Боже помагай…

Віце-прем'єр Юрій Бойко ініціює початок нового розслідування відносно імпортних нафтопродуктів з метою запровадження мит і квот. На відміну від 2011 р., коли він у статусі міністра енергетики разом із нафтопереробними компаніями зазнав нищівної поразки за результатами спеціального розслідування проти всіх країн - постачальників палива, нині ця ж команда пропонує оголосити війну найбільшому з них - Білорусі. Це трохи підвищує шанси, бо однією з головних причин невдачі дворічної давності стала спроба воювати, серед іншого, з країнами Євросоюзу та Росією. Правда, з'явилася інша проблема - монолітність лав нафтопереробників дала тріщину, оголивши "блискучі" перспективи нового процесу.

Тему мит на нафтопродукти підняли 2 січня 2013 р. о 8.30 ранку - на першому ж засіданні, яке Юрій Бойко провів на новій посаді віце-прем'єра. 20 лютого про мита заїкнувся і його наступник на посту міністра енергетики та вугільної промисловості Едуард Ставицький.

Чому Юрій Анатолійович, беззмінний "нафтогазовий" куратор Партії регіонів, так зациклився на цьому питанні, невідомо. Така наполегливість була б зрозумілою, якби було випробувано решту або бодай один-два способи допомогти цій галузі. Однак за минулі майже три роки чергової урядової каденції в цьому сенсі не було зроблено абсолютно нічого.

Чи слід дивуватися, що за цей період обсяги переробки нафти в країні впали на 60% - з 11,5 до 4,6 млн тонн. У
2010 р. внаслідок діяльності безподаткового імпортера ДП "Лівела", який працював під прикриттям на самісінькому верху, зупинився Одеський НПЗ "Лукойлу". У 2012 р. через бездіяльність уряду в боротьбі з контрабандою та фальсифікатом зупинився Лисичанський завод ТНК-ВР.

У результаті на сьогодні працюють два із семи нафтопереробних підприємств в Україні. Перше - кременчуцька "Укртатнафта", в якій 43% належить державі, завантажене на 25–30% потужності. Друге - "наківський" Шебелинський газопереробний завод (ГПЗ), що випускає пальне стандарту Євро-2 (див. табл.), від якого з цього року відмовилися навіть у Росії.

Звідси погрожувати ми будемо Мінську...

На початку лютого нафтопереробні компанії одержали з апарату віце-прем'єра текст скарги для подальшого підписання та подання до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі. Слід зазначити, що такі скарги (якщо діяти за законом) мають складати самі національні виробники. Але, очевидно, у цьому разі апарат віце-прем'єра вирішив виконати сервісну функцію, провівши всю аналітичну і юридичну роботу зі складання цього документа на
75 сторінках.

Крім того, за наявною інформацією, Ю.Бойко вже провів розмову з міністром економіки Прасоловим, котрий, кажуть, на якийсь момент перейнявся проблемами українських мільярдерів-нафтопереробників. (Відповідно до законодавства, розслідування проводить Мінекономіки.) До слова, текст цієї "скарги" кочує нафторинком уже півроку, але, очевидно, момент для її подачі з'явився лише зараз.

Що ж стосується тактики бою, то нокдаун 2011 р. змусив лобістів мит зробити висновки. Тоді їх підвели надмірний апетит - бажання повністю закрити ринок від усіх, і погана пам'ять - очевидно, в поспіху хтось забув, що Україна є членом СОТ. У результаті наша країна одержала відповідну реакцію Єврокомісії та, що не менш важливо, Росії. І це при тому, що й майже три роки тому нафтопереробники не приховували, що за великим рахунком їх хвилює лише білоруський імпорт. Але впевненість у неминучій перемозі, яка взялася казна-звідки, схоже, затьмарила розум...

Протверезна поразка змусила цього разу ініціювати не спеціальне (проти всіх), а антисубсидіарне розслідування - лише проти білоруських НПЗ. Головний мотив красномовний: за останні три роки поставки бензину і дизельного палива з Білорусі в Україну зросли вдвічі й за підсумками 2012 р. зайняли 42% українського ринку.

Автори скарги стверджують, що здійснити таку експансію дозволили шість типів субсидій, серед яких: впровадження програм, що передбачають утримання валюти; пільга щодо звільнення від обов'язкової сплати 30% валютної виручки (за розрахунками авторів скарги, розмір субсидії - 165 дол./т), бюджетні позики й кредити (1,24 дол./т). Також серед названих "субсидій" - компенсація відсоткових ставок за користування банківськими кредитами (12,3 дол./т).

Крім того, наводиться давній аргумент стосовно того, що білоруси одержують нафту без експортного мита в рамках Митного союзу, а експортне мито на нафтопродукти не таке високе, як хотілося б.

Тож переробники вимагають запровадити на всі білоруські поставки мито в розмірі 180 дол./т.

Безумовно, всі ці "обвинувачення" на адресу білорусів потребують детальної перевірки, бо ні для кого не секрет, що Білорусь - країна субсидій. Бензин на АЗС, комунальні послуги, проїзд у транспорті - ніде не обходиться без державних дотацій. Інша справа, чи можуть вони досягати таких фантастичних величин у маленькій державі, яка ледь зводить кінці з кінцями.

І можна погодитися з тим, що сябри далеко не безгрішні. Серед іншого в скарзі їм пригадали поставки в Україну палива біодизельного (ПБД). Фактично це було товарне російське дизпаливо, в яке на території Білорусі формально додавали незначну кількість біокомпонентів із подальшим експортом в Україну. Одержавши новий митний код, цей продукт експортувався в Україну без сплати російського експортного мита. А це в ті часи становило понад
200 дол./т. Не дивно, що в окремі місяці 2012 р. поставки ПБД становили до 50% імпорту дизпалива з Білорусі. Але в результаті програму з великим скандалом було заблоковано росіянами, а білорусам довелося докласти чималих зусиль, аби зберегти на 2013 р. високий обсяг поставок російської нафти.

Інша річ, що із названим розміром мита йдеться не про вирівнювання ситуації, а, по суті, про цинічну ліквідацію конкурента. Однозначно можна сказати, що мито у 180 дол./т стане не обмежувальним, а загороджувальним. Білоруським заводам буде набагато вигідніше відправляти свій продукт у Європу (благо, якість дозволяє). Хоча без цього ресурсу український ринок навряд чи обійдеться, що означатиме неминуче підвищення цін. Саме собою, скористаються нейтралізацією білорусів і, як наслідок, зростанням цін й інші, в тому числі і російські, і європейські виробники. Але головне питання, скоріше, буде не в цьому.

Росії я-то і не помітив…

Хоча механізм антисубсидіарного розслідування ідеально відповідає цілям українських НПЗ, усе-таки є відчуття, що удар 2011 р. не минув безслідно для їхнього здоров'я. Якщо минулого разу ініціатори розслідування забули про СОТ, то тепер, схоже, забули про існування Митного союзу.

Першим нагадуванням про це став украй важливий сигнал - українські заводи, що належать російським компаніям, відмовилися підписувати скаргу. У ТНК-ВР, що незабаром розчиниться в мегагіганті "Роснефть", дипломатично заявили: "У зв'язку з невизначеністю ситуації з Лисичанським НПЗ (ПАТ "ЛИНИК") наша компанія на цей момент не вважає за можливе подання до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі заяви та відповідних даних для оформлення документації про початок антисубсидіарного розслідування відносно імпорту в Україну окремих продуктів нафтопереробки з Республіки Білорусь".

Погодьтеся, складно уявити, щоб "Роснефть", яку називають не інакше, як нафтовим "Газпромом", воюватиме проти Білорусі - союзника Кремля. Це стосується і "Лукойлу" (Одеського НПЗ), про відмову якого підписувати скаргу повідомили джерела на підприємстві. Крім цього, не забуваймо, що обидві компанії є великими переробниками нафти в Білорусі з подальшою поставкою палива своїм дочірнім підприємствам в Україну.

Швидше за все, така консолідована позиція зумовлена й чітким розумінням того, хто стоїть за цією "антисубсидіарною" ініціативою. З чотирьох заводів, які вже підписали скаргу, три належать групі "Приват". Четвертий - Шебелинський НПЗ - входить у структуру НАК "Нафтогаз України". Тут із персоналіями все зрозуміло. Підтримати "Приват" - для росіян це означає підсилити основного конкурента на ринку України, який контролює найпотужніший, новітній і найбільш вдало розташований Кременчуцький НПЗ - "Укртатнафту". Навіть якщо від мита виграють усі НПЗ, "Приват" виграє найбільше та, відповідно, на шкоду їм.

Хай там як, але навіть якщо розслідування розпочнеться, його розвиток рано чи пізно упреться в конфлікт із Митним союзом. Якщо ж і це не подіє, навряд чи Києву варто розраховувати на активність російських підприємств і відновлення поставок російської нафти. Зокрема, не слід розраховувати на російську нафту новому власникові Одеського НПЗ, який нібито з'явиться вже в березні. При цьому можна буде забути й про поставку російської нафти морським шляхом, про що свідчить досвід блокади Кременчука після примусового "виселення" "Татнефти" у 2007 р.

Альтернативою може стати тільки азербайджанська нафта. Але ні Одеса, ні Кременчук технічно не готові її переробляти. Все це в результаті веде до нового збільшення імпорту нафтопродуктів, але вже за зовсім іншими цінами. І це тільки нафтова сфера, а якими можуть бути відповідні заходи зі ставлення до українських товарів із боку тих же Росії, Білорусі та Казахстану? Для українських металургів нинішня світова криза буде за щастя...

Дивує інше. Невже й досі незрозуміло, чому українська нафтопереробка лежить на лопатках? Міністерство фінансів України торік оцінило частку контрабанди й фальсифікату на ринку бензину в 22%, або майже в 1 млн тонн. Так хто ворог українських НПЗ - контрабанда чи легальний імпорт?

Якщо немає трубопровідної нафти в Одесі при двох непрацюючих нафтопроводах, які ведуть туди, то причому тут імпорт бензину з Білорусі? Якщо немає в "Привата" нафти більше, ніж видобуває "Укрнафта", то навіть із митами видобувати її більше не почнуть. Розстановка сил практично не зміниться, просто всі зарубіжні постачальники, крім білорусів, і українські НПЗ з їхніми неукраїнськими власниками почнуть заробляти на 20% більше за рахунок зростання цін на бензоколонках на 1,3 грн/л (еквівалент 180 дол./т). При споживанні в Україні за рік 10 млн тонн бензину й дизпалива - це 1,8 млрд дол. Є за що боротися.