Потужний вітер

Ще за три з половиною тисячі років до нашої ери мореплавці використовували силу вітру, щоб ходити під вітрилами по Нілу в Давньому Єгипті. Протягом багатьох століть в Україні, як, утім, і у всій Європі основним джерелом енергії була сила вітру. Вітер переміщав вітрильні судна, крутив дерев’яні лопаті вітряних млинів, забезпечував рух лісопильні і при цьому не забруднював навколишнього середовища. У середні віки найбільш енергоозброєною країною в Європі була Голландія — там було 100 тисяч вітряків, котрі, крім перелічених вище ремесел, ще й відкачували воду для осушення боліт. В Україні вітряні млини перемелювали мільйони пудів зерна, використовуючи при цьому усього лише 7% енергії вітру. З винаходом парового двигуна про вітряки почали забувати.

І тепер, коли країни усвідомили, що запаси органічного палива не безмежні, а шкідливі викиди в атмосферу від спалювання вугілля і газу загрожують глобальною екологічною катастрофою, доводиться переглядати стратегію розвитку енергетики у бік збільшення питомої ваги вітрових електростанцій (ВЕС). У директивах Європейського Союзу навіть встановлений індикативний показник з виробництва електроенергії відновлюваними джерелами енергії — в енергобалансі країни він має становити 12%, а до 2020 року зрости до 22%. І якщо Україна не дотримуватиметься цих вимог, з приєднанням до Європейського Союзу доведеться почекати.

Україна має багатющий потенціал відновлюваних джерел — це енергія вітру, мала гідроенергетика, сонячна і геотермальна енергія, а також енергія біомас. Проте в енергетичному балансі України їхня частка поки що не перевищує 0,1%, причому в основному це вітроенергетика. За роки незалежності в Україні розгорнуто будівництво п’яти промислових вітроелектростанцій загальною проектною потужністю 226 МВт, із них на сьогодні уже введено в експлуатацію 72 МВт потужностей. До 2030 року частку відновлюваних джерел передбачається збільшити вп’ятеро. Проте і тоді питома вага цих джерел буде в 200 разів нижчою, ніж діюча норма для країн Європейського Союзу. Настільки низькі темпи розвитку вітроенергетики зумовлені дефіцитом коштів, а також наявністю в країні величезного надлишку генеруючих потужностей теплових і атомних електростанцій.

Оголосивши про намір стати членом Європейського Союзу, уряду України необхідно різко прискорити розвиток вітроенергетики. Стартові умови для такого прискорення вже створено. Нещодавно в парламентському комітеті з питань ПЕК, ядерної політики і ядерної безпеки відбувся круглий стіл із проблем законодавчого забезпечення нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії. Висновок експертів такий: прискорений розвиток відновлюваної енергетики залежить від упровадження «зеленого» тарифу, який забезпечує повернення вкладених інвестицій. Принцип формування «зеленого» тарифу став приводом для гострих дискусій.

Потрібен «зелений тариф»

Серед країн СНД Україна виявилася найбільш підготовленою до освоєння енергії відновлюваних джерел, тому що в нашій країні були сконцентровані основні наукові дослідження колишнього СРСР. Провідні позиції в галузі впровадження відновлюваних джерел має вітроенергетика.

За даними Міжгалузевого науково-технічного центру вітроенергетики Національної академії наук України, територія нашої країни має значний вітроенергетичний потенціал. Усього фахівці виокремлюють сім регіонів, де використання вітру є економічно доцільним — це Карпатський, Приазовський, Донбаський, Західно-Кримський, Гірничо-Кримський і Керченський, а також зона Харківської і Полтавської областей. Вчені довели, що за рахунок використання сили вітру можна одержати електроенергію в обсягах, які дають змогу забезпечити не менш як 50% загального споживання країни! Прагматики дуже скептично оцінюють виставлену вченими планку. Тим часом за рахунок вітроенергетики Данія хоче покрити до 50% загального споживання країни, Іспанія — 25, Німеччина — близько 25—30%.

Не виключено, що вітер, нарівні з вугіллям, колись стане національним стратегічним ресурсом. Учені-теоретики стверджують, що орієнтація електроенергетики на використання вугілля і вітру забезпечить країні незалежність від імпортних поставок енергоресурсів. З цим можна сперечатися, однак не варто категорично відкидати поради вчених. До того ж, провідні країни вже довели на практиці доцільність розвитку вітроенергетики такими високими темпами.

Досвід цих країн, де частка ВЕС уже досягла 5—20% (Іспанія, Німеччина, Данія), показав, що розвиток вітроенергетики здійснюється за рахунок тарифної політики, котра стимулює приплив інвестицій в екологічно чисту галузь. У цих країнах діє «зелений» тариф на електроенергію (приблизно 7—9 центів за кВт.год), і кошти, які збираються на ринку, ідуть на будівництво ВЕС. Україна планує запозичити цей досвід, тому і виникла ідея про затвердження «зеленого» тарифу. Відповідно до розрахунків, він повинен становити 6,46 цента, тобто приблизно 32 коп. Це набагато вище, ніж тариф, який діє на Оптовому енергоринку України. Теплові електростанції продають енергію ринку приблизно по 18 коп. за кіловат, атомні станції — по 8, ГЕС — приблизно по 4 коп.

Довідка:

Атомні і гідроелектростанції не працюють в умовах конкуренції — вони продають свій товар за ціною, встановленою Національною комісією регулювання електроенергетики (НКРЕ) на базі розрахунків, зроблених самими станціями. Ціна енергії від АЕС і ГЕС, відповідно, приблизно в два і чотири рази нижча, ніж у тепловиків (собівартість енергії, виробленої ТЕС, визначає висока складова вартості вугілля і газу — приблизно 85%, і енергоємне устаткування ТЕС). Зрозуміло, що за таких диспропорцій у цінах теплові електростанції не можуть конкурувати ні з АЕС, ні з ГЕС, тому правила ринку дозволяють конкурувати їм лише між собою. Це перший перекіс, який виник із запуском ОРЕ.

Зрозуміло, що представники традиційної енергетики не захочуть пускати на ринок такого «дорогого» гравця, як ВЕС. Але в цьому і полягає роль державного регулятора (в особі НКРЕ), зобов’язаного збалансувати інтереси усіх виробників електроенергії, включаючи і нетрадиційну енергетику.

Поданий у парламент законопроект (три варіанти) про запровадження «зеленого» тарифу для відновлюваних джерел енергії передбачає, що він не повинен перевищувати тариф для діючих вугільних електростанцій (ТЕС) після їхньої модернізації, тобто з урахуванням інвестиційної складової для здійснення такої модернізації. «Зелений» тариф має забезпечувати повернення вкладених інвестицій у будівництво ВЕС протягом семи років. «Якщо «зелений» тариф узаконять, в Україні не буде проблем із залученням інвесторів — і вітчизняних, і іноземних, які вже стоять у черзі, пропонуючи новітні технології вітроенергетики», — говорить перший заступник генерального директора «Вінденерго» Лев Дульнєв.

Учені Інституту відновлюваної енергетики НАН України вважають, що частка ВЕС у загальному обсязі споживання електроенергії повинна бути доведена як мінімум до 35—40%. Тому держава має створити умови для прискореного будівництва ВЕС. Так думають учені, але Мінпаливенерго, яке координує політику розвитку всіх сегментів електроенергетики, навряд чи в досяжному для огляду майбутньому погодиться на такий стрибок. І в цьому є велика частка істини, адже тоді доведеться «поховати» величезну частину потенціалу традиційної енергетики, яка простоює.

«Свій» і «чужий» виробник

Наша країна посідає 25-е місце у світі та 14-е в Європі за обсягами виробництва вітрової електроенергії і вважається лідером не лише серед країн СНД, а й Східної Європи. Створювати вітрову енергетику Україна почала з 1997 року. Тоді урядом було затверджено Комплексну програму будівництва ВЕС, координатором її виконання стало Державне науково-промислове підприємство «Укренергомаш». У реалізації програми спочатку були задіяні більш як півсотні найбільших вітчизняних підприємств військово-промислового комплексу, які на той момент перебували в глибокій депресії через незатребуваність їхньої продукції оборонного призначення.

За даними директора «Укренергомашу» Віктора Дядюся, реалізація програми передбачала фінансування на період до 2010 року в обсязі 3 млрд. грн., із яких 1,4 млрд. — державні кошти, а решту планувалося залучити за рахунок інвесторів. Насправді ж будівництво ВЕС здійснюється виключно на державні кошти, причому їхні обсяги були вдвічі менші планованої суми. Фінансування цієї програми налагоджено за рахунок надбавки до оптового тарифу на електроенергію в обсязі 0,75%, що давало змогу щорічно акумулювати на розвиток вітроенергетики в спеціальному фонді близько 80 млн. грн. Але насправді таких грошей виробники вітроустановок дуже давно не бачили.

До 2000 року, коли платежі на енергоринку України ледь-ледь досягали 10% від вартості відпущеної енергії, з наповненням цього фонду були великі проблеми. Машинобудівні підприємства, задіяні в програмі, не одержували необхідних коштів. У результаті, побудовані в Україні вітроагрегати мали ряд недоліків і не забезпечували надійності при експлуатації. Були випадки, коли під час випробувань обертові лопаті турбін зривалися з величезної висоти, падали і від удару грузли в землі. На щастя, ніхто не постраждав, але з широким упровадженням вітчизняних розробок довелося почекати. Створення нової галузі вимагало продовжити подальші науково-експериментальні дослідження.

Паралельно уряд приймає рішення про залучення в Україну іноземних фірм, які зарекомендували себе цікавими розробками. І це не суперечило ідеології діючої програми створення вітроенергетики, яка передбачала участь іноземних інвесторів. З цією метою ще 1994 року в Україні було створене підприємство «Вінденерго», співзасновником якого стала американська компанія WindPower. Спільне підприємство одержало ліцензію від WindPower на право виробляти вітроустановки. Крім того, у WindPower було куплено три готові агрегати потужністю 107 кВт кожний. Вартість ліцензії й агрегатів була внесена до статутного фонду СП — це була одна з перших іноземних інвестицій в Україну на суму 5 млн. дол. Складання вітроагрегатів було налагоджене на дніпропетровському «Південмаші».

А тим часом українські підприємства продовжували науково-дослідні пошуки. Усього за вісім років виконано понад 40 дослідницьких робіт, проведено дослідну експлуатацію кількох типів вітроенергетичних установок, котрі так і не були впроваджені в життя. Зате українські виробники були підготовлені до того, щоб адаптувати до наших стандартів проектну документацію на виробництво вітроустановок (потужністю 107 кВт) за ліцензією американської WindPower. Нині в Україні випущено 750 таких агрегатів. У результаті на їхній базі здійснюється будівництво згаданих п’яти станцій загальною потужністю 226 МВт. Уже введено в експлуатацію 72 МВт — це на третину менше, ніж, приміром, потужність одного далеко не найбільшого енергоблоку теплової електростанції.

Вироблені в Україні агрегати коштують дешевше, ніж у США. Там створення установки в перерахунку на один кіловат обходиться від 800 до 1400 дол., а в Україні — 420 дол. Секрет у тому, що всі компоненти і вузли виробляють вітчизняні заводи, де робоча сила набагато дешевша, ніж у високорозвинених країнах. Втім, причетних до створення «Вінденерго» іноді обвинувачували (у пресі) мало не в зраді інтересів національного виробника на користь американської компанії, котра нібито запропонувала Україні застаріле обладнання. Проте експерти спростовують ці обвинувачення, стверджуючи, що на той час агрегати фірми WindPower були на гідному рівні. Досі 4 тис. агрегатів цієї компанії успішно працюють на вітростанціях Каліфорнії у США. Хоча спостерігаються світові тенденції з переходу від виробництва малопотужних установок до більш потужних. Таким шляхом має намір рухатися й Україна, і для цього потрібні чималі кошти.

Нове покоління

Нині «Південмаш» готується до серійного виробництва вітроагрегатів потужністю 600 кВт. Ліцензія на виробництво цих установок у 2003 році була придбана у бельгійської компанії «Турбовіндс» (Turbowinds). Коефіцієнт використання встановленої потужності ВЕС нових агрегатів зросте до 38% (а в 107-кіловатних він був трохи більший 10%). Але і це не межа. За словами Льва Дульнєва, у найближчих планах — організувати виробництво більш нового покоління вітроагрегатів, потужність яких становить 2,5 МВт. Однак і необхідні інвестиції для запуску такого виробництва різко зростуть. Але якщо це вдасться, то коефіцієнт використання встановленої потужності збільшиться до 48%. Сьогодні на «Південмаші» відбувається підготовка до виробництва машин такого покоління. Головна вимога іноземних інвесторів — протягом десяти років повернути вкладені інвестиції з прибутком. Інвестори готові до старту, але за умови, що в Україні буде впроваджено «зелений» тариф.

Європейські прогнози

За даними Європейської вітроенергетичної асоціації, до 2010 року потужності ВЕС у країнах Європи в середньому становитимуть 10% від загального енерговиробництва. Це дасть змогу заощадити 13 млрд. євро, які не підуть на придбання органічного палива. Але головне, у навколишнє середовище не буде викинуто 523 млн. тонн вуглекислого газу, що забезпечить на третину виконання вимог Кіотського протоколу з поліпшення клімату на Землі. До 2020-го Європа доведе потужності ВЕС до 12% від загального енерговиробництва — усього буде встановлено 1245 гігават, що можна порівняти з потужністю 1200 ядерних блоків-мільйонників. Обсяг інвестицій у створення такого потенціалу в Європі становитиме 70 млрд. євро. При цьому собівартість вітрової енергії знизиться з нинішніх 5 центів до 3,5, тоді як вартість енергії вугільних станцій залишиться на рівні п’яти центів.

Україна має такий самий потенціал для будівництва ВЕС, як і Німеччина, а там вітроенергетика вже заміщає шість атомних енергоблоків. Будівництво ВЕС здійснюють не лише багаті країни, а й ті, які розвиваються, — Індія, Пакистан, Китай, Бразилія. Україна теж повинна прискорити розвиток вітроенергетики. В Інституті відновлюваної енергетики НАН України стверджують, що наша країна могла б щороку заощаджувати 37 млн. тонн умовного палива, якби частка відновлюваних джерел у загальному енергетичному балансі країни зросла хоча б до 10%. У цьому інституті розроблений атлас розвитку відновлюваних джерел енергії по всіх областях України. І якщо депутати підтримають стимул у вигляді «зеленого» тарифу, програми одержать реальний шанс на впровадження.

Лідер за викидами

Розвивати вітроенергетику Україні доведеться ще й тому, що наша країна ратифікувала Кіотський протокол про зміну клімату, відповідно до якого в період із 2008 до 2012 року Україні дозволено викидати в атмосферу «парникові» гази на рівні 1990 року. Поки що Україна має резерв за квотами на викиди, але з підйомом економіки він швидко закінчиться. Відомо, що Україна побила світовий рекорд за обсягами «парникових» газів, які викидаються в атмосферу. У перерахунку на кожну 1000 доларів вартості валового внутрішнього продукту Україна викидає в атмосферу 2,5 тонни «парникових» газів, тоді як Швейцарія, Швеція, Франція — приблизно 0,1—0,3 тонни.

Цілком очевидно, що Україні доведеться переглянути перспективи розвитку енергетики за рахунок екологічно чистих відновлюваних джерел, у тому числі й вітроенергетики. Як цього досягти? Потрібно врахувати досвід розвинених країн. Приміром, у Німеччині діє найвищий «зелений» тариф — 6 центів за кВт.год електроенергії. Плюс до нього є надбавка 3,5 цента, яку впроваджують на певний строк, наприклад, на перші три роки з моменту введення ВЕС в експлуатацію. Здавалося б, хто купуватиме такий дорогий товар, якщо на ринку є дешевші пропозиції? Але регулюючий орган Німеччини видав документ, який зобов’язує споживачів купувати частину електроенергії, приміром, 20% необхідного обсягу, за «зеленим» тарифом з надбавкою, а інші 80% вибирати у «дешевших» постачальників.

Україні слід знайти свою модель розвитку вітроенергетики, в якій було б закладено механізми фінансування. Для цього необхідно розробити таку нормативну базу, яка була б стимулом для виробників і споживачів електроенергії відновлюваних джерел енергії. І одним з основних стимулів для виробників має стати «зелений» тариф, можна з надбавкою, а можна і без неї. Головне, щоб через 7—10 років вкладені інвестором кошти повернулися до власника. І цей постулат має стати визначальним для Верховної Ради, коли депутати голосуватимуть за впровадження «зеленого» тарифу. В іншому разі жодний інвестор не вкладе свої кошти, не маючи гарантій їхнього повернення.