Чи витримає українська економіка ціну газу в 300 доларів?

Треба думати, що на кшталт артпідготовки Україну вже попередили про те, що з 1 січня 2009 року газ для неї може обходитися вже не менш як 290 дол. за 1000 кубометрів на російсько-українському кордоні (нині - 179,5 дол.).

Мотивація проста - центрально- і середньоазіатські країни-продавці газу заявили про підвищення цін. А в Україну, якщо вірити «Газпрому» і «РосУкрЕнерго» (РУЕ), саме і поставляється газ «родом» із Туркме­нистану, Узбекистану і Казахстану. Практично весь цей обсяг викуплено «Газпромом» на багато років уперед. «Газпром» через своє 100-відсоткове дочірнє зовнішньоторговельне підприємство продає цей газ посереднику - «РосУкрЕнерго». А вже РУЕ поставляє газ, призначений для України, до російсько-українського кордону.

Така сама схема діяла й торік. З тією лише відмінністю, що цього року РУЕ має продавати газ в Україні не своєму дочірньому ЗАТ «УкрГаз-Енерго», а безпосередньо «Нафтогазу України». Він і стає власником газу і вже потім продає 7,5 млрд. кубометрів газу утворюваному 100-відсотковому дочірньому підприємству «Газпрому» - «Газпромсбыт-Украина». Якщо, звичайно, сторони остаточно про це домовляться.

А тим часом ще в березні Туркме­нистан, Узбекистан і Казахстан підписали з «Газпромом» угоду про підвищення цін із 1 січня 2009 року до рівня європейських, за вирахуванням витрат на транспортування.

Наприклад, сьогодні узбецький газ коштує для «Газпрому» 130 дол. за 1000 кубометрів, із другого півріччя ціна зросте до 160 дол. Ціна туркменського газу - 130 дол. у першому півріччі, 150 дол. - у другому.

А ще торік ціна газу в усіх центрально- і середньоазіатських продавців становила 100 дол. при обсязі закупівлі лише трохи більше як 64 млрд. кубометрів. Майже 50 млрд. кубометрів цього обсягу спрямовувалося в Україну через посередника - РУЕ.

Дізнавшись про можливість такого значного підвищення цін на газ для України з початку 2009 року (а можливо, і раніше), «Дзеркало тижня» вирішило поцікавитися у фахівців: «Чи готові промислові підприємства України до роботи за умов значно вищих цін на газ?»

Зазначимо, що думки багатьох збіглися. Тому ми вибрали кілька найяскравіших, на наш погляд, відповідей.

Валерій МАЗУР, член-кореспондент Національної академії наук України, міністр промисловості України в 1995-1997 роках:

Відразу ж відповім, що ніякої трагедії навіть у таких енергоємних галузях, як металургійна та хімічна, не відбудеться.

Певні труднощі, звісно ж, виникнуть, тому що підприємства зрештою перейдуть на жорсткий режим економії енергоресурсів, істотно знизиться при­буток, особливо спочатку. Однак усі труднощі не будуть смертельними. Передусім тому, що більшість заводів і комбінатів готуються до роботи і вже працюють за умов можливого дефіциту та вищих цін на газ. Сьогодні, наприклад, ціна газу, який поставляється в Україну на кордоні з Росією, становить 179,5 дол. за 1000 кубометрів. А на вході (на засувках) хімічних комбінатів вона сягає вже 250-265 дол. Якось «непомітно» ціна газу накручу­ється в 1,5 разу. Ось де проблема. Ра­ніше таких величезних «накруток» не було!

Якщо казати про резерви економії газу, то відповісти на це запитання доцільно на конкретних прикладах.

В українських «Азотах» на старих агрегатах для одержання тонни аміаку витрачається близько 1200 кубометрів газу. Після реконструкції цих агрегатів витрати газу зменшуються до 1000 кубометрів на тонну аміаку. Вартість модернізації одного агрегату для виробництва аміаку становить 20 млн. дол. Агрегати останнього покоління споживають 850-900 кубометрів газу для виробництва тонни аміаку. Таким чином, ми маємо резерв скорочення споживання газу в азотній промисловості на 20-25% тільки за рахунок модернізації діючих і введення в експлуатацію нових потужностей для виробництва аміаку.

У металургійній промисловості досяжний потенціал енергозбереження на найближчі п’ять років становить 20-25%, а на більш далеку перспекти­ву - 30%. Сьогодні технологія виробництва чавуну та сталі в Україні налаштована на надлишкове споживання природного газу, хоча від початку металургійне виробництво не передбачало його використання взагалі. До останнього часу газ у металургії ніхто не економив. Чому? Та тому, що ціна на газ була істотно заниженою. По суті, дармовою. І не потрібно цього приховувати. Не варто обвинувачувати Росію в тому, що ціна на газ зростає. Треба дякувати, що подорожчання настає зараз, а не раніше. Ре­зерви скорочення витрат газу в металургії величезні. А от без коксу виробницт­во чавуну неможливе. Невідомо, що для металургів страшніше - підвищення ціни та зменшення видобування вугілля, а отже, збільшення вартості коксу, чи підвищення ціни на газ.

Назву основні резерви скорочення витрат газу в металургії.

У мартенівських печах на виплавку тонни сталі витрачається близько 95 кубометрів природного газу, у конвертерах - до 8 кубометрів. У електросталеплавильних агрегатах природний газ витрачається в незначних обсягах. За великим рахунком, резерви скорочення витрат природного газу в металургії насамперед полягають у підвищенні потужностей електросталеплавильного виробництва, у будівництві нових електросталепрокатних міні-заводів. Україна безнадійно відстає в цьому від усіх технічно розвинених держав.

Паралельно з виведенням з експлуатації мартенівських печей і пріоритетним будівництвом мережі міні-сталепрокатних заводів необхідно також розширити використання в металургійній і хімічній промисловості порівняно недорогих, доступних і швидко окупних засобів теплоізоляції промислових агрегатів, зокрема, високотемпературних вогнетривких волокнистих матеріалів і виробів із них, які в Україні вже виробляються. У багатьох випадках на кожному термічному агрегаті це може знизити витрати газу від 10 до 45%. Оскільки таких теплових агрегатів, печей у промисловості тисячі, сумарна економія газу становитиме серйозні обсяги.

- Що потрібно зробити, щоб підвищення цін на газ не призвело до колапсу промисловості України?

В.Мазур: Насамперед слід чітко розуміти, що ціна газу має розглядатися в зіставленні зі світовими цінами на продукцію хімічних чи металургійних комбінатів. Сьогодні, наприклад, ціна на аміак становить 520-540 дол. за тонну. За такої або вищої ціни аміаку хімічні підприємства витримають підвищення ціни на газ. Аналогічна ситуація й у металургії - ціна на металопродукцію досить висока. Підвищення ціни на газ, звичайно, зменшить прибутки підприємств. Це начебто й погано. Та, з іншого боку, будуть стимульовані зусилля в напрямі підвищення ефективності виробництва, зокрема, за рахунок збільшення продуктивності праці, виключення витрат на не пов’язані з основним виробництвом цілі й т.ін.

З огляду на попередній досвід, очікується, що промислове лобі «видавлюватиме» якісь преференції від дер­жави для покриття додаткових витрат на закупівлю газу за більшою ціною. Однак подачок від країни очікувати не слід. Час розраховувати на свої фінансові можливості. А вони в підприємств є. Не варто залякувати народ і тим, що «росіяни скуплять підприємст­ва азотної промисловості України». Можливо, це буде й на краще. Ті самі росіяни забезпечать заводи, які належать їм, природним газом за прийнятною ціною. Виробництво активізується з усіма позитивними наслідками для України.

А що корисного за цих умов може зробити влада в Україні?

Вважаю, що буде корисним, якщо уряд і Верховна Рада дозволять великим комбінатам самостійно закуповувати природний газ у Росії. Пере­конаний, що заводи знайдуть можливість купувати газ за тією ціною, яка забезпечить їхню рентабельну роботу. Такий досвід уже є. Кілька років тому ціна газу для азотних підприємств була «плаваючою». Коли підвищувалася світова ціна на аміак і карбамід, підвищувалася і ціна газу, що поставляється на завод, і навпаки. Адже газотрейдери чудово знають, відстежують світові ціни на продукцію хімічних заводів і готові реагувати на коливання ринку.

Певне, слід згадати також минулий досвід роботи уряду, коли підприємства купували газ на аукціонах. Ціна «аукціонного» газу виявлялася майже вдвічі меншою.

Головне, щоб уряд не допускав підвищення ціни на газ у 1,5 разу під час його руху трубами від кордону з Росією до прохідної хімічного чи металургійного комбінату, що нині, на жаль, відбувається.

Олег ДУБИНА, голова правління НАК «Нафтогаз України», екс-віце-прем’єр України зазначив, що зараз для України та очолюваної ним нафтогазової компанії найголовніше - переговори про ціни та умови поставки газу в 2009 році. Точні цифри він не уточнював - тривають затяжні переговори. А от що потрібно зробити - не приховував: необхідна єдина дер­жавна політика в газовій галузі та в галузі енергозбереження.

У Метью БРАЙЗА, керівника відділу Середньої Азії та Кавказу управління Державного департаменту США з Європи та Євразійських справ, «ДТ» поцікавилося, що потрібно зробити владі України, щоб зменшити залежність від «Газпрому».

- По-перше, Європа може одержувати газ за більш конкурентною вартістю, якщо ЄС вимагатиме від «Газпрому» надати можливість купувати газ на кордоні України та Росії. Тоді Україна стане повноправним учасником процесу доставки і торгівлі газом. По-друге, чому посередник повинен або піднімати ціну, або одержувати ренти (прибуток від перепродажу газу) - це несправедливо. І це суперечить інтересам споживачів у Європі. Тобто Європа має вимагати змінити цю ситуацію. По-третє, Україна повинна мати можливість заробляти більше грошей за транзит газу власною газотранспортною системою та за зберігання газу у своїх підземних сховищах. Можливо, що Європа та Євросоюз і, зрештою, «Газпром» могли б знайти спільну мову, щоб створити якусь спільну фірму, консорціум за участю насамперед України, щоб вести спільний бізнес. Та це має бути на дуже високому рівні.

Наступна умова - скорочення споживання газу в Україні. А також впровадження енергозберігаючих технологій. І, зрозуміло, Україні варто збільшити видобування енергоресурсів на своїй території, зокрема, на шельфах Чорного та Азовського морів.

Численні зустрічі на вищому рівні з прем’єром, віце-прем’єром і главою Мінпаливенерго переконали мене, що розуміння необхідності перерахованих вище дій в уряду України є. Та, на жаль, їм насамперед доводиться думати про те, що незабаром настане зима і необхідно підписувати договір із «Газпромом»…

Сергій ЄРМІЛОВ, директор Інституту енергозберігаючих технологій, екс-міністр палива та енергетики України сказав «ДТ», що колапсу для економіки України у разі підвищення цін на імпортний газ очікувати не слід. «Адже ваша ж газета писала про те, що промисловість уже давно платить за газ більш як 200 дол. І резерв є - енергозберігаючі технології», - сказав він. Біда в тому, зазначив С.Єрмілов, що саме з енергозбереженням у нас, наче спеціально, роблять усе навпаки.

Що ж стосується населення, то воно, за його словами, значною мірою захищене від різкого підвищення цін бюджетними дотаціями.

Як видно з відповідей фахівців, в яких брало інтерв’ю «ДТ», очікувати кризи в економіці України через підвищення цін на газ не слід. Проте готуватися до нього треба було давно. І не на словах, а на ділі.

Однак резерв є - економія енергоресурсів, технічне і технологічне переоснащення застарілих виробництв, розвиток власного газовидобування. Та найголовніше - єдина політика в енергогалузі та енергозбереженні.