Весняне балансування

З приходом весни на вітчизняному ринку нафти й нафтопродуктів завжди спостерігається значне пожвавлення. Цього року процес затягнувся, оскільки погода не сприяла посівним роботам, а отже, і зростання попиту на світлі нафтопродукти було набагато нижчим, аніж зазвичай у березні. Проте наприкінці місяця ситуація почала кардинально змінюватися, що призвело до традиційних товарно-цінових рухів на ринку, панічних коментарів енергоекспертів і деякої знервованості споживачів.

Як і раніше, основною причиною, що негативно впливає на ринок, є зростання світової ціни на нафту. Протягом останнього часу вартість нафти не опускається нижче від 50 дол. за барель. Організація країн—експортерів нафти (ОПЕК), котра виступає за стабільність і передбачуваність ринку, не квапиться вживати заходів для зміни ситуації, що склалася. Більше того, коридор ціноутворення на нафту-сирець із «кошика» ОПЕК може збільшитися до 32—38 дол. за один барель.

Світові тенденції насамперед позначилися на Росії, котра відреагувала підвищенням ставки експортного мита до рекордних 102,6 дол./тонна. Оператори ринку зазначають, що цей чинник у достатньому ступені впливає на ціноутворення в Україні. Тож слід зазначити, що коли ще місяць тому контрактна ціна нафти становила 240—260 дол./тонна, то на квітень ціна на російську нафту значно збільшилась. Виробники зазначають, що 20-відсоткове зростання ціни на сировину, безумовно, позначиться на собівартості нафтопродуктів.

Як ми уже зазначили, однією з причин підвищення вартості ПММ може стати прийняття поправок до бюджету, якими передбачено зміну порядку нарахування акцизів на світлі нафтопродукти. За оцінками фахівців НК «Альянс Україна», впровадження в Україні нового механізму нарахування акцизного збору на нафтопродукти призведе до підвищення цін на цьому ринку. Імовірно, ціни зростуть на 15%. Акциз — це непрямий податок, його сплачує споживач, тому підвищення вартості акцизу веде до прямо пропорційного збільшення вартості нафтопродуктів.

Ще одним чинником, який може вплинути на вартість ПММ, є логістика, або ціна доставки нафти на завод і світлих нафтопродуктів споживачам. Питання зростання тарифів досі залишається відкритим. Нагадаємо, що в минулі роки, після підписання ряду меморандумів «Укрзалізниця» і «Укртранснафта» підвищували тарифи на транспортування нафти, що негативно позначалося на рентабельності роботи вітчизняних НПЗ.

Аналітики компанії «Гефест» зазначають: у квітні 2005 року зростання цін на нафтопродукти може становити 5—10%. На їхню думку, окрім перелічених вище чинників, до цього може призвести рішення Кабміну України про збільшення тарифів на залізничні перевезення, наслідком чого буде підвищення внутрішніх цін на продукти нафтопереробки.

Втім, цього року «тарифні експерименти» можуть стати «спусковим механізмом» ажіотажного попиту. Суть у тім, що зростання тарифів на залізничні перевезення може призвести до переорієнтування вантажоперевізників на автомобільний транспорт, що, у свою чергу, призведе до збільшення споживання дизпалива. При підвищеному попиті на солярку в аграрному секторі для проведення посівної кампанії запасів дизпалива може бути недостатньо для його задоволення.

За оцінками експертів НТЦ «Психея», зростання цін також значною мірою залежатиме від темпів потепління. Можна припустити, що, на відміну від минулого року, таке зростання не буде «обвальним». Воно буде більш тривалим у часі. Апогей припаде орієнтовно на кінець квітня — травень, коли ринок повною мірою зможе відчути дисбаланс між попитом і пропозицією нафтопродуктів. Дисбаланс пропозиції світлих нафтопродуктів уже зараз перевищує 100 тис. тонн. Саме такої різниці вистачило, щоб спровокувати торішню цінову кризу. Тоді ціни зросли в середньому на 40%.

Єдиною розрадою в ситуації, що склалася, є позиція уряду, котрий веде постійний діалог із нафтовиками, намагаючись максимально контролювати ситуацію і по можливості запобігти різким коливанням цін на ринку. Водночас досі залишається неясною доля коштів, виділених із бюджету на закупівлю світлих нафтопродуктів, які мали бути використані як стабілізуючий чинник у пікові моменти попиту на ПММ. На сьогодні це, мабуть, єдиний важіль, що перебуває в розпорядженні Кабміну для балансування ринку та запобігання черговій «бензиновій кризі». Наскільки він буде дієвим і дозволить владі утриматися від спокуси адміністративного тиску на ринок, ми побачимо найближчим часом.

Говорячи про ситуацію на нафторинку України, президент ТОВ «ТНК-ВР Україна» Олександр Городецький зазначив, що сьогодні на ньому присутня нафта, яку видобули в Україні і продають тут. «У цьому є «плюси» й «мінуси». Цю нафту закуповують (вірніше, закуповували в березні) за фіксованими цінами. Принаймні, її ціна не змінювалася кілька разів на день, як на біржах. Безумовно, ціна нафти — це ключовий чинник, котрий впливає на економіку виробництва нафтопродуктів. Простіше кажучи — це економічний двигун ціноутворення.

Однак існує й так званий двигун ринку нафти та нафтопродуктів — це баланс попиту та пропозиції. І цей баланс однозначно впливає на цінову політику ринку».

Проте в умовах України собівартість значно більше впливає на баланс попиту і пропозиції. Вже тому, що в ціні нафтопродуктів 70—75% становить вартість сировини — нафти. Потім це автоматично переноситься на вартість нафтопродуктів. Якщо проаналізувати економічні прогнози — це і є передумова для зміни цін.

«Можна казати, що в березні так звана середня закупівельна ціна нафти становила 240 дол. за тонну. До речі, раніше оголошувані ціни нафти уряд України завжди ставив під сумнів (хоча це прозорі ціни). Тепер, окрім іншого, механізм установлення цін на імпортовані в Україну нафту та нафтопродукти дійсно прозорий: якщо раніше існувала можливість використання «схем при розмитненні» нафтопродуктів (нафти), завищуючи або занижуючи вартість імпорту в Україну, то сьогодні, при обов’язковій сплаті ПДВ (на кордоні України), це не приваблює колишніх «любителів» таких операцій.

Не виключаю можливості того, що хтось намагається «занизити ціну» імпортованих в Україну нафти й нафтопродуктів, тобто «зменшити» оподатковувану базу. Але загалом, гадаю, ціна нафти — як економічна складова — досить ефективна. Судячи з усього, це чудово розуміє й уряд України.

Якщо в березні в середньому ціна тонни нафти становила 240 дол., то на квітень — приблизно 290—310 дол. за тонну. Зрозуміло, стрибок ціни за тонну нафти в 50—60 дол. — це вже сильний економічний тиск на вироблену нафтопродукцію, близько 200 дол. на тонні (у великооптовому обчисленні).

Причини можна намагатися проаналізувати. Перше — рівень цін на біржах різних регіонів б’є всі рекорди. До цього рівня рухається й ціна російської нафти (Urals). При цьому ціна тонни нафти в РФ становить близько 100 дол. Друге: експортована з РФ в Україну нафта обкладається митом, котре сьогодні перевищує 100 дол.

Перелічені вище чинники і є складовими зростання ціни російської нафти.

Однак в Україні існують й інші чинники. Наприклад, подорожчання послуг перевезень залізницею. До речі, тарифи «Укрзалізниці» досі були значно нижчими, аніж у РФ і деяких інших країнах СНД. Тож у цьому контексті до Україні навряд чи можливі претензії. Але, на жаль, ми й інші імпортери змушені будемо перенести й цей тягар на плечі платників податків і покупців нашої продукції в Україні. Це жорстокий закон бізнесу, якщо хто з ним не знайомий.

Проте учасники нафторинку України очікують «сигналів» від парламенту й уряду. І, по можливості, вживають «превентивних» заходів.

Щоправда, існує інший аспект (можна назвати його стримуючим) цієї проблематики: попит і пропозиція. Я радше згоден із тим, що наприкінці березня — початку квітня попит перевищував пропозицію на нафторинку України. Плюс до цього накопичені запаси (ще з минулого року) на НПЗ. Словом, сьогодні на нафторинку України немає проблем із запасами нафтопродуктів.

Однак у квітні на нафторинку України, наскільки ми проаналізували ситуацію, попит значно зросте. По-перше, ПММ знадобляться (і терміново) аграріям. По-друге, з’являться так звані проліски — водії, котрі взимку майже не користуються своїм автотранспортом. По-третє, дачники змушені будуть використовувати в тому числі й свої авторесурси.

Крім того, з огляду на кліматичні умови спостерігався спад вантажних перевезень, які інтенсивно відновляться з початком потепління.

Тобто в квітні можуть спрацювати одночасно кілька чинників. Крім вищесказаного, можуть бути зупинені (і призупинені) українські НПЗ, наприклад, ЛиНОС і частково «Укртатнафта». Зауважте, це може послужити радше психологічним, аніж економічним чинником: на НПЗ накопичено достатній запас нафтопродуктів. Про планові призупинення виробництва уряд України був завчасно сповіщений.

Враховуючи прогнозоване завантаження решти українських НПЗ у квітні, райдужною ситуацію не назвеш. І на все вищесказане накладуться різні емоції, тільки розбурхані згаданими чинниками.

До того ж імпорт не може постійно зростати в геометричній прогресії. І, на жаль, стримуючим чинником є купівельна спроможність громадян України. Схоже, що мало хто аналізує останні два чинники.

Для виробників нафтопродуктів це, м’яко кажучи, насторожуюча ситуація — через «прив’язку» до зовнішньоекономічних чинників.

При цьому основні імпортери нафти в Україні схильні до консервативної реакції. Для бізнесу важливі стабільність, чітка послідовність, а не «стрибки», екстрарозробки. Для нас є важливими сталість і послідовність. У таких умовах ми можемо прогнозувати і планувати істотний обсяг інвестицій і їхню окупність, не кажучи вже про планомірний щоденний розвиток бізнесу. Тому для нас (і подібних нам компаній) важливим є діалог і порозуміння з урядом України. Ми хочемо знати, що нас очікує, аби планувати бізнес. Щоб не повторилася ситуація річної давнини, коли Кабмін в один момент вирішив експорт нафти і нафтопродуктів заборонити; потім ціни «стримати» тощо. У результаті це ні до чого хорошого не призводило. Тому ми запропонували уряду України створити експертну групу (щоправда, її поки не сформовано). Об’єктивно потрібні експерти, котрі можуть запропонувати вирішення багатьох проблем».