Стратегія у часи пандемії

Карантин та економіка

Усі уряди і майже всі країни світу докладають чималих зусиль для досягнення двох протилежно спрямованих цілей. Перша - це зменшити кількість постраждалих і померлих від вірусу власних громадян з допомогою соціальної та економічної ізоляції, друга - знизити економічні втрати, які також призводять і призводитимуть у подальшому до безробіття, депресій, страждань і смертей людей від голоду та інших хвороб. Кожна країна вибирає свою стратегію для оптимізації розв'язання рівняння з двома протилежними цілями та багатьма невідомими.

Крайній випадок в окремих країнах - це взагалі не визнавати наявності проблеми (Північна Корея, Туркменістан). Протилежний підхід - це суворе обмеження соціальної та економічної діяльності, яка пов'язана з ризиком поширення епідемії. Певні країни хоча й визнають небезпеку епідемії, однак не призупиняють економічної та соціальної діяльності (або призупиняють точково), але при цьому вдаються до цільового ефективного запобігання поширення епідемії з допомогою медичних заходів або до обмеження великих скупчень людей, де існують великі ризики передачі інфекції (Швеція, Данія, Чехія, Білорусь). Звичайно, така стратегія несе більше ризиків на поточному етапі, але лідери цих країн сподіваються не втратити зараз тих економічних "бонусів", які буде важко відновити в майбутньому. Разом з тим вони роблять наголос на діагностиці та тестуванні населення. Вже зрозуміло, що розумне зменшення великої кількості контактів серед людей працює як запобіжник поширення інфекції. Але головне, щоб, крім адміністративних обмежень згори, було серйозне ставлення населення до заходів захисту та певних обмежень. Тоді система спрацьовує. При цьому всі визнають, що суворі обмеження протягом тривалого періоду хоча і зменшать амплітуду захворювань і розтягнуть криву захворювань у часі, але призведуть до суттєвих, а можливо, і катастрофічних втрат для економіки та соціальної безпеки переважної більшості людей.

Тому ключове завдання для урядів усіх країн - знайти ту точку у прийнятті рішень, коли можна буде послабити лещата обмежень на економічну та соціальну діяльність без ризику посилити поширення інфекції.

Пандемія та статистика

Рішення влади щодо оптимізації двоєдиної проблеми - призупинення поширення вірусу та відновлення економічної активності, має базуватися на достовірній статистиці. В іншому разі такі рішення можуть як активізувати епідемію, так і "покласти" економіку. Жодні гармати не стріляють самі по собі без якісних снарядів. Так і будь-які порівняння або оцінки щодо динаміки пандемії неможливі без якісних даних. Тому весь набір даних щодо кількості інфікованих і співвідношення до загальної кількості обстежених, а також їх розподіл по регіонах і по часу захворювання та багато іншої статистики є ключовими при прийнятті рішень.

Однак у математичній статистиці існує правило: що більша вибірка і що більш диверсифікована, то вища достовірність розподілу цієї вибірки, тобто результати вибірки можна поширювати на загальну сукупність. Стосовно конкретної ситуації з діагностикою на вірус, то в цьому разі вибіркою є кількість обстежених на вірус, а розподілом вибірки є розподіл на тих, хто інфікований, і тих, хто здоровий. А загальною сукупністю є все населення. Тобто якщо співвідношення інфікованих до всіх обстежених дорівнює, скажімо, 10%, то чи можна робити висновок, що кількість захворювань серед усього населення також наближається до 10%? Зокрема, якщо протестовано тисячу людей, які проживають в одному районі великого міста з населенням у кілька мільйонів, і з них інфікованих виявилася половина, ми не можемо з високою ймовірністю стверджувати, що в усьому місті приблизно половина інфікованих, тому що вибірка у 1000 людей з одного району міста не є репрезентативною, тобто не показує справжньої картини захворюваності по всьому місту.

Натомість, якщо протестовано 100 тисяч із 4 мільйонів з різних районів і в різний час, і 2 тисячі виявляться інфікованими, то з високою ймовірністю можна стверджувати, що інфікованих - близько 2% від загальної кількості у 4 мільйони, тобто 80 тисяч осіб. Звичайно, це також буде приблизною оцінкою, але набагато ближчою до істини, ніж у попередньому прикладі.

Тому якомога ширше тестування населення має здійснюватися не тільки з метою виявлення хворих на коронавірус, а й для того, щоб мати реалістичну картину динаміки поширення епідемії. Це є надважливим для прийняття управлінських рішень.

Тому всі країни намагаються перш за все розширити інформаційну базу щодо поширення епідемії з метою ізоляції тих, хто захворів, їх лікування, встановлення їхніх попередніх контактів, оцінки можливої майбутньої динаміки епідемії та, головне, прийняття відповідних управлінських рішень.

Для аналізу поширення епідемії також можна застосовувати не тільки експертні оцінки, а й статистичні та економетричні підходи. Фактори, які є значущими для поширення вірусу: скупчення людей у транспорті, багатоповерхівках або публічних місцях (кінотеатрах, супермаркетах тощо), відкритість кордонів між країнами або в одній країні між регіонами з різним ступенем захворюваності, ступінь забруднення середовища, неналежне виконання правил антивірусної безпеки. Головне, звичайно, це якісна та достовірна статистика як даних щодо епідемії, так і значущості факторів, що впливають на її динаміку. Проблемою може бути недостатність даних по охопленню і по часу. Будь-яка модель базується на історичних даних, а часові ряди, які потрібно аналізувати, є достатньо короткими для того, щоб вважати результати моделювання поширення хвороби достовірними. Можна також проводити паралелі з країнами, де епідемія розпочалася раніше, і намагатися шукати аналогії для України, але такий підхід теж не є надійним, бо фактори, які впливають на вірус, можуть бути зовсім іншими. Але все одно такі дослідження слід здійснювати, і наука, яку в Україні фінансували, на жаль, за залишковим принципом, могла би зараз надати серйозну підтримку у правильній оцінці епідеміологічної ситуації.

Тому тестування населення стає чи не найважливішим фактором як у боротьбі з поширенням епідемії, так і для її аналізу, оцінки темпів поширення та, відповідно, правильного прийняття рішень.

Як в Україні вирішують проблему

Нещодавно уряд опублікував план виходу з карантину, який складається з п'яти етапів, а його реалізація може розпочатися після 11 травня за умови зниження захворюваності на коронавірус. Увесь поетапний план базується на виконанні кількісних умов щодо певних співвідношень у статистичних даних по поширенню інфекції. Зокрема, перший етап послаблення зумовлений тим, що протягом десяти днів поспіль співвідношення виявлених випадків серед протестованих не змінюється або щоденне відхилення утримується в межах 5%. А другий етап починається, коли десять днів поспіль відсоток інфікованих щодня зменшується, а кількість тих, що одужує, зростає. І так далі. Але при цьому важливо було б мати урядову оцінку щодо достовірності даних, на яких побудовано цей план. Тобто якою буде репрезентативність вибірок за співвідношенням до загальної кількості населення, за регіонами України. Важливою є і якість тестування. Звичайно, мати хоча б якийсь план краще, ніж не мати взагалі ніякого. Але прийняття рішень на хибних даних може призвести до поганих результатів.

Ще одним важливим фактором є збалансованість рішень щодо обмежень як під час карантину, так і при його поетапному послабленні. Зокрема, виникає багато питань стосовно різної оцінки факторів ризику у різних сферах економічної діяльності. Наприклад, чим відрізняється робота салонів краси (1-й етап) від побутового обслуговування населення (2-й етап), або чи зможуть повноцінно функціонувати кінотеатри та театри (3-й етап), коли громадський транспорт, включаючи метрополітен, запрацює для всіх громадян лише на четвертому етапі. Тому фахова доробка плану виходу з карантину потребує уваги уряду. І головне, потрібні фахова оцінка економічних і соціальних втрат та відповідна стратегія посткарантинного періоду від влади у разі його пролонгації.