Електроміна в експортному виконанні

Коли державному службовцю заважає держава, то, здавалося б очевидно, хто з них не на місці. Тим часом у грудні керівник на сто відсотків державного енергетичного підприємства спокійнесенько характеризував дії профільного Міністерства палива й енергетики як «незаконні та некомпетентні».

Трохи раніше приблизно в тому самому напрямку було відправлене і пряме керівництво чиновника з НАК «Енергетична компанія України». Не встигла НАК заявити про невідповідність цього працівника займаній посаді, як Ленінський районний суд Луганська, Московський районний суд Харкова та Господарський суд Києва заборонили компанії його звільняти.

Особливий шарм усім цим подіям надає те, що «бунт» відбувався всередині вельми специфічної структури — ексклюзивного постачальника української електроенергії в Європу «Укрінтеренерго». Іншими словами, ці три суди вирішили за державу, хто керуватиме її експортом.

Власне кажучи, це все. Людина й досі перебуває в керівному кріслі. Хоча майже всі претензії, висунуті до її структури, практично негайно знайшли підтвердження. Головна з них — постачання електроенергії за різко заниженими цінами й за дивними схемами. Причому схеми досить благополучно пережили ціле десятиліття.

Знадобилася революція, а потім втручання Кабміну, аби ситуація трохи змінилася. За словами прем’єра Юрія Єханурова, з нового року «страшно сказати, але на західній ділянці України експорт електроенергії до Словаччини йтиме прямо, не заходячи за документами в Угорщину. Проте найцікавіше, що два тижні тому змінили й енерготарифи для угорської сторони. І тепер вони такі самі, як скрізь, а не набагато менші, як було раніш, бо там сиділи «правильні» люди».

У скільки обходилася Україні така «правильність», можна судити за деякими цифрами. З 1 січня 2006 року ціна експорту 1 кВт·год. електроенергії в Угорщину збільшиться на 30—35%. І після зміни тарифів енергоринок України отримає додатково 120—150 млн. грн. на рік (24—29 млн. дол.). Хоча колись робота на цьому напрямку балансувала на межі рентабельності. За результатами дев’яти місяців 2004 року «Укрінтеренерго» мало понад 6 млн. грн. збитку, 2005-го за той самий період прибуток становив аж... 300 тис. грн. Тобто мета, заради якої Україна займалася експортом, ставала, м’яко кажучи, малозрозумілою. При цьому тарифи на нашій і угорській стороні різнилися мінімум утричі.

До такого результату підійшли не відразу. Перші дев’ять років «Укрінтеренерго» було більш-менш рентабельним. Для цього, правда, доводилося займатися всім, чим завгодно, починаючи від цілком профільного будівництва у В’єтнамі й закінчуючи свинарниками в Україні. Основний принцип організації полягав у такому: що чим менше про нас знають в Україні, то нам же краще.

Ідея була доброю, але весь час залишатися в тіні все-таки не вдалося. Однієї чудової миті орієнтована на експорт структура потрапила в поле зору одного донецького угруповання. Результат негайно дався взнаки. Її беззмінний директор Ігор Романенко, котрий обіймав посаду з 1993-го по жовтень 2002-го, раптом втратив її, а організацію очолив мало кому відомий Андрій Ткаченко. Правда, у нього була важлива перевага: йому протегував Віталій Гайдук, який через місяць став першим віце-прем’єром з питань ПЕК.

Після цього розпочалося енергійне розрулювання фінансових потоків по-новому. До того ж наступного року українським продавцям струму сильно пощастило. В угорців сталася серйозна аварія на АЕМ «Пакш», і їм знадобилися додаткові обсяги електроенергії. У результаті експорт 2003 року до Угорщини подвоївся — до 3,2 млрд. кВт·год.

За підсумками 2003-го в загальному обсязі експорту української електроенергії на частку Угорщини припадало до 62%. Наступного року підвищений попит зберігся, однак це майже не позначилося на рентабельності компанії. До речі, навіть гучна відставка Віталія Анатолійовича мало що змінила. Навпаки, після того як ІСД, одним із основних акціонерів котрого є пан Гайдук, придбав найбільший в Угорщині металургійний комбінат Dunaferr, інтерес донецької групи до отримання недорогої електроенергії з України навіть зріс.

Наприкінці 2003 року сталася незрозуміла історія. Україна спробувала розірвати контракт з угорським оператором схеми — угорською компанією System Consulting RT і завести замість неї маловідому швейцарську конторку. Вибухнув великий скандал. Угорщина тимчасово припинила імпорт електроенергії. «Укрінтеренерго» все-таки довелося відступити.

До речі, ціна питання була чималою, адже навіть різниця в 0,1 цента за поставок на рівні 3 млрд. кВт·год. на рік — це 3 млн. дол. Але судячи з того, як нині коригується ціна в цьому випадку, ішлося про значно більші суми. Тож наші «угорські» друзі по той бік кордону не сильно переплачували. Недоброзичливці взагалі запевняли: на нашому боці чимала частина прибутку йшла на закупівлю устаткування за завищеними цінами.

Колишнє керівництво «Укрінтеренерго» охоче анонсувало плани з нарощування експорту. Проте після Майдану втриматися на посаді А.Ткаченко не зміг: на початку 2005-го він пішов у відставку.

Розпочалася кадрова чехарда. Усього за минулий рік компанією керувало п’ять директорів, у тому числі один побував у кріслі керівника двічі. Природно, це позначилося й на фінансових результатах.

Як уже зазначалося, експортувавши за дев’ять місяців близько 3 млрд. кВт·год. електроенергії по західному перетину (Угорщина, Словаччина, Польща, Румунія), компанія заробила лише кілька десятків тисяч доларів чистого прибутку. І це за зростання продажу електроенергії в Угорщину та Польщу на 10—15% і появи в списку імпортерів Румунії...

Перед новим роком додаткову інтригу внесла очікувана повторна поява на енергетичному обрії пана Гайдука на посаді нового віце-прем’єра з питань ПЕК. Із огляду на особистий інтерес Віталія Анатолійовича як бізнесмена до Угорщини, експерти висловлювали найрізноманітніші припущення про долю контрактів із цією країною. Утім, зважаючи на все, вони таки залишаться варіаціями на тему: призначення явно не відбудеться.

Узагалі, в «Укрінтеренерго» завершується не тільки донецький період. За 13 років, які минули з моменту його заснування, радикально змінилася обстановка на енергоринках сусідніх країн, лібералізовано ринок експортно-імпортних поставок електроенергії. За цих умов наявність монопольного оператора з українського боку створює низку проблем і викликає в фахівців НАК «ЕКУ» низку запитань. Розглядається ряд пропозицій, і справа, очевидно, йде до створення ще одного спеціалізованого підприємства з експорту, котре забезпечить конкурентні умови на ринку.

Які з ідей втілюватимуться в життя, сказати важко. Але в будь-якому разі починати доведеться з відновлення керованості «Укрінтеренерго», хоч би як комусь хотілося протилежного...