«Чорноморсько-Каспійський регіон і європейська енергетична безпека»

Незважаючи на участь у Другому київському безпековому форумі «Чорноморсько-Каспійський регіон і європейська енергетична безпека» шановних дипломатів, погоду на форумі все ж визначали професіонали. Можливо, комусь видасться це дивним, але, у принципі, тон як спікер (не як спікер Верховної Ради, щоправда, уже колишній) задав Арсеній Яценюк. Чому його та очолюваний ним фонд Open Ukraine («Відкрита Україна») зацікавила тема енергобезпеки - зрозуміло: ще 2006 року Арсеній Петрович був одним із небагатьох, хто називав газову угоду від 4 січня 2006 року невигідною і ганебною для України. Нагадаю: в цій угоді йшлося про те, що монопольним експортером газу в Україну стане посередник - компанія «РосУкрЕнерго» (РУЕ).

До початку форуму я запитала Арсенія Яценюка, чи не змінився за два роки його погляд на газову проблему і на те, як мають вирішуватися ці питання для України. Відповідь була однозначна: «Ні». Продовжив цю тему А.Яценюк і під час відкриття роботи форуму.

Далі робота форуму ввійшла, як то кажуть, у свій формат. І якщо абстрагуватися від засилля дипломатичного спілкування на самому початку цього заходу, то взагалі-то було дуже пізнавальною. І повчальною. Сподіваюся, для всіх.

У сфері енергобезпеки усе просто: Європейському Союзу не до України - фінансова криза. І, хоч як дивно, у цій ситуації кожен сам за себе. Тому що єдина енергетична політика в Євросоюзі взагалі-то відсутня. У цьому і полягає дивина. І найбільш газозалежні країни ЄС, такі як Німеччина, Франція, Італія, встиг­ли укласти з російським «Газпромом» контракти на 25-30 років, і в цьому сенсі вони менш залежні від європейської енергополітики. Решта не встигли. У тому числі й Україна, хоча поки що вона не у складі ЄС, зате через її територію щороку до Європи поставляється більша частина експортованого «Газпромом» газу.

Однак довгострокові контракти (на поставки газу в Україну і на транзит газу нашою територією), як завжди, предмет торгу. Сподіваюся - торгу економічного. Тому, попри всі обставини, НАК «Нафтогаз України» продовжує переговори з «Газпромом» про укладання довгострокового контракту (хоча б років на десять). І правильно робить.

«До диктату майбутніх монополістів потрібно готуватися вже сьогодні»

При відкритті Другого київського безпекового форуму Арсеній Яценюк зауважив: незважаючи на те, що сьогодні всі країни стоять перед завданням подолання фінансової кризи, ще до нього у світі існували два не менш серйозні виклики - енергетична і продовольча кризи. Причому на світовому енергоринку всі залежні одне від одного. Хоча розуміння цього приходить не відразу. Так, у 1998 році, коли барель нафти коштував 28 доларів, імпортери цього енергоресурсу не вважали за потрібне враховувати інтереси країн - виробників нафти. Проте коли 2008-го ціна бареля стрімко підвищилася до 147 доларів, імпортери зчинили гвалт і роль експортерів значно зросла.

На думку А.Яценюка, не варто спокушатися нинішнім рівнем цін на нафту (50-60 доларів). Швидше за все, уже в другому півріччі 2009 року барель нафти коштуватиме близько 100 доларів. Тому всім учасникам енергоринку варто спільно шукати шляхи його стабілізації.

Зокрема, на сьогодні практично заморожено всі транспорт­но-енергетичні проекти, що незабаром позначиться на ситуації на енергоринку. Відсутні єдині правила гри при транспортуванні енергоресурсів. Зупинено проекти щодо відновлювальних енергоресурсів. І це при тому, що щороку у світі на 9% скорочується видобуток традиційних енергоносіїв - нафти і газу.

Дослідник Німецького інституту міжнародних та безпекових відносин Фрідеманн Мюллер підкреслив сказане президентом РФ Дмитром Медведєвим: «Енергія - це нова валюта». І Росія дуже успішно використовує цю валюту. Тому для більшості країн, зокрема для Німеччини, як ніколи актуальне питання диверсифікації джерел і шляхів доставки енергоносіїв. Правда, пан Мюллер чомусь впевнений, що для тієї ж Німеч­чини існують два джерела і два шляхи диверсифікації, наприклад, газопоставок - це Росія і Північне море. На що представник турецької нафтової корпорації Botas Левент Озгюл, на мій погляд, резонно зауважив: чому ж Німеччина, розуміючи, що дедалі більше потрапляє в енергозалежність від РФ, продовжує брати участь у спільному з «Газпро­мом» проекті «Північний потік»? Тим більше що для тих же Німеч­чини та Австрії альтернативою міг би стати Каспійський регіон, якби там була достатньо розвину­та енерготранспортна інфраструк­тура. Тож чи не ці напрямки варто розвивати Євро­пейсь­кому Союзу і, зокрема, Німеччині?

«Шредеризація» Європи

Та, як парирував наведену вище заяву директор енергетичних програм центру «Номос» Ми­хайло Гончар, проблеми, із якими раніше зіштовхувалася в основному Україна, тепер стали проблемами всієї Європи, про що недавно привселюдно говорив і президент Франції Ніколя Саркозі. Іншими словами, Європа вражена «швейцарським синдромом». І от у чому він полягає. Як ви гадаєте, де «купує» газ Україна та деякі європейські країни? У компанії «РосУкрЕнерго». Де розміщується головний офіс компанії, яка займається проектом «Північний потік», родовищем Штокман і багатьма іншими проектами? У швейцарському кантоні Цуг! Тому якщо Україна докладає чимало зусиль для боротьби з цим у буквальному сенсі злом, то Європі, схоже, доведеться ще тільки усвідомити масштаб цього синдрому.

Про залежність України від «РосУкрЭнерго» на форумі також дуже докладно розповідала професор Гарвардського університету (США) Маргарита Балмаседа.

І як справедливо зауважив М.Гончар, «не така вже й велика різниця між споживачами і транзитерами того ж газу - усі ми в одному човні». І той факт, що багато років ніхто в Європі серйозно не займався проблемою взаємозалежних відносин, - сьогодні очевидний. На думку М.Гончара, енергетичний ланцюжок повинен виглядати приблизно так: виробник-транзитер-споживач + резерви + інтегрована інфраструктура + диверсифікація джерел + прозорість. У цьому можна знайти шлях роз­в’язання проблем європейської енергобезпеки.

Довідка:

Open Ukraine - міжнародний благодійний фонд, заснований з ініціативи Арсенія Яценюка для зміцнення авторитету України у світі і розвитку публічної дипломатії.

Київський безпековий форум - щорічний захід з актуальної тематики з питань європейської безпеки із залученням політиків високого рівня і представників провідних аналітичних центрів Європи, США, Росії і країн Чорноморського регіону.

Мета форуму - поліпшення порозуміння і співробітництва між ЄС і країнами Чорноморського регіону; поглиблення рівня обговорення і внеску незалежних і неурядових учасників Чорноморського регіону в вирішення питань безпеки Європи; розробка нових рішень з проблем безпеки.

Організатор Другого київського безпекового форуму «Чорноморсько-Каспійський регіон і європейська енергетична безпека» (6-7 листопада 2008 року) - Фонд Арсенія Яценюка Open Ukraine за підтримки Фонду Віктора Пінчука та Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу (Париж).