АМЕРИКУ ВІД ЕНЕРГЕТИЧНОЇ КРИЗИ ВРЯТУЄ АФРИКА

Укотре переконавшись у неприпустимості збереження нафтової залежності від країн Близького Сходу, Сполучені Штати вирішили виявити більше уваги до регіону, який ще не вельми давно вони відверто ігнорували — до Африканського континенту. Цьому сприяв той факт, що, за оцінками експертів, такі країни, як Нігерія й Ангола в найближче десятиліття здатні подвоїти й навіть потроїти обсяги нафти, яку вони видобувають, забезпечивши до 2015 року 25% всього американського імпорту нафти.

А в цілому з Африки вже нині надходить до США стільки ж нафти, скільки й із Саудівської Аравії.

Стратегічне значення тенденції, яка намітилася, стало темою спеціальної конференції, проведеної недавно у Вашингтоні Інститутом перспективних стратегічних і політичних досліджень. Адже зараз ніхто навіть приблизно не може оцінити розміри нафтових запасів Африканського континенту, зате стратегічні переваги розвитку цих незліченних багатств очевидні. По-перше, нафтові поля в Африці розташовані переважно в офшорних зонах. По-друге, тутешня нафта відрізняється завидно високою якістю. Відсутність політичного протистояння між африканськими й американськими правлячими колами, менша відстань між виробником і споживачем роблять африканські пропозиції ще привабливішими. Нарешті, з усіх африканських країн членом ОРЕС є лише одна Нігерія, котра дещо послаблює ймовірність штучного обмеження обсягів видобування нафти.

Правда, на «чорному» континенті зберігається загроза політичної й економічної дестабілізації, і деякі експерти висловлюють побоювання, що інтенсивна розробка нафтових родовищ може спровокувати нові витки локальних громадянських війн. Крім того, корінне населення Африки дедалі активніше висловлює протести проти того, що експлуатація багатющих природних запасів континенту не знижує загальний рівень злиднів, проте сприяє ще більшому збагаченню транснаціональних і американських корпорацій. Розв’язання всіх цих проблем можливе лише за умови тісної співпраці між нафтовими компаніями, урядами як африканських країн, так і США, неурядовими організаціями, Світовим банком та іншими міжнародними організаціями. При цьому, як завжди, на передній план виступить МВФ, який переслідує свою основну мету — поліпшення клімату для іноземного інвестування, знов-таки шляхом розвитку демократії й вільного ринку.