Чи сподобалась би Маргарет Тетчер така вугільна реформа?

Учені стверджують, що якби вугілля на західноукраїнські теплоелектростанції країни поставлялося із шахт близько розташованого Львівсько-Волинського басейну, а не з Донбасу, то щорічна економія становила б до 500 млн грн. Уряд, мабуть, нарахував більше. Та й узагалі у Кабміну Яценюка свої резони. Тому вирішили (поки теоретично) вивозити вугілля із зони АТО на працюючі ТЕС, які поставляють вироблену електроенергію в Об'єднану енергосистему України. В який спосіб, незабаром дізнаємося. Але міністр Демчишин уже сказав про вивезення українського вугілля через територію Російської Федерації, яка воює з нами. Краще б він узагалі… промовчав.

За роки незалежності український паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) пережив чимало реформ. Чи став він працювати ефективніше? Відповідь однозначна - ні! ПЕК ледве дихає.

Зараз ми на порозі нової реформи. Ба більше - енергогалузь очікує масштабна приватизація. Як пережити цю чергову революцію благих намірів, спробуємо проаналізувати на прикладі паливно-енергетичного комплексу Львівської області.

Трохи історії

Паливно-енергетичний комплекс Львівської області, який створювався у 50–60-х роках минулого століття, базувався на комплексному розвитку двох взаємопов'язаних галузей - вуглевидобувної та теплової енергетики. Тому для його функціонування найважливішою завжди була чітка координація планів подальшого розвитку цих галузей як єдиного циклу виробництва енергії.

З часом через відробку потужних шарів вугілля і недостатність коштів на заміну видобувного обладнання для роботи з малопотужними шарами обсяги видобутку вугілля стали значно відставати від потреб енергетики. На сьогодні це призвело до того, що на ТЕС регіону (Добротвірську і Бурштинську) 80% вугілля поставляють шахти Донецького вугільного басейну. Це порушило головні передумови забезпечення стабільної та комерційно привабливої роботи ПЕК області.

Крім того, у паливно-енергетичному комплексі області через постійне погіршення якості вугілля (зростання зольності, зниження калорійності) виникла невідповідність між факельною технологією спалювання палива на ТЕС і його фактичною якістю, що потребує впровадження нових технологій спалювання вугілля на ТЕС.

Головним виробником вугільної продукції у Західному регіоні України залишається Львівсько-Волинський вугільний басейн. Із 23 колись збудованих вугільних шахт сьогодні в експлуатації залишилося лише десять (шість шахт у складі ДП "Львіввугілля", три - ДП "Волиньвугілля" та самостійна шахта "Надія"). Решта припинили роботу через відробку запасів вугілля.

Державне "Львіввугілля"

Якщо у 1980 р. підприємством було видобуто 11,2 млн т вугілля, то торік - лише 1,6 млн т. Причини цього можна з'ясувати, проаналізувавши функціонування ДП "Львіввугілля", яке заставляє замислитися.

Підприємство не має гарантованого ринку збуту своєї продукції. Якщо раніше вугілля напряму постачалося на Добротвірську і Бурштинську ТЕС, то зараз ці ТЕС отримують паливо з шахт Донецького вугільного басейну, які належать Донецькій паливно-енергетичній компанії (ДТЕК)
Р.Ахметова. Вугілля ж від ДП "Львіввугілля" на зазначені ТЕС з різними попередніми умовами (25% попередньої оплати, виконання високих вимог до якості вугілля тощо) постачається через ДП "Вугілля України". Тому за чотири місяці поточного року лише 15% вугілля, поставленого на Добротвірську ТЕС, було від ДП "Львіввугілля".

Відсутня 100-відсотковоа гарантія повернення коштів за відвантажене споживачам вугілля.Як правило, кошти надходять або із запізненням, або не в повному обсязі. Це викликає проблеми з виплатою заробітної плати працівникам, зі сплатою податків державі та здійсненням господарської діяльності. Підприємство часто перебуває в умовах фінансової неспроможності платити за виставленими рахунками і постійно нарощує свою кредитну заборгованість. На сьогодні працівникам не виплачено заробітної плати за червень.

Технологічне обладнання з видобутку вугілля морально і фізично застаріло. За своїми техніко-економічними показниками воно на 40–50 років відстає від сучасного зарубіжного рівня та потребує не лише глибокої модернізації, а й повної заміни на сучасне високотехнологічне обладнання. Для видобутку вугілля використовується таке технологічне обладнання, якого уже ніде не зустрінеш. Але 500 млн грн, які повинні були надійти на виконання умов Коаліційної угоди для його заміни та модернізації, підприємство так і не отримало.

Гальмом для нарощування видобутку вугілля є ПАТ "Львівська вугільна компанія", яке через фізичний знос технологічного обладнання неспроможне збагачувати видобуте вугілля у повному обсязі. Це призвело до того, що на сьогодні на складах шахт залишаються нереалізованими до 100 тис. т вугілля.

На нашу думку, такі умови функціонування підприємства є наслідком недостатньої уваги до його роботи з боку Міністерства енергетики та вугільної промисловості, яке є державним регулятором галузі і зобов'язане здійснювати політику, яка дасть змогу створити для підприємства умови, що відповідають статусу державного. Інколи виникає враження, що підприємство кинуте напризволяще та існує тільки тому, що воно просто хоче вижити.

Важливо також зауважити от що: через відсутність зведеного (єдиного за всіма доступними ресурсами) паливного балансу країни, що в принципі є недопустимим, відсутнє бачення міністерством і в результаті урядом перспектив подальшого розвитку не лише держпідприємства "Львіввугілля".

Натомість керівництву підприємства "Львіввугілля" дуже "допомагають" різні комісії (у тому числі міністерські), які протягом року щодня провіряють його діяльність (інколи по дві-три одночасно). Складаються сотні актів перевірок, приписів і судових позовів, на це витрачаються величезні кошти, яких так бракує на виробництві.

Загрози майбутньої приватизації та реформи

Зважаючи на незбалансований фінансовий стан підприємства і сукупність перелічених вище умов його роботи, можна стверджувати, що ДП "Львіввугілля" є неконкурентоспроможним. У разі реалізації постанови Кабінету міністрів України від 12 травня 2015 р. №271 "Про проведення прозорої конкурентної приватизації у 2015 році" воно збанкрутує, що викличе великий соціальний вибух у районі, який і так уже достатньо депресивний. До того ж у районі вже є "приклад" приватизації Центральної збагачувальної фабрики у Червонограді та інших об'єктів ПЕК. (Див. у цьому ж номері статтю О.Загакайло "Результати менеджменту від луганських управлінців".)

Це ще одна вагома причина для побоювань, що шахти можуть "приватизувати" в такий спосіб, що вони взагалі перестануть працювати. Потужному тепло-вугільному монополісту такий розвиток подій буде на руку.

Ми впевнені, що, з одного боку, міністерство не поставило за мету збанкрутувати ДП "Львіввугілля". Але з іншого - міністерство, включаючи його шахти до загального списку приватизації, не враховує стану та особливих умов функціонування підприємства.

Ми ретельно вивчили ситуацію, що склалася. У цьому нам допомогли численні зустрічі зі спеціалістами та науковцями різних напрямів. Ми зауважили, що промислові запаси вугілля діючих шахт підприємства становлять 91,5 млн т. Усього балансових запасів по діючих шахтах, резервних ділянках групи "А" і "Б", тобто по яких проведена детальна геологічна розвідка і запаси захищені в Державній комісії по запасах корисних копалин України та можуть бути передані в промислове освоєння, числиться 490,3 млн т, позабалансових - 109,5 млн.

На підприємстві працює багатотисячний досвідчений колектив, який на всіх етапах роботи показав свою життєздатність і спроможність виконувати складні завдання, попри ускладнення умов функціонування. Навіть при тих жахливих умовах, що склалися, ДП "Львіввугілля" робить свій гідний внесок у розбудову країни.

Зауважили також, що у басейні є два потужні ще не розроблені родовища вугілля: Любельське з покладами коксівного вугілля у 800 млн т і Тяглівське з покладами енергетичного вугілля марки "Ж" (жирне) у
400 млн т. На базі цих родовищ можна побудувати нові сучасні шахти. У разі закриття діючих шахт через відробку запасів вугілля вивільнений персонал може перейти на нові шахти.

Одвічне запитання: що робити?

Аналіз стану паливно-енергетичного комплексу Львівської області свідчить про те, що для збереження його подальшої роботи необхідні скоординовані заходи надзвичайного характеру з боку керівництва країни та області. При цьому треба зауважити, що ресурсна база області дає змогу створити потужний паливно-енергетичний комплекс, який здатний не лише забезпечити область енергетичними ресурсами, а й сприяти розвитку економіки всієї країни.

Нагадаємо те, з чого починали, а саме: паливно-енергетичний комплекс Львівської області базувався на комплексному розвитку двох взаємопов'язаних галузей - вуглевидобувної та теплової енергетики. На нашу думку, це єдиний шлях, який може зберегти вугільну промисловість Західного регіону країни.

Це можна реалізувати шляхом створення потужного енергетичного комплексу у складі ДП "Львіввугілля" та Добротвірської ТЕС. Для цього комплексу єдиним продуктом буде вироблена і відпущена споживачам електрична енергія, а отриманий прибуток буде загальним.

Зробити це буде дуже важко, адже Добротвірську ТЕС приватизовано структурами Р.Ахметова. Але як так сталося в нашій країні, що сумарна потужність теплових енергогенеруючих компаній ДТЕК Р.Ахметова у 17,1 ГВт з врахуванням 1,2 ГВт, вироблених ТЕЦ у м. Києві, становить 67,4% від загальної потужності теплової енергетики України? Може, у нас не існує Антимонопольного комітету? Ні, де-юре він є, а от де-факто - мабуть, ні.

Хто знає, скільки витрачає ДТЕК на доставку вугілля з Донбасу на ТЕС Західного регіону? Науковці стверджують, що якби вугілля на ТЕС на Заході країни поставлялося від шахт Львівсько-Волинського басейну, а не з Донбасу, то щорічна економія становила б до 500 млн грн. Може, це ті кошти, яких так бракує для оновлення та модернізації обладнання шахт басейну? А може, через ці значні витрати діяльність ДТЕК торік стала збитковою?

Наступний шлях - це заміна існуючого морально і фізично застарілого технологічного обладнання на Добротвірській ТЕС і впровадження котлів з циркулюючим киплячим шаром. Це дасть можливість спалювати рядове вугілля без збагачення і повністю використати його потенціал.

Потрібно також повернути до складу ДП "Львіввугілля" Центральну збагачувальну фабрику у Червонограді. Необхідно забрати підприємство у тих власників, які довели його до кризового стану, а потім модернізувати і довести виробничі показники до проектних.

Усі перелічені пропозиції надзвичайного характеру і розраховані на перспективу. А як вижити зараз, при черговому реформуванні галузі? Відповідь одна: якщо країна і міністерство не хочуть втратити шахти Львівсько-Волинського вугільного басейну, то мусять підготувати ДП "Львіввугілля" до приватизації та забезпечити його конкурентоспроможність.

Для цього потрібні час і відповідні кошти для оновлення шахтного технологічного обладнання. Особливо це стосується обов'язкового впровадження таких вугільних комбайнів, які дають змогу видобувати вугілля із тонких шарів, завдяки чому можна отримувати вугілля зольністю не більш як 26–28% і передавати його споживачам без збагачення. Це допоможе у короткий термін подвоїти видобуток вугілля.

Потрібно надати таку можливість ДП "Львіввугілля", тоді воно стане конкурентоспроможним, готовим до приватизації та переживе ще не одну революцію благих намірів. Треба, щоб Київ почув західноукраїнських гірників!

І наостанок. Увесь світ пам'ятає, як свого часу прем'єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер реформувала вугільну промисловість. Тоді у бюджеті країни виділили величезні кошти як для здійснення реформи, так і для вирішення соціальних проблем, які спричинила ця реформа.

У нас в Україні задекларована реформа не передбачає вкладення коштів в її здійснення, навпаки, їх отримання як результат реформи. Це реформа по-українськи. Впевнений, що Маргарет Тетчер така реформа не сподобалась би.