Забутий потенціал енергетичних резервів України

Останніми роками питання майбутнього європейського енергопостачання стає дедалі гострішою геополітичною темою. Вона все більше ув’язується з проблемою конкуруючих газотранспортних маршрутів і впливає не тільки на україно-російські відносини. Наприкінці 2019 року, зокрема, в результаті нових санкцій США щодо газопроводу «Північний потік-2» Київ уклав нову вигідну транзитну угоду з Москвою про транспортування сибірського газу до Євросоюзу. Наразі угода терміном на п’ять років забезпечує подальше використання частини газотранспортної системи України. Доти, доки газопровід «Північний потік-2», що проходить дном Балтійського моря, не буде запущений «Газпромом», українська газотранспортна система, вочевидь, використовуватиметься для транзиту російського газу і приноситиме доходи.

Однак відомі конфронтації та переговори останніх років про різні маршрути поставок російського газу до ЄС послужили й причиною відволікання від потенціалу власних запасів природного газу та нафти України, а також її підземних сховищ і біогазу. Значні природні енергоресурси України досі залишаються не повністю розвіданими й недосить експлуатованими. І це попри те, що їх ефективніше використання може стимулювати економічне зростання не тільки в енергетичному секторі, а й в інших галузях економіки країни.

Якщо вважати, що запаси газу в азійській частині Росії перебувають за межами Європейського континенту, то Україна на сьогодні посідає друге місце в Європі за величиною запасів газу. На кінець 2019 року розвідані українські родовища містили 1,09 трильйона кубометрів природного газу. За цим обсягом Україна поступається в Європі тільки Норвегії, ресурси якої становлять 1,53 трильйона кубометрів.

Проте величезні запаси енергоносіїв України досі залишаються переважно невикористаними. За роки її незалежності мали місце дуже низькі темпи використання власних запасів, що становлять близько 2% від їх загального обсягу на рік. Активніша, ніж досі, розвідка ще не відкритих газових родовищ, швидше за все, збільшить загальний обсяг українських покладів, можливо навіть істотно.

Попри цю обнадійливу ситуацію, Україна, як і раніше, залежить від значного імпорту газу. Коли в 1970-х роках СРСР розпочав масштабний видобуток газу в Західному Сибіру, більшість фахівців та обладнання в галузі розвідки і видобутку радянського газу були переспрямовані з УРСР в РРФСР. У результаті, українські запаси газу, які залишилися, виявилися недостатньо освоєними, недовикористаними й нерозвіданими.

Донедавна загальне середньорічне споживання України становило близько 32 мільярдів кубометрів газу. Із цього обсягу близько 10 мільярдів кубометрів щорічно покривалося за рахунок імпорту. Порівняння обсягів споживання та імпорту свідчить про можливість революційного майбутнього для газового сектора України та енергетичної сфери в цілому.

Рішуча розробка вже розвіданих українських запасів може привести до значного збільшення видобутку газу. Це не тільки допоможе повністю забезпечити внутрішні потреби в газі та зробити країну значною мірою енергетично самодостатньою. У кращому разі, це могло б навіть дозволити Україні розпочати експорт певної кількості газу до сусідніх європейських країн та/або через них. Це тим більше важливо, що Україна з її величезною газотранспортною системою вже має необхідну інфраструктура для доставки великих обсягів газу в ЄС.

За окремими оцінками, у 2030 році Європейський Союз буде імпортувати близько 90% споживаного ним газу. Таким чином, упродовж наступного десятиліття Брюссель прагнутиме дедалі більше диверсифікувати джерела та маршрути поставок газу в Європу. У цьому контексті, й менші за розміром, але вже активні або потенційні майбутні експортери, такі як Україна, можуть зацікавити Брюссель. Їхні поставки знизять залежність ЄС від великих гравців у зазначеній сфері, а також зміцнять європейські позиції на переговорах із ними.

Згідно з недавнім оцінним дослідженням Українського інституту майбутнього, для перетворення України на самодостатнього споживача енергії та потенційного експортера знадобиться обсяг інвестицій на загальну суму близько 19,5 мільярда доларів США. Приблизно 3,5 мільярда доларів необхідні для розробки газових родовищ. У видобуток нафти треба буде вкласти приблизно 14 мільярдів доларів і ще 2 мільярди — в її переробку.

Загальний обсяг інвестицій, необхідних для досягнення повної енергетичної незалежності, становить чималу суму на тлі відносно невеликих державного бюджету та ВВП України. Проте ця сума приблизно дорівнює всього лише витратам на поточний імпорт енергоносіїв в Україну впродовж двох-трьох років. Таким чином, навіть така досить велика сума амортизується відносно швидко.

Останніми роками Україна, часто під тиском МВФ, поступово скорочувала деформуючі державні інтервенції на газовий ринок. Київ впровадив ринкові ціни для населення і більше не субсидує всі без винятку приватні домогосподарства, а тільки ті з них, які не в змозі оплачувати своє споживання. Така порівняно нова й економічно вигідна ситуація має зробити фінансову участь у розвідці та видобутку газу в Україні більш привабливою, ніж це було в минулому. Інвестиційний клімат ще більше поліпшиться після відновлення європейських енергетичних ринків у результаті ймовірного подолання пандемії COVID-19 із 2021 року.

Україна має одну з найрозвиненіших і всеосяжних газотранспортних інфраструктур у світі, як з погляду внутрішніх поставок, так і з погляду експортних потужностей. Українська газотранспортна система є спадком радянської енергетичної експансії в Європу та німецької так званої Neue Ostpolitik (нової східної політики) 1970-х років. Вона тривалий час була основним коридором для транспортування радянського, а потім російського, а також середньоазіатського газу до багатьох європейських держав. Поточне використання цих потужностей значно нижче, ніж раніше, внаслідок запуску нових газопроводів в обхід України та розвитку ринку скрапленого природного газу. Проте трубопроводи та компресорні станції можна й далі використовувати, і вони здатні поставляти не тільки російський чи туркменський, а й український газ у ЄС, хоча й потребують модернізації та оптимізації.

Ще одна значна частина багатомірної газової інфраструктури України — її величезні підземні газові сховища. Загальний обсяг лише частково використовуваних українських потужностей зі зберігання природного газу нині становить понад 31 мільярд кубометрів. Таким чином, Україна може додати майже третину до наявних сьогодні майже 100 мільярдів кубометрів газових сховищ у всіх країнах ЄС, разом узятих.

На цьому тлі, не дивно, що недавно провідна світова консалтингова компанія Wood Mackenzie (WoodMac), яка займається дослідженнями та консалтингом у галузі енергетики, висловила припущення, що Україна володіє ключем до вирішення проблеми нинішньої нестачі потужностей газосховищ у Європі. Внаслідок коронакризи світові ціни на газ перебувають на низькому рівні, але сховища ЄС не мають достатніх обсягів для того, щоб повною мірою скористатися цією сприятливою ситуацією. Наприкінці 2019 року Україна прийняла низку поправок до відповідних законів і директив, які полегшили іноземним компаніям використання вільних потужностей ПСГ. У результаті, за перші дев’ять місяців 2020-го міжнародні енергетичні компанії перекачали в українські сховища 7,9 мільярда кубометрів газу, що в кілька разів перевищує обсяг зберігання іноземного газу в Україні за весь 2019 рік.

Водень — ще один новий горизонт для слаборозвиненої енергетичної галузі України. Сьогодні різні газорозподільні компанії вивчають її трубопровідні потужності для доставки водню своїм споживачам. ЄС визначив Україну як пріоритетного партнера для майбутньої співпраці в галузі використання водню для збільшення енергопоставок і підвищення безпеки Євросоюзу.

Ще одним високопотенційним енергоресурсом в Україні є біогаз. Нині країна має достатні потужності для виробництва близько 10 мільярдів кубометрів біогазу на рік. Цей обсяг майже еквівалентний обсягу щорічно експортованого природного газу. Зважаючи на зростання аграрного сектора України, його можливості з виробництва біогазу можуть підвищуватися. При змішуванні біогазу з воднем утворюється біометан, який є екологічно чистою формою енергії без вмісту вуглекислого газу.

Збільшення внутрішнього виробництва природного газу, біогазу, водню та біометану в Україні не тільки зменшить або навіть усуне залежність країни від імпорту енергоносіїв. Воно створить нову й потужну експортоорієнтовану галузь в українській економіці, а також дасть імпульс зростанню в інших галузях. ЄС виграє від диверсифікації джерел поставок газу, а також від отримання нового великого енергетичного партнера біля самих своїх кордонів. Понад те, таке співробітництво зміцнило б економічні зв’язки Брюсселя з Києвом і зменшило б потребу в підтримці української держави з боку Заходу. Рішуче освоєння поки що не використовуваних можливостей України у сфері видобутку, експорту та зберігання енергії має бути в інтересах усіх сторін.