Енергоощадна Україна як альтернатива диверсифікації поставок газу

На другий день російсько-української газової суперечки уряд Юлії Тимошенко розробив лаконічну, але дієву програму скорочення споживання природного газу в Україні. «Кожен день я особисто буду займатися тим, щоби на наступну зиму ми вийшли із суттєвим скороченням споживання природного газу», — зауважила прем’єр-міністр. З безлічі проблем енергоощадності та енергоефективності держави акценти статті спрямовано на найболючішу газову тему.

Основним пріоритетом розвитку суспільства є забезпечення якості життя населення країн за найкращими світовими стандартами. На це сподівається і українське суспільство, яке пройшло важкий кризовий період 90-х років минулого століття з надіями на краще майбутнє. Економічне зростання останніх років також відбувається на тлі затяжних кризових явищ, коріння яких губиться у минулому. Водночас виникають нові геополітичні ситуації, виклики, нові економічні умови у світі, в Україні.

Так, з 1 січня 2007 року Ук­раїна переживає справжній шок від значного підвищення цін на природний газ для населення (від двох до п’яти разів) і тарифів на централізоване теплопостачання (від 2,5 до чотирьох разів). І дер­жава, і населення виявилися неготовими до такого енергетичного і цінового удару. 2008 рік продовжує сумну традицію шокової цінової газової «терапії», бо Росія підвищила ціни на газ для України з 130 до 179,5 дол. за тисячу кубометрів. Не за горами перехід на ринкові засади формування ціни на газ. Наші сусіди поляки, словаки та угорці подолали шлях до світових цін на енергоносії за 10—15 років. Україну змушують пройти цей шлях за два-три роки і, як бачимо, методами болісної шокової терапії, бо над факторами економічного характеру тут беруть гору фактори політичні.

Ціна на газ, її зростання, ситуація з монопольним газозабезпеченням є загрозою не лише енергетичній безпеці України, а й її суверенітету. Для її попередження в Україні є можливість послідовно використовувати положення Європейської енергетичної хартії, співпрацювати в рамках СОТ, підтримувати раціональну геополітику. Лишень би вистачило волі, бо доки Україна не матиме трьох рівноцінних джерел газопостачання, доти існуватиме тільки «умовно ринкова» ціна на газ.

Поза сумнівом, ціни на газ, теплову енергію, електроенергію, воду є головними та болючими темами виживання для десятків мільйонів українських сімей, які стали заручниками перелічених обставин та недостатньої політики держави за 16 років її незалежності. Як вижити і що робити? Питання надійного та якісного отримання цивілізованих послуг, товарів, забезпечення пристойного рівня життя завдяки індустріалізованій сфері енергокористування зачіпають інтереси кожного з нас. Ця сфера так глибоко увійшла у сьогодення і так серйозно впливатиме на майбутній спосіб життя, що потребує надійних соціальних гарантій користувачам для забезпечення прагматики її сталого розвитку та функціонування. Цій простій, але життєво важливій потребі протидіють серйозні виклики різного походження та природи. Структура сфери енергокористування (СЕНК), що дісталася нашому суспільству у спадок, не відповідає вимогам суверенної держави, оскільки існує загроза втрати державного суверенітету внаслідок енергетичної залежності від зовнішніх поставок газу, нафти та ядерного палива з одного джерела. Більшість прийнятих рішень щодо диверсифікації джерел енергоносіїв не виконуються. Негативними чинниками є неконкурентоспроможність і низька енергоефективність, украй незадовільні макроекономічні показники енергокористування.

Причина слабкості політики подолання зазначених викликів — не в дефіциті енергоресурсів, а в браку самодостатньої енергетичної політики, політичної волі щодо її здійснення, активної ролі держави та її громадян щодо забезпечення ефективного енергокористування. Розвинені країни живуть у здобутому працею достатку, а для його зміцнення послідовно сповідують і пропагують через медіазасоби здоровий спосіб життя, розвиток енергоспоживання за рахунок розумної ощадливості енергокористування.

В Україні тим часом численні телевізійні канали рік у рік, день у день нахабно й наполегливо рекламують для широкого загалу пиво, горілку, цигарки — багато чого прагматичного, і не пропагують разом з цим взірці національної ідеї, пріоритети суспільного та особистого блага, що базуються на зазначених вище принципах. Але ж це завдання держави, яка, на жаль, мало що робить для формування здорової громадської думки загалом та щодо ощадливості енергокористування зокрема. Тим часом проблеми в СЕНК невпинно накопичуються та ще більше перешкоджають економічному зростанню. Ситуацію в СЕНК найкраще ілюструють вибрані дані, наведені в табл. 1—8.

У той час як провідні держави світу забезпечують оптимальну структуру енергоспоживання, в Україні ця структура гіпертрофована та має високу залежність від поставок природного газу зовні (табл. 1).

Енергоємність ВВП України у 2,6 разу перевищує середній рівень енергоємності ВВП країн світу. Причина — надмірне споживання в галузях економіки (енергомарнотратні основні фонди металургійної, хімічної та інших галузей промисловості). Рівень енергозабезпечення держави, що характеризується показником питомого споживання первинної енергії на одну особу, на жаль, не дає характеристики енергоощадності. В Україні марнотратно споживаються дефіцитні енергетичні ресурси. Енергетичне марнотратство вже вкоренилося в свідомості українців — для виправлення становища потрібні надзвичайні зусилля. Тенденції динаміки цих красномовних цифр мають постійно перебувати під відповідною увагою та опікою суспільства і бути керованими.

Для цього потрібно методологічно правильно розставити акценти, зокрема й на основі Енергетичної стратегії України до 2030 року (ЕСУ), яку всупереч неабияким труднощам усе ж було розроблено, але поки що покладено виконавцями на полицю, що й надалі сприяє поглибленню кризових явищ в СЕНК. Для чого тут наголошується на прикладах енергетичного марнотратства СЕНК України? На перший погляд ситуація здається безнадійною. Так, вона важка, складалася протягом багатьох десятків років, але все ж таки не безнадійна. Ми розглядаємо її не тільки для того, щоб укотре жахнутися з приводу масштабів і наслідків. Це потрібно суспільству, щоб знайти переконливі системні передумови для подолання зазначених викликів і бар’єрів.

Хоч як парадоксально, але Україна вже має унікальне «родовище» газу обсягом щонайменше 20—25 млрд. кубометрів. Поясню, про що йдеться. Це пов’язано з безальтернативним обов’язком подолання протягом 5—10 років викликів і бар’єрів щодо скорочення споживання газу на 20—25 млрд. кубометрів (щорічне скорочення споживання газу в обсязі 2,5—4,0 млрд. кубометрів). Резерви тут величезні, бо на тлі найкращих прикладів економічної ефективності серед країн світу Україна також має статус світового монстра — з газомарнотратності (табл. 4).

Спробуємо пояснити «відкриття» зазначеного родовища газу з допомогою конкретних цифр, спираючись на дані, наведені у табл. 1—6. По-перше, за даними табл. 4 на кожен долар ВВП Україна споживає у 6,4 разу більше газу, ніж Німеччина (щодо інших передових країн порядок зберігається), яка також залежить від поставок російського газу, але на 35% (Україна — на 71%). По-друге, ККД найбільшого побутового споживача України — населення становить близько 40%, аналогічного європейського споживача — 80%. По-третє, ККД підприємств комунальної теплоенергетики становить близько 50%, аналогічного європейського споживача — 90%. По-четверте, таку саму ситуацію можна спостерігати і в структурі промислових споживачів. По-п’яте, високий ступінь тінізації сфери газокористування та недосконалість системи обліку газу призводять до систематичних нецивілізованих «втрат» газу. Подібні міркування можна продовжувати, але перелічених достатньо, щоб оцінити потенціал економії газу в розмірах, відображених у таблиці 7.

Але це наше оптимістичне майбутнє — на противагу невтішній дійсності. А наразі з розглянутими вище та іншими показниками і тенденціями Україна входить до СОТ, до лібералізованого глобального ринкового світу конкуренції. Паливно-енергетичний комплекс України завжди був далеким від світових стандартів, переживав глибоку кризу, не вдосконалювався і не модернізувався за роки незалежності, попри поступове пожвавлення економіки та зростання потреб в енергоресурсах. На жаль, політика тривалої пасивності щодо його достатнього розвитку та енергетичні реалії можуть спричинити енергетичний колапс з непередбачуваними й жахливими наслідками (його провісники в Україні — події в Алчевську, Дніпропетровську). Не слід також забувати обставини енергетичної кризи у Каліфорнії 2001 року. Щоправда, її причиною стала не бездіяльність влади, а неправильні рішення щодо дерегуляції ринку електроенергії за рахунок заміни державної монополії на ринок (як це схоже на сучасні тенденції «прихватизації» в Україні, наприклад, у ситуації з ліквідацією облгазів).

По-перше, реформатори недооцінили масштабів попиту на електроенергію, що у той період постійно зростав (до 1996 року мав місце надлишок потужності). По-друге, орієнтація на автоматичний розвиток здорової ринкової конкуренції не виправдала себе. Натомість ринок поділили між собою великі гравці. По-третє, сподівання на те, що ринок автоматично визначатиме ціну на електроенергію за рахунок ефективної конкуренції, не справдилися. Замість невидимої корисної руки ринку на споживачів було накинуто реальну цінову удавку його монополістів.

У цій знаковій події — катаклізмі енергокористування — нам, крім причин, важливо вивчити та врахувати досвід уряду США щодо виходу з небезпечної кризи. Не для того, щоб заперечити вхід України до СОТ, вороття немає. А для того, щоб використати його для достойної перебудови національної економіки згідно з правилами і вимогами СОТ протягом перехідного періоду. Ставки дуже високі, на кону майбутнє енергетики і України.

Для подолання енергетичної кризи у Каліфорнії уряд розробив і за три роки впровадив програму надзвичайних заходів у складі енергетичної стратегії США, бо її негативні наслідки проявилися на всьому Західному узбережжі країни. Енергетична стратегія США виходила з того, що помилки із запровадженням ринку електроенергії стали стартовою причиною енергетичної кризи. Для виходу з кризи було запропоновано заходи щодо посилення перспективного федерального та регіонального стратегічного планування (в Україні цю систему злочинно зруйновано, тому Енергетична стратегія України до 2030 року була змушена випереджати економічну стратегію) розвитку енергетики та енерговикористання на основі національних енергетичних ресурсів та ефективного енергозбереження, розвитку національного і глобального енергоринку на сучасних ринкових принципах. Особлива увага приділялася посиленню енергетичної безпеки за рахунок розширення співробітництва з країнами — експортерами газу, нафти, енергоефективних технологій, а також створенню стратегічних резервів.

Також особлива увага акцентувалася й акцентується на енергоощадності та енергоефективності як основних джерелах забезпечення потреб в енергії. Звернемо увагу на те, що для отримання одного долара національного валового продукту сьогодні США витрачають на 50% енергії менше, ніж в 1970 році. З 1980-го по 2000 рік витрати енергії на одиницю промислової продукції зменшилися на 25%. Досягнуті темпи зростання енергоефективності загалом планується зберегти та поліпшити завдяки тій політиці, яка за останні тридцять років забезпечила економічне зростання, що вп’ятеро перевищило зростання енергоспоживання. Газова політика передбачає 90% використання природного газу для збільшення виробництва електроенергії до 2020 року. При тому, що нині природний газ забезпечує 24% енергетичних потреб США, планується збільшити споживання газу до 2020 року на 37%. Особлива увага приділяється виявленню та подоланню викликів і бар’єрів на шляху виконання енергетичної стратегії.

Рівень добробуту громадян країн, що забезпечують високу ефективність СЕНК, достатньо високий. Тож інтереси підвищення добробуту та зміцнення енергетичної безпеки України вимагають повернутися обличчям до Енергетичної стратегії України негайно. Поки ще не пізно. Бо хто не хоче виконувати власну енергетичну стратегію, виконуватиме чужу. Звичайно, прийнята Енергетична стратегія України до 2030 року не позбавлена недоліків. Слід зазначити, що їх треба долати з допомогою розробки (як основний замовник і розробник має виступити нарешті Міністерство економіки України — кінь повинен стояти попереду воза) ефективного механізму впровадження та гармонійного розвитку енергетичної сфери — Національної енергетичної програми України до 2020 року (НЕПУ-2020). Але звичайними програмними засобами за короткий термін динамічно гармонізувати газову сферу у складі енергетичної сфери (що також потребує радикальних змін) уже неможливо. Для цього у складі зазначеної НЕПУ необхідно розробити Програму радикальних заходів зі скорочення споживання газу в Україні до 2015 року (ПРЗАГУ-2015). У ній, зокрема, має бути законодавчо визначений термін реалізації потенціалу енергоощадності — 5—10 років (табл. 7) та нормативна базова динаміка радикального газового балансу щодо коригування Енергетичної стратегії України (табл. 8).

Навіть через 5—10 років, якщо ми перейдемо на ринкові ціни на газ, оплату транзиту і зберігання газу, зменшимо споживання газу до 45 млрд. кубометрів, збільшимо власний видобуток, все одно залежність від поставок російського газу перевищуватиме 50% (що суперечить засадам енергетичної безпеки — не більш як 33%). Тому для переходу від «умовно ринкових» цін на газ до справжніх ринкових цін потрібно дбати про третє джерело газопостачання, зокрема про будівництво трубопроводу «Білий потік».

А усвідомивши необхідність радикального поліпшення рівня життя громадян, визначивши національні інтереси і те, як це можливо зробити, суспільству важливо створити системні передумови та запропонувати напрями розробки урядом НЕПУ-2020, ПРЗАГУ-2015. Причому потрібно виходити з пріоритетів програми уряду «Український прорив», з Енергетичної стратегії України до 2030 року, з розуміння нагальних суспільних потреб і суперечностей природи сучасного енергокористування, з того, що як передумови їх розв’язання мають бути національні інтереси та пріоритети в цій сфері. Це дасть змогу реально перейти від сучасного небезпечного стану монопольної газової залежності від одного джерела постачання у 2007 році до безпечного диверсифікованого газопостачання з трьох джерел у 2020-му (див. рис. 1, 2).

Враховуючи викладені вище міркування, зусилля доцільно спрямувати на розробку та здійснення важливих кроків у таких стратегічних напрямах.

Перший напрям. Визначення та закріплення законодавчо національних інтересів і пріоритетів: розвиток газової сфери на основі розробки та впровадження урядом НЕПУ-2020, ПРЗАГУ-2015; ефективне використання власних газових ресурсів (у т.ч. на основі сучасних нормативних документів, тому що, наприклад, діюча постанова Кабінету міністрів України від 15 липня 1997 р. №786 «Про порядок нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві» до цього часу дозволяє використовувати тимчасові марнотратні, науково не обгрунтовані галузеві методики нормування витрат паливно-енергетичних ресурсів), диверсифікація джерел газопостачання, оптимальне поєднання з іншими видами енергоресурсів; приведення у відповідність із програмами соціально-економічного розвитку паливно-енергетичних газових балансів держави та її регіонів; ринкове забезпечення ефективного і стабільного функціонування та розвитку газової сфери, її детінізація; активізація участі у міжнародному поділі праці в газовій сфері, у створенні сучасного енергокомунікаційного середовища, перетворенні транзитного потенціалу України на діючий стратегічний ресурс.

Другий напрям. Виявлення, ідентифікація, врахування чи усунення зовнішніх та внутрішніх викликів і перешкод: вияв належної політичної волі до вироблення та здійснення самодостатньої прозорої енергетичної політики; подолання викликів недосконалості та шкідливості посередництва у поставках і торгівлі газом; подолання неготовності української системи газокористування конкурувати на ринку XXI століття; послаблення загрози політичного тиску на основі вдосконалення економічної співпраці; переосмислення енергетичних можливостей України. Одним із серйозних викликів є спричинена попереднім урядом сумна доля НАК «Нафтогаз України», шляхи подолання якої розроблюються урядом Ю.Тимошенко.

Вивчення та розумне використання міжнародного досвіду, поліпшення діалогу з країнами-постачальниками газу, зменшення бар’єрів на шляху торгівлі та інвестицій, ефективне використання міжнародних інституцій у разі політичного тиску. Створення умов для унеможливлення дисбалансу між попитом та пропозицією газового ресурсу. Реалізація забезпечення економічного зростання при зменшенні газоспоживання. Політика газозбереження, збереження та захисту навколишнього середовища.

Третій напрям. Розробка засад і здійснення самодостатньої, прозорої і послідовної енергетичної політики України. Щодо газової сфери — модернізація системи газокористування та газової інфраструктури, стабілізація системи газозабезпечення, зміцнення енергетичної безпеки держави, забезпечення охорони довкілля, збереження і зміцнення керівної ролі держави (через законодавство, систему регулювання діяльності природних монополій). Державне забезпечення ефективного використання та розвитку національного здобутку у газовій сфері, формування сучасного розуміння державної функції управління СЕНК. Також держава повинна зосередитися на макроекономічному регулюванні, стратегічному плануванні, стимулюванні економічних процесів на тривалу перспективу, на системній гармонізації функціонального, організаційного та структурного розвитку СЕНК. Крім того, держава зобов’язана забезпечити реалізацію законного статусу та ефективності роботи формально існуючого Національного агентства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів, НАК «Нафтогаз України», інших ключових відомств.

Четвертий напрям. Розробка та здійснення активної політики економічних і ринкових реформ: впровадження енергоефективної моделі економіки; створення дієвих механізмів державного управління функціональним розвитком паливно-енергетичної сфери через удосконалення фінансової, цінової, податкової та митної політики; забезпечення прогнозованості, ефективності та прозорості ринку газу, демонополізація та детінізація ринку газу, легалізація механізму розрахунків і схем газопостачання, попередження утворення державних боргів та їх погашення передачею стратегічних об’єктів; проведення систематичного державного моніторингу ринку газу та його використання виходячи з того, що найефективнішим регулятором системи «попит—пропозиція» газу є контрольований державою ринковий механізм; здійснення ефективної цінової політики та ціноутворення, відмова від субсидування споживачів соціальної сфери за рахунок ціни; здійснення фіскальної економічної політики щодо боротьби з марнотратним і неефективним використанням газу.

Виходячи з тенденції політичних подій щодо розв’язання лютневої кризи газопостачання України, бажано очікувати, що між Україною та Росією буде підписано угоди про п’ятирічний термін адаптації України до оптимальних умовно ринкових цін на газ і транзитні послуги. Зрозуміло, що без ПРЗАГУ-2015 робити це буде вкрай важко.

П’ятий напрям. Розробка ефективної та технологічно досконалої газової інфраструктури: подолання зношеності газотранспортної та газорозподільної системи (розподільчі газові мережі тиском до 1,2 МПа складають трубопровідну інфраструктуру завдовжки майже 287 тис. км та близько 51 тис. газорегуляторних пунктів, що потребують постійних експлуатаційних вкладень); удосконалення та автоматизація системи управління, контролю і обліку газопотоків (через її недосконалість існують невраховані обсяги газових «втрат», що списуються); розширення використання природного газу у нових нетрадиційних установках (економічні мінікотельні, мікротурбіни тощо); забезпечення надійності газової інфраструктури, профілактика та попередження аварійності; ефективне використання підземних газосховищ, створення стратегічного резерву газу (на шкоду національним інтересам попередній уряд віддав підземні стратегічні газосховища в оренду дочірній компанії «РосУкрЕнерго» ЗАТ «УкрГаз-Енерго» на 25 років, тими ж стараннями ЗАТ «УкрГаз-Енерго» зроблено небезпечним монополістом на внутрішньому газовому ринку — ПРЗАГУ-2015 має позитивно вирішити долю розподільчих газових мереж); приведення цін і тарифів до економічно обгрунтованого рівня; упорядкування оплати за використаний газ споживачами житлово-комунальних послуг, яка нині проводиться здебільшого за встановленими нормами, що майже удвічі перевищують фактичні обсяги споживання газу; зміцнення системи технічного нагляду та контрою за дотриманням зобов’язань ліцензіатів (аби в принципі виключити аварії, подібні до тієї, яка сталася у Дніпропетровську); зниження техногенного навантаження на навколишнє середовище при видобутку, транспортуванні та розподілі газу; впровадження у газотранспортній системі економних газоперекачувальних агрегатів. Інтенсифікація розвідки нових газових родовищ, збільшення власного видобутку газу (на жаль, статистика показує, що в Україні спостерігається зменшення власного видобутку газу).

Шостий напрям. Удосконалення політики міжнародного співробітництва та розвиток газового мосту до країн ЄС: зміцнення ролі існуючої газотранспортної системи та її подальший розвиток як важливого чинника надійності і безпеки енергозабезпечення та євроінтеграції; здійснення надійної транзитної політики, посилення безпеки транзиту газу, оптимізація тарифів за транзит і зберігання газу у підземних сховищах; перехід у газовій сфері винятково на прямі контракти; перехід на довгострокові контракти щодо транзиту; пошук нових джерел і постачальників газу, участь у будівництві нових євро-азійських транспортних коридорів і маршрутів («Білий потік» тощо).

Сьомий напрям. Розробка засад і здійснення ефективної організаційної політики. Розробка та виконання ПРЗАГУ-2015 потребує створення і функціонування на цей період ефективного координаційного органу при уряді України. Для зміцнення функції державного управління та її ефективного провадження, систематичної глобальної та тактичної реалізації Енергетичної стратегії України до 2030 року, НЕПУ-2020, ПРЗАГУ-2015, адаптації до мінливої економічної та енергетичної ситуації, оперативного й обгрунтованого їх коригування принциповою умовою видається необхідність створення Енергетичної координаційної ради (ЕНКОР) при Кабінеті міністрів України (під егідою зазначеного найкомпетентнішого державного органу доцільно ініціювати розробку проекту Кодексу ефективного енергокористування в Україні, розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проект закону про щорічну Балансову енергетичну резолюцію тощо). Цей орган повинен компетентно та оперативно забезпечувати реальну енергонезалежність держави, оцінювати і скеровувати дії влади, кваліфіковано і вчасно реагувати на всі виклики щодо дестабілізації сфери енергокористування.

Розглянуті системні передумови розробки Національної енергетичної програми України до 2020 року, Програми радикальних заходів зі скорочення споживання газу в Україні до 2015 року переконливо доводять — альтернативою диверсифікації джерел енергопостачання може бути лише енергоощадливість.