«ЗАПАРАЛЕЛИЛИ»... ВЖЕ?!

Дві прямі називаються паралельними лише у тому випадку, якщо вони ніколи не перетнуться, скільки б їх не продовжували.

Аксіома

Схоже, що останній плацдарм енергетичної незалежності України Кабінет міністрів здасть (росіянам) днями майже без бою, коли підпише відповідну постанову. Після чого Національна комісія з регулювання електроенергетики (НКРЕ), можна сказати, автоматично підпишеться під уже давно узгодженими тарифами на електроенергію — в умовах паралельної (?!) роботи енергосистем України і Російської Федерації, незалежно від того, хто її буде очолювати.

Очевидно, що в Кабміну вибір невеликий. Принаймні весь пакет документів, необхідних для початку роботи української та російської енергосистем в унісон, уже підписано. Отже через три дні після одержання (не дай Боже!) кабмінівської візи, як того і хочуть у РАТ «ЄЕС Росії», в Україну хлине російська електроенергія. Хлине нестримною навалою, за що Україні доведеться дорого заплатити. Швидше за все, що в результаті платити доведеться майже так само дорого, як за російський надконтрактний газ, можливо, також — борговими зобов’язаннями, конвертованими в акції приватизованих підприємств України.

Навіщо, скажете, росіянам така морока і, здавалося б, мало не добродійність? Усе, як кажуть, простіше простого. Чи часто ви чуєте про іноземні інвестиції в Україну? Не часто. Та й те, що «вливається» в українську економіку, найчастіше— походженням з Росії, яка в такий спосіб — одержуючи право власності — гарантує собі повернення боргів за ті самі російські енергоносії. Про це в Росії вже у відкриту сурмлять усі ЗМІ, незалежно навіть від їхньої партійно-комерційної приналежності й забарвлення.

Росіян зрозуміти можна: їм до нестями набридли українські обіцянки повернути «газові» й енергетичні борги (щоправда, досі останні — це були не державні, а борги комерційних структур, які сяк-так, але погашаються), а також несанкціоновані відбори газу. Боротися з цим в умовах, коли газопроводи й усі ЛЕП на захід йдуть територією України, росіяни поки не можуть— загалом з технічних причин.

Утім цілком відлучити Україну від свого газу й електрики росіяни навряд чи хочуть: як відомо, ринок не терпить порожнечі, і якщо українська енергоніша звільниться, тим або іншим чином її обов’язково буде зайнято. Отже росіяни чинять вельми далекоглядно, домагаючись конвертації українських боргів (старих і, головне, майбутніх) у цінні папери й водночас зберігаючи за собою ємний ринок збуту своїх енергоносіїв, та ще й на їхніх умовах. А то, боронь Боже, і справді викуплять «західники» українські енергоємні заводи й обленерго й почнуть ще диктувати свої умови...

Якби в Україні менше опікувалися касетним скандалом, розгортанням і згортанням наметів на Хрещатику, арештом відставного «енергетичного» віце-прем’єра та вже озвученою відставкою нинішніх глав Мінпаливенерго та НКРЕ, можливо, тоді знайшовся б час подумати про майбутнє країни, яка сьогодні вже фактично робить те, чого хоче Росія, а також опікуватись майбутнім власних газотранспортної й енергетичної систем.

Не хочеться вірити, що серед тих, хто своїм підписом візує міжурядові й міжгалузеві українсько-російські угоди, чи як мінімум серед тих, хто ці документи готує до підписання, не залишилося людей, котрі розуміли б, чим це обернеться для України в не вельми віддаленому майбутньому. Інша річ, що, на жаль, не вони приймають рішення. А ті, хто такі рішення ухвалюють, на жаль, воліють якщо не ігнорувати, то, щонайменше, не зважати на думку професіональних — не політиків, проте фахівців — енергетиків.

Коли російсько-українські угоди про об’єднання енергосистем двох держав наберуть чинності, подальші події розгортатимуться приблизно за таким сценарієм.

Як відомо, російська енергосистема (як, між іншим, і європейська) працює з частотою 50 Гц. І хоча проблеми з платежами за енергоносії в росіян не набагато відрізняються від українських, ця обставина не вельми впливає на загальне виробництво електроенергії в Росії. Інакше кажучи, Росія просто «вагітна» електроенергією, і дуже б хотіла непогано на цьому заробити. Один із способів — спрямувати електроенергію в Україну; інший (значно привабливіший) — експортувати її набагато далі.

Але перший і другий варіанти (а також обидва вони разом узяті) можливі лише за умови об’єднання енергосистем України й Росії (або, як переважно публічно висловлюються політики — за умов паралельної роботи енергосистем цих двох держав). Бо, повторюся, саме територією України проходять основні експортні як нафто-, газопроводи, так і лінії електропередач.

Росія, звісно, могла б «завалити» своєю електроенергією всю Європу. І навіть Франції, приміром, з її досить дешевою атомною енергетикою нічого було б тоді взагалі робити навіть на власному енергоринку. Справа в тім, що західний енергоринок не те щоб зовсім уже був відкритий, проте він здатен «проковтнути» ще досить багато електроенергії. І в РАТ «ЄЕС Росії» це не тільки відчувають, а й добре знають, тому і сподіваються, що й російській електроенергії на Заході може знайтися місце, позаяк Україна зі своєю некондиційною для Європи частотою в енергосистемі (49,5 Гц) не в змозі заполонити цю нішу.

Але в Європі, особливо в її західній частині, не дуже хочуть такої однозначної енергозалежності від Росії. Тим паче, що в європейських державах електроенергія коштує (і за неї сплачують!) набагато дорожче, ніж в Україні і тим більше в Російській Федерації. Тому «західники» й захищають свої національні, а також загальноєвропейський енергоринки різноманітними хартіями, угодами та ін. Отож, хоч круть, як не верти, а росіянам будь що треба домовлятися з Україною, у якої залишилися енерговиходи хоча й на східноєвропейський напрямок.

За радянських часів та ще й у перші роки незалежності, доки енергосистеми не роз’єднали, росіяни були присутні на західному ринку електроенергії, частково експортуючи — через Україну — свою електроенергію. Поки частота енергосистем збігалася, тобто становила 50 Гц.

Сьогодні зовсім небагато електроенергії Україна продає Польщі, за що остання розраховується своїм вугіллям. Для чого у Польщі виділений енергоострів, котрий працює з частотою української енергосистеми, окрім цього, в Україні виділено кілька енергоблоків, які працюють з частотою західної Європи, тобто поза енергосистемою України. І до того ж постачання електроенергії у чесько-угорсько-румунському напрямку обмежені суто технічно (коли б йшлося про газ, то я б сказала, що поставки обмежені технічно — діаметром труби).

Проте значно цікавішим свого часу був так званий південний енергоекспортний напрямок — на Болгарію. Там щомісяця можна було заробити 2—3 млн. доларів. І кілька років тому заробляли. Спочатку — в основному росіяни, частка яких у цьому енергоперетоці (а отже, і в прибутку) від самого початку становила 60—70%, а українців — 30—40%. Потім українці зажадали збільшити свою частку спершу до 40%, потім до 50%, а потім і зовсім до 70%. Прибуток навпіл — на це росіяни ще погоджувалися, а потім... Потім вони на цьому напрямку поставили жирний хрест, а частота в енергосистемі України вже не дозволяла їй самостійно експортувати електроенергію в цьому напрямку. Так все й припинилося. І, схоже, що сьогодні мало хто знає (якщо взагалі хоча б хтось знає), у якому стані знаходяться ці «забуті» лінії електропередач...

Українська ж енергосистема працює з надто нестабільною частотою, яка коливається в межах 49,2—49,5 Гц. Щоб утримати частоту хоча б у цих межах у пік енергоспоживання, необхідно обмежити (а найчастіше — просто відключити енергоспоживачів). Саме тому автоматика викликає десь 700—800 МВт.годин. Пік енергоспоживання припадає на два періоди за добу, перший із яких пов’язаний із початком роботи виробництв, а другий — коли люди повертаються додому і вмикають електроприлади. Ось у ці періоди і відбуваються різноманітні віялові відключення, а також обмеження подачі електроенергії. Якщо цього не робити, то це зробить автоматика, бо різко падає частота в енергомережі країни.

Аби уникнути таких щодобових енергонезручностей, Україні не завадило б у години «пік» позичити відсутні кіловати, наприклад, у росіян. Звісно, краще б самим генерувати необхідний обсяг електроенергії. Але для цього потрібно закупити паливо... у тих же росіян. То ж, на перший погляд, ніби й непоганий варіант обговорено із росіянами: мовляв, у години «пік» Україна бере у Росії недостатні кіловат-години (але в межах 50 млн. кВт на місяць), а вночі, коли енергоспоживання скорочується, — той самий обсяг повертає в ту ж Росію.

І все б нічого, ось тільки росіяни з самого початку обумовили, що взаємний перетік електроенергії (у теорії — нульовий перетік) не повинен перевищувати на місяць 50 млн. кВт.годин. Тоді тариф на нього росіяни обіцяють... доступний. Якщо ж Україна візьме більше обумовленого обсягу, — що ж будь ласка, беріть, але платіть! А якщо Україна не зможе за це одразу розрахуватися грошима, то борг буде накопичуватися й рости через різноманітні штрафні санкції, і надалі, не виключено, буде оформлятися за схемою «газпромівок» — із можливістю конвертації боргових зобов’язань України у цінні папери приватизованих підприємств (про таку схему «ДТ» докладно розповідало у випуску №5 за 3 лютого в матеріалі «Газпромівки-2»).

Водночас росіяни наполягли (і це занотовано у відповідних документах), що коли Україна віддаватиме Росії більше обумовленого обсягу електроенергії, то весь надлишок росіяни зараховуватимуть за... щонайменшим тарифом.

Багато це чи мало — 50 млн. кВт.годин? Приблизно стільки, скільки щомісяця споживає не найбільший український завод. Не такий, як приміром, Маріупольський меткомбінат чи аналогічні металургійні монстри. Тож ніби й небагато...

У загальних рисах схема об’єднання енергосистем України та Росії так і виглядає. На перший погляд. Але це лише «квіточки». Бо насправді, тільки-но енергосистеми України й Росії будуть «запаралелені», Україна імовірніше за все постане перед фактом, що сплачувати їй доведеться набагато більше, аніж за 50 млн. кВт.годин на місяць.

Вище вже згадувалося, що енергосистеми України й Росії працюють із різною частотою: у росіян — 50 Гц, у нас — у кращому випадку 49,5 Гц. Отож, тільки-но системи «запаралелять», в Україну просто хлине потік російської електроенергії. І, можете не сумніватися, — це буде набагато більше за обумовлені 50 млн. кВт.годин щомісяця.

Підрахунки свідчать: щоб підняти частоту в українській енергосистемі на одну десяту (наприклад, із 49,5 до 49,6 Гц), потрібно додатково генерувати (або закупити) близько 100 млн. кВт.годин електроенергії. Отже, щоб зрівняти частоту української енергосистеми з російською, потрібно додатково щонайменше 500 млн. кВт.годин.

Якби Україна вирішила самостійно довести частоту у своїй енергосистемі до 50 Гц, їй потрібно було б додатково закупити паливо. Якщо це газ, то додатково знадобиться щомісяця близько 5—6 млн. дол. Однак зрозуміло, що робити цього не збираються. Вже тому, що через неплатежі група компаній Itera, котра поставляла газ українським генеруючим компаніям, із 20 січня припинила свої газопоставки. Виходить, доведеться всі 500 млн. кВт взяти в росіян...

Але й це ще не все. Бо насправді Україні доведеться взяти не 500 млн. кВт, а набагато більше, бо в піки навантаження на енергосистему доведеться «відключати» частину споживачів для підтримання частоти, чого, природно, в умовах паралельної роботи енергосистем України та Росії робитися не буде. Тому що це буде вже єдиний потік і єдина система, у котрій українська генерація просто розчиниться.

А це означає, що Україна щомісяця змушена буде брати в Росії... дай, Боже, укластися в 1 млрд. кВт.годин електроенергії. За які Україна змушена буде платити… невідомо чим. Адже платоспроможні споживачі електроенергії вже, образно кажучи, випотрошені до краю. А край цей, за заявою глави Мінпаливенерго Сергія Єрмілова, становить трохи більше 60% (рекордний рівень збору грошових платежів за відпущену електроенергію), і збільшення грошових потоків виглядає дуже проблематичним.

За це, до речі, 15 лютого згадуваному уже міністру Сергію Єрмілову, а також главі НКРЕ Олександру Гридасову, як то кажуть, перепало на горіхи від прем’єр-міністра Віктора Ющенка, котрий, за свідченням агентства «Інтерфакс-Україна», навіть звернувся до Президента з поданням про звільнення С.Єрмілова й О.Гридасова із займаних посад. (Щоправда, у четвер на прес-конференції С.Єрмілов висловився в тому сенсі, що він розцінює заяву прем’єра про своє звільнення, як емоційну. А також повідомив, що після засідання в Кабміні, де він доповідав про поточний стан розрахунків за електроенергію, зауважень до нього не було… Проте того ж дня прем’єр В.Ющенко підтвердив свої претензії...)

Так чи інакше, але за всі перераховані вище «енергопринади» росіяни напевно зажадають від України не багато не мало — всі західні й південний енергоперетоки. Тож якщо Кабмін України дасть своє добро (а дуже схоже, що його «дотиснуть») на об’єднання енергосистем на таких умовах, то Україна, по-перше, щомісяця нарощуватиме свій енергоборг мільйонів... самі підрахуйте на скільки. По-друге, втратить можливість хоч щось хоч колись заробити на західних перетоках (а там, за позитивного розкладу, до 8 млн. доларів щомісяця набереться).

Росіяни, за умови такого розвитку подій, по-перше, однозначно «вгонять» Україну ще й в «енергоборги» з усіма наслідками, що з цього випливають; по-друге, одночасно позбавляться частини своєї електроенергії, котру спрямовують на внутрішньоукраїнський ринок за напевне пристойною ціною й на вигідних для них умовах. Й, по-третє, — і це головне, — Росія отримає необмежений (наскільки цьому зможуть протистояти європейці) доступ до ринків електроенергії Європи.

Говорити навіть про мінімальний ступінь енергонезалежності України за такого варіанту розвитку подій взагалі не доводиться. Схоже, що це оцінили й у Верховної Раді, дізнавшись про російсько-українську енергодомовленість. Принаймні голова парламентського ПЕКівського комітету Олекса Гудима надто негативно оцінив україно-російський меморандум про співробітництво в сфері електроенергетики, заявивши, що він «ставить під загрозу енергетичну безпеку України», оскільки при його підготовці не врахували думки українських експертів. Принаймні експерти, із якими розмовляла на цю тему автор матеріалу, із таким висновком абсолютно згодні.

...Прем’єр-міністр України Віктор Ющенко заявив ще минулого четверга: «Ми вітаємо режим паралельної роботи української та російської енергосистем...»

Добре, щоб така паралельна робота з Російською Федерацією відповідала геометричному поняттю (визначенню) паралелів... (див. епіграф на стор.1).