Дежавю: президент України знову видає указ про забезпечення проекту ЄАНТК

Якщо врахувати, скільки людей і скільки років працювали над реалізацією проекту Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК), то багато з того, що «відбувається» з ним сьогодні, може здатися цинічним.

Нафтопровід Одеса—Броди, який вважається основою ЄАНТК, в Україні побудували 2002 року. Однак в аверсному напрямку (запланованому напрямку від Чорноморського узбережжя України до Бродів на заході країни) він так і не почав працювати. Попри всі тодішні зусилля Європейської комісії та України, ні покупців, ні продавців нафти в цьому напрямку не знайшлося. Точніше, їх «не зістикували».

Зрозуміло, до цього призвели і тенденція до зростання цін на нафту, і політичні симпатії та антипатії останніх років. Так чи інакше, але уряд України в 2004 році погодився на підписання контракту нафтотранспортного підприємства «Укртранснафта» з компанією ТНК-ВР про реверсне використання нафтопроводу Одеса—Броди, який тоді простоював. Але ТНК-ВР тільки формувала заявки російських компаній на одеський порт «Південний». Операторами ж нафтотранзиту були і залишаються російська акціонерна компанія «Транснефть» і українська «Укртранснафта».

Поки росіяни качали нафту в напрямку Одеси, українці шукали союзників на Заході. Насамперед у Польщі. І знайшли — у польській компанії PYNIG, яка разом із «Укртранснафтою» у 2002 році стала співзасновником компанії «Сарматія», створеної в рамках проекту ЄАНТК насамперед для продовження нафтопроводу Одеса—Броди до польських Плоцька і Гданська.

Минав час, але проект з’єднання нафтопроводів України і Польщі залишався, на жаль, віртуальним. Попри те, що європейці оплатили техніко-економічне обгрунтування цього проекту. Незважаючи на всю агітаційну роботу про економічну привабливість українського варіанта транспортування нафти в Європу.

Зусилля України (на всіх рівнях) усе ж таки не були марними. У січні 2008 року до складу засновників спільного українсько-польського підприємства «Сарматія» увійшли нафтокомпанії Socak (Азербайджан), Georgian Oil and Gas Corporation (Грузія), Klaipedos Nafta (Литва). Після чого Україна і «Сарматія» подвоїли свої зусилля. Результатом стало затвердження 24 квітня 2009 року вже другого ТЕО ЄАНТК.

Важливий нюанс: залежно від обсягів планованого транспортування вартість проекту ЄАНТК може становити від 2 до 8 млрд. дол.

Український президент розраховує щонайменше на 5 млн. тонн азербайджанської нафти.

Однак з потенційними покупцями цього потенційного нафтопотоку ще остаточно не домовилися.

Президент України за останній рік неодноразово докоряв уряду Ю.Тимошенко у зв’язку з ЄАНТК або принаймні за небажання «розвернути» нафтопровід Одеса—Броди в аверсному напрямку. Кабінет міністрів теж був не дуже послідовним.

Проте за публічними обвинуваченнями перших осіб держави криється щось більш важливе для інтересів країни. Про це «ДТ» попросило розповісти керівника енергетичних програм Центру НОМОС Михайла ГОНЧАРА.

— Ще в квітні 1991 року уряд Чехословацької Федеративної Республіки прийняв рішення про будівництво нафтопроводу Інгольштадт (ФРН) — Кралупи-над-Влтавою — Литвинов (ІКЛ). Мета — зниження енергетичної залежності від Росії шляхом диверсифікації поставок нафти. Але будувати трубопровід після розпаду ЧРФР довелося вже Чехії. Зауважте, Чеська Республіка не ревізувала пріоритет, хоча її економічні можливості після розпаду федерації істотно зменшилися. Нафтопровід завдовжки 349 км (із них 180 км по німецькій території) був побудований і підготовлений до експлуатації менш як за півтора року (осінь 1994-го — весна 1996 року).

Нагадаю, що термін реалізації проекту Одеса—Броди завдовжки 674 км із терміналом «Південний» по території України становив понад дев’ять років, якщо за точку відліку взяти декрет прем’єр-міністра Л.Кучми в лютому 1993 року, а фінішу — травень 2002 року, коли було підписано державний акт про введення в експлуатацію. Період виконання будівельних робіт — п’ять років (1996—2001 рр.). Таке довгобудівництво пояснюється тим, що проект постійно супроводжували контрпродуктивні дискусії про «закопування» грошей у землю, про небезпеку для екології Чорного моря та інші нісенітниці.

У 2003 році з’явилася перспектива запуску нафтопроводу в проектному напрямку. 13 травня того ж року Європейська комісія включила Одеса—Броди з розвитком на Плоцьк до числа відповідних секторальних пріоритетів для розширюваного Євросоюзу. І відразу «багатовекторне» керівництво країни повелося на дискусію про реверс, нав’язану російськими компаніями через «найкращих менеджерів» НАК. Зрештою, реверс узяв гору. Тотальна корупція влади, наближення президентських виборів 2004-го, на яких так хотілося почастувати росіян «реверсною цукеркою» і заручитися їхньою підтримкою, зробили свою справу. І ніякі аргументи про національні пріоритети, енергетичну безпеку не переважили бажання долучитися до офшорної годівниці від реверсу, організованої російськими «умільцями», які супроводили ідею «пропозиціями, від яких неможливо відмовитися».

До речі, чехам теж пропонували реверс ІКЛ. Причому, на відміну від реверсування Одеса—Броди, по якому, в остаточному підсумку, росіяни пустили не додаткові обсяги нафти, а відібрані з транзиту по системі Придніпровських нафтопроводів, Чехія одержала б серйозний комерційний ефект, якби погодилася на це. Тільки дві цифри. По системі ІКЛ перекачується щороку приблизно 2,5 млн. тонн нафти при потужності трубопроводу 10 млн. тонн. Пропозиція росіян полягала в тому, щоб поставляти 10 млн. тонн нафти з РФ транзитом для південнонімецьких НПЗ. Тобто завантаження ІКЛ зросло б майже вчетверо з відповідним фінансовим результатом. Відповідь чеської сторони на «пропозиції, від яких неможливо відмовитися», була незмінною: ІКЛ є проектом енергетичної безпеки країни і не підлягає комерційному перегляду.

Що ж стосується реальних обсягів транзиту через нафтотранспортну систему України, то із впровадженням реверсу вони не тільки не зросли, як було обіцяно і як слід було б очікувати, а навпаки, скоротилися — із 33,2 млн. тонн у «дореверсному» 2003 році до 31,3 у «повнореверсному» 2005-му. У 2008 році обсяг транзиту становив 32,8 млн. тонн.

Я не випадково згадав тут Чеську Республіку. Ця країна стала прикладом того, як реалізуються стратегічні проекти в посткомуністичній державі. Проект є національним пріоритетом не за словами президентів і прем’єрів, а для держави, де і президент із прем’єром, і керівництво держкомпаній зобов’язані працювати над їхньою реалізацією і не повинні звертати увагу на «супутні пропозиції».

Азербайджан став енергонезалежною державою, реалізувавши в партнерстві з західними компаніями проекти видобутку нафти на Каспії і здійснивши масштабні трубопровідні проекти Баку—Супса, Баку—Тбілісі—Джейхан, Баку—Тбілісі—Ерзурум. Покійний нині президент Азербайджану Гейдар Алієв контролював перебіг реалізації стратегічних проектів у щотижневому режимі, заглиблюючись у всі нюанси та особисто знаючи усіх відповідальних осіб, так чи інакше причетних до проекту, до рівня керівників структурних підрозділів держкомпанії. Так само працював і його грузинський колега Едуард Шеварднадзе, коли визначилося, що через територію нестабільної Грузії мають прокласти стратегічні комунікації.

В Україні, на жаль, інша традиція управління. Згубно-руйнівна. І для країни, і для проектів, і, в результаті, для тих, хто її дотримується. Тому пам’ятатимуть про Гейдара Алієва, про Едуарда Шеварднадзе як про Лідерів із великої букви, і не пам’ятатимуть про тих, хто багато говорив і нічого не робив, лише інколи, у перервах між­усобних боїв, згадуючи про проект Одеса—Броди та ще й плутаючи прізвища осіб причетних і сплутавшись із тими, хто цей проект топив реверсом.

Історію Одеса—Броди можна назвати сагою про корупцію. Для труби завжди немає нафти на Каспії, хоча її видобувають і транспортують у чорноморські порти в достатній кількості. Прем’єри (незалежно від їхніх прізвищ) періодично шукають постачальників і споживачів і не можуть знайти. Президенти видають укази, які не виконують прем’єри і держкомпанії, тому що «немає нафти, постачальників і споживачів». Хоча незрозуміло, куди вони поділися. Чеська Республіка як імпортувала, так і імпортує азербайджанську легку нафту. Два вітчизняні НПЗ на заході країни, починаючи з 2003 року, хочуть одержувати нафту з Каспію. Азербайджан як поставляв, так і поставляє нафту на експорт, збільшуючи обсяги. Більш того, Державна нафтова компанія Азербайджану навіть придбала термінал на чорноморському узбережжі Грузії, створила свого нафтотрейдера в Європі, відкрила представництво в Україні. А український прем’єр так і не спромоглася відвідати Баку. Сильно зайнята, очевидно. Шукає нафту, постачальників, споживачів... із московською пропискою, мабуть.

На жаль, вікно можливостей для проекту Одеса—Броди не буде відчиненим вічно. Можна без кінця сперечатися про те, чи є нафта, чи є постачальники, де споживачі. Можна зрештою їх знайти. Але навряд чи хтось, бачачи ці, відверто кажучи, дурні публічні дискусії перших осіб в Україні, захоче мати справу з країною, де вирішують питання позавчорашнього дня і по ходу реверсують правила гри. При цьо­му питання реалізації будь-якого проекту для іноземного партнера в такій атмосфері стає глибоко другорядним.

* * *

«Дзеркало тижня» не могло не поцікавитися у голови компанії «ТНК-ВР Коммерс» Сергія ЛИЗУНОВА його думкою з приводу аверсу нафтопроводу Одеса—Броди і взагалі роллю ТНК-ВР у реверсному проекті.

— Президент України Віктор Ющенко підписав укази про невідкладність заходів щодо реалізації Брюссельської декларації і щодо реалізації проекту Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору на базі нафтопроводу Одеса—Броди. Чи інформували заздалегідь очолювану вами компанію про припинення дії операторського договору? Якщо так, то хто саме повідомив компанії про таке рішення?

— З 22 грудня 2006 року діє угода між ВАТ «Укртранснафта», ВАТ «АК Транснефть» і TНK-BP, мета якої — забезпечити прокачування нафти по напрямку Броди—Одеса в порт «Південний». Відповідно до цього документа, ТНК-ВР є координатором поставок нафти через українську територію.

Угодою передбачено, що її дія може бути припинена тільки за умови попереднього письмового повідомлення сторін не менш як за 30 календарних днів. TНK-BP не одержувала ніяких повідомлень про дострокове припинення дії цього документа (термін дії угоди — до 31 грудня 2009 року).

— З якого часу, як ви казали в одному зі своїх інтерв’ю, ваша компанія фактично не є оператором названого маршруту?

— З травня 2008 року і по нинішній момент ВАТ «АК Транснефть» і ВАТ «Укртранс­нафта» працюють за прямим двостороннім договором.

— Скільки нафти прокачано у реверсному напрямку за участі як оператора маршруту ТНК-ВР?

— Прокачування сировини нафтопроводом Одеса—Броди розпочалося 27 вересня 2004 року. З того моменту і по 30 квітня 2008 року в реверсному режимі було прокачано 22,036 млн. тонн нафти, а Україна одержала у вигляді платежів за транзит і портові збори 226,3 млн. дол. (див. табл. — А.Є.).

Для довідки:

ТНК-ВР — міжнародний вертикально інтегрований холдинг, що входить у десятку найбільших приватних нафтових компаній світу за обсягами видобутку нафти.

Компанія створена 2003 року в результаті злиття нафтових і газових активів компанії ВР у Росії і нафтогазових активів компанії ТНК, яка належить консорціуму «Альфа/Аксесс/Ренова» (ААР).

В Україні ТНК-ВР займається переробкою нафтової сировини на потужностях найсучаснішого в країні Лисичанського НПЗ, оптовою і роздрібною торгівлею нафтопродуктами. Функцію центру корпоративного управління виконує ТОВ «ТНК-ВР Коммерс».

Основна мета ТНК-ВР в Україні — виробляти і поставляти якісні нафтопродукти на ринок країни, працюючи з максимальною ефективністю та орієнтуючись на довгострокову перспективу. Для досягнення цієї мети компанія послідовно здійснює інвестиції в потужності з переробки і збуту.

* * *

Чому я поцікавилася у пана Лизунова тим фактом, чи повідомляли ТНК-ВР про розірвання угоди? Нюанс у тому, що якщо українська сторона в односторонньому порядку «розверне» нафтопровід Одеса—Броди в аверсному напрямку, то це питання може виникнути вже в суді. А зробити це (проінформувати ТНК-ВР у належний термін) «Укртранснафта» і Мінпа­ливенерго могли і без чергового указу президента «Про негайні заходи із забезпечення реалізації проекту ЄАНТК». Тим більше що цей президентський указ має, на думку багатьох експертів, абсолютно формальний характер. І навряд чи кардинально щось змінить у долі наф­топроводу Одеса—Броди і проекту ЄАНТК загалом.