«Ніхто не заощаджуватиме на копійчаних витратах»

«На одному з міжнародних симпозіумів нам запропонували подивитися на Японію з дещо несподіваного боку. Важливою складовою так званого японського дива є енергозбереження. Тому що саме завдяки відсутності значних запасів енергоресурсів ця країна від початку була орієнтована на їхнє ощадливе використання. Україна ж, яка також є енергозалежною країною, на жаль, завжди була орієнтована на дешеві енергоресурси. Донедавна це не мало великого значення. Але сьогодні, очевидно, той-таки імпортний газ уже незабаром в кілька разів подорожчає. А за нинішнього рівня енергоспоживання і газоспоживання подорожчання газу до 120 дол. за 1000 кубометрів означатиме зупинку хімічного виробництва України. При ціні в 140 дол. почне згортатися металургійне виробництво. І далі — ланцюгова реакція», — так аргументував свій інтерес до теми енергозбереження народний депутат Володимир Майстришин.

Проте енергетичну залежність України, переконаний голова підкомітету Верховної Ради з питань державного боргу, запозичень та інвестицій В.Майстришин, можна перетворити з недоліку на достоїнство. Якщо ви подивитеся на діаграму, яка ілюструє джерела газозабезпечення і газоспоживання України (рис.1), то побачите, що резерв, хоч як парадоксально це звучить, саме в скороченні імпорту газу. «Якщо врахувати, що газом ми сьогодні забезпечені на 65% (власний видобуток і газ як плата за транзитні послуги), то ми можемо стати енергонезалежною державою, зекономивши 35% використовуваного газу, який саме й імпортуємо, — упевнений В.Майстришин. — Для цього саме слід скористатися відстрочкою в часі, яку нам дає договір із росіянами про транзит газу, що діє до 2012 року, і негайно провести комплекс енергозберігаючих заходів». Ці заходи насамперед мають бути спрямовані на ліквідацію диспропорції в споживанні енергоносіїв на виробництво одиниці ВВП, яка спостерігається нині порівняно з іншими державами (рис.2).

Окрім того, відсутність обгрунтованих нормативів обліку у витратах виробництва кількості енергоносіїв призводить до того, що держава недоотримує близько 15 млрд. грн. за рахунок несплаченого податку на прибуток. А спроби на законодавчому рівні впорядкувати енергоспоживання і запровадити систему стимулювання енергозбереження залишалися досі на рівні загальних побажань і заходів, неадекватних ситуації. Тому, переконаний В.Майстришин, що в Україні немає системи «батога і пряника». При цьому як «батіг» має використовуватися широкий арсенал енергоподатків, а як «пряник» — комплекс заходів реальної державної допомоги. На жаль, констатує депутат, і в бюджеті-2006 ці заходи не знайшли належного відображення.

Фахівці і депутати, котрі обговорювали у четвер, 10 листопада, під час круглого столу питання енергозбереження, також зазначали, що у зв’язку з можливим подорожчанням енергоносіїв ця проблема стає дедалі актуальнішою. З іншого боку, підкреслює депутат Олег Салмін, дійсно, ні держпідприємства, ні приватні власники реально не займуться енергоекономією, поки енергоресурси коштуватимуть порівняно дешево і не буде дійових стимулів для економії. Наприклад, дані 2004 року з економії енергоресурсів в Україні, констатує депутат Борис Райков, дуже скромні: підприємства системи Мінпромполітики заощадили тільки 330,6 млн. кубометрів газу, тобто 1,79% від річного обсягу газоспоживання в 19,4 млрд. кубометрів. Електроенергії зекономлено ще менше — 1,03% (тобто 503 млн. кВт . год при споживанні 48,7 млрд. кВт . год). В інших галузях ефект економії енергоресурсів не кращий.

«Ніхто не заощаджуватиме на копійчаних витратах», — запевняє В.Майстришин. І це при тому, що впровадження енергозберігаючих технологій — справа витратна, хоча й доволі швидко окуповується. Але знову ж таки, потрібні стимули і джерела фінансування для впровадження енергозберігаючих технологій.

Один із таких стимулів — це, безумовно, політика держави і відповідна законодавча база. Як відомо, президент В.Ющенко доручив Кабміну до 15 листопада внести відповідні пропозиції у сфері енергозбереження.

У свою чергу, депутат В.Майстришин подав до Верховної Ради пакет документів, які забезпечують комплексний підхід до сфери енергозбереження. Це проект постанови (грудень 2003 року) про звіт тимчасової слідчої комісії ВР для з’ясовування причин виникнення заборгованості за кредитами, залученими державою чи під державні гарантії; проект постанови ВР парламентських слухань з питання «Державний борг України» (у грудні 2004 року); законопроект (березень 2005 року) про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»; законопроект (березень 2005-го) про внесення змін до Закону України «Про електроенергетику» (про встановлення спеціального «зеленого» тарифу); законопроект (червень 2005 року) про внесення змін до Закону України «Про оподатковування прибутку підприємств» (про віднесення витрат на паливно-енергетичні ресурси до валових витрат платника податків). Названі та деякі інші законопроекти, які є так званим пакетом законів про енергозбереження, за словами В.Майстришина, готові підтримати його однодумці з парламентської фракції Народної партії (лідером якої є спікер Володимир Литвин).

Власне, новація на ниві енергозбереження полягає в тому, що названа (а це на сьогодні найчисельніша фракція ВР) парламентська фракція виступила з ініціативою лобіювання прийняття парламентом пакета законопроектів з енергозбереження. І спочатку, щоб, як кажуть, приміряти сорочку енергозбереження на реальний сектор, депутати з фракції Народної партії запросили за круглий стіл із проблем енергозбереження представників «важкоатлетів енергоспоживання» — керівників Одеського припортового заводу, черкаського «Азоту», «Укртатнафти» та деяких інших. Адже запропонований пакет законів із енергозбереження не простий, і за рівнем впливу на економіку держави — аналогічний законам щодо СОТ. Тому без координації роботи парламенту, президента, уряду і реального сектора ніяк не обійтися.

До слова, про СОТ. З нинішнім енергоспоживанням на одиницю продукції ми можемо поки що конкурувати на рівних хіба що з Росією і Білоруссю, вважає В.Майстришин. Таким чином, логічно було б спочатку прийняти пакет законів з енергозбереження, а вже після цього відкривати свої ринки іншим членам СОТ.

Що ж стосується фінансування впровадження енергозберігаючих програм, то тут може йтися про використання зовнішнього боргу України. Як член бюджетного комітету ВР і голова підкомітету з питань державного боргу, запозичень та інвестицій, В.Майстришин запевняє, що нинішній рівень зовнішнього боргу України (18% від ВВП) дозволяє наростити його суму, щоб потім використовувати на енергопереозброєння — причому без ризику для основних макроекономічних показників України. Але тут поки що не поступається міністр фінансів В.Пинзеник, кажучи при цьому, що енергопереозброєння підприємств, як і будь-яка їхня модернізація, — турбота самих підприємств, а точніше їхніх власників. Проте депутат В.Майстришин із ним категорично не згодний, тому що, на його думку, держава має відповідати за роботу всієї економіки в цілому, особливо якщо це стосуватиметься реальних цін на енергоносії. Напевно, незабаром Україна до цього прийде. Питання в тому, наскільки ефективно можна використовувати зовнішні позики на енергозбереження в Україні. Наприклад, банківські кредити за підтримки держави. В.Майстришин вважає, що держава могла б узяти на себе погашення кредитної ставки за цільовими кредитами на енергозберігаючі проекти.

Наведу простий приклад — міськводоканал. Припустимо, віддають його в оренду приватному підприємству, яке бере кредит і цілком модернізує систему водопостачання, зберігаючи тарифи. Припустимо, усе це устаткування окупається за три роки. А приватнику в оренду систему віддано років на шість-сім, щоб він міг і кредит повернути, і заробити. Після чого систему повертають у державну або комунальну власність, але вже в модернізованому вигляді, причому безоплатно. В.Майстришин погодився з тим, що за певних обставин прикладом удалого кредитування могло б стати «Київенерго». Якби усе ж таки не грало на тарифі. Проте приклади такі вже є, і цю систему варто впроваджувати активніше.

Далі — енергокредити Світового банку. Як стверджує народний депутат, Україна чи не єдина держава, котра навіть на третину не вибирає цільові кредити цього фінансового інституту. Даються вони на 10—15 років під дуже лояльну кредитну ставку (близько 6% річних). Але Україна цією можливістю не користується.

Є ще один важливий фінансовий аспект енергозбереження — кошти (квоти) ринку парникових газів. Як нагадав Б.Райков, ще 4 лютого 2005 року ВР ратифікувала Кіотський протокол до Рамкової угоди концепції ООН про зміну клімату. Це дає Україні потенційну можливість щороку (у період 2008—2010 років) одержувати до 1 млрд. дол. Учасники круглого столу вважають, що вже зараз законодавчо мають бути визначені напрями дії для виконання Кіотського протоколу і порядок використання коштів із пріоритетним їх спрямовуванням на енергозбереження.

Цікаво, чи врахують це до 15 листопада Кабмін і Мінпаливенерго?

Тим часом на сьогодні в Україні де-юре немає держоргану, який би реально займався впровадженням політики енергозбереження й енергоресурсів. Щоправда, голова скасованого Держкомітету з енергозбереження Ігор Михайленко продовжує відстоювати ідеї енергозбереження. За його даними, 2004 року в Україні усього було зекономлено 6,06 млн. тонн умовного палива (у.п.). Це на 14,3% більше, ніж 2003-го, коли цей показник становив 5,3 млн. тонн у.п. Загальна вартість зекономлених енергоресурсів — 1602,44 млн. грн. (на 20% більше, ніж 2003-го).

Відповідно до проекту основних напрямів Енергетичної стратегії України до 2030 року, рівень ВВП згідно з прогнозом розвитку економіки становитиме в 2030 році 762,4 млрд. грн. за середньорічного зростання до 2030 року на 4% (порівняно з попереднім роком). Тобто ВВП збільшиться майже у 2,9 разу відповідно до 2005 року. З урахуванням прогнозу розвитку економіки розраховано і прогноз споживання енергоносіїв за етапами до 2030 року, котрий має становити 855,8 млн. тонн у.п.

Виходячи з вищезазначеного, загальний потенціал енергозбереження (тобто резерв економії) у 2030 році досягне майже 70% від енергоспоживання, або 570,31 млн. тонн у.п., у тому числі потенціал енергозбереження з різних видів енергоресурсів становитиме: з теплової енергії — 67 млн. тонн. у.п., з електроенергії — 200 млн. тонн, з палива — 303 млн. тонн у.п. При цьому найбільший потенціал енергозбереження, зазначає І.Михайленко, матимуть такі галузі економіки, як чорна і кольорова металургія — 71,7 млн. тонн у.п., житлово-комунальне господарство — 56,7 млн. тонн і електроенергетика — 24,3 млн. тонн у.п.

Звичайно, наведені дані про прогнози енергозбереження в процесі реформування можуть бути скориговані. Але вже сам факт того, що енергозалежність України в принципі ми повинні перетворити на енергонезалежність, потребує термінових дій, спрямованих на реалізацію комплексу енергозберігаючих заходів, на всіх рівнях — від президента, парламенту, уряду до кожного громадянина країни.

Учасники дискусії за круглим столом про проблеми енергозбереження та мінімізації наслідків подорожчання енергоносіїв вирішили звернутися до президента, парламенту й уряду України з заявою-пропозицією.

«Україна сьогодні перебуває на порозі створення власної ефективної програми енергозбереження. Ми можемо й повинні це зробити!

Але Україна сьогодні не використовує позиції державного боргу як інвестиційний ресурс. 18% зовнішнього боргу України щодо обсягу ВВП дають змогу залучити зовнішні запозичення (ми можемо дозволити наростити зовнішній борг у два-три рази, оскільки критичним рівнем вважається 60% зовнішнього боргу стосовно ВВП) для фінансування комплексної програми енергозбереження (зокрема, через створення Фонду енергозбереження) й інноваційного переозброєння всієї економіки.

Держава має взяти на себе зобов’язання з повернення відсотків за кредитами, узятими для фінансування енергозберігаючих технологій і заходів. А підприємці, котрі впроваджують енергозберігаючі технології, повинні мати можливість пільгового оподаткування зекономлених енергоресурсів, що стане стимулом для їхнього подальшого вкладення в екологічно чисте виробництво.

Уже сьогодні на законодавчому рівні потрібно розробити та прийняти концепцію і програму використання коштів, які Україна може отримати при продажу своєї квоти відповідно до Кіотського протоколу (до 1 млрд. дол. на рік), аби ці кошти не було «проїдено», як гроші від продажу великих держпідприємств, а спрямовано на створення екологічно чистого й енергетично економного виробництва в країні.

Держава повинна розробити систему нормативів споживання різноманітних видів енергоносіїв і стимулювати їхню економію монетарним способом, а також боротися з їхньою перевитратою шляхом додаткової оплати за наднормативне використання енергоносіїв.

Усі запропоновані заходи в комплексі з ухваленням ВР пакета законопроектів з енергозбереження дозволять Україні стати конкурентоспроможною, а вітчизняним підприємствам — повноцінними учасниками європейського та світового ринку товарів і послуг».