Особливості нарізки для Єврокомісії...

Те, що конкурентів ніде особливо не люблять, зовсім не новина. Те, що їх намагаються засунути якнайдалі, теж очевидно. За первісних часів питання залагоджували ударом ломаки в темному кутку печери по тім’ячку. У пізніший період процес дещо формалізувався та ускладнився. Тепер це робиться з усмішкою і майже безкровно, хоча мета залишилася старою.

На початку березня Європа знову порадувала трубників.

Європейська комісія, виконавчий орган ЄС, надіслала їм листа з розрахунками антидемпінгових заходів для імпорту безшовних труб.

Отримані цифри неприємно вразили українських виробників. Із чотирьох заводів, які потрапили під роздачу, тільки Дніпропетровський трубний (ІСД) одержав більш-менш непогані умови (12,6%). Іншим трьом заводам установили мито у більш як два рази вище.

Наприклад, для ЗАТ «Нікопольський завод сталевих труб «ПТіСТ» (група «Стальпром») мито становило 28,2%, для ЗАТ «Нікопольський завод безшовних труб «Ніко-Тьюб» і ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод» (обидва «Інтерпайп») — по 27%.

На перший погляд, це дещо краще, ніж було дотепер: упродовж півтора років, поки проходили розслідування, діяло більш високе попереднє мито в розмірі 38,5%.

Проте реально підприємства отримали сильний удар «під дих».

Так, якщо раніше мито нараховували на п’ять кодів митної номенклатури, то нині «обмеженими» виявляться 11 кодів. Тим самим фактично буде перекритий увесь сортамент безшовних труб, на який є попит у Європі. І йдеться про втрату ринків збуту на найближчі п’ять років у двадцяти п’яти країнах ЄС. При цьому збиток для вітчизняних підприємств у результаті втрати ринку оцінюється в 100 млн. дол. на рік.

При цьому з нами особливо не церемонилися. Приміром, усі види й типи безшовних труб визначені Європейською комісією в цьому розслідуванні як «єдиний продукт», взаємозамінний у застосуванні. У результаті під дію антидемпінгових заходів потрапили разом усі мислимі та немислимі різновиди труб, які у звичайному житті «навіть поряд не стояли».

Ряд аргументів цілком заслуговують на номінацію «навмисно не придумаєш». Так, в обгрунтуванні було написано буквально таке: «Не можна виключити, що нарізні труби, а також труби нафтового сортаменту можуть бути трансформовані в труби, що з’єднуються з допомогою зварювання, шляхом простої операції видалення (різьби)».

Іншими словами, припускається, що спочатку українські заводи виготовлятимуть трубу, робитимуть на ній нарізку (дуже недешева операція), а потім на території Євросоюзу зрізатимуть цю різьбу й продаватимуть трубну продукцію за нижчими цінами собі на збиток. Аргумент був би комічним, але його сприймають без будь-яких жартів. Тож сміятися нікому не хочеться.

Власне, «євро-трубна» війна з різним ступенем інтенсивності триває вже не перший рік. Епопея з ринком ЄС розпочалася 1998 року, коли щодо безшовних труб стартувало перше антидемпінгове розслідування імпорту. Тоді українські підприємства взяли на себе зобов’язання із самообмеження поставок. Однак формула роботи виявилася настільки невигідною, що 2002-го вони відкликали свої зобов’язання, вважаючи за краще платити антидемпінгове мито в розмірі 38,5%.

Потім у липні 2003 року розпочалося нове розслідування — приводом стало обвинувачення в обході українськими трубниками вжитих заходів. Щоправда, закінчилося воно нічим. У квітні 2004-го європейські підприємства, які й подавали скаргу, відкликали свої заяви. За неофіційною інформацією, скарга була відкликана через відсутність доказів фактів ухилення.

Узагалі, воюють не лише з нашими трубами, а й з російськими, румунськими і хорватськими.

Проте дедалі частіше саме українці виявляються самими крайніми. Так, у липні 2004 року Єврокомісія призупинила стягування антидемпінгового мита з російських і румунських труб. Підставою стало існування картельної змови на європейському ринку під час проведення розслідування проти цих країн. Однак заяви української сторони, що наявність такої змови вплинула на встановлення мита й для України, до уваги не взяли, і мито для вітчизняних трубних заводів збереглося. З урахуванням цього факту, а також після вступу до ЄС у травні 2004 року десяти нових країн Центральної та Східної Європи українські трубники почали поступово здавати традиційні позиції на європейському ринку. За останні чотири роки їхня частка в поставках на євроринку впала майже вдвічі. Натомість, російські виробники подвоїли свою частку на ринку, румунські виробники теж наростили свої поставки більш як удвічі.

У результаті за даними, наведеними в скарзі європейських виробників (поданій для порушення розслідування), при споживанні європейцями безшовних труб на рівні 1,9—2,0 млн. тонн на рік ринкова частка російських виробників збільшилася з 5,7% у 2002 році до 10,5% — у 2004-му, а румунських — із 2,46 до 3,65%. Українська ж частка «здулася» на третину — з 6,64 до 4,41%. Причому знизилися й абсолютні обсяги в тоннах. М’яко кажучи, не надто схоже на експансію.

Є і більш конкретні приклади дискримінації. Так, безшовні труби аргентинського та американського виробництва не були включені в антидемпінгове розслідування від 31 березня 2005 року.

Проте, за даними Євростату, з 2001 року імпорт із США та Аргентини постійно збільшувався, що привело до відповідного збільшення їхньої ринкової частки. Та й середні імпортні ціни на окремі види труб зі США були нижчими, ніж на такі самі українські.

Юристи, які захищають інтереси українських трубних підприємств, доводили представникам Європейської комісії, що оцінку завдання збитку необхідно проводити окремо для Росії, Хорватії та Румунії, та окремо для України.

Річ у тім, що умови конкуренції між трубами, виготовленими в цих двох «групах» країн, відрізняються як за цінами, обсягами поставок і частками ринку, так і за динамікою цих показників упродовж розслідування.

Наприклад, якщо середня ціна імпорту російських труб становила 406 євро за тонну, то українські труби коштували в середньому 496 євро (або мінімум на 22% дорожче за російські аналоги). Вартість вітчизняних легованих труб перевищувала ціни продукції з РФ більш як на 30%, а ціни на інші види труб, які стали новими об’єктами розслідування, — на 33%.

Причому, якщо імпорт до ЄС із Румунії і Хорватії до 2005 року збільшився, із Росії — значно збільшився, то обсяги поставок з України в 2003—2004 роках скорочувалися.

Однак підтримки ця точка зору так і не одержала. Цікаво, що найактивніше українців «топили» італійські виробники (причому, приміром, Dalmine належать аргентинській промисловій групі Tenaris, яка саме й поставляє схожу продукцію). Як уже зазначалося, до латиноамериканців у Європи претензій не було.

Попри це 31 березня 2005 року Єврокомісія розпочала нове розслідування проти імпорту труб виробництва Росії, Румунії, Хорватії та України.

Українцям не допомогло навіть те, що, на відміну від більшості виробників з інших країн, вони повною мірою співпрацювали з Єврокомісією на всіх етапах розслідування й повністю «розкрилися» в інформації, яку вимагали.

Нове мито за всім спектром продукції фактично закриває ринок для 80% вироблених в Україні труб.

Причому насправді удар був просто не за адресою. За словами одного з провідних українських переговорників, радника прем’єр-міністра України Андрія Гончарука, українська продукція ніколи не конкурувала з європейською в сегменті високоякісних дорогих труб. Вона займала нішу, в якій основним критерієм є співвідношення «ціна—якість».

Тому розпочаті з боку ЄС кроки щодо захисту своїх виробників є неаргументованими, оскільки вільний сегмент недорогих труб усе одно займуть виробники продукції з третіх країн (тієї самої Аргентини чи Китаю).

Загалом, історія ще раз показує, що свобода ринку та підприємництва — на словах це одне, а в реальності можливі нюанси (свої лобісти, наприклад). Причому наразі не особливо допомогло навіть присвоєння підприємствам ринкового статусу і скорочення їхньої частки на ринку трубної продукції.

Традиційно неприємним моментом стала й запізніла реакція української влади на те, що відбувається. Так, по ходу розслідування російський уряд захищав своїх трубників. До цього особисто підключався прем’єр-міністр Росії М.Фрадков. У результаті, для російських трубників було встановлене мито, порівнянне з заходами проти українських виробників, хоча заявники розслідування спочатку вимагали для РФ утричі більших мит. Наші ж чиновники особливим бажанням відстоювати інтереси експортерів спочатку, на жаль, не горіли.

Нині становище начебто почало виправлятися. Міністр економіки України Арсеній Яценюк терміново відвідає Брюссель і спробує домогтися скасування антидемпінгових санкцій. За його словами, Україна, отримавши статус країни з ринковою економікою, має використовувати ті переваги, які з цього випливають.

«Ми доведемо, що статус і практичні преференції мають збігатися, а не тільки декларуватися. Незалежно від того, кому належать українські заводи, які виробляють цю продукцію, де вони розташовані і хто є їхнім власником, Міністерство економіки захищатиме інтереси національного виробника. Матимемо жорстку і прагматичну розмову з нашими європейськими колегами із запровадження антидемпінгових процедур щодо української холоднокатаної труби», — зазначив А.Яценюк.

У принципі, усе правильно, але трохи запізно. За оцінками експертів, фактично йтиметься про спробу мінімізувати збиток і знизити мита хоча б до рівня Дніпропетровського трубного. Загалом, усе відбувається за схемою «як завжди» — героїчна спроба врятувати критичну ситуацію. Працювати на випередження наші чиновники не дуже люблять. Особливо в передвиборний період. Може, потім навчаться?