Атомне поле: проміжний пейзаж

Закупівлі Україною ядерного палива торік видали парадоксальний результат. На другому році гібридної війни відсоток поставок ядерного палива з Росії… виріс. Загалом же тільки за останні п'ять років Україна купила в Росії палива на більш як 3 млрд дол. Як мінімум 600 млн із них могло піти конкурентам Москви. Але не сталося.

Планувалося, що вже з 2012 р. до чверті ринку поставок свіжого палива займуть американці - компанія Westinghouse. На практиці поки що не маємо навіть одного повноцінного завантаження одного блоку ВВЕР-1000 з 13 наявних. Задля справедливості слід зазначити, що конкурент теж виявився своєрідним.

Альтруїсти мимоволі, або Історія компанії зі сталевим підборіддям

Коли в середині 90-х років минулого століття американська компанія Westinghouse з'явилася на просторах України, нікому й на думку не спало, що її закріплення на вітчизняному ринку затягнеться на два десятки років. У компанії цілком обґрунтовано припускали, що їхнє паливо технологічно прогресивніше за російське. І питання полягало тільки в тому, коли це спрацює.

У Європі позиції Westinghouse традиційно досить сильні. Нині практично половина з
131 європейського реактора використовують її паливо (хоча не обов'язково ним повністю завантажені).

Уже в середині 90-х років з'явився перший контракт на завантаження реакторів радянського зразка - йшлося про чеську АЕС "Темелін", яку саме запускали в 2000–2001 рр. І працювати станція розпочала відразу на американському паливі. Був укладений перший договір на поставку ядерного палива й на блок радянського дизайну у фінській "Ловізі" (реактор типу ВВЕР-440). Планувалися поставки на угорський "Пакш".

Однак, можливо, саме надлишковий апломб і дався взнаки. А також недостатнє знання місцевих особливостей (це стосувалося не тільки України).

З російським паливом усі працювали багато років, і фахівці один одного прекрасно знали (випивши не одну чарку чаю). Прибулі американці були чужинцями, які в основному погано знали країни перебування та привезли із собою проблеми. Нове паливо - це й нові проблеми, а на рівні станції диверсифікація часто здавалася столичною примхою.

Отже, незабаром компанії Westinghouse довелося старанно та завзято долати перешкоди, які безперервно виникали та частини яких цілком можна було уникнути. До того ж американці геть-чисто програли роботу з громадською думкою. В Україні, та й у Центральній Європі їх просто "затопили" негативом.

Фахівці російського "Росатома" можуть сміливо пишатися піар-забезпеченням. Вони роками наповнювали інформаційне поле, проводячи жорстку, часто цинічну, але й результативну кампанію, на роки затримавши диверсифікацію палива. Це, поза сумнівом, яскрава та наочна історія успіху. Витративши відносно невеликі гроші (навряд чи йдеться про десятки мільйонів доларів), вони забезпечили головній компанії мінімум мільярд доларів додаткової виручки.

Природно, не тільки залученням преси та роботою з громадською думкою захищали ринки від диверсифікації - були й додаткові заходи стимулювання на місцях. До речі, теж не надто дорогі. Торік у Сполучених Штатах судили місцеве представництво "Росатома" за роздані хабарі. Якщо чесно, нічого видатного, рівень відкоту за контрактами - 1,7 млн дол. із 33 млн. Трохи більше 5%. За українськими мірками, там працювали практично "святі" люди (які "безневинно" постраждали).

Послуги могли оплачуватися й борзими щенятами. Наприклад, Микита Константинов, який очолював кілька місяців НАЕК "Енергоатом", а до цього майже два роки департамент ядерно-енергетичного комплексу Міненерговугільпрому, нині керує в Москві "просуванням російських атомних технологій на світовому ринку". Адже це не корупція, правда? Просто дуже вже душевною людина виявилася...

Далася взнаки і відмінність у підходах. Для Westinghouse Європа, безсумнівно, дуже важлива. Але із 145 реакторів, з якими працює ця американська компанія, 80 за межами Старого Світу. А Центральна Європа - далеко та незвично.

Для "Росатома" ринок був основним постачальником валюти. Ще недавно кількість блоків ВВЕР-1000 в Україні та Європі перевищувала їхнє число в самій Росії. Із ВВЕР-440 ще крутіше. У Росії їх шість плюс один вірменський в управлінні, 14 - у ЄС і два в нас на Рівненській АЕС.

У цілому, за цю частину ринку Москва билася завзято, вперто та на всіх рівнях. Для Росії ринок Східної Європи та України - ключовий. На сьогодні це 33 реактори (15 в Україні та 18 у країнах ЄС).

Американці, хоч як дивно це звучить, займалися в основному саме комерцією. Підтримка Вашингтона - так, але вона була далеко не беззастережною й досить ситуативною. До того ж 2006-го контрольний пакет Westinghouse (87%) купила японська "Тошиба". Отже, хоча думка розширити обслуговуваний в Європі парк реакторів з 65 до 97 була досить привабливою, займалися нею явно без фанатизму та економно. Мабуть, навіть надто економно.

Причина цього - обмеженість ресурсів. Спочатку росіяни перебили Westinghouse у 2006–2007 рр. більш низькою ціною контракт у фінів. Успіх поставок у Фінляндію американського палива загрожував їхній монополії по забезпеченню двох десятків наявних тоді реакторів цього типу в Східній Європі. Москва зіграла дуже розумно та розважливо.

Причому перехоплення фінського контракту означало припинення виробництва на Заході тепловиділяючих збірок для ВВЕР-440 (їх виготовляли спочатку в Британії, потім в Іспанії). Нині американцям виробляти паливо для 16 європейських реакторів цього типу просто ніде. І, за найоптимістичнішими розрахунками, у разі прийняття такого рішення організація нового виробництва триватиме роки три-чотири. Нагадаю, у Євросоюзі нині працюють 14 реакторів ВВЕР-440.

Потім почалися явні проблеми з експлуатацією палива на "Темеліні". Навіть офіційна версія Westinghouse їх не надто охоче визнає. Власне кажучи, нічого катастрофічного не сталося - звичайні труднощі впровадження нового палива, що цілком успішно виправляються. Але їх гарно й грамотно роздули росіяни, запропонувавши чехам привабливі умови контракту. У результаті завантаження паливом чеської АЕС теж відійшло "Росатому". Проект роботи з болгарською станцією "Козлодуй" теж, крім багаторічних переговорів, ні до чого реального не призвів.

Український проект розпочався майже одночасно із завантаженням "Темеліна" (ще в
2001 р.), але йшов досить в'яло. Лише 2005-го було завантажено кілька експериментальних касет. З огляду на те, що для "Росатома" наш ринок ключовий, він гальмував процес, як міг. Так, не став передавати інформацію про деталі поведінки російських касет, які мали експлуатуватися поруч із західним паливом. Було потрібне їхнє вивчення, що затримало мінімум на пару-трійку років впровадження американських. Між іншим, Westinghouse аналогічну інформацію про свої тепловиділяючі збірки (ТВЗ) при перезавантаженні "Темеліна" росіянам передав.

У 2008 р. нарешті було укладено контракт на завантаження трьох блоків українських АЕС. Спочатку передбачалося перевести на американське паливо всю Южно-Українську АЕС. Однак завантажити цим паливом перший блок, який має ряд особливостей, так і не ризикнули, обмежившись спочатку двома та плануючи пізніше залучити ще один на Запорізькій АЕС. Однак у 2012 р. при перезавантаженні виникли проблеми з деформацією дистанційних решіток, і в підсумку їх теж вивантажили. До речі, поспішність (і мотивація) цього вивантаження теж викликала низку запитань. Вивантаження не було необхідним та було небезперечним, і більшу частину палива потім повернули в зону.

Природно, "Росатом" підніс інформацію якнайкраще, із задоволенням висловившись на адресу опонента. Можна легко знайти статті з барвистим описом "розвалених американських касет" і "другого Чорнобиля, який ледь не стався". Насправді ж були подряпини та деформації, а саме паливо навіть не розгерметизувалося.

Однак проблема в конструкції була реальною, касету довелося змінити, зробивши більш жорстку ТВС-WR. Долю частини касет старого дизайну ТВС-W (вони коштували чималих грошей) поки що не визначено. Схоже, їх потихеньку спалять у ненапружених ділянках активної зони реактора. Таке завантаження (37 штук ТВС-W) хочуть здійснити в Южноукраїнську аж у 2018 р.

Тож сказати, що шлях американсько-японсько-казахської компанії (а саме паливо виробляють у Швеції) в Україні був усіяний трояндами, дуже складно. Але провалом його назвати теж важко. Компанія, одержуючи удари, повільно та завзято йшла до мети.

Одним із основних результатів її присутності стало різке поліпшення якості російського палива. Якщо наприкінці 90-х років минулого століття паливо дочірньої компанії ТВЕЛ пропонували в найкращих традиціях радянської торгівлі "беріть, що дають", то російське паливо зразка середини 90-х Westinghouse без труднощів вимів би з ринку. Тож його довелося радикально змінювати. Реактори перейшли з трирічного на чотирирічний цикл завантаження, кількість відмов і розгерметизації касет упала в рази. У ТВЕЛівського палива нині якість реально світового рівня. І багато в чому це сталося завдяки впливу конкурента, що дихає в потилицю. За що їм (конкурентам) можуть подякувати не лише наші та європейські експлуатаційники, а й російські.

Інша річ, що планувалося набагато більше. Самурайська стійкість Westinghouse багато в чому визначалася найпростішим фактором - вимога мати мінімум двох постачальників палива в Європі вже давно аксіома. І виконують її всі. До речі, саме так компанія на початку нульових років потрапила у Францію - Париж зобов'язали допустити на ринок мінімум 20% палива не французьких виробників. Понад те, одночасне використання палива двох виробників, як уже сказано, це норма в Європі. І Центральна, і Східна винятком не будуть.

Ще в 2014 р. генеральний директор держкорпорації "Росатом" Сергій Кірієнко, скаржачись на американців, казав: "...у реальності строк від початку ліцензування до реальних комерційних поставок - 10–12 років. Так поводиться будь-яка країна, яка себе поважає. Так поводяться самі США. Безпека в атомній галузі вища за будь-які комерційні вигоди. Не можна це плутати". Сергія Владиленовича можна заспокоїти: уже минуло 15, а з часу конкурсу для поставок на чеську АЕС "Темелін" - так і всі 20. Жодних бліц-набігів не видно, швидше, "повільно та сумно".

Між іншим, у разі форс-мажору (повного припинення поставок ядерного палива з Росії) американці можуть забезпечити паливом усі українські ВВЕР-1000. Такий варіант прораховувався. Україна має невеликий резерв - до десяти завантажень (включаючи поставки американського палива цього року) тепловиділяючих збірок і може подовжити строки вигоряння ТВЗ, які знаходяться в реакторах. Отриманого в підсумку часу (до року) вистачить для організації додаткових поставок.

"Росатом" подібні розрахунки теж робив і дійшов аналогічних висновків. Та й факт припинення поставок - смертний вирок перспективам російського ядерного палива в ЄС.

Європейське співтовариство з атомної енергії торік замовило Westinghouse разом із дев'ятьма партнерами (у тому числі Харківським фізико-технічним інститутом) опрацювати диверсифікацію ринку палива ВВЕР-440. Та й на чеську "Темелін" уже цього року поставили для тестування кілька американських збірок.

Отже, на відміну від погроз "Газпрому" пограти краником і прикрити транзит природного газу, відносини "Росатома" і НАЕК "Енергоатом" зовні гранично коректні. Москва зовсім крізь пальці дивилася навіть на створення Україною резерву ядерного палива (чудово розуміючи, для чого він потрібен). А що, не соромлячись, "мочать" НАЕК і Westinghouse в інформаційному полі - "то це не ми". І взагалі, на дворі свобода слова та (дуже) керована демократія.

Торік було дві поставки ядерного палива в Україну (одна пішла в резерв). Цього року намічено п'ять (дві в резерв). Американське паливо дозавантажать у 3-й блок Южно-Української АЕС - його зона стане на три чверті "вестінгаузівською", а також на 2-й блок тієї самої станції. Плюс його завезуть на 5-й блок Запорізької АЕС (для неї це перший досвід).

Спочатку передбачалося, що на Запорізькій атомній узагалі завантажать три блоки. Але, подумавши, вирішили поки що обмежитися одним. Westinghouse це не дуже подобається, але, швидше за все, рішення правильне. Краще, поки є можливість, більш-менш спокійно вивчити нюанси експлуатації нового для Енергодара (ЗАЕС) палива.

Криків і так буде предосить. Торік, за версією російської преси, в Енергодарі щосили вибухало американське паливо, якого там і близько не було. Нині буде друга серія інформхвилі, а потім і третя... й 33-тя теж буде.

Усе досить просто. Запорізька АЕС - це шість завантажень ядерного палива на рік (252–
258 ТВЗ). Нині це на 100% замовлення для Підмосков'я або Новосибірська, а це більш як чверть мільярда доларів. Кожний блок, який відійшов конкурентам, - приблизно 45 млн дол. упущеної виручки на рік. Можна вкластися, щоб це відбувалося хоча б повільніше.

Інша проблема в тому, що, з огляду на те, що в НАЕК одночасно триває практично відкрита війна з Міненерговугільпромом плюс "ніжна любов" із Ахметовим, - підстав для занепокоєння вистачає, навіть якщо не списувати все на "підступи ворогів".

Westinghouse теж доведеться коригувати тактику суперобережного коментування.

Тим часом не всі проблеми - підступи супостатів. На самій ЗАЕС нове паливо не радує майже нікого. ЮУАЕС теж ентузіазму не виявляє. Так, воно непогане, потрібне, неминуче. Але, крім величезної кількості нових проблем (експлуатація змішаної зони з незвички - те ще задоволення), сама станція не одержить практично нічого.

Між іншим, виділивши зовсім не фантастичні кошти для мотивування персоналу, це можна й потрібно виправити. Звозити побільше людей у ту саму Швецію або Чехію, тільки не киян і керівників, а тих, хто буде за пультом або перевантажувальним краном. Нині слово "диверсифікація" для них абсолютно порожній звук і зайве нервування. "Росатом" за витратами ми не переплюнемо, але з'явиться прошарок людей, які знатимуть, заради чого вони все це роблять.

Підготовчий етап, де було задіяно відносно невелику кількість людей, завершився. Цього року очікується п'ять поставок американського палива на дві станції. На наступний намічено шість поставок. Кількість блоків на паливі Westinghouse у найближчі два-три роки дійде до шести (два на Южно-Українській і чотири на Запорізькій АЕС). Це робота величезної кількості співробітників з мізерною, за світовими мірками, зарплатою. І, власне, вони й вирішать успіх або неуспіх диверсифікації.

У Москві про це пам'ятають і працюють із ними "на провал". У Києві теоретично це розуміють і... нічого не роблять. Робити доведеться у будь-якому разі. Головне, щоб не було пізно.