Політичний газовий прес

Осідлавши за звичкою два тижні тому «газового троянського коня», росіяни, схоже, женуть його щодуху. Втім, після переговорів делегацій НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» у Києві 13 червня створилося враження, що гонка ця припиняється. Українська сторона пред’явила представникам «Газпрому» документальне підтвердження того, що російський газ нікуди з підземних сховищ газу (ПСГ) не зникав і що просто перепродати цей газ «Нафтогаз України» не міг. А в деталях мають, як домовилися сторони, розібратися фахівці спільної робочої групи впродовж місяця. Здавалося, конфлікт вичерпаний.

Однак щойно повернулися росіяни до Білокамінної і вирушили на 9-й міжнародний економічний форум до північної столиці Росії — Петербурга, як там у вівторок уже президент Російської Федерації Володимир Путін здивував спікера Верховної Ради України Володимира Литвина черговим одкровенням: «Нещодавно повернулися представники «Газпрома» з України. 7,7 (млрд.) кубометрів газу за документами — є, а в наявності — немає. Це понад 1,3 млрд. доларів. Ми, природно, не просимо завтра ж виплатити цей борг, але фахівці мають вирішити цю проблему. Зрозуміло, усе це не повинно затьмарювати наші міждержавні відносини».

Звичайно, нічого поганого — просто на Україну вкотре намагаються повісити мільярдний доларовий борг. І навіть, може, не стільки повісити, скільки спробувати це зробити, а головне, змусити українську сторону виправдовуватися.

Що ж до заявленої В.Путіним суми віртуального газового боргу «Нафтогазу України», то шляхом простої арифметичної дії можна полічити, що кожна тисяча кубометрів газу з 7,9 млрд. кубометрів, «що випарувалися» з українських підземок, коштує... близько 166 дол. Тобто навіть більше, ніж ціна, за якою росіяни ще недавно мали намір продавати Україні свій газ уже 2006 року. Припустимо, округлили цифри, тому не вийшло 160 дол. за 1000 кубометрів. Наразі це незначні деталі. Та фактом залишається те, що росіяни продовжують пресингувати Україну в питанні газопостачань і цін. І вже не лише на рівні газових компаній, а й на державному рівні.

Саме під час заяви В.Путіна про мільярдні борги «Нафтогазу» прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко в Парижі вела переговори з потенційними інвесторами, а потім була присутня на церемонії підписання головою правління НАК «Нафтогаз України» Олексієм Івченком договорів із Gaz de France, зокрема про розробку проекту будівництва газопроводу для транспортування в Європу газу з Туркменистану чи Ірану (або з обох цих країн). На жаль, через зайнятість після повернення з Франції О.Івченко не встиг, як кажуть, по гарячих слідах відповісти на наші запитання, а також прокоментувати результати переговорів із «Газпромом».

Тим часом перспективи українсько-російського газотранспортного консорціуму, а також «третіх осіб» — оператора постачань туркменського газу на український і європейський ринок — російсько-австрійської компанії зі швейцарською пропискою «РосУкрЕнергопром» залишаються туманними.

Власне, справа не стільки в самій цій компанії, скільки в необхідності (або бажанні) змінити цю систему. Так уже склалося, що при всіх попередніх операторах поставок туркменського газу, в основному на український ринок (корпорація «Республіка» Ігоря Бакая, МЕК «Ітера» Ігоря Макарова, Eural Trans Gas з угорською «пропискою»), залишилися неоднозначні враження, а після першої з перелічених — багатомільйонні борги. Державні борги. Щоправда, українська влада зрозуміла, що не варто надалі видавати держгарантії (гарантії уряду України) для газових контрактів. Та на той час понад 350 млн. дол. боргу за неоплачений туркменський газ уже значився за Україною. І погашений цей борг «Нафтогазом України» був лише торік.

Потім естафету підхопила компанія «Ітера», яка згодом перетворилася на міжнародну енергетичну корпорацію (МЕК). Назвати безхмарним час роботи цієї корпорації як оператора складно. Та принаймні державний борг України за туркменський газ у той період не збільшився. І на тому спасибі.

Після «Ітери» із січня 2003 року оператором поставок туркменського газу в Україну (і не тільки) стає зареєстрована в Угорщині компанія Eural Trans Gas. Сама по собі компанія — це механізм для оформлення транзиту центральноазіатського газу в Україну і за її межі за узгодженням із дочірньою зовнішньоторговельною компанією «Газпрома» — «Газэкспортом». З цією же компанією четвертий рік «Нафтогаз України» погоджує свою газоекспортну квоту. І саме в неї закуповує імпортний газ, якого не вистачає Україні, незалежно від походження. Тому що «Газэкспорт» законтрактував на багато років уперед практично весь туркменський (і не лише) газ.

Та середньоазіатській газотранспортній інфраструктурі вже давно потрібні відновлення, модернізація та збільшення пропускної здатності. Це недешево. І компанії Eural Trans Gas було явно не під силу — і фінансово, і технологічно. Як не під силу і газовидобувним компаніям Казахстану, Узбекистану і Туркменистану, навіть разом узятим. Тому (принаймні такою була офіційна мотивація) застосували інший механізм із залученням банківського капіталу — у формі компанії «РосУкрЕнергопром», яка мала зайнятися не лише функціями оператора постачань середньоазіатського газу, а й модернізацією і розширенням газотранспортної інфраструктури для його доставки в Україну й далі. Ця компанія, зареєстрована у формі СП 29 липня 2004 року у Швейцарії, взяла на себе операторські функції з початку 2005 року. До розвитку газотранспортної інфраструктури справа, певне, не дійшла.

А ось для пошуку принципово іншої схеми й механізму доставки середньоазіатського газу в Україну, схоже, дозріли. Інше питання, що робити це потрібно, добре зваживши ситуацію та наслідки й не рубати з плеча.

До компанії-оператора туркменського газу «РосУкрЕнергопрому», попри наявність «Укр» у її назві, українська сторона не має жодного стосунку як співзасновник, власне, як і до попередніх операторів (крім «Республіки»). А що ж до підозр у непрозорості діяльності швейцарської компанії-оператора, заснованої близькими до «Газпрома» структурами, і про можливий «приватний» розподіл прибутку цієї компанії, то про це я поцікавилася в колишнього голови правління НАК «Нафтогаз України» Юрія БОЙКА:

— Юрію Анатолійовичу, за інформацією «ДТ», прибуток від діяльності компанії «РосУкрЕнергопром» розподілявся відповідно до конфіденційного договору, що зберігається у Швейцарії. В ньому йдеться нібито про те, що з російської сторони 50% прибутку мали отримати Путін і Міллер, а з української — Кучма, Льовочкін і ви...

— Це повне марення. Ніякого такого договору про розподіл прибутку немає.

— А що є?

— Є компанія-оператор транзиту центральноазіатського, зокрема туркменського газу, заснована дочірніми підприємствами російського Газпромбанка та австрійським Raiffeisenbank. Крім того, «РосУкрЕнергопром» створювалася і для фінансування модернізації та розширення газотранспортної інфраструктури в цих країнах. До речі, й до неї були оператори постачань туркменського газу. Чому ж нікого не цікавило, що Україна до них не має стосунку як співзасновник?

— Чи маєте ви відношення до фірм, зайнятих у газовому бізнесі, зокрема експортом газу? Як співзасновник або в іншій якості?

— Не мав, якби мав, уже давно б знайшли.

— Росіяни вперто заявляють про те, що під час вашого правління в НАКу пропав їхній газ із підземних сховищ...

— З приводу газу, що нібито «випарувався»з 12-ти українських підземних сховищ. Насправді йдеться про наявність газу в ПСГ дочірньої компанії «Нафтогаз України» — «Укртрансгаз», який зберігався відповідно до двох контрактів — №1Д-ПХГ від 1 липня 2002 року і №3 ГУ-2000 від 17 квітня 2000 року.

Отже, 14 червня 2005 року представники ВАТ «Газпром», ДК «Укртрансгаз» і НАК «Нафтогаз України» підписали два акти звірки наявності газу в ПСГ «Укртрансгазу». Відповідно до першого акта (і першого з вищезазначених контрактів) в українських підземках за станом на 1 травня 2005 року зберігалося 5,82 млрд. кубометрів газу. Залишок газу за другим контрактом на ту саму дату становив 1,972 млрд. кубометрів. У сумі виходить 7,74 млрд. кубометрів газу, що належить «Газпрому». Причому це рівно стільки, скільки було закачано в українські ПСГ відповідно до названих контрактів. І це документально зафіксовано в актах звірки (див. подані документи). Отже, нікуди газ не «випарувався».

А те, що «Газпром» не отримав його за своїми запізнілими заявками минулої зими, — у цьому він сам винний (і точно це знає). Адже заявки «із жовтня по березень» на відкачування з ПСГ і експорт цього газу російською газовою монополією були подані... після узгодження і затвердження графіка та режиму відкачування газу з українських підземок. Отже, перешкоди були суто технічного і технологічного характеру. Що, загалом, визнає і «Газпром».

Наївно думати, що глава «Газпрома» Олексій Міллер не повідомив про це президента РФ Володимира Путіна. Тоді чому ж, будучи поінформованим (а інше важко припустити), російський президент говорив 14 червня про реальну відсутність газу в українських ПСГ? Смію припустити, що це послідовний хід у плані тиску «Газпрома» і взагалі РФ на «Нафтогаз України» та Україну.

Не стану вдаватися в усі політичні нюанси цієї теми. Та й екс-глава НАК «Нафтогаз України» Юрій Бойко згодний із таким припущенням. Більш того, він вважає, що «заяви української влади щодо Росії породили відповідну реакцію з її боку, яка полягає в тому, що РФ зайняла жорстку позицію стосовно України».

— Загроза, що реальна зараз: у нас укладена 10-річна угода до 2013 року по транзиту російського газу, а ціни й кредитну ставку ми щороку погоджуємо урядовим протоколом до 1 липня. Тому всі переговори та пресинг, який нині чиниться на українську сторону, спрямовані на те, щоб підняти ціни на газ, який поставляється росіянами як оплата послуг за транзит газу через нашу територію, і перевести розрахунки виключно в грошову форму. На жаль, непрофесійна позиція наших переговорників призводить до того, що ми встали на постійну позицію сторони, що виправдується. Це перше, чого вони вже домоглися. Насправді в нас немає жодних підстав для виправдовувань.

І друге — Україну справді штовхатимуть до підвищення ціни. А це означає, що у разі різкого підвищення цін на газ це відразу ж позначиться на промисловому виробництві та безпосередньо на вартості комунальних послуг. Уже погано, що ми вплуталися в ці переговори... Нам потрібно було займати таку позицію. У нас є приблизно 18 договорів, які регулюють газові відносини між країнами. І якщо ми почнемо переглядати хоча б один із них, то це спричинить перегляд усієї газової стратегії наших відносин. А це вже серйозний процес, який потребує осмислення та всебічного вивчення. У ході одних переговорів цю проблему не вирішити. Отже, розмова про підвищення цін могла би розпочатися лише в наступному році.

Тим часом 13 липня заступник голови правління «Газпрома» Олександр Рязанов після переговорів у Києві заявив, що «є сенс перейти на прозорі відносини оплати й за газ, і за транзит грошима, а не робити заліки», тому що система заліків невигідна бюджету РФ. Він нагадав, що базова ціна газу у відносинах з Україною — 80 дол. за 1000 кубометрів, а ставка транзиту — 1,75 дол. за 1000 кубометрів на 100 км.

«За взаємною домовленістю», пояснив представник «Газпрому», ці ціни й тарифи були знижені до 50 дол. і до 1,09 дол. відповідно. При цьому ціна експортного газу «Газпрома» на західному кордоні України становить 160 дол. за 1000 кубометрів.

Ю.Бойко, у свою чергу, вважає заявлену «Газпромом» ціну в 160 дол. за 1000 кубометрів непосильною для української економіки:

— Максимум, що нині під силу українській промисловості, — це 85—90 дол. Та проблема набагато глибша. Підвищення ціни газу «Газпромом» автоматично спровокує підвищення вартості газу, який закуповується Україною в Казахстані, Узбекистані та Туркменистані. Нині у цих країнах уважно спостерігають за нашими переговорами з «Газпромом». Щойно ми погодимося на збільшення цін, вони теж вимагатимуть перегляду контрактів і підвищення транзитних тарифів і цін на свій газ.

І тоді нинішні 58 дол. за 1000 кубометрів туркменського газу, за які мені так сильно дорікали на початку року, здадуться «дитячим садком на галявині» порівняно з тієї ціною, яку нам виставлять.

Хоча насправді вже сьогодні є ще велика небезпека у відносинах із Туркменистаном.

— Ви маєте на увазі товарну оплату туркменського газу, про яку говорив нещодавно Туркменбаші з Президентом Ющенком?

— Так. Проблема в тому, що дотепер в оплату за туркменський газ, поставлений із початку року в Україну, взагалі не відправлено ніяких товарів. Дотепер не узгоджено коефіцієнт, за яким зараховуються товари як оплата газу. І, наскільки мені відомо, Туркменистан вже офіційно попередив «Нафтогаз», що якщо через три тижні товари не надійдуть в оплату, то вони переведуть усю товарну суму боргу в грошову. А це означає, що наступного же дня у «Нафтогазу України» виникне борг перед туркменською стороною в 400—500 млн. дол. Адже ми рік тому доклали максимум зусиль, щоб погасити борги 90-х років і не давати Туркменистану привід шантажувати НАК заборгованістю, що накопичилася. А оформивши борг, туркменська сторона, можна не сумніватися, менш того, що нараховуватиме пеню й відсотки до моменту його погашення, то ще й почне вимагати підвищення ціни на свій газ.

— Чи є вихід із цієї небезпечної ситуації?

— Перше, що я б нині зробив, терміново узгодив коефіцієнт на постачання товарів. Нехай навіть не найвигідніший для нас. І навіть без проведення тендера дозволив трейдерам відвантажувати товари в Туркменистан, щоб уникнути переведення товарної частини оплати в грошову та формування боргу. Паралельно слід розпочати переговори з туркменською стороною про обсяги та ціни газу на 2006 рік, щоб заздалегідь бути готовими до рішення Туркменистану. Тому що коли вони оголосять про свої позиції лише в листопаді, уже пізно буде що-небудь починати.

— Та й нині ціна туркменського газу вища, ніж він обходиться, наприклад, громадянам України. Якось же «Нафтогаз» погашав різницю і розраховувався з Туркменистаном?

— Це робилося за рахунок прибутку від експорту газу.

— До речі, про експорт. Уряд передав НАКу більш вигідні, як було заявлено, цінові пропозиції від європейських покупців газу, ніж укладені контракти на цей рік. Чи означає це, що «Нафтогаз» в останні роки демпінгував на європейському ринку газу?

— Ви жартуєте! Ніхто нам цього не дозволить. Тим паче, що ми продаємо газ за спільною експортною квотою з «Газэкспортом». А що ж до самостійного виходу на ринок газу, то це дуже непроста справа... Не думаєте ж ви, що той самий «Газэкспорт» так легко з цим погодиться й уступить нам своїх споживачів?..

— А звідки взявся дефіцит у балансі газу України?

— Я сказав, що є дефіцит? Коли я здавав справи в «Нафтогазі України», баланс газу на 2005 рік був повністю сформований. Ресурси газу становили усього 96, 46 млрд. кубометрів, із яких 20,2 млрд. кубометрів — газ, що видобувається в Україні; 24 млрд. — російський газ (в оплату транзиту); 38 млрд. — газ із республік Середньої Азії; 14,26 млрд. — відбір із ПСГ.

Розподіляється цей ресурс у такий спосіб: 76,46 млрд. кубометрів становить споживання газу по Україні, зокрема, 68,71 млрд. кубометрів поставляється споживачам і 7,75 млрд. використовується на виробничо-технічні потреби; 5 млрд. кубометрів призначалося для експорту; у ПСГ мало бути закачано 15 млрд. кубометрів.

Що ж до необхідності додаткової закупівлі газу, то за результатами опалювального сезону баланс коригується залежно від того, скільки газу було використано в попередній осінньо-зимовий період, і потім відсутній обсяг докуповується. Я наведу приклад: торік нам не вистачило через зиму й революцію 3 млрд. кубів. Та з цього ніхто не робив катастрофи. Я домовився і ми купили в росіян додатковий обсяг газу за прийнятною ціною 58 дол. за тисячу кубометрів. Згадайте, люди мітингували на Майдані, але поверталися в теплі квартири та офіси. Жодних перебоїв із постачаннями газу не було. І ніяких претензій до «Нафтогазу» не було.

Сьогодні всі помилки намагаються списати на мене. Та якщо нічого кардинально не зміниться в ситуації з російським газом і постачанням товарів у Туркменистан, то кого тоді звинувачуватимуть, якщо ситуація справді стане некерованою?

— З приводу винності. Скажіть, вам доводилося вже давати якісь пояснення за результатами свого керівництва НАКом?

— Доводилося. У компанії працювала комісія та перевіряла результати діяльності й документацію. Та жодних серйозних порушень виявлено не було. Найбільше порушення було пов’язано з закупівлею бульдозера за завищеною ціною. І це все.

— А ось голова ГоловКРУ Микола Сивульський у середу заявив, що на підприємствах-монополістах, до яких зараховують і НАК «Нафтогаз», виявлено «нераціональні та незаконні витрати в 11 млрд. грн.»

— Що ж до «Нафтогазу», то йдеться саме про «нераціональні витрати». А конкретно про те, що кошти були спрямовані на підвищення зарплат працівникам компанії. Коли нова народна влада, яка переймається соціальною спрямованістю своєї діяльності, вважає підвищення зарплат «незаконною», то мені з цього приводу сказати нічого.

— Юрію Анатолійовичу, адже ви не заперечуватимете, що підтримували ідею реверсу нафтопроводу Одеса—Броди?

— Ні, тому що на той момент це була єдина реальна пропозиція. І сьогодні цей трубопровід уже приносить прибуток і компанії, і держбюджету. В іншому разі нафтопровід так би й залишався ще довго, якщо не назавжди, незадіяним.

— Мені в цьому зв’язку доводилося чути, що ви здійснили з росіянами операцію «гроші в обмін на реверс». Ця версія тим паче ймовірна, що тепер ви професіональний політик, а політика, як відомо, недешеве задоволення...

— Це все пусті вигадки. Що ж до використання нафтопроводу, то я ніколи не стверджував, що реверсний варіант необхідний назавжди. Під час останньої нашої зустрічі з прем’єр-міністром Юлією Тимошенко я говорив, що через три роки в Казахстані з’явиться нафта й для завантаження нафтопроводу Одеса—Броди. І до цього моменту треба готуватися на всіх рівнях: вести переговори, домовлятися з поляками про відведення земель під будівництво з’єднувального трубопроводу до Плоцька (а там приватні землі, що вимагає особливого підходу), організовувати фінансування цього проекту. Щоб не виявилося, що у той момент, коли в України справді з’являться пропозиції від експортерів каспійської нафти, вона просто не зможе їх реалізувати.