«Чорноморнафтогаз» — офшорне дно

Офшор в Україні звично вважають схемою мінімізації податків з участю іноземної компанії. Втім, це поняття має ще одне значення, яке використовує єдина компанія в країні, — це видобуток корисних копалин поза берегом. Кримське державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (яке входить до складу НАК «Нафтогаз України») уже три десятки років займається підводним видобутком газу і газового конденсату. Починалося усе в 70-х роках уже минулого століття на Голіцинському газовому родовищі. Там розраховували знайти родовище, аналогічне за обсягами запасів знаменитому Шебелинському. Реальність виявилася набагато скромнішою, але початок було закладено. Трохи пізніше з’явився «Чорноморнафтогаз», і компанія почала в буквальному сенсі йти в море. Зараз левову частку кримського газу і майже весь газовий конденсат видобувають з морського дна. Це дало змогу майже повністю забезпечити потреби півострова в цьому енергоносії.

На сьогодні компанія здійснює видобуток на дев’яти родовищах, із них шість розташовані в морі — три в Азовському (Стрілкове, Східно-Казантипське і Північно-Булганакське) і три у Чорному морі (Голіцинське, Штормове, Архангельське).

Зараз вводиться в експлуатацію нове морське родовище — Одеське. Його виявили на північно-західному шельфі Чорного моря, на 50 км на північ від острова Зміїний і в 65—70 км від уже розроблюваних Голіцинського і Штормового родовищ. Наприкінці наступного року там очікують одержати перший промисловий газ, а 2009-го прогнозується видобуток у 1 млрд. кубометрів (тобто планується майже подвоїти нинішній видобуток).

«Чорноморнафтогаз»: сьогодні і завтра

Від базового порту Чорноморського до району робіт 150 км, вертольотом над морем година польоту. Що означає таке віддалення, будівельники уже встигли відчути на собі. У жовтні цього року перед початком монтажу блоків шторм, що розігрався, змусив караван суден кілька днів дрейфувати і чекати поліпшення погоди. А палубний блок узагалі довелося ховати в районі гирла Дунаю. Проте 28 жовтня кранові судна «Богатир» і «Нептун-3» завершили монтаж платформи на Одеському газовому родовищі.

Паралельно самопідйомна плавуча бурова установка «Таврида» закінчила буріння першої свердловини. Тепер на часі будівництво великої платформи, буріння вже експлуатаційної свердловини, прокладання 9 км підводного трубопроводу від свердловини до платформи. Глибина моря тут 43 м, а запаси газу розміщені ще на 1620 метрів нижче. Наступного року «Таврида» пробурить уже три-чотири експлуатаційні свердловини. На той час майже 90-кілометровим трубопроводом нове родовище з’єднають із уже обладнаним і пов’язаним із берегом родовищем Голіцине, що дасть можливість розпочати подачу газу на материк.

Загалом, із виробничою частиною все більш-менш зрозуміло, благо, накопичено величезний досвід. Проблема, як завжди, у грошах.

«Чорноморнафтогаз» може похвалитися тим, що видобуває найдешевший у світі підводний газ (усього 35 дол. за 1000 кубометрів), потім він його продає населенню, м’яко кажучи, теж не надто дорого. У результаті компанія постійно опиняється в парадоксальній ситуації. З одного боку, усі кажуть про її перспективність (шельф вивчено всього на 5%), з іншого — коштів на освоєння бракує. Так, для освоєння Одеського і розташованого поруч родовища Безіменне треба, за розрахунками, 1,38 млрд. грн. (274 млн. дол.). Гроші начебто невеличкі і такі, які швидко окупаються (за розрахунками, за шість-сім років). Але в компанії їх просто немає. Власних коштів вона може залучити лише 120 млн. грн. Решту потрібно шукати.

Основним інвестором стане партнер із спільного видобутку газу в Азовському морі — дочірня компанія «Укргазвидобування». За цією схемою з нею вже вводили в дію азовське Східно-Казантипське родовище. За кілька років це дало додатково близько 1,1 млрд. кубометрів морського газу. Проте новий проект у десять разів дорожчий, і своїх коштів в «Укргазвидобування» теж не вистачає. У результаті сумарно обом компаніям доведеться залучити мільярд гривень кредитів. Природно, за них доведеться сплачувати відсотки, надавати гарантії тощо. Така справжня вартість дешевого українського морського газу.

Між іншим, ціна імпортного газу на українському кордоні вже перевищує 650 грн. за 1000 кубометрів, а через рік навряд чи буде нижчою 1000 грн. На нього гроші знайдемо, а от для вітчизняних газовидобувачів — не факт. Принаймні наступного року морський видобуток корисних копалин збираються ще більше обкласти рентними платежами. Компанію це, звичайно, не розорить, але грошей стане ще менше. І їх доведеться залучати, і теж під відсотки.

Минулого тижня в Криму відбулося виїзне засідання НАК «Нафтогаз України» із розглядом інвестиційних проектів «Чорноморнафтогазу» на шельфі Чорного моря до 2016 року. Крім уже згадуваних Одеського і Безіменного газових родовищ на шельфі Чорного моря, розглядалося ще кілька проектів. Зокрема, освоєння нафтової площадки Суботине на прикерченській ділянці шельфу моря. За даними «Чорноморнафтогазу», тут необхідні інвестиції в розмірі 3,55 млрд. грн. При цьому промислова експлуатація розвіданих родовищ протягом усього періоду видобування на цій площі дасть змогу заощадити 78 млрд. грн. за рахунок часткової відмови від імпортної нафти.

Рівень видобутку нафти на початковому етапі має досягти 1,8 млн. тонн (що дорівнює видобутку найбільшого в країні нафтовидобувного підприємства «Охтирканафтогаз»), а в перспективі запаси дозволяють вийти на рівень до 3—3,5 млн. тонн щороку (стільки дає «Укрнафта»). Море там не надто глибоке, від 40 метрів, завдяки чому можна використовувати існуючі технології. За підрахунками фахівців «Чорноморнафтогазу», від реалізації проекту до бюджетів усіх рівнів надійде 75 млрд. грн.

Для розробки газоносної площадки Палласа знадобляться і нові технології, і помітно більші гроші. Проект оцінюється в 4,7 млрд. грн. Очікується, що в результаті його реалізації буде видобуто 98 млрд. кубометрів природного газу. До бюджетів усіх рівнів обіцяють спрямувати 62 млрд. грн. податків і зборів.

Прогнозні ресурси цієї структури оцінювалися в 162 млн. тонн умовного палива. Відверто кажучи, можливість початку реалізації останнього проекту найближчим часом (до 2015 року) невелика. В Україні поки що немає технологій, які дозволяють бурити на глибинах 200—600 метрів. Щодо грошей — вже сказано вище. Одна платформа для такого видобутку коштує сотні мільйонів доларів.

Як показує практика, під час реалізації проектів затверджені цифри неодноразово коригуватимуться (причому, напевно убік збільшення). Знадобиться і серйозна підготовка газорозподільної системи Криму до приймання нових обсягів газу (швидше за все, з прокладанням нового газопроводу), і багато чого іншого. Нове керівництво «Чорноморнафтогазу» уже зробило ряд оптимістичних заяв. За словами голови правління компанії Анатолія Присяжнюка, «можливості «Чорноморнафтогазу» з освоєння нових родовищ газу і нафти на шельфі Чорного моря перевершили всі наші сподівання. Компанія може не лише забезпечувати природним газом Крим, але й сприяти істотному зменшенню енергетичної залежності України від імпортних енергоресурсів. Закінчився час, коли потенціал компанії штучно стримувався і не було зроблено ані кроку в напрямі збільшення видобутку природного газу і нафти». Всі фрази разюче знайомі — те саме казало і попереднє керівництво...

Однак проблем буде предосить. Так, перспективи великомасштабного видобутку нафти не надто далеко від Південного берега напевно викличуть різкі протести екологічних організацій, а всілякі виливи, поза сумнівом, будуть улюбленою темою російського телебачення перед кожним курортним сезоном. Тож газовикам заздалегідь варто вивчити досвід будівництва нафтових платформ на Балтиці російського «ЛУКойлу» (Кравцовське) або польських платформ PetroBaltik, та й тих самих румунських платформ компанії Pertrom. Робити це доведеться у будь-якому разі і краще почати якомога раніше. Проте економічна доцільність розробки Одеського родовища і Суботиного очевидна.

Компанії дуже потрібна і нова плавуча бурова установка. Зараз у «Чорноморнафтогазу» їх дві. Першу з них, «Сиваш», почали будувати для газовиків ще наприкінці 1975 року в Астрахані. На Чорному морі вона з 1979 року. Друга — «Таврида», побудована там само, стала останньою із закладених ще в СРСР (у дію вона увійшла уже в роки незалежності України).

До честі «Чорноморнафтогазу», в компанії змогли організувати як експлуатацію, так і обслуговування обох установок. У результаті обидві бурові працюють. Тим часом інші вісім установок цієї серії, які залишилися на Каспії, уже давно списано на металобрухт.

Бурові виконували навіть іноземні замовлення, двічі пробуривши групи свердловин на болгарському шельфі Чорного моря. Останнє таке замовлення виконали позаторік. Крім іншого, це дало змогу модернізувати схему буріння на «Тавриді» за норвезькою технологією. У результаті зараз вона може збільшити швидкість буріння і проходити складні свердловини.

На «Сиваші» обновили силову установку, і є плани з реконструкції цієї бурової. Однак хоч би скільки їх переробляй — бурити при глибині моря понад 70 метрів вони не можуть. Зараз же глибина буріння досягає 90 метрів. Задоволення купівлі нової бурової — не з дешевих. За різними оцінками, вона обійдеться в півмільярда гривень.

Втім, шкурка явно варта вичинки. На Суботиному до 2016 року планується пробурити до 80 свердловин (близько 40 експлуатаційних). Це робота на роки. Починатимуть її в будь-якому разі наявні бурові. Проте років через три-чотири їх замінить нова установка. Інакше під загрозою опиняться плани з подальшої розвідки площ. Та й те саме Одеське родовище і розташоване неподалік від нього Безіменне — це серйозний обсяг роботи — до 15 свердловин. В ідеалі треба було б купити дві установки для експлуатаційних робіт і дві — для розвідувальних. Проте життя часом дуже відрізняється від казки, тож поки що геологорозвідку здійснюють тим, що є.

Глибинні перспективи

Відповідно до даних досліджень міжвідомча експертна комісія затвердила на українському шельфі приблизно 1,5 млрд. тонн умовного палива (до 30% сумарних ресурсів вуглеводнів України). Усього в акваторії Чорного моря сейсморозвідкою поки що виявлено 110—120 перспективних структур. Як мінімум у трьох десятках із них ресурси вуглеводнів можуть становити еквівалент 20 млрд. кубометрів природного газу. Приблизно 21% залягає в мілководному Азові, майже 17% — у районі Керченської протоки і майже 40% — на північно-західному шельфі (тобто саме в районі між Кримом і островом Зміїний)...

З усього українського чорноморського шельфу площею в 133,7 тис. квадратних кілометрів площа північно-західної частини становить майже половину і вважається на Чорному морі найсприятливішою для пошуків нафти і газу.

Природно, не всі прогнозні запаси підтвердяться, але поки що газовики бурили на подив точно. Коефіцієнт успішності пошукових робіт у межах північно-західного шельфу становить 45%. Відкрито вісім газових і газоконденсатних родовищ, на Азовському морі цей показник ще вищий — 50%. Там у межах українського сектора відкрито шість газових родовищ. Прикерченська ділянка теж стартувала непогано.

На цій базі остання, скоригована програма передбачає зростання обсягів видобутку газу до 2017 року до 3 млрд. кубометрів на рік (у 2,5 разу), а нафти і газового конденсату — до 1,8 млн. тонн (більш як у 20 разів).

Для подібних рівнів видобутку необхідна випереджальна розвідка, а на неї — гроші. При цьому кошти, які відраховуються на геологорозвідку, традиційно не повертаються. З таким ставленням держави до пошуку корисних копалин проблеми загалом гарантовано. Проїдати ж старі запаси — не найкращий вибір.

У компанії ще не забули, як важко вони одержували ліцензію на проведення робіт на структурі Суботине. Щоб Держкомітет з природних ресурсів підготував її до видачі «Чорноморнафтогазу», знадобилось розпорядження першого віце-прем’єра України. Не кажучи вже про те, що сусіди по морю теж різко прискорили роботи.

Вище йшлося про болгарський шельф, де працювали й українці. Нещодавно введено в експлуатацію перше родовище Galata на шельфі Чорного моря Болгарії. Його оператор — Melrose Resources у 2001 році уклав із Bulgargaz контракт на купівлю 700 млн. кубометрів газу на три роки. Це приблизно 12% поточних потреб країни в цьому енергоносії. Родовище розташоване у 30 км на південний схід від порту Варна на глибині 35 метрів.

Поки що дві експлуатаційні свердловини нафтової площадки Суботине видають 406 млн. кубометрів газу (приблизно третина нинішнього обсягу видобутку «Чорноморнафтогазу»).

На південь острова Зміїний румунська компанія Petrom розробляє родовища «Східна Левада» і «Західна Левада», видобуваючи із семи платформ порядку 2 млн. тонн нафти на рік. Усього на цій ділянці в румун три діючі і два перспективні райони видобутку. У спірному трикутнику між Зміїним, українським і румунським узбережжями поки жодна зі сторін не проводить робіт, але обидві уважно стежать одна за одною.

Нещодавно Віктор Ющенко і румунський президент домовилися про спільну розробку цього району. У грудні минулого року НАК «Нафтогаз України», ДАТ «Чорноморнафтогаз» і австрійська компанія OMV (котра 2004 року купила контрольний пакет румунської нафтокомпанії Petrom) подали заявку на участь у конкурсі на одержання спеціального дозволу (ліцензії) на право проведення геологорозвідувальних робіт на ділянці «Скіфська площадка». Але для цього знову ж таки потрібні техніка і ресурси і, звісно ж, бурова.

У сусідів України дещо інші джерела фінансування. Румуни продали свою компанію австрійцям (старому знайомому «Чорноморнафтогазу» — OMV). Болгари теж працюють із британським оператором.

«Чорноморнафтогаз» довго вів переговори про спільну діяльність, але по суті так ні до чого і не домовився. Створене попереднім керівництвом СП в Австрії поглинуло близько 10 млн. грн. і дало ефект, який майже не відрізняється від нульового.

Зараз Мінпаливенерго і «Нафтогаз» роблять ставку на те, що неглибокий шельф Чорного моря і весь Азовський переважно розроблятимуть державні компанії, із залученням кредитних ресурсів. За попередніми оцінками, у найближчі два роки необхідно залучити близько 500—800 млн. дол.

Історія з першим конкурсом щодо спільної розробки родовищ глибоководної частини шельфу з американською Vanco International Ltd поки що викликає дуже багато запитань. Хоча початкові апетити американців і вдалося значно зменшити, проте факт перемоги на конкурсі компанії без своїх фінансових ресурсів (тобто, по суті, посередника) не дуже надихає.

Коли президент Vanco Джин Ван Дюк радісно зазначає, що «у нас укладені схожі контракти з вісьмома країнами Африки, а український контракт буде дев’ятим», мимоволі виникає запитання, скільки ж африканських контрагентів цієї компанії мають досвід власного нафтовидобутку в морі? Особливо зважаючи на те, що українцям пропонували частку при розподілі продукції мало не меншу, ніж африканцям. Втім, сторони, схоже, усе-таки узгодили свої позиції.

З іншого боку, і місцевий капітал залучити буде складно, адже відповідно до чинного законодавства газ власного видобутку йде практично тільки населенню, тобто за мінімальною ціною, установленою НКРЕ.

Нещодавно про готовність брати участь у спільній розробці нафтогазових ресурсів континентального шельфу Чорного моря заявили і представники китайської нафтогазової корпорації Petrol China. Адже бразильців із «Петробразу» самі запрошували; австрійці, американці і британці на шельфі вже присутні. Тож якщо у китайців є бажання і реальні гроші, то чому б і ні. Офшор — справа добровільна.

Голова правління НАК «Нафтогаз України» Володимир Шелудченко заявив, що «реалізація інвестиційних проектів ДАТ «Чорноморнафтогаз» дасть можливість Україні відмовитися від частини імпорту дорогих на світовому ринку енергоносіїв. Це також відчутно сприятиме становленню нашої держави як сильного гравця серед країн, які займаються видобутком нафти і газу на шельфі моря».

У принципі, все правильно, а наскільки ці плани збудуться — побачимо.