогенеруючих компаній будь-що забезпечувати поставки «чорного золота» на теплові електростанції. Зрозуміло, що це тимчасовий захід. Та як у подальшому виживатиме генерація, якщо, приміром, у компанії ВАТ «Дніпроенерго» (Запоріжжя) торік чистий збиток зріс в 14,5 разу порівняно з 2008 роком — до 236,05 млн. грн.? В інших компаніях ситуація не краща. Тому не слід дивуватися, що на тлі зростання споживання електроенергії в країні в аварійному режимі масово виходять із ладу енергоблоки, а замінити їх нічим. От і доводиться знеструмлювати споживачів.

Радянський спадок

Економічне піднесення, яке спостерігалося в Україні до середини 2008 року, породило підвищений попит на електричну енергію. Інтенсивне будівництво житла, ділових центрів, розвиток промисловості та міського транспорту, включаючи метрополітен, створюють додаткове навантаження на розподільчі електричні мережі, котрі поставляють енергію кінцевому споживачу. Проте за роки незалежності країни кошти в розвиток локальних мереж вкладали в дуже обмежених обсягах, тому існуюча інфраструктура перестала задовольняти зрослі потреби економіки та приватних споживачів.

Темпи деградації мереж із кожним роком підвищуються. Надійність енергопостачання наших міст, районних центрів і сіл різко знижується. Відповідно до чинного стандарту, коливання напруги мережі допустимі в межах 220 В ± 5%, тобто напруга мусить триматися в межах 209—231 В. Насправді ж у селах і районних центрах вона часто знижується до 180 В або підвищується до 240 В. Як результат, перегорають побутові прилади, але ніхто за це не відповідає.

Мінпаливенерго давно обіцяє впровадити новий метод оцінювання надійності роботи. Для цього необхідно затвердити нові критерії оцінювання з урахуванням світового досвіду, щоб розраховувати збитки споживачів від неякісного енергопостачання. Тільки в цьому разі з’явиться можливість подавати позови для їхнього відшкодування. Це стане серйозним стимулом для обленерго підвищувати рівень надійності локальних мереж.

Протяжність розподільчих мереж (повітряних і кабельних), які забезпечують подачу електроенергії кінцевим споживачам, сягає одного мільйона кілометрів (напругою від 0,4 до 150 кВ). Приблизно п’ята частина мереж — 140 тисяч кілометрів — потребує негайної заміни. Однак через дефіцит коштів щороку в Україні вводиться в експлуатацію тільки близько двох тисяч кілометрів.

В Енергетичній стратегії України до 2030 року потреба локальних мереж в інвестиціях на розвиток оцінюється в розмірі більш як 35 млрд. грн. Але таких грошей нема ні у держави, ні у самих компаній. Аналогічна ситуація і з трансформаторними підстанціями, котрі забезпечують передачу енергії кінцевим споживачам. Усього таких в Україні 200 тисяч одиниць (напругою 0,4—110 кВ). Приблизно п’ята частина трансформаторів підлягає заміні: в Енергетичній стратегії до 2030 року потреба в коштах оцінюється в 83 млрд. грн., та поки що ніхто не знає, де взяти такі суми.

У 2000 році НКРЕ впровадила систему збирання коштів за рахунок надбавки до тарифу для кожного обленерго, а зібрані гроші спрямовують на виконання інвестиційних програм. У середньому за рік кожна енергопостачальна компанія збирала близько 10—20 млн. грн. Реалізація програм здійснювалася під жорстким контролем НКРЕ. Гроші йшли на боротьбу із втратами енергії в мережах, організацію обліку споживання, а вивільнені кошти — за рахунок скорочення втрат — знову спрямовували на оновлення обладнання локальних мереж. Загалом щорічні суми інвестицій у модернізацію розподільчих мереж України становили близько 1—3 млрд. грн. Порівнянні з цією сумою кошти обленерго могли б спрямовувати на розвиток за рахунок отримання оплати від нових споживачів, які приєднуються до мереж. Реально ж ці суми йдуть на розвиток процвітаючої в галузі корупції.

Коло всіх проблем в енергетиці, як і в будь-якій іншій галузі української економіки, замкнулося на корупційних схемах, реалізованих разом із місцевими органами влади. Тому не слід дивуватися, якщо в один чудовий момент енергосистему країни остаточно «захлопне» холодна пастка.