Бородата історія

Тема облаштування ринку нафтопродуктів у контексті відродження української нафтопереробної галузі знову на часі. У червні Мінфін і Мінекономрозвитку та торгівлі отримали неформальні вказівки «згори» уважно вивчити пропозиції Міненерговугільпрому. Це зібрання творів містить усі пропозиції, котрі будь-коли звучали під час обговорення даної теми. Окрім давньої і базової вимоги - закрити ринок від імпорту нафтопродуктів із допомогою мит і квот, нафтопереробникам пропонується дати з держбюджету ні багато ні мало близько 25 млрд. грн. на покриття збитків і модернізацію виробництв. На що розраховують ідеологи проекту, враховуючи, що до останнього часу всі пропозиції в цій сфері не знайшли підтримки в уряді? Виявляється, у нас незабаром може з’явитися новий авторитетний нафтопереробник.

Здавалося б, усі крапки над «і» розставила 22 грудня 2011 року Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, яка того дня опублікувала рішення за підсумками спеціального розслідування, відмовивши власникам українських НПЗ у застосуванні спецзаходів (мит або квот) стосовно імпорту нафтопродуктів. Є думка, що проблема нафтопереробників полягає в їхній роз’єднаності, та найголовніше - у відсутності в цій галузі інтересів правлячих бізнес-угруповань. Судячи з усього, ситуація змінюється.

Про інтерес Дмитра Фірташа до нафтопереробки вперше стало відомо наприкінці минулого року, коли на ринок просочилася інформація про його переговори з власником Херсонського НПЗ Ігорем Єремєєвим про створення в складі цього підприємства нафтохімічного комплексу. За наявними даними, розробникам програми модернізації підприємства довелося в нагальному порядку переверстувати фактично готовий план з метою розширити профіль заводу за рахунок нафтохімії. У травні справа набула нових обертів. «Я сподіваюся, що до кінця року ми закінчимо домовленості. Думаю, що коли все буде нормально, то ми купимо нафтопереробне підприємство», - заявив пан Фірташ в одному зі своїх недавніх інтерв’ю.

Проте якщо із Херсоном уже все зрозуміло, то що мав на увазі великий український бізнесмен? За даними джерел у Києві та Москві, Фірташ близький до завершення переговорів з ТНК-ВР про придбання Лисичанського НПЗ. «Переговори в завершальній стадії, вже навіть погодили формулу ціни на нафту», - розповів на умовах анонімності один із колишніх працівників українського офісу ТНК-ВР. Завод було зупинено в березні 2012 року через збитки, тому момент для переговорів обрано вельми вдало. Водночас виникає логічне запитання: якщо займатися ЛИНІКом не захотіла одна з найбільших нафтових компаній Росії, то що може український бізнесмен, який не має нафти. «У тій ситуації, в якій перебуваємо ми, перебуватиме і будь-який потенційний покупець», - сказав виконавчий директор ТНК-ВР Герман Хан на зустрічі з журналістами у квітні, висловлюючи сумніви в тому, що завод може бути комусь цікавий. Хоча кому, як не ТНК, котра близько знайома з Віктором Пінчуком і приватизувала 2000 року найпотужніший в Європі Лисичанський НПЗ за ціною кількох заправок, знати про можливості впливових українців?

Всього і якомога більше

Задум очевидний: продавлювання через Кабмін пільг і субсидій для створення прибутковості придбаних активів. Уже позначено і шлях - через близький у багатьох сенсах Міненерговугільпром, посилений можливостями на самісінькому верху. Саме звідти в середині червня до Мінфіну і Мінекономрозвитку було спущено розроблену відомством Ю.Бойка презентацію про стан і перспективи розвитку української нафтопереробної галузі.

Центральним пунктом її порятунку значиться звільнення від ПДВ 10 млн. тонн імпортної нафти, що за середньорічної ціни 110 дол./бар. означає збитки для бюджету в розмірі майже 13 млрд. грн. Визнають це і розробники презентації (щоправда, у них збитки виходять на 1 млрд. грн. менші), позначаючи в ній шляхи використання цих коштів - по 6 млрд. на покриття збитків минулих років і на модернізацію виробництв. Чому країна та її громадяни повинні покривати збитки приватних компаній, та ще й заплатити за розвиток їхнього бізнесу - про це в презентації не йдеться.

До речі, цифри і розрахунки, наведені в ній, в більшості своїй неадекватні, що зрозуміло, коли виходити з цілей авторів. Наприклад, згадані 12-13 млрд. грн. - це лише видима частина бюджетних втрат. Адже сюди потрібно додати зникнення податкових надходжень від імпортних нафтопродуктів, які сьогодні є в фінансовому балансі. 10 млн. тонн нафти замінять близько 6 млн. тонн світлих нафтопродуктів, з яких у цінах 2012 року (в середньому 950 дол./т по бензину і дизпаливу) буде сплачено 9,12 млрд. грн. ПДВ. А з пільгою по нафті це сумарно становитиме вже понад 20 млрд. грн. Але й це ще не все. З 10 млн. тонн нафти вийде близько 30% мазуту, який весь буде відправлено на експорт, бо всередині країни його не використовують. Отже, експортери поставлять ПДВ на відшкодування. Виходячи із середньої ціни на мазут у Середземноморському регіоні за п’ять місяців 2012 року на рівні 680 дол./т, власники НПЗ зажадають від держави відшкодувати 3,3 млрд. грн. Словом, 25 млрд. грн. на рік - це мінімум, у що обійдеться держбюджету реалізація нескладного плану Міненерго та його партнерів.

Є у рятівників НПЗ плани і щодо громадян. Окрім пільг з ПДВ, Міненерговугільпром пропонує запровадити мита і квоти на імпорт нафтопродуктів. Про їхній розмір не повідомляється, але самі переробники твердять, що бар’єр має бути не нижчим від 100 євро/т. У більш звичних величинах це рівно 1 гривня на кожному літрі палива. Оскільки ціни зростуть не тільки на імпортний, а й на український нафтопродукт (для цього, власне, і запроваджують мита в цивілізованому світі), то на 10 млн. тонн внутрішнього споживання бензину і ДП споживачі переплатять нафтовим компаніям більш як 10 млрд. грн.

Із цих позицій наведений у презентації головний аргумент «за» - збереження 21 тис. робочих місць - виглядає якось блякло. Виходить, що утримання одного робітника на НПЗ обійдеться державі і громадянам в 1,7 млн. грн. А коли врахувати, що Надвірнянський, Дрогобицький і Херсонський заводи не запустять за жодних умов, тому що їхня продукція вже давно не відповідає діючим стандартам якості, то йдеться про працевлаштування в кращому разі 9 тис. чоловік, тобто утримання кожного працівника коштуватиме вже майже 4 млн. грн. на рік. Це при тому, що його зарплата за цей період становитиме в кращому разі 60 тис. грн.

Тому, хто має калькулятор і базові знання економіки, неважко буде спростувати й інші тези авторів програми порятунку нафтопереробки. Зокрема, вони пишуть, що збільшення промвиробництва в нафтопереробці становитиме 70 млрд. грн., Що сприятиме зростанню ВВП на 6,38%. Однак 70 млрд. грн. - це вартість 10 млн. тонн нафти, а не додана вартість, яка може бути створена при її переробці. Рентабельність сучасних НПЗ рідко перевищує 5%, а українських, як відомо, перебуває у від’ємній області.

Аналогічна картина спостерігається і з зовнішньоторговельним балансом: по імпорту ринок купує лише те, що йому необхідно, тоді як разом із нафтою фактично купується 30% мазуту. Це як у радянські часи, коли з ліквідним товаром давали «в навантаження» щось непотрібне. За попередніми оцінками, для виробництва необхідної кількості нафтопродуктів на українських НПЗ державі доведеться витратити на імпортну нафту на 1,5-2 млрд. дол. більше, аніж на аналогічну кількість готових нафтопродуктів по імпорту.

Найменше коментарів - до пропозицій щодо запровадження мит і квот шляхом проведення антидемпінгових і спеціальних розслідувань. У ході торішніх дебатів свою позицію з цього питання гранично ясно виклали представники двох ключових постачальників палива до України - ЄС та Митного союзу. Не виключено, що саме їхні різкі висловлювання визначили результат спеціального розслідування, що завершилося 22 грудня 2011 року. Звісно, наївно розраховувати, що Росія тихо «проковтне» санкції стосовно своїх і білоруських нафтопродуктів, залишивши без змін режим поставок нафти, на що, очевидно, розраховують ідеологи запровадження мит.

Назад у минуле

За наявними даними, згадані пропозиції Міненерговугільпрому поки що розглядаються зацікавленими відомствами в неформальному порядку, і це вказує на невпевненість ініціаторів процесу в успішному результаті справи. З іншого боку, таке нагромадження вимог щодо пільг і преференцій може пояснюватися принципом «проси багато, дивись, щось і дадуть».

Однак у питанні облаштування ринку нафтопродуктів, як і раніше, дивує небажання Азарова, Бойка, а тепер уже й Фірташа вчитися на своєму ж досвіді. Ці пани вже помітно втомилися розповідати всьому світу про проблеми з газовими контрактами і про залежність від російського газу. Щоб диверсифікувати джерела поставок і знизити ціну на газ, купують вишки, проектують недешевий перевалочний LNG-термінал, розглядають інші інфраструктурні проекти. А тепер констатуємо от що: сучасний ринок нафтопродуктів України взагалі не залежить від поставок із Росії. Російської нафти з березня поточного року нема, поставки російських нафтопродуктів обмежуються дизельним паливом, на яке в балансі 2011 року припало всього 14,4% і зникнення якого в разі чого ніхто не помітить, тому що поставки тут же буде заміщено з інших джерел. Ринок наповнюється імпортними нафтопродуктами за ринковими цінами, які самі чиновники називають низькими. Те, про що говорять і мріють Янукович, Азаров, Бойко щодо газового ринку, в нафтовій галузі вже давно створено і працює! Однак усе це пропонується зруйнувати, знову повернувшись до структури ринку з підвищеною часткою російських енергоресурсів. Мало того, на цей рух назад ще й пропонується виділити колосальні державні фінанси.

Безумовно, думати про виведення найперспективніших НПЗ з кризи потрібно (врятувати всіх, на жаль, уже не вдасться). Але, по-перше, питання відновлення роботи НПЗ не знімає проблеми імпортозалежності - замість нафтопродуктів ми будемо закуповувати за ті самі гроші імпортну сировину. Тому пріоритет номер один - власний видобуток вуглеводнів. По-друге, чому держава і споживачі мають фінансувати приватні НПЗ, власники яких посідають верхні рядки рейтингів Forbes? Якщо вони просять такі гроші, то, можливо, державі легше самій викупити ці заводи, а може, і просто їх націоналізувати?

Тема боротьби із саботажем і варварським ставленням нафтових компаній до надр та інфраструктури набуває популярності в усьому світі. Тим більше що українські НПЗ сьогодні не коштують нічого. Це той випадок, коли їх потрібно продавати за долар, щоб хтось узяв на себе витрати на їхнє утримання. І в розмові Дмитра Фірташа з ТНК-ВР навряд чи фігурують значні суми, сьогодні превалює ринок покупця. Але остаточний результат операції багато в чому залежатиме від того, чи вдасться українському олігарху вибити гроші з держави та споживача.