Висока напруга «Енергоатома»

Питання розвитку атомної енергетики залишається дискусійним із моменту появи перших промислових електростанцій. У 70-ті роки минулого століття, коли ще всерйоз і не замислювалися про можливість виникнення аварій на АЕС, атомна енергетика розвивалася швидкими темпами. Передбачалося, що до кінця XX століття у світі буде збудовано 1600 енергоблоків загальною потужністю 1600 ГВт. У колишньому Союзі також намагалися не відставати від розвитку світового науково-технічного прогресу. Відповідно до директив з’їздів партії, у СРСР атомні потужності до кінця століття мали досягти 100 ГВт, а реально вийшли на 35 ГВт. Після чорнобильської трагедії і донедавна у світі почала переважати думка про необхідність згортання програм розвитку атомного сектора енергетики та закриття вже існуючих 440 блоків. Проте сьогодні в більшості розвинених країн дедалі частіше лунають голоси на підтримку «мирного атома», оскільки в найближчі 20—30 років навряд чи вдасться знайти більш-менш реальну альтернативу цьому джерелу енергії.

У даному контексті розвиток атомної енергетики в Україні неминучий, інакше ми ризикуємо з кожним роком збільшувати свою енергетичну залежність від сусідів, і передусім від Росії. За оцінками експертів, головним чинником, що впливає на всі види енергетики, навіть на наукомістку атомну, — є стрибки світової ціни на нафту. І зміни в кількості замовлень на будівництво АЕС завжди точнісінько повторюють криві вартості нафти. Особливо це актуально сьогодні, коли потужними темпами добудовуються додаткові потужності на Рівненській і Хмельницькій АЕС, а новий реактор на останній буде підключено до енергосистеми в буквальному значенні слова вже завтра.

У зв’язку з цим питання про майбутнє ядерної енергії в Україні має звучати не в пафосно-гамлетівському ключі, а в прагматично-економічному: у яких технологічних і фінансових умовах розвиватиметься згаданий сектор вітчизняного паливно-енергетичного комплексу, адже через 10—15 років нарікати на недалекоглядність прогнозів про становище України в світовому енергетичному розкладі буде пізно.

Глобальні перспективи

За даними, наведеними Адміністрацією енергетичного інформування США (EIA), споживання енергії у світі в період 2001—2025 років зросте на 54%. Причому очікуване щорічне зростання споживання в країнах, що розвиваються, становитиме 5,1% порівняно з 1,2% в індустріальних. EIA прогнозує збільшення світового виробництва ядерної електроенергії з 2521 млрд. кВт•г 2001 року до 3032 млрд. кВт•г 2020 року, після чого очікується спад до 2906 млрд. кВт•г 2025-го (див.мал.).

Безумовно, на тлі зростання світового споживання електроенергії Україна має вельми скромний вигляд. Проект «Енергетична стратегія України на період до 2030 року й подальша перспектива» передбачає у своєму базовому варіанті збільшення споживання електроенергії в Україні до 352,6 млн. кВт•г 2030 року, що майже вдвічі перевищує нинішній рівень споживання. При цьому розвиток генеруючих потужностей оформлено в п’ять сценаріїв розвитку, а базовий віддає перевагу вугільним технологіям. У даному контексті виробництво атомної електроенергії передбачається скоротити в 5 разів — до 11—13 млн. кВт•г 2030 року, що дорівнюватиме майже 3% від загального обсягу виробництва електроенергії.

Утім, стратегія досі залишається проектом, а тому коригування її положень цілком реальне. Тим паче що за останні кілька років експерти дедалі більше схиляються до необхідності використовувати атомну енергетику для задоволення зростаючого попиту на електроенергію. Сьогодні багато країн серйозно залучені в ядерну енергетику. Серед них Китай, Індія, США, Росія, Японія і Південна Корея, де проживає половина населення Землі. На сьогодні 440 енергетичних реакторів у 31 країні забезпечують 16% виробництва всієї світової електроенергії і ще 30 реакторів перебувають у стадії будівництва.

Проте дослідження засвідчують, що зміна ставлення до атомної енергетики на Заході базується на позитивному ставленні населення до цієї проблеми. Приміром, громадяни Швейцарії, голосуючи на референдумі 2003 року, вирішили не закривати свої атомні станції. Дослідження громадської думки в інших країнах показують: в Америці дві третини населення підтримують використання атомної енергії; у Швеції, де на сьогодні економічна політика напряму пов’язана з урахуванням чинників, які впливають на екологію, 80% населення хочуть залишити свої АЕС працюючими й навіть розширити використання ядерної енергії. Такий самий відсоток жителів Японії також визнають достоїнства ядерної енергетики.

Зазначимо, апологети «мирного атома» досконально проаналізували варіанти розвитку світової генерації при використанні органічного та ядерного палива. Відповідно до даних Всесвітньої ядерної асоціації, сьогоднішні ядерні реактори (якщо їх розглядати як альтернативу вугільній електрогенерації) уже запобігають викиданню 2,5 млрд. тонн двоокису вуглецю (СО2) на рік — це приблизно половина вихлопів СО2 від моторних транспортних засобів у світі. При цьому експерти по клімату попереджають: для запобігання парникового ефекту та глобального потепління необхідно скорочувати глобальну емісію СО2 із 25 млрд. тонн на рік до 10 млрд., навіть попри те, що в усьому світі виробництво енергії зростає.

Зокрема, у доповіді Джона Дойча та Ернеста Моніза, співголів міжгалузевого дослідження «Майбутнє атомної енергетики», спрямованого на пошук найоптимальніших форм промислового використання ядерної енергетики, підкреслюється: «Якщо нинішні тенденції у виробництві та споживанні електроенергії радикально не змінити, протягом наступних 50 років сотні мільярдів тонн вуглецю у вигляді вуглекислого газу буде викинуто в атмосферу й вони сприятимуть глобальному потеплінню. Розвиток атомної енергетики може стати одним із способів зниження обсягів викидів вуглецю. Наш аналіз розглядає сценарій, у якому зростання потужностей світової атомної енергетики майже потроюється до 2050 року, досягаючи 1 000 000 мегават. Такий сценарій дозволить уникнути викидів в атмосферу 1,8 мільярда тонн вуглецю на рік тепловими електростанціями, які спалюють вугілля. Це становить приблизно 25% від обсягу викидів вуглецю при варіанті вироблення електроенергії за звичайною схемою».

Ядерна двоїстість ЄС

Попри зазначені вище тенденції, говорити про те, що Європа в єдиному пориві прийняла стратегію розвитку атомної енергетики за базову модель майбутньої генерації ЄС, було б досить самовпевнено. Зараз дедалі більше відчуваються розбіжності в ставленні європейських чиновників до корифеїв ЄС і нових країн —членів співтовариства. Зокрема, йдеться про вимоги ЄС стосовно закриття діючих атомних енергоблоків, які мають в окремих випадках стратегічне значення для регіону.

Приміром, Болгарія, де половина електроенергії виробляється ядерними реакторами. Серед країн, котрі недавно ввійшли чи готуються ввійти до Євросоюзу, Болгарія має найбільший ядерний сектор. За словами генерального директора Всесвітньої ядерної асоціації Джона Рітча, нині Європейська комісія наполягає на закритті 2006 року двох найновіших АЕС із існуючих — набагато раніше від завершення терміну експлуатації — як умови вступу Болгарії до Євросоюзу. Спорудження удосконалених реакторів, що змогли б замінити старі, триватиме як мінімум до 2010 року. Останнє значно збільшить дефіцит енергії, яку якщо й можна буде замінити, то лише спалюванням вугілля із високим вмістом вуглецю.

Нагадаємо, аналогічну вимогу Єврокомісія висунула й Україні як одну з умов вступу до Євросоюзу. Проте лише цієї весни в Іспанії Endesa й Iberdrola, дві найбільші енергетичні компанії, продовжили термін експлуатації своїх реакторів із 30 до 40 років і готують заявку на продовження ліцензії на експлуатацію з 38 до 48 років для АЕС Santa Maria de Garona, що перебуває в їхньому спільному володінні.

Під час міжнародної конференції з поновлюваних джерел енергії навесні в Бонні, де були присутні 3000 чоловік із 154 країн, члени німецької опозиції виступили з закликом визнати життєво важливу роль ядерної енергії і залишити її діючою альтернативою.

Керівники ядерної галузі Швеції протягом кількох років не втомлюються повторювати: ядерні реактори країни цілком могли б експлуатуватися 60 років при проведенні відповідних удосконалень. Правда, до сьогоднішнього дня це є предметом дискусії з урядом, оскільки з порядку денного досі не знято питання про закриття 11 реакторів.

Водночас така «ядерна активність» у країнах Євросоюзу продиктована суто економічним підгрунтям. Підготовлений компанією Eurelectric звіт про кількісну оцінку схем прямого субсидування прогнозує на 2010 рік розмір фінансування у діапазоні від 0,4 євроцента/кВт•г у Фінляндії до 6,6 євроцента/кВт•г у Німеччині. За збереження існуючих тенденцій витрати на субсидування поновлюваної енергетики в цілому в Європі до 2010 року перевищать 11,5 млрд. євро на рік, що істотно вплине на споживчі ціни на електроенергію. «Отже, зниження емісії СО2 шляхом використання поновлюваної енергетики стає занадто дорогим для споживачів», — написано в звіті.

Апологети енергонезалежності

Попри таке неоднозначне ставлення Заходу до атомної енергетики, її розвиток в Україні в останні кілька років засвідчує поетапне впровадження стратегії незалежності вітчизняної генерації від органічних джерел енергії. Досі ядерна енергетика займає ключове становище в забезпеченні енергетичних потреб України. Частка АЕС у загальному обсязі виробництва електроенергії лише за перше півріччя 2004 року досягла 46,3% (2003-го — 45,7%). За даними Мінпаливенерго атомними електростанціями України в першому півріччі вироблено 42,1 млрд. кВт•г електроенергії, що на 1,9% вище від запланованого. Відпуск електроенергії в ДП «Енергоринок» за цей період становив 39,6 млрд. кВт•г, що практично відповідає показникам аналогічного періоду 2003 року. Коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП) АЕС дорівнював 81,4%.

Зазначимо, з моменту виходу галузі з кризи показник КВВП постійно зростав. Так, якщо 1995 року він становив 58,3%, то минулого збільшився до 78,5%. За оцінками експертів, проведення заходів із технічної модернізації дозволить досягти показника понад 90% вже найближчим часом, що відповідає показникам потужності кращих європейських і американських енергоблоків.

Варто також акцентувати увагу на тому, що на сьогодні в Україні завершується добудування і найближчим часом буде здано в експлуатацію два нові енергоблоки — №2 Хмельницької АЕС і №4 Рівненської АЕС. Їхній пуск позначений як один із пріоритетів державної важливості. По суті, введення в дію додаткових потужностей є своєрідною «нашою відповіддю Чемберлену», оскільки кошти на добудування реакторів були обіцяні ще 2000 року, після закриття Чорнобильської АЕС. Проте будівництво так і не профінансовано, у результаті чого Україна змушена була взяти на себе всі витрати зі стабілізації ситуації в енергосистемі.

Заради справедливості зазначимо: ЄБРР і Європейське співтовариство з атомної енергії уже на фінальному етапі виділили кредит у розмірі 125 млн. дол. Так, ЄБРР надав 42 млн. дол., а «Євроатом» — 83 млн. дол. Кошти спрямовуватимуться на модернізацію і підвищення рівня безпеки на Хмельницькій (2-й енергоблок) і Рівненській (4-й енергоблок) АЕС. До речі, підписання угод про кредитування відбулося вже після того, як експерти МАГАТЕ та Всесвітньої асоціації операторів (ВАО) АЕС дали позитивну оцінку засобам безпеки, застосованим на нових енергоблоках.

Слід віддати належне дипломатичній витримці й політесу президента НАЕК Сергія Тулуба, котрий заявив: «До цього дня ми йшли з грудня 1995 року, коли країни «великої сімки», Європейського Союзу й Україна підписали меморандум про порозуміння, де було сформульовано основні принципи всеосяжної програми співробітництва для підтримки рішення України про закриття 2000 року Чорнобильської АЕС. У цій програмі завершення будівництва двох атомних енергоблоків було визначено як пріоритетний і прибутковий проект...Участь ЄБРР і «Євроатома» в проекті модернізації нових блоків після їхнього пуску є надзвичайно бажаним як з економічної і політичної точки зору, так і з позиції глобальної ядерної безпеки».

За словами директора Московського центру ВАО АЕС Фаріта Тухвєтова, «рівень безпеки українських АЕС на сьогодні зрівнявся із рівнем західних АЕС і перевищує рівень безпеки деяких європейських АЕС». За даними Мінпаливенерго, середня індивідуальна доза опромінення персоналу АЕС, котрий обслуговує ядерні установки (категорія А), за минулий рік і перше півріччя поточного не перевищив 1,7 мілізіверта. Для порівняння, доза зовнішнього опромінення населення від природного радіаційного фону становить 1 мілізіверт на рік.

За оцінками експертів, сьогоднішні дії керівництва НАЕК «Енергоатом» позитивно позначаться на позиціях України на світовому ринку електроенергії вже найближчим часом. Введення додаткових потужностей необхідне не лише для збільшення обсягів виробництва електроенергії, а й для створення генеруючого резерву, оскільки протягом кількох років Україні доведеться зіштовхнутися із проблемою виведення або переоснащення атомних енергоблоків, котрі відпрацювали свій технологічний ресурс. І вирішення даних питань лежить скоріше не в економічній і фінансовій, а суто в політичній площині. Адже від цього залежить не тільки реалізація стратегії розвитку вітчизняної енергетики в цілому, а й майбутнє України як незалежної держави.