АЗІЯ В ПОШУКАХ ВИХОДУ З НАФТОВОЇ БЕЗВИХОДІ

На Азіатську конференцію з нафти і газу, що нещодавно завершила свою роботу в столиці Малайзії Куала-Лумпур, з’їхалися більше тисячі представників політичної та ділової еліти азіатського регіону. А ще раніше на Філіппінах у Манілі відбулася зустріч міністрів енергетики країн — членів ASEAN за участю колег із Японії, Китаю і Південної Кореї. Об’єднання зусиль у вирішенні єдиного для всього регіону завдання — забезпечення енергетичної безпеки — може, як вважають фахівці, принести значну користь.

Азіатські економіки, зростання ВВП яких нині у середньому становить 6% у рік, за прогнозами аналітиків до 2025 року подвоять свою потребу в нафті, довівши її до 32 млн. барелей на день. Причому, попри багаторічні зусилля, країнам регіону так і не вдалося позбутися енергетичної залежності від Близького Сходу, на частку якого припадає понад половину постачань нафти. Власний видобуток азійської нафти, і так не надто значний, скорочується, надії на постачання російської та африканської нафти залишаються дуже розпливчастими. І все це призводить до того, що в Азію нафта з Близького Сходу відвантажується за ціною, що на півтора долара перевищує ту, за якою «чорне золото» йде до США і Західної Європи.

Ні для кого не секрет, що найменші перебої в постачаннях близькосхідної нафти, викликані терактом або ж якимись іншими катаклізмами, може виявитися згубними для азіатських економік. Проте той факт, що на їхній стан можуть негативно вплинути й проблеми на нафтопереробних заводах США, на які, разом із чисто спекулятивними діями оптовиків і зусиллями екологів (останні домоглися запровадження більш високих стандартів на бензин), експерти поклали відповідальність за недавній стрибок цін на нафту, виявився досить несподіваним. Способи забезпечення своєї енергетичної безпеки країни Азії бачать по-різному, що, проте, не заважає їм виробляти і спільну стратегію.

Зокрема, у регіоні запропоновано створити значний нафтовий резерв, використовувати який у разі потреби зможуть усі країни-учасниці. Крім того, весь регіон у цілому має хоча б 10% своєї потреби в енергоносіях покривати за рахунок поновлюваних джерел енергії. Причому зробити це передбачається максимум впродовж шести років. Також визнано необхідним залучити максимум інвестицій в енергетичний сектор, що дозволить оптимізувати як енерговидобуток, так і його споживання. Зокрема саме відсутність належного фінансування змусило Індонезію нинішнього року вперше стати в довгу чергу імпортерів нафти, попри наявність власних ресурсів. При цьому родовища індонезійського газу, здебільшого, і зовсім залишаються неосвоєними.

Втім не всі країни регіону задовольняються цими спільними заходами. У Таїланді, приміром, на бензозаправних станціях, які раніше працювали цілодобово, установили «комендантську годину» — із 22.00 до 5.00. Якщо цього заходу виявиться недосить (що більш ніж ймовірно), то країну очікує підвищення податку на автомобілі, а також відключення ночами світлової реклами, що дозволить заощадити електрику. Уряд же Малайзії, який заявив, що в нього немає грошей на будівництво нафтосховища, знаходить по 9 мільярдів рингітів (майже 3 млрд. дол.) на рік на субсидування енергетичного сектора.