Чи потрібна конкуренція на ринку теплогенерації

або Як обігріти українців, зекономити бюджетні кошти та зменшити залежність України від природного газу

Сьогодні Україна експортує близько 6 млн т біопалива (дров, гранул, брикетів та іншої продукції, що її споживачі використовують як джерела енергії ) за ціною близько 100 дол. за тонну, що в енергетичному плані могло б замінити близько 3 млрд кубометрів природного газу. (Із розрахунку, що дві тонни біопалива можуть замістити тисячу кубометрів газу.) Тож вважайте, що ми віддаємо газ за ціною 200 (!) дол. А імпортуємо природний газ за реверсом у європейських енергокомпаній у півтора-два рази дорожче.

Основна причина того, що біопаливо не знайшло свого застосування в Україні, - відсутність ринку тепла, а також конкуренції між теплогенеруючими компаніями. Створивши конкурентний ринок теплогенерації, ми зменшимо фінансування газового агресора, отримаємо дешевше тепло і забезпечимо сотні тисяч чоловік роботою.

Уряд наштампував низку постанов про стимулювання виробництва тепла не з природного газу, а з альтернативних енергоносіїв. Але ці постанови не працюють. Виходить як у азійській притчі: існував такий собі "халат влади" - хто його надягне, тому всі підкоряються. Та з часом чарівний "халат влади" зносився, і один кравець вирішив його обновити. Азійський "кутюр'є" все зробив відповідно до оригіналу. От тільки люди копії не підкорялися - на ній не було головної печатки.

Так і з теплопостановами Кабміну - бракує певних нюансів, які стимулювали б сьогодні вітчизняний та іноземний бізнес прийти у цей сектор економіки, створивши конкуренцію серед тепловиробників і постачальників та в такий спосіб забезпечивши споживачам тепла практичну можливість користуватися правом вибору.

За тарифні атавізми держава платить двічі

Як не працюють урядові постанови, яскраво свідчать наведені нижче підрахунки і приклади.

Відомо, що населення сплачує тільки 300 грн за одну гігакалорію тепла при тому, що державі ця гігакалорія обходиться у 500 грн, тобто на 200 грн дорожче. Звідки такі цифри? На виробництво однієї гігакалорії середнє підприємство (теплокомуненерго) списує 140–150 кубометрів природного газу. Якщо газ рахувати за спеціально встановленою для виробництва тепла для населення ціною 1300 грн, то газова складова у витратах підприємства буде 185–195 грн, ще трохи електроенергії разом із газом становлять близько 50% витрат, а решта 50% - інші витрати теплокомуненерго.

Чому так? Тому що визначення тарифу - це один із останніх атавізмів, який залишився нам у спадок від "совка": у центрі перед національним регулятором - НКРЕ теплокомунальне підприємство захистило свої витрати на виробництво тепла і енергії, от і включає їх до тарифу. До цього часу клієнтам підприємств теплоенергетики невідомо, якими ж є витрати теплокомуненерго, та й НКРЕ не друкувала таких даних аж до свого розформування (тепер НКРЕ об'єднана з Нацкомпослуг і має назву - Нацкомісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, НКРЕКП).

За таких обставин держава (зі сплачених нами ж податків) газову складову теплоенерговиробництва дотує двічі. Перший раз, коли на кордоні газ коштує далеко не 1300 грн за тисячу кубометрів (а щонайменше
350 дол. - на євроринку, взимку і за контрактом з "Газпромом" - дорожче, до 400 дол.). І другий раз, коли домовласники замість нарахованого тарифу сплачують тільки його частину, решту також дотує бюджет, тільки вже місцевий.

Чому не пускають конкурентів
на справді тепле місце

Потенційний інвестор, начитавшись оптимістичних урядових документів, приймає рішення про інвестування в електротеплоенергетику міста. Таке рішення виглядає економічно вмотивованим, тим більше, що кон'юнктура цін сьогодні дуже сприятлива: якщо спалити одну тонну щепи, то можна отримати 1 МВт електроенергії та
2 ГКал тепла. При цьому за
1 МВт електроенергії енергоринок за "зеленим тарифом" заплатить 2000 грн, що цілком окупає всі поточні витрати, і
2 МВт тепла утвориться з "нульовою" собівартістю.

Здавалося б, інвестор можне продавати тепло городянам за нинішньою ціною (300 грн/ГКал), маючи при цьому гарний прибуток на повернення інвестицій, а державі - не витрачати величезної купи грошей на компенсацію різниці в тарифах! Але…

Постанова №293 "Про стимулювання заміщення природного газу у сфері теплопостачання" від 9 липня 2014 р.закликає до інвестування у теплоенергетику. Мовляв, якщо даєш народу тепло не з газу, то дамо тобі різницю в тарифі (580 грн із розрахунку реальної ціни газу) замість того, щоб фінансувати продукцію агресора, купуючи газ у "Газпрому".

І ось воно "але" - у постанові №293 не до кінця відпрацьовано механізми реалізації (немає "печатки" на "халаті влади"). Запитання перше: як гарантовано і вчасно отримати різницю в тарифах від держави? Запитання друге: який місцевий чи регіональний монополіст пустить конкурента з альтернативним газовому теплом у підконтрольні йому теплові мережі?

Інвестор, зважаючи на постанови Кабміну, звертається до міськтеплокомуненерго (на сьогодні це монополіст, який володіє мережами і генераціями тепла) з проханням про технічні умови на підключення до тепломережі. (Власне, за умовами Другого і Третього євроенергопакетів ідеться про поділ функцій з виробництва, транспортування і продажу в даному випадку теплоенергії та про рівний доступ до мереж в даному випадку теплопостачання.) І… нічого не отримує, бо міськтеплокомуненерго прямо говорить, що тепла вашого нам не треба, у нас свої плани реконструкції, та й старі потужності завантажено лише на третину. А те, що вони працюють на газі, якого державі не вистачає, нікого в таких теплих комунальних конторах на місцях майже не обходить.

Теплогенерацію
треба поставити
в конкурентні умови

Що пропонується зробити, щоб альтернативне тепло врешті надійшло у мережі і споживачам.

Міста поступово відмовляються від власної генерації тепла і залишають за собою тільки теплові мережі. Генерація тепла віддається в ринкові умови. Відтак, будь-хто може поставити тепло у міську мережу та отримати кошти за тепло, які комунальне підприємство збиратиме з жителів міста.

Одночасно потрібно змінити систему встановлення тарифів на тепло. У місті сформувати тендерну комісію з визначення ціни на тепло в майбутньому опалювальному сезоні. Тобто треба зібрати всі пропозиції щодо обсягів тепла і визначити зважену ціну на майбутній опалювальний сезон.

Припускаю, що для початку створення ринку тепла тариф може бути і трохи заохочувальним - для збільшення інвестицій. Але потім ринок, якщо він буде вільним, усе розставить на свої місця.

Інформація для тих, хто боїться збільшення тарифів від сьогоднішнього рівня. Постанова Кабміну №453 "Про стимулювання заміщення природного газу під час виробництва теплової енергії для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів"від 10 вересня 2014 р. передбачає рівність тарифу на тепло, яке вироблене з газу та з альтернативних енергоносіїв. Приміром, сьогоднішня собівартість біотепла значно нижча ніж вартості тепла, виробленого з природного газу, тож не бачу причин для зростання тарифів.

Я проти "захисту"
тарифу на тепло

Здоровий глузд (якщо його можна так назвати) кожного мера, в якого діє розвинена система теплозабезпечення, підказує йому: що вищий тариф я "захищу" в НКРЕ для комунального господарства свого міста, то більше коштів у вигляді субсидій із центру надійде до регіону. А якщо від такого в основному невиправданого підвищення збільшиться кількість сімей, які звернуться по субсидії, то і в цьому є виграш: це ж жителі його міста отримали додаткові кошти. Так і живемо - від захисту тарифу до захисту. Це шлях в нікуди, власне, туди, де ми зараз і перебуваємо.

Я за те, щоб тепловиробники змагалися, хто краще і дешевше нас обігріє

А також за те, щоб жителі міст, обираючи мера, не чекали від нього хитрих рішень з вибивання коштів із центру, зокрема через затвердження необґрунтовано високих тарифів на теплоенергопостачання, а підтримали створення атмосфери змагань із надання кращих послуг для свого міста. Адже ж позбулися ми громадського харчування? Однак чомусь боїмося пустити приватних виробників позмагатися у продажу нам тепла за виваженими, а не монопольними цінами.

Що сьогодні цьому заважає? Монополія теплокомуненерго на теплові мережі та виробництво тепла.

Що треба зробити. Залишити теплові мережі у власності територіальної громади (свідомо не кажу міста, б градоначальник сприймає це слово як особисту власність), а виробництво тепла віддати у ринкові умови. При цьому не треба лякати громадян, що до краю розхитаємо і так складне становище з теплозабезпеченням.

Ось приклад. Ще кілька років тому більшість громадян були впевнені, що забезпеченням нафтопродуктами має займатися винятково держава. Мовляв, бізнес пограється і не зможе забезпечити стабільні поставки. Проте, допустивши до сфери нафтопродуктозабезпечення приватні компанії, в результаті маємо конкурентне середовище і вибір нафтопродуктів, аби тільки держава тримала кордон від контрабанди, цивілізовано контролювала якість пального і не поводилася на ринку нафтопродуктів, немов слон у посудній лавці.

Як це зробити. Внести зміни до Законe "Про теплопостачання" з метою поступової відмови держави від регулювання тарифів і передачі цього права місцевим органам самоврядування. (Сьогодні такий законопроект готується нашою групою під керівництвом народного депутата Анатолія Гриценка.) Обраний мер і депутатський корпус мають нести відповідальність за тарифну політику. Перші два роки можна залишити діючий до цього тариф з індексацією зміни ціни на газ. Дозволити приватизувати теплогенеруючі потужності з цільовим напрямом використання коштів - на модернізацію теплових мереж.

Світові
енергетичні тенденції

У світі розпочалася третя промислова революція. Перша промислова революція, що відбувалася в XIX столітті, спиралася на техніку масового друку і на економіку, яка приводилася в рух вугіллям і парою. Друга відбулася в XX столітті та стимулювала поширення електричних інструментів зв'язку - від телефону до радіо і телебачення, а також двигунів внутрішнього згоряння. Третя промислова революція розпочалася разом із цифровим зв'язком. Інтернет змінив світ, очікування людей, темп і масштаби поширення і переміщення інформації. Однак джерела енергії залишилися тими самими. Як і раніше, це вугілля, газ, нафта.

Весь світ стрімко уподібнюється Заходу, але тих джерел енергії, на яких раніше ґрунтувався економічний розвиток, для всіх не вистачить. Для кількох сотень мільйонів їх вистачало. Для кількох мільярдів - ні.

Європа взяла на себе зобов'язання через дев'ять років отримувати з відновлюваних джерел 20% від споживання енергії. Німеччина вже досягла цієї мети. У 2020 р. вона матиме 35% "зеленої" енергії. І там уже роблять другий крок - інвестують в інтелектуальну мережу, що надає малим виробникам можливість обмінюватися енергією. В Євросоюзі налічується 191 млн будівель. Кожна з них може стати маленькою електростанцією, що черпатиме енергію з дахів, стін, переробки сміття. Це ідеї Джеремі Ріфкін, американського політолога, автора нашумілої книжки "Європейська мрія".

На українських підприємствах є надлишки енергії, які вони можуть скидати в загальну мережу. Нагрівання води за нічним тарифом не завжди можливе в місцях існуючих ТЕЦ, там просто немає достатньої потужності електромережі, а на деяких промислових об'єктах вдосталь. У тому числі приватні домогосподарства можуть мати надлишки енергії в певний проміжок часу, і вони також можуть долучатися до синергії енергетичного потенціалу.

Можна навести таке порівняння. Багато хто користується схемою завантаження програмних продуктів типу torrent, але, мабуть, не всі здогадуються, що в цю схему закладено ідею використання вільних ресурсів пам'яті комп'ютерів пересічних користувачів. Таким чином, немає необхідності будувати потужні сервери для зберігання інформації. У випадку з тепловою енергією (і не тільки) можна задіяти той же принцип - дайте рівний доступ до мережі, налагодьте систему обліку і ви збиратимете чималі обсяги теплової енергії навіть у тих місцях, де її не очікували отримати.

Настав час "ставити печатку" на "халаті влади".

Володимир МАЙСТРИШИН

До роздумів

Переважне використання природного газу підприємствами теплокомунальної енергетики для виробництва теплоенергії не лише зумовило його дефіцит на тлі газового шантажу російського "Газпрому" і шантажу Росії взагалі, а й ускладнює фінансовий стан "Нафтогазу України" - головного постачальника газу в Україні. Борги вітчизняних споживачів газу, накопичені перед НАКом, змушують уряд вдаватися до внутрішніх і дедалі зростаючих зовнішніх запозичень і продовжувати дотувати цю компанію. 1 жовтня Нацбанк України продав "Нафтогазу" 1,6 млрд дол. для погашення єврооблігацій. Раніше, у серпні, Мінфін докапіталізував його через ОВДП на 22,44 млрд грн.

Станом на 30 вересня 2014 р. сумарна прострочена заборгованість підприємств ТКЕ, ТЕЦ і прямих промислових споживачів перед НАК "Нафтогаз України" становила 19,5 млрд грн.

Борг підприємств ТКЕ та ТЕЦ за природний газ, використаний для виробництва теплоенергії, становить 89% від загальної суми заборгованості, борг ТЕЦ за газ, використаний у виробництві електроенергії, - 9%, борг промислових споживачів - 2%.

Сумарна прострочена заборгованість перед "Нафтогазом" підприємств ТКЕ та ТЕЦ за природний газ, спожитий для виробництва теплоенергії, становить 17,3 млрд грн, з них за 2014 р. - 5,07 млрд грн.

Найбільша сумарна прострочена заборгованість за спожитий газ накопичена підприємствами ТКЕ і ТЕЦ м. Києва (1,5 млрд грн), Донецької (3,3 млрд грн), Дніпропетровської (2,7 млрд грн), Харківської (1,6 млрд грн), Луганської (0,9 млрд грн), Одеської (0,8 млрд грн) областей.

Найбільша прострочена заборгованість за спожитий у 2014 р. газ - у підприємств ТКЕ і ТЕЦ м. Києва (0,8 млрд грн), Донецької (0,9 млрд), Дніпропетровської (0,8 млрд), Харківської (0,4 млрд), Луганської (0,3 млрд), Одеської (0,3 млрд грн) областей.

Монопольний постачальник електро- і теплоенергії для киян - ПАТ "Київенерго" заборгувало "Нафтогазу" на 1 жовтня загалом 1,2 млрд грн, з яких 738,2 млн - борг 2014 р.

Середній рівень розрахунків за природний газ підприємствами теплокомунальної енергетики в Україні за 2014 р. становить 47%.

Тим часом уряд змушений дотувати не лише "Нафтогаз", а й споживачів газу.

За словами прем'єра А.Яценюка, в держбюджеті на надання допомоги, субсидій та компенсацій передбачено "8,8 млрд грн, 3,8 млрд вже використано. 5 млрд грн є до кінця поточного року".

Після останнього підвищення цін на послуги ЖКГ, зокрема на природний газ, за даними голови Мінсоцполітики Л.Денисової, за компенсаціями різниці тарифів вже звернулося 4,5 тис. сімей. Мінсоцполітики розраховує, що загалом за допомогою звернуться 3,5 млн сімей, що вочевидь і станеться з початком опалювального сезону.

Кабмін також має намір дотувати встановлення домогосподарствами негазових котлів, компенсуючи 20% тіла кредиту на купівлю електричних або твердопаливних котлів. На це буде спрямовано 50 млн грн.

Проте такі заходи не вирішують проблеми теплоенергопостачання в принципі.

Водночас альтернативне газовому тепло не потребує жодних дотацій - лише доступу до мережі теплопостачання і можливості конкурувати з монопольними теплогенеруючими компаніями. А отже, його постачальники не можуть запропонувати споживачам більше такого тепла та іншої ціни на нього. Як не можуть повноцінно долучитися і до вирішення загальнодержавного завдання - зменшення енергетичної залежності України, передусім залежності від імпортованого природного газу.