НАЦІОНАЛЬНА ДЕПОЗИТАРНА СИСТЕМА: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ

Як у медалі — два боки, так і з приводу будь-якої проблеми й варіантів її розв’язання є, як мінімум, дві точки зору, найчастіше вкрай протилежні. Саме такими, на думку редакції «ДТ», є підходи до створення Національної депозитарної системи України ідеологів МФС — «Міжрегіональної фондової спілки» та НДУ — Національного депозитарію України. Цілком імовірно, що істина міститься десь посередині, а ми пропонуємо читачам лише ознайомитися з цими думками.

Дискусія з питань розвитку Національної депозитарної системи в Україні вихлюпнулась на сторінки газет і часописів, у т.ч. й дуже далеких від проблем технологій на ринку цінних паперів. Складається враження, що суто технологічні проблеми свідомо переводять у розряд політичних. А отже, і їх вирішення може бути суто політизоване.

Тим часом у світі основні принципи побудови як систем обліку прав власності, так і систем виконання угод на ринку цінних паперів уже давно визначено. Та й Закон «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», який регулює цю сферу діяльності, за своїми принципами відповідає загальносвітовим тенденціям. Звісно, як і будь- який закон, він є результатом певних компромісів і має свої вади й протиріччя, які ще доведеться виправляти. Але в цілому цей закон, безумовно, став визначальним для розвитку інфраструктури фондового ринку України в напрямку загальносвітового розвитку.

В Україні сьогодні вже сформувалася думка як багатьох учасників фондового ринку, так і регулюючих державних органів про доцільність реалізації централізованої дворівневої депозитарної системи: центральний депозитарій — хранителі цінних паперів. Багато в чому ця позиція сформована й завдяки тому, що де-факто таку систему вже створено, і вона працює. Її центральною ланкою став депозитарій «Міжрегіональна фондова спілка», акціонерами й учасниками якого є всі ліцензовані в Україні хранителі.

Проте два роки тому було ухвалено рішення про створення Національного депозитарію України. Підставою стало формальне трактування Закону «Про Національну депозитарну систему...». У ньому справді йдеться про те, що держава, в міру своїх фінансових можливостей, створює центральний депозитарій в Україні (у законі він називається Національним депозитарієм). Але вже тоді, у повній відповідності до ухваленого закону, був створений, у тому числі й зі значною часткою держави, депозитарій МФС.

Ставлення ж учасників ринку до створення НДУ наочно демонструє той факт, що вони підписалися лише на 10% оголошеного статутного фонду. І це незважаючи на адміністративні важелі засновників. До речі, у ті ж самі терміни відбувалася реалізація акцій МФС другої емісії, в результаті чого було залучено майже таку саму кількість нових акціонерів — професійних учасників фондового ринку.

Не зупинило реалізацію цього рішення навіть підписання урядом України й Нацбанком України меморандуму з урядом США та Всесвітнім банком, у якому встановлено обмеження на діяльність державного Національного депозитарію.

У принципі, можна припустити, що в осіб, котрі приймали рішення про створення ще одного депозитарію, тоді не було достатньої впевненості в тому, що існуючий депозитарій впорається з функціями центральної ланки створюваної депозитарної системи. Проте відтоді нині чинна система неодноразово довела свою ефективність. Тим більше, що вона так і залишилася єдиною діючою системою на ринку. За ці роки МФС у взаємодії з учасниками ринку торгівлі, продовжуючи нарощувати обсяги депозитарних послуг, освоював нові схеми й методики розрахунків, зміцнював свою технічну й технологічну базу. Створено та впроваджено комп’ютерну депозитарну систему МФС, учасниками якої є всі ліцензовані хранителі України, розміщені в 14 промислових центрах держави.

Сьогодні в депозитарії МФС обслуговуються цінні папери більш як 1500 акціонерних товариств загальною номінальною вартістю понад 3,9 млрд. грн., що перевищує 10% від номінальної вартості всіх корпоративних цінних паперів, випущених в Україні. Хранителі, котрі є учасниками депозитарію МФС, обслуговують цінні папери майже мільйона власників. Щодня через депозитарій МФС здійснюється постачання цінних паперів загальною номінальною вартістю понад 10 млн. грн. Серед емітентів, випуски цінних паперів яких у бездокументарній формі обслуговуються виключно в депозитарній системі, такі потужні підприємства, як «Укртелеком», «Київобленерго», «Запорізький завод феросплавів», концерн «Стірол», більшість комерційних банків тощо.

Уже сьогодні постачання цінних паперів через депозитарій МФС здійснюються за лічені хвилини. Фактично депозитарна система МФС реалізує розвиток «панукраїнської системи розрахунків», про необхідність побудови якої нині говорять.

Ну а НДУ тим часом, вважають у МФС, розпочав освоєння трьох специфічних і досить далеких від депозитарних функцій, освоюючи бюджетні кошти. І цілком успішно — левина частка 5 млн. грн., виділених на його фінансування торік, пішла на ремонт офісу, оренду квартир, придбання шикарних автомобілів, мобільних телефонів. Утім, закупили й літературу — аж на 3 тис. грн. Зате було здійснено спробу створити офіс і в Нью-Йорку.

З практичних справ можна назвати хіба що спробу перетворити кодифікацію випусків цінних паперів з суто технологічної операції на спосіб одержання грошей з емітентів для фінансування НДУ.

А тим часом НДУ писав листи — про все і про всіх. У них обіцяв вирішити буквально всі питання прозорості не лише фондового ринку, — НДУ був готовий розв’язати навіть проблеми електроенергетики. Правда, якось так складалося, що всьому цьому світлому майбутньому заважали різні підступи. Вони не давали НДУ спокійно жити. Спочатку заважав МФС, потім до нього приєднався й голова Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР). Цікаво, що з 20 квітня в цей перелік НДУ може включити й Президента України, який поцікавився на засіданні Координаційної ради з боротьби з організованою злочинністю, чим НДУ займається й на що витрачає гроші.

У принципі, все це не мало б особливого значення, навіть для України мільйон доларів — не бозна-які гроші. Проблема полягає в тому, що вже два роки учасники фондового ринку перебувають у стані непевності й не наважуються рішуче фінансувати розвиток центрального депозитарію. Відбувається дискредитація українського фондового ринку, коли депозитарній системі намагаються нав’язати не властиві їй функції, заважаючи їй вирішувати свої прямі завдання, або коли прості процедури пропонується виконувати за невиправдано складними схемами.

Невизначеність у питанні про кореспондентські відносини призвела до того, що Національна депозитарна система вже втратила два роки у справі налагодження реальних стосунків з іноземними депозитарними установами. Кореспондентські стосунки має встановлювати та здійснювати повнофункціональний депозитарій, а контролювати — ДКЦПФР.

Ну а постановка завдання з розробкою, впровадженням і контролем за виконанням стандартів викликає подив. Ставляться завдання неактуальні, вирішення яких не є проблемою і не потребує створення додаткових державних або напівдержавних установ. Стандарти мають розроблятися професіоналами, котрі здійснюють депозитарну діяльність (це насамперед фахівці Депозитарію державних цінних паперів НБУ і спеціалісти МФС), затверджувати — Держстандарт, а контролювати їх виконання — ДКЦПФР. Не кажучи вже про те, що замість консолідації відбувається розпорошення ресурсів, спрямованих на розвиток Національної депозитарної системи, державою, учасниками фондового ринку, міжнародними донорськими організаціями. І від держави вимагається визначення її позиції.

На початку червня загальні збори акціонерів МФС уже ухвалювали рішення звернутися до владних структур з пропозицією про доцільність ліквідації НДУ та концентрації зусиль на створенні центрального депозитарію в Україні на базі МФС. При цьому вони виходили з того факту, що МФС сьогодні об’єднує практично всіх хранителів в Україні. Відповіддю була заява ряду чиновників про неможливість ухвалення рішення про ліквідацію НДУ й пропозиція розв’язати проблему шляхом злиття МФС і НДУ.

Парадокс у тому, що склад акціонерів НДУ практично вводиться до складу акціонерів МФС. Хіба що держава в керівництві МФС представлена структурами, які працюють на фондовому ринку України. Тому дивно звучать обвинувачення акціонерів МФС у тому, що вони ухвалили рішення звернутися до держави з пропозицією ліквідувати НДУ, керуючись міркуваннями усунути конкурента. Це схоже на боротьбу з самим собою. Просто акціонери МФС (частина з них — акціонери НДУ) дійшли висновку, що одна зі структур — зайва, і її розвиток недоцільний.

Стосовно злиття, то процеси злиття й поглинання компаній відбуваються переважно з метою досягнення насамперед економічних результатів. З погляду економічної доцільності, запропоноване злиття абсолютно не має сенсу — зливатися МФС просто ні з ким. Хіба що переїхати в майбутній шикарний офіс НДУ. Зате втрачається час, необхідний для вирішення справді насущних завдань. Не кажучи вже про те, що будуть потрібні величезні зусилля просто для перепідписання десь тисячі договорів, укладених нині МФС з учасниками фондового ринку. А головне — буде підірвано віру професійних учасників фондового ринку в можливість прийняття владними структурами рішень, обумовлених не кон’юнктурними міркуваннями, а прагненням до розвитку депозитарної системи.

Іронія ситуації в тому, що основним джерелом фінансування НДУ є Нацбанк України. При цьому в практичній діяльності НБУ вельми тісно співпрацює саме з МФС. Участь НБУ і комерційних банків у створенні й розвитку депозитарію сприяло тому, що депозитарну систему МФС реалізовано саме як аналог міжбанківської платіжної системи, розробленої та впровадженої Національним банком. Ця робота велася в співпраці з фахівцями НБУ, котрі створювали й впроваджували міжбанківську платіжну систему та депозитарій державних цінних паперів. Разом із НБУ в МФС упроваджено систему розрахунків (у тім числі й грошових) за угодами з корпоративними цінними паперами за принципом постачання проти оплати. При цьому функції розрахункового банку виконує НБУ.

Велику допомогу у становленні МФС як клірингового депозитарію надало Американське агентство міжнародного розвитку в рамках проекту міжнародної технічної допомоги «Створення всеукраїнського клірингового депозитарію», здійснюваного відповідно до меморандуму про порозуміння, підписаного урядом України, НБУ, урядом США та Світовим банком. Добре розуміючи, що надійність депозитарної системи має гарантуватися державою, особливо в період становлення системи, акціонери МФС у своїх рішеннях підкреслювали готовність до збільшення впливу й ролі держави в діяльності та розвитку депозитарію МФС.

До речі, існуючий конфлікт за бажання не так уже й важко врегулювати: потрібно усунути протиріччя, що є у законах України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» і «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». При цьому варто уточнити формулювання закону, відділивши регуляторні функції, які має виконувати ДКЦПБФР, від технологічних, які має виконувати центральний депозитарій. Насамперед це стосується питань розробки та впровадження стандартів фахової діяльності, контролю за діяльністю професійних учасників, кодифікації випусків цінних паперів. Зазначу, що такі уточнення вже давно могла б зробити й сама ДКЦПФР своїм офіційним роз’ясненням.

Поки триває ця титанічна «битва на виснаження», осторонь залишаються справді найважливіші проблеми. Держава повинна визнати, що вони ще довго потребуватимуть уваги з її боку. Необхідне надання законодавчо визначеного права (а можливо, й обов’язку) емітенту відшкодовувати професійним учасникам облікової системи витрати на обслуговування мільйонів рахунків дрібних власників (членів трудового колективу та власників, що стали власниками цінних паперів цього емітенту в процесі приватизації). Ще краще, якби держава, замість витрачання коштів на створення й підтримку Національного депозитарію, спрямувала б частину цих грошей на розв’язання проблем обліку прав дрібних власників цінних паперів, котрі стали такими в процесі масової приватизації.

Іншим питанням є остаточне визначення випуску цінних паперів — документарний та бездокументарний, кожен з яких має фактично свої правила випуску й обігу. Але компромісний підхід до визначення можливих форм випуску разом із занадто ліберальними вимогами до виготовлення сертифікатів документарних цінних паперів спричинили те, що сьогодні, через три роки після прийняття закону, в Україні практично немає іменних документарних цінних паперів. І здоровий глузд підказує, що їх і не буде: навіщо витрачати сили й кошти на розвиток анахронізму?

Необхідно законодавчо визначити, що, починаючи з певного моменту, всі іменні цінні папери в Україні випускаються тільки в бездокументарній формі. А іменні цінні папери, випущені раніше в документарній формі, протягом трьох-п’яти років поетапно мають бути переведені в бездокументарну форму. Документарними можна залишити хіба що цінні папери на пред’явника.

І це далеко не все... Взагалі, роботи вистачить усім учасникам ринку, в тому числі й нинішнім працівниках НДУ.

До слова, нерідко кажуть, що депозитарна система в Україні будується нібито за якоюсь не тією моделлю. Дивно, але центральний депозитарій США — DTCC після торішньої реорганізації за функціями став цілком відповідати нашому закону «Про Національну депозитарну систему». І теоретично можна пишатися, що не Україна будує інфраструктуру фондового ринку за американською моделлю, а американці шукають шляхи відповідності українському законодавству. Дрібниця, звісно, а однак приємно.