ОДЕСЬКИЙ НПЗ ЗНОВУ НА РЕЙДІ

1 серпня Одеський нафтопереробний завод планує запустити на повну потужність риформінгову установку, що виробляє високооктанові бензини марок А-95 і А-92. Минулого тижня вже здано в експлуатацію установку первинної переробки нафти, яка готує вихідну сировину для риформінгу. На підприємстві обидві установки зупинили на початку липня (першу — у зв’язку з ремонтом, другу — в зв'язку з відсутністю ємностей для зберігання). Таким чином, замість запланованої на липень переробки 150 тис. тонн Одеський НПЗ, за словами його гендиректора Володимира Гафнера, ледве здолав 50 тис. тонн, хоча весь запланований обсяг нафти на завод надійшов.

Сьогодні сирою нафтою на заводі заповнені всі резервуари, а також навіть нафтоналивні ємності, які належать партнерам по бізнесу. Приймаючи завод у травні, новий директор Володимир Гафнер уже тоді зауважив, що власних ємностей заводу для збереження сировини явно недостатньо. Для заводу з переробною потужністю 3,9 млн. тонн нафти на рік резервуарний парк має бути вчетверо більшим.

Каталітичний риформінг використовується на всіх сучасних нафтопереробних заводах. З ним пов’язані практично й усі інші установки заводу, тому зупинка риформінгу веде за собою скорочення випуску не тільки високооктанових марок бензинів, а й низькооктанових і навіть дизельного палива. На Одеському НПЗ установку каталітичного риформінгу зупинили 10 липня. Зупинка була позапланова, але технічно цілком виправдана. Останнім часом установка ледь- ледь виробляла бензин А-80.

Серце каталітичного риформінгу — каталізатор із коштовних металів. На Одеському НПЗ каталізатор платиноренієвий (самої платини в ньому десь 80 кг), його вартість досягає 1,5 млн. доларів. У 97-му році, щоб не купувати нового каталізатора, керівництво заводу відправило нинішній на повне відновлення одній відомій фірмі зі США. Фірма його відновила й гарантувала, що за нормальних умов роботи зупинка й очистка каталізатора відбуватиметься раз на рік (пропускаючи щодня через себе кілька тонн нафти, каталізатор зрештою закоксовується й втрачає активність). Останній раз планова регенерація проводилася торік у травні.

Але, як повідомив технічний директор Одеського НПЗ Юрій Романович, за період із грудня 99- го року по травень 2000 року, коли завод в основному простоював, було зроблено ще 8 пусків і зупинок риформінгової установки, у тому числі й аварійних. А каталізатор, ніби живий організм, при цьому зазнає змін, і, на жаль, на гірше.

За словами генерального директора компанії «ЛУКойл-Україна» Миколи Каденюка, поки розв’язували проблему надходження ресурсів, не помітили іншої, а саме — технічного стану заводу. «Ми важко запускали завод, доведений до незадовільного стану тривалими простоями устаткування. Досі нам не вдалося одержати ані 95-й, ані 92-й бензин на риформінгу, незважаючи на спроби домогтися цього у всіх технологічних режимах», — говорить М.Каденюк.

В одному з матеріалів «ЗН» про викуп «ЛУКойлом» пакету акцій заводу в компанії «Синтез» уже повідомлялося про причини простою установок заводу. Працюючи спільно на НПЗ, функції компанії розподіляли так: «ЛУКойл» постачає на завод нафту, а «Синтез» займається переробкою й реалізацією. В результаті вся нафта просто знесолювалася й відсилалася на експорт, що було економічно вигідно. Відповідно, у технологічному процесі діяли тільки установки первинної переробки нафти, а всі інші простоювали.

У червні поточного року сталося ще одне лихо. Сильні зливи підмили фундамент установки, і вона трішки деформувалася. Проте цієї деформації вистачило, щоб остаточно «добити» каталізатор. Наслідки деформації усували фахівці з Росії та країн Європи, де «ЛУКойл» також має свої НПЗ.

Нині, через десять років після розпаду Радянського Союзу, підприємства, і не тільки в Україні, починають відчувати брак фахівців. На вітчизняних НПЗ не вистачає технологів, а простої заводів ще більше знижують навики персоналу. Добрий технолог узагалі рідкість. Мало того що його повинні п’ять років готувати професійно, але навчити відчувати установки серцем або інтуїтивно не може ніхто. Тільки час і любов до своєї роботи. В Україні майже жоден вуз не готує фахівців з нафтопереробки. Керівництво Одеського НПЗ розробляє програму власної підготовки кадрів. До програми планується залучати студентів одеських технічних вузів, Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту, московської Академії ім.Губкіна.

Нині керівництво заводу та компанії «ЛУКойл-Україна» лякає не стільки технічна зупинка Одеського НПЗ, скільки втрата й без того невеликих ринків збуту. Останніми роками позиції на цих ринках і так були значно ослаблені внаслідок простоїв заводу й активної роботи різноманітних трейдерів. А оскільки найбільший попит у літній період мають низькооктанові бензини та дизельне паливо, оператор заводу, компанія «ЛУКойл-Україна», щоб виконати свої зобов’язання перед клієнтами, домовилася про компенсаційні поставки нафтопродуктів з Румунії, з лукойлівського заводу «Петротел». За словами Миколи Каденюка, це нормальна практика для «ЛУКойла». «Ми сприймаємо Одеський регіон як свою зону відповідальності — відповідальності за наявність палива на ринку. Завжди, коли закривається один із заводів, які належать «ЛУКойлу», товарні потоки з інших НПЗ перерозподіляються в цей регіон. Такі дії забезпечують виконання компанією своїх зобов’язань і постачання напрацьованої мережі збуту», — коментує ситуацію Микола Каденюк.

Сьогодні в Одеському регіоні налічується 23 АЗС, які працюють під брендом «ЛУКойл». Причому, основна маса з них з’явилася цьогорічної весни. У спільного підприємства «ЛУКойла», «Синтезу» та «Вікторії» — «ЛУК-Сінт», що займалося мережею АЗС, понад рік руки не доходили до того, аби привести станції в нормальний вигляд. Тепер же «ЛУКойл» має найрозвинутішу інфраструктуру роздрібної реалізації нафтопродуктів в Одеському регіоні й у Криму. А розвиток роздрібної мережі компанії в масштабі України йтиме паралельно із становленням регіональних філій і не може мати чітких часових орієнтирів. Після появи й закріплення філії у великому місті там відкриється певна кількість фірмових АЗС, приміром, 6—7. Сьогодні, за словами М.Каденюка, найактивніше розвивають мережу в східних регіонах України.

Незважаючи на таке складне становище з переробкою і збереженням нафти, в липні ані керівництво заводу, ані «ЛУКойл-Україна» не стали її експортувати. Узагалі-то на заводі схильні вважати, що коли й треба щось продавати на експорт, то краще нафтопродукти. Приміром, Одеський НПЗ традиційно є експортером мазуту. З огляду на невисокий вихід на заводі високооктанових бензинів, мазут завжди поставляли на експорт, щоб підвищити рентабельність переробки нафти. Річ у тім, що західні НПЗ спроможні вичавити з мазуту ще масу нафтопродуктів, а наші технології цього не дозволяють. Вітчизняний високоякісний мазут просто спалюють на ТЕС, а це — злочин в очах цивілізованого світу. Після закінчення збирання врожаю та сівби на експорт можна відправити й трохи дизельного палива. Попит на нього різко падає, а вивести з виробництва дизельку неможливо. Але експортувати багато також не вдасться, оскільки якість, на жаль, не відповідає світовим стандартам. Сьогодні взагалі в Україні намічається надлишок дизпалива. Херсонський НПЗ стоїть затоварений. Причина — дуже низька якість, підвищений вміст сірки. Таке паливо використовувалося в 60-х роках. А казахи та група «Альянс» не поспішають модернізувати виробництво, яке не є їхньою власністю.

У серпні постачання нафти на Одеський НПЗ планується в обсязі 150 тис. тонн. Усі обсяги вже підтверджені і навіть вже прямують до заводу. Хоч як це дивно, але коли завод почав працювати в червні, до керівництва посунули дрібні нафтотрейдери зі своєю нафтою. Обсяги невеликі, 10—30 тис. тонн, але люди повірили, що саме на Одеському НПЗ вони отримають продукцію назад. Так що нині, крім лукойлівських обсягів, формується пакет пропозицій і від дрібних трейдерів. А це значить, що завод зможе збільшити переробку нафти.