«Пікова» ГАЕС Історія про дністровський довгобуд, кишинівські мрії та туманні перспективи

Без ГАЕС, як без рук

Хоч як це парадоксально прозвучить, але закриття Чорнобильської АЕС та запланований на другу половину 2004 року пуск нових реакторів-тисячників на Рівненській і Хмельницькій атомних електростанціях опосередковано вплинули на один із найбільших, ще радянських довгобудів на Буковині. Наразі йдеться про спорудження унікального енергетичного об’єкта України — Новодністровської гідроакумулюючої станції — шостої (!) за масштабами будови у світі, зведення якої розпочалося ще у 80-х роках минулого століття. Загальна проектна потужність усіх трьох пускових комплексів ГАЕС становить майже 2,3 тисячі мВт. Зведений економічний ефект для області при введенні в експлуатацію всіх трьох блоків становив би щорічно не менше 200 млн. грн.

Скептики можуть запитати: ну який зв’язок між страхітливою з присмаком гіркоти АЕС на Прип’яті, могутніми атомними електростанціями та якимось, хай і велетенським, енергетичним акумулятором, яким, власне, і є Дністровська ГАЕС? Виявляється — безпосередній. Позаяк АЕС працюють у безперервному режимі й електроенергію виробляють цілодобово, але вночі її споживається набагато менше, ніж удень, то постає проблема її ефективного зберігання. Саме досягненню більшого економічного ефекту від пуску двох нових енергоблоків і служитиме так звана «пікова» Дністровська ГАЕС, яка вночі накопичуватиме вироблену на АЕС електричну енергію, а вдень віддаватиме її споживачам, тим самим компенсуючи Україні нестачу енергопотужностей у години пік. Ось чому лише після ухвалення політичного рішення про введення у дію нових атомних реакторів на двох згаданих західноукраїнських АЕС, також викликаного закриттям Чорнобильської АЕС, долю ГАЕС, розташованої на межі Чернівецької й Вінницької областей, було вирішено остаточно.

Що вибір на користь буковинського об’єкта був не механічним, засвідчує бодай той факт, що cхожий на наш — у Ташлику — вирішили до пори до часу забути. Більше того, хоч би хто на той момент посідав крісло куратора галузі у ранзі віце-прем’єр-міністра чи міністра, чиновники від палива й енергетики твердили: «Після введення у дію блоків на АЕС всі зусилля буде спрямовано на добудову Дністровської ГАЕС». Зважаючи на стратегічне значення енергетики для безпеки держави, вирішено також припинити пошуки потенційних інвесторів і залишити всю ГАЕС у державній власності. Наразі Мінпаливенерго України тут належить понад 87% акцій ВАТ «Дністровська ГАЕС», юридичній особі — 12,6%.

Завершення будівництва ГАЕС очікується
не раніше 2055 (!) року

Перебуваючи на Буковині, політики різного рівня вважали за необхідне обов’язково відвідати ГАЕС, слухали жителів наймолодшого міста України — Новодністровська, знайомилися з їхніми проблемами, говорили самі, скрушно хитали головою і... їхали. До наступної виборчої кампанії. Розморозити «активне консервування станції», як жартома називали темпи спорудження об’єкта самі будівельники, не вдавалося ні з допомогою коштів Всесвітнього банку, ні за гроші приватних інвесторів, зокрема американської ESI E&C Co, якій відмовили у співпраці на тій підставі, що її фахівці виявилися неспроможними профінансувати й виконати необхідні роботи у повному обсязі. Задля позитивного впливу на критичну ситуацію планувалося навіть об’єднати дві енергокомпанії — на Дніпрі та Дністрі — у Національну акціонерну компанію «Укргідроенерго». Крім того, для поповнення обігових коштів Фонд держмайна та ВАТ «Дністровська ГАЕС» збільшили статутний фонд станції на 35%, що дало змогу додатково випустити 26,1 млн. акцій номіналом 10 гривень.

Навіть не підозрюючи про це, опосередковано до «будови століття» були причетні всі жителі України, позаяк ще 1999 року Кабмін ухвалив постанову, згідно з якою, за рахунок збільшення тарифу за відпуск електроенергії на одну копійку вдалося акумулювати хоч якісь кошти на добудову електростанції. У такий спосіб лише за 2001—2002 фінансовий рік було зібрано понад 163 млн. конче необхідних бодай для реанімації будівництва гривень. Звісно, щорічні, в середньому 90-мільйонні вливання коштів не могли кардинально вплинути на ситуацію. Адже кошторисна вартість трьох пускових комплексів ГАЕС становить 5 млрд. 845,5 млн. грн., що дорівнює майже десятій частині річного бюджету України, або сумарному десятирічному бюджету зразка 2004 року всієї Чернівецької області. За словами заступника голови Чернівецької облдержадміністрації Миколи Романюка, сьогодні на будівництві першого пускового комплексу станції освоєно від 927 до 960 млн. грн. (менше 20% від загальної кошторисної вартості робіт на ГАЕС). Тож нескладно полічити, що при збереженні наявних темпів фінансування завершення будівництва можна очікувати не раніше, ніж у 2055 (!) році. Якщо врахувати споконвічний потяг багатьох «причетних» збагатитися на державній власності, що було документально підтверджено перевіркою обласного КРУ, то таке будівництво може тривати не менше, ніж спорудження Великого китайського муру. Оскільки, як повідомив начальник обласного КРУ Іван Дребот, ревізія фінансової діяльності об’єкта виявила завищення обсягів робіт 14 підрядниками на суму понад 321 млн. грн., що становить приблизно третю частину вкладених у будівництво коштів. Відтак, якщо ця тенденція збережеться, з майже 6 млрд. грн., необхідних для спорудження станції, може бути поцуплено, щонайменше, 2.

Кордон перетне греблю навпіл?

Несподівано і в так патову економічну ситуацію втрутилася велика політика. У липні минає рік відтоді, як 11 озброєних автоматами молдовських прикордонників на чолі з трьома офіцерами, без будь-яких попереджень, під загрозою застосування зброї, вторглися з боку своїх постів «Козлів» та «Неславча» на територію ГЕС-2 і виставили свою охорону на греблі Дністровського буферного гідровузла. Позаяк українсько-молдовський кордон проходить по фарватеру Дністра, тобто перетинає греблю навпіл, то формально молдовські прикордонники, як і українські, мають право перебувати на цій греблі — кожні зі свого боку кордону. Проте тепер понад 17 га землі, на яких лежить друга частина греблі Дністровської ГАЕС, опинилися відрізаними від решти об’єкта: де-факто за кордоном Української держави.

Інша річ, що такі недружні дії сусідньої держави стосовно України не лише завдають неабиякої шкоди її економічним інтересам, а й серйозно загрожують довкіллю. Оскільки розділений молдовською стороною явочним порядком об’єкт перебуває у стадії незавершеного будівництва й використовується переважно для регулювання водного режиму Дністра, то саме від безперешкодного функціонування гідроспоруд залежить уся діяльність водозаборів униз по течії річки. Своїм вчинком молдовські прикордонники поставили під загрозу забезпечення нормальної життєдіяльності населених пунктів як України, так і Молдови.

Дністровська вода може затопити села Молдови та Придністров’я

Хоча на останньому брифінгу в ОДА заступник голови облдержадміністрації Микола Романюк запевняв журналістів у тому, що жодної небезпеки довкіллю об’єкт не несе, проте очевидно: за таких темпів спорудження лихо може прийти зовсім із неочікуваного боку. Так, за висновками обласного КРУ, яке ревізувало об’єкт у 2003 році, поки буде збудовано всі три пускових комплекси ГАЕС, може стати непридатною для використання гребля буферної ГЕС-2, яка створює нижнє водосховище для ГАЕС і покликана регулювати коливання рівня води під час роботи самої ГЕС та ГАЕС. На практиці це означатиме, що внаслідок руйнівної дії стихії можуть не витримати підземні шахти й тракти і тоді тисячі тонн дністровської води затоплять села сусідньої Молдови та Придністров’я, знищуючи усе на своєму шляху. За словами кандидата географічних наук Віталія Коржика, через постійне відкачування карстових вод із Кривського гіпсового кар’єру на території Молдови темпи щорічного приросту порожнин зросли за останні 30 років удвічі й сягнули 7000 кубометрів. Створюється реальна загроза прориву вод із Дністровського водосховища підземними галереями карстової печерної системи «Попелюшка» (до речі, однієї з найдовших у світі) до долини р. Прут із затопленням сіл Мамалиги та Крива, суцільним провалом долини річки Пацак між селами Подвірне й Данківці.

За виділену для ГАЕС землю Україна вже сплатила

ВАТ «Дністровська ГАЕС» висунуло молдовській стороні претензії про порушення майнових прав і звернулося до МЗС України, СБУ, Міністерства палива та енергетики, Фонду держмайна України, голів Чернівецької й Вінницької облдержадміністрацій із проханням забезпечити захист персоналу, майна та усунути чинники, що порушують технологічний процес і безпеку виробництва.

Юридичною підставою для цього стало те, що ще у вересні 1981 року постановою Ради міністрів Молдовської РСР під будівництво української гідроелектростанції було виділено 17,35 гектара землі на правому молдовському березі Дністра. Це підтверджується Державним актом на право користування частиною території Молдови, виданим українській стороні відомствами колишнього Радянського Союзу ще 1982 року, якого сучасна Молдова не визнає.

Доречно також нагадати, що будівництво всіх гідроспоруд профінансоване виключно Україною, а за виділену землю Україна сплатила Молдові компенсацію, еквівалентну 32 тис. доларів. У свою чергу, молдовська сторона виставила умови, що «демаркація державного кордону має йти по фарватеру ріки, а отже, частина гідровузла повинна належати Молдові». Створена майже три роки тому Комісія з демаркації українсько-молдовського кордону, що покликана реалізовувати положення Договору про державний кордон між Україною та Молдовою, досі не завершила демаркації кордону на цій його ділянці. Невизначеними залишаються і майнові права сторін на буферний гідровузол ГАЕС, які необхідно вирішувати на рівні господарських об’єктів.

Здавалося б, зрушити справу з мертвої точки мала ініціатива, висунута українською стороною у рамках торішнього вересневого саміту глав держав СНД у Ялті. Позаяк Україна зацікавлена в якнайшвидшій добудові бодай першого пускового комплексу Дністровської ГАЕС, Молдова могла б стати партнером у реалізації цього завдання. Українська сторона також запропонувала молдовській продемаркувати державний кордон на цій ділянці таким чином, щоб уся Дністровська ГАЕС залишалася на території України. Проте, за словами заступника голови Чернівецької ОДА Миколи Романюка, проблему досі не вирішено. «Працює спеціальна комісія МЗС обох країн, яка обов’язково вирішить це політичне і надзвичайно затягнуте питання. У Молдови немає амбіцій і змоги фінансувати будівництво», — сказав М.Романюк.

Майбутнє — в руках експертів

Однак надія, як відомо, вмирає останньою. Нещодавно у Новодністровську відбулася спільна нарада облдержадміністрації та Мінпаливенерго з питань фінансування будівництва ГАЕС. Із ходом робіт на об’єкті ознайомилася група з 40 посадовців Мінпаливенерго на чолі з заступником міністра палива і енергетики України Олександром Свєтєліком, який очолив створений для інтенсивної добудови станції штаб будівництва. Йдеться про підготовку постанови Кабміну щодо введення першої черги потужностей ГАЕС, вартістю 986 млн. грн., через три роки — у 2007-му.

Наразі будівництво першої черги виконане приблизно на 50 відсотків. Уже побудовано 3 агрегати потужністю по 350 мВт. Введено в експлуатацію буферну ГЕС. Проте, за словами М.Романюка, для введення у дію першої черги потрібно ще мінімум 980 млн., які й має десь вишукати Кабмін.

Найбільша проблема — обладнання, що працюватиме на станції: турбіни, генератор, трансформатор. Майже 60% усіх капітальних вкладень піде саме на його придбання (вартість лише однієї турбіни — 78 млн. грн.), до того ж час виготовлення обладнання — від 2 до 5 років. Тож замовляти його потрібно було, як мовиться, ще вчора. В Україні ж, крім турбін, на жаль, більше нічого не виготовляється, тому все інше на тендерній основі доведеться купувати у Росії. Все населення Новодністровська, яке працює лише на будівництві ГАЕС, сподівається, що цього разу чергові урядові прожекти таки буде доведено до кінця. Ну, а нам залишається сподіватися, що вітчизняні та міжнародні експерти не помилилися у розрахунках щодо перспектив розвитку енергетики України.