(Без)цінне вугілля

Розпродаж державою вугільних шахт знову відкладається. Через непотрібність їх і задарма не розберуть. Цього літа голова Фонду держмайна Олександр Рябченко заявив, що масової приватизації шахт цього року не буде: «Був би дуже радий, якби цього року нам вдалося оголосити продаж хоча б кількох підприємств. В основному це перспектива 2013-го».

Перенесення строків приватизації - не новина. Але приватизація вугільпрому спокійно собі йде і навіть перевалила символічний рубіж - уже більш як половину вугілля видають на-гора недержавні шахти. Просто продаж шахт пішов іншим шляхом…

Єдиним випадком, коли держава одержала від продажу шахт реальні гроші, була купівля у 2004 році Рінатом Ахметовим десяти шахт «Павлоградвугілля» за 1 млрд. грн. і придбання у той же період об’єднання «Краснодонвугілля», що видобуває коксівне вугілля. Досвід виявився успішним і… має всі шанси залишитися унікальним.

Надалі шахти виходили з-під контролю держави значно дешевше. Шахти стали просто «позичати» у держави років десь так на 49. Власне, це розвиток оренди окремих лав, потім шахт, а нині уже і об’єднань, який розпочався ще в 90-х роках минулого століття. Держава від цього процесу особливих доходів не одержує.

Як меланхолійно зауважив пан Рябченко, «очікувати, що всі вуглевидобувні підприємства під час продажу принесуть великі гроші до держбюджету, помилково».

Тим більше що 6 травня набув чинності закон про особливості приватизації вуглевидобувних підприємств, яким для інвестиційно непривабливих, збиткових шахт (у держави переважно саме такі й залишилися) передбачається новий спосіб приватизації - інвестиційний конкурс.

Теоретично підприємство віддадуть узагалі за одну гривню та обіцянки великих інвестицій. У ФДМ вважають: «Змагання йтиме за те, хто більше вкладе в розвиток підприємства. Це буде розрахунок, і тому, хто більше гарантує, і продадуть це підприємство».

У реальності чинників впливу буде помітно більше - шанси «неправильних» інвесторів зовсім не блискучі.

Класичним прикладом стала історія з шахтою «Білозерська». Спочатку її «приватно» вивели зі складу об’єднання «Добропіллявугілля», а потім здали в оренду на 48 років. Холдинг був тоді державним, тож особливого галасу не здіймали. Однак трохи пізніше ним зацікавився на предмет узяти в оренду Р.Ахметов. Зникла з держхолдингу шахта була не зайвою. Тож наступні два роки компанію «Екойл» інакше як «тимчасовцями» ніхто в регіоні і не називав. І правда - в Ахметова строк оренди на цілий рік більший.

Та швидко позбутися «тимчасовців» не змогли, довелося домовлятися. У результаті закулісних торгів права на шахту було продано за цілком пристойні 25 млн. дол. Її стали інтегрувати в ахметовську ДТЕК.

Справедливості заради слід нагадати, що ідея з концесією - зовсім не винахід «регіоналів». Її планували запроваджувати і при «помаранчевих». Ще при Тимошенко відбулася цікава нарада в Мінпаливенерго, де обговорювалося питання про передачу шахт в обмін на інвестиції. У той час як інвестор луганських «Ровенькиантрацит» (видобуток 7,3 млн. тонн вугілля на рік) і «Свердловськантрацит» (6,6 млн. тонн) розглядалося російське ЗАТ «Сибірський антрацит». Росіяни тоді обіцяли 150 млн. дол. інвестицій, одержуючи натомість право на купівлю цілісного майнового комплексу. При цьому соцсфера (і витрати на неї) люб’язно залишалася державі.

Втім, невдовзі гримнула криза, і проект не було реалізовано. Обидва холдинги наприкінці минулого року відійшли в концесію Р.Ахметову. Інвестицій він планує вкласти помітно більше. До слова, за оцінкою самої ДТЕК, за рахунок одержання в концесію «Ровенькиантрациту» і «Свердловськантрациту» і оренди «Добропіллявугілля» її активи майже подвоїлися.

Ростовський чинник

За іронією долі, замість скупки росіянами наших антрацитових об’єднань саме Ахметов придбав антрацитові шахти в Росії.

Однак проект купівлі активів у Ростовській області має давню історію. Так, до кризи ДТЕК цікавилася у ростовчан проектом купівлі прикордонної антрацитової шахти ім. Михайла Чиха із запасами в 50 млн. тонн вугілля та збагачувальної фабрики «Жовтнева-Південна». Передбачалося, що видобуте вугілля піде на Луганську ТЕС. Українцям запропонували купити ще й ліцензію на будівництво нової шахти, але ДТЕК чемно відмовилася.

Тоді ж відбувалися переговори про придбання і спільну діяльність на шахті «Західна» (Донецьк), що видобуває коксівне вугілля. Тільки російське.

Але проекти було зірвано, і шахту росіяни затопили. Взагалі кілька ростовських шахт закрили саме з тієї причини, що їхні пласти «йшли» в Україну. Хоча значення цього чинника не варто переоцінювати. Вугільну промисловість у сусідів реформували значно жорсткіше, ніж у нас. У ростовчан з 64 «передреформних» шахт уціліло близько дюжини. У розпал кризи взагалі реально працювало всього вісім. Видобуток вугілля скоротився в чотири рази - з
28 млн. тонн у 1990 році до 7 млн. тонн 2008-го. Пізніше взагалі «провалився» до рівня 5 млн. тонн. Кількість очисних вибоїв скоротилася з 114 до восьми працюючих у розпал кризи. Зі 117 тис. чоловік, які працювали у вуглевидобутку на початку 90-х (у тому числі, кожен восьмий приїжджав з Луганщини), залишилося приблизно 9 тис. Одну із шахт років два тому пропонували за долар (щоправда, як «презент» додавалося близько 15 млн. дол. кредиторської заборгованості). Тож тамтешні шахти нині коштують не дуже дорого.

Улітку ДТЕК купила три шахти і збагачувальну фабрику у компанії «Ростовський антрацит» Михайла Гуцирієва в прикордонних районах (20-40 км від кордону). Це шахтоуправління «Обухівська», «Донськой Антрацит», «Сулінантрацит». Планується збільшити їхній видобуток у чотири рази, довівши його до 2 млн. тонн на рік.

На тлі видобутку підприємств Ріната Леонідовича у 36,8 млн. тонн - це небагато, але не так мало. Вугілля там малосірчисте, що дасть можливість змішувати його з менш якісним українським, поліпшуючи його склад. Можна також відправляти на експорт (ДТЕК і зараз продає антрацит за кордон). Можлива і поставка антрацитів на ростовські ТЕС. Варіантів багато, але все впирається в гроші. У попередніх власників цього не вийшло. Уже до кінця нинішнього року треба буде вкласти приблизно 35 млн. дол., що порівнянно з вартістю купівлі (40-50 млн. дол.).

До слова, зараз в Ахметова з’явилися права також на інші активи в РФ. Після придбання контролю над «Запоріжсталлю» можлива і реанімація (або переоцінка перспективи) ростовських проектів. Раніше акціонери «Запоріжсталі» купили центральну збагачувальну фабрику «Шолоховська», де збагачували кузбаське коксівне вугілля і досить мляво копалися на вугільній шахті «Бистрянська 1-2» (її пробували будувати ще за часів Союзу). Передбачалося, що її перша черга становитиме 750 тис. тонн вугілля на рік. До кінця поточного року цю шахту збираються здати (але це не перший її пусковий рік). Нині будівництво здійснюється переважно за рахунок семирічного кредиту державного «Сбербанка России».

Цінність маленької шахти
для великого бізнесу

Цінність названої вище шахти в РФ для «Запоріжсталі», яка не мала своїх ресурсів, була вочевидь вищою, ніж для цілком забезпечених своїм коксом метпідприємств Р.Ахметова. З іншого боку, шахта видобуватиме коксівне вугілля, яке можна непогано продавати.

Узагалі в період кризи Рінат Леонідович успішно зміцнив свої позиції у вугільній галузі. В інших гравців вони гірші. Так, ФДМ уже вдруге відклав продаж свого пакета акцій (16,6%) шахти ім. Засядька. Нині строк прийому заявок на пільговий викуп її акцій подовжено до 16 вересня. За фактом це означає, що у Юхима Звягільського та дружніх йому фірм поки що бракує вільних ресурсів. Потрібно близько 40 млн. дол. (327 млн. грн.). У підсумку строки «пільги» подовжують уже з початку року.

Теоретично шахта, де вже є власник 83%, мало кому цікава. Однак іноді, маючи і 10%, можна на багато що впливати. Тим більше що чутки про майбутню зміну власника ходять не перший рік. Шахта, що видобуває коксівне вугілля дефіцитної марки «Ж», цікава багатьом меткомбінатам. Зараз вона відправляє продукцію на підприємства Ахметова та «ArcelorMittal-Кривий Ріг».

Іноді серед потенційних покупців згадують і «Донецьксталь» Віктора Нусенкіса. Однак останнє малоймовірно - група (в Україні їй належить шахтоуправління «Покровське», видобуток у 2011 році становив 6,9 млн. тонн) набрала дуже багато боргів і поки що не до кінця врегулювала корпоративний конфлікт. В таких умовах не до нових покупок. Крім того, в її акціонерів багато зобов’язань з розвитку активів у Росії, де група працює на кузбаській шахті «Зарічна».

У ArcelorMittal із ресурсами краще, але поки що вона орієнтується на Кузбас і Казахстан, де пласти товщі, а вугілля краще. У Кузбасі вона купила шахту «Першотравнева». До речі, раніше Нусенкіс пропонував ArcelorMittal організувати спільний видобуток коксівного вугілля.

Загалом список претендентів на шахти вражаюче куций. Якщо до кризи говорили про інтерес 17-20 компаній, то зараз мляво згадують про 5-6, максимально уникаючи конкретики. Іноземцям вони практично не цікаві.

Ключове запитання: що буде з малопотужними шахтами і держдотаціями? Дотепер приватники вибирали собі найбільш перспективні шахти. Те, що залишилося, у більшості випадків не надто цікаве і потребує величезних вкладень. Торік держшахти продавали вугілля по 79,2 дол. за тонну при собівартості в 125,4 дол.

От на такому милостивому тлі і має до кінця 2014 року завершитися приватизація шахт. Цікаво, чи вірить хтось у реалізацію такого плану до цієї дати?

Масове закриття шахт, як це відбувалося в Росії (там з 220 шахт залишилася тільки 91, включаючи новоспоруджені), - це загроза соціальних вибухів, причому саме в регіонах електоральної підтримки. Перевести всіх на «копанки» точно не вийде.

Однак і нескінченно затягувати розв’язання проблеми не можна. Питання з дотаціями взагалі майже вічне. Сьогодні їх виділяється приблизно 1 млрд. дол. на рік (власне кажучи, значною мірою за рахунок їх і виплачується зарплата шахтарям). За ідеєю, приватним шахтам вони не надаються. З іншого боку, у варіант, що витрати перенаправляють на того ж таки Ахметова або Звягільського з Нусенкісом, важко повірити. Вочевидь з’явиться якийсь механізм. Тим більше що без кінця субсидіювати приватні компанії теж не вийде.

Поки що такого механізму (точніше, гроші на нього) не знайшли. Тож рішення відкладається. Напередодні виборів… Поставити кому у фразі «закрити не можна залишити» буде складно. «Шахтна гривня» ФДМ точно запам’ятається.