НАСКІЛЬКИ ВЗАЄМНА ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ?..

15—20 вересня в Ялті вже вшосте відбувся Міжнародний енергетичний форум, щорічно організовуваний Енергоклубом України за участі представників міністерств, комісій і парламентських комітетів України, Росії та деяких інших держав, які безпосередньо впливають на долі підприємств паливно-енергетичних комплексів. Цього року з урахуванням того, що 2003-й оголошено «Роком Росії в Україні» до організації цього міжнародного форуму приєднався російський Інститут проблем регіонального розвитку.

Свого часу ініціатори форуму задумували створити певний постійно діючий енергоклуб, щоб усі учасники вітчизняного і міжнародного енергоринку (у широкому розумінні цього слова) мали можливість як в офіційній, так і невимушеній обстановці клубних зустрічей обговорювати злободенні і перспективні теми цієї дуже непростої галузі, поділитися досвідом — успішним і не дуже. І якщо спочатку пріоритет віддавався безпосередньо енергетиці (що було цілком доречно в період формування правил гри на енергоринку України та й самого цього ринку), то згодом інтереси учасників щорічного Енергофоруму структурувалися. Так і вийшло, що тепер кожен день роботи Міжнародного енергофоруму безпосередньо стосується основних сегментів енергоринку і взагалі паливно-енергетичного комплексу.

Перший день Енергофоруму був цього року присвячений обговоренню загальних проблем паливно-енергетичних комплексів СНД. Другий проходив під гаслом «Енергоринок України», третій — «Ядерна енергія», четвертий — «Газ і нафта СНД», п’ятий — «Вугілля СНД». У меншості традиційно опинилися нафтопереробники і нафтотранспортники. Втім, це цілком зрозуміло, оскільки практично всі НПЗ на пострадянському просторі, а тим більше за його межами — акціонерні товариства і контролюються конкретними власниками, які воліють вирішувати свої проблеми самостійно і без особливого розголосу (поки не доходить до публічних скандалів, як це нещодавно сталося з російської НК «ЮКОС»). Що ж стосується транспорту нафти, то, як правило, такі підприємства є монополістами і жорстко контролюються відповідними державними органами (наприклад, НКРЕ — в Україні, ФЕК — у Росії, а також антимонопольними комітетами чи комісіями). Тож і їм особливо немає про що говорити на подібних форумах. Принаймні таке складається враження. Хоча, цілком можливо, що вони даремно не використовують повною мірою і з користю для себе трибуну Енергофоруму.

Тож цього року на VI Міжнародному енергофорумі, як то кажуть, правили бал енергетики та газовики. Причому, якщо раніше своєрідний кворум становили представники електроенергетичних підприємств, включно з ядерниками, то цього разу особливих успіхів домігся російський «Газпром». Треба зауважити, це гарна традиція у «Газпрому» — використовувати найменшу можливість для пропаганди своєї політики. Україна ж, хоч і є приймаючою стороною, на мій погляд, цю можливість навряд чи використовує. Знову ж — за рідкісним винятком, чомусь традиційно. Цього року проведення Міжнародного енергофоруму збіглося за часом і місцем із самітом глав СНД і підписанням чотиристороннього документа про створення ЄЕП, що, природно, «відвернуло сили» багатьох із тих, кого учасники Енергофоруму хотіли б побачити серед співрозмовників і опонентів. А вже скільки це додало клопоту організаторам Енергофоруму, можна лише уявити. До речі, чомусь на представників РФ, які теж не останню скрипку грали на ЄЕПівському саміті в Ялті, цей факт мало вплинув. У результаті багато аспектів розвитку ПЕК росіяни представили значно масштабніше, аніж могли б це зробити представники українського ПЕКу.

Однак під час проведеного Енергофоруму кожен міг почерпнути для себе щось корисне й цікаве. Про все розповісти в одному матеріалі навіть не беруся. Але моменти, що особливо запам’яталися, постараюся описати.

Конкуренція як рушій ринку

Припускаю, що вибір, на мій погляд, найяскравіших моментів VI Міжнародного енергофоруму продиктований моїми уподобаннями. Однак і багато учасників форуму, напевно, підтвердять, що тематичне засідання «Газ і нафта СНД» було найбільш пам’ятним й гостросюжетним. І не тільки у зв’язку з тим, що в усіх на слуху створення газотранспортного консорціуму на основі ГТС України, приватизація «Белтрансгазу» і перипетії з проектом «Блакитний потік».

З лексикону україно-російських взаємин у газовій сфері поступово зникають настільки болючі (особливо для України) поняття, як «газові борги» і «несанкціонований відбір газу». Але, на жаль, це не означає, що вони зовсім зникли або не використовуються через непотрібність. (Хоча дуже цього хотілося б!) Попри колись досягнуту домовленість (начебто усе було взаємно...) про конвертацію української заборгованості в 1,437 млрд. дол. у єврооблігації НАКу і вкрай складний процес узгодження нюансів цієї угоди за участю компаній — радників «Нафтогазу України» та «Газпрому», останній досі не прийняв на свій баланс облігації НАКу.

У «Нафтогазі України» запевняють, що вже давно готові передати свої конвертовані в цінні папери боргові зобов’язання росіянам, ось тільки ті в останній момент схаменулися: щойно НАКівські єврооблігації потраплять у «Газпром», той буде змушений відразу ж сплатити в бюджет РФ близько 700 млн. дол. як податок. «Газпром» до такого повороту подій не був готовий і поки не прийняв цей український «платіж». Хоча й галасу, як раніше, здіймати не став. З розумінням поставилися до ситуації і в «Нафтогазі України». А під час VI Міжнародного енергофоруму заступник глави «Газпрому» Олександр Рязанов дуже стримано повідомив, що ще цього року буде знайдено прийнятний для обох сторін варіант передачі єврооблігацій НАКу «Газпрому». Про деталі він волів не розповідати. Хоча додав, що й неврегульований досі борг НАКу в сумі 185,84 млн. дол. так само буде «погашатися» у цей період. За його словами, зараз обговорюються варіанти вирішення цієї проблеми. Або вже навіть майже обговорені.

Україна, втім, не єдиний боржник «Газпрому», а точніше його дочірнього газоекспортного підприємства — «Газекспорту». Про що нагадав Анатолій Подмишальський, заступник начальника управління реалізації газу ВАТ «Газпром». Накопичена за останні роки заборгованість лише споживачів трьох держав — України, Білорусі та Молдови, за оцінками росіян, становить понад 2,1 млрд. дол., а з урахуванням штрафних санкцій ця сума збільшується до 3,2 млрд. дол. Що ж стосується боргу компаній, які постачали колись російський газ в Україну, то А.Подмишальський оголосив такі суми: «Інтергаз» і «Сигма» залишаються винними «Газпрому» 281 млн. дол. «Весь борг оптових покупців України підтверджений рішеннями Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП Російської Федерації», — констатував він.

До речі, пана Подмишальського цілком можна вважати «старожилом» Енергофоруму: майже щороку він виступає на цьому діловому саміті з доповіддю. А ще з огляду на свої посадові обов’язки він чудово інформований про всі нюанси переговорних процесів із багатьма компаніями — покупцями і транзиторами російського газу в СНД.

Повертаючись до українсько-«газпромівських» взаємин, доречно згадати ще один сюжет, про який не дуже хочуть говорити представники «Газпрому». У кожному разі, офіційно. У журналі ж «Энергия Востока» (№ 8, 2003 рік) цей сюжет описаний із підзаголовком: «Україна відокремила Росію від Угорщини».

Нагадаю, що з початку цього року оператором поставок газу в Україну з урядового дозволу «призначили» свіжоспечену на той момент угорську компанію Eural Trans Gaz. Колись цю «почесну» місію виконувала група компаній Itera.

Між іншим, щодо заміни оператора газопоставок в Україну в НАКу і «Газпромі» кивають одне на одного. Зрозуміло, неофіційно. Не названі в цьому матеріалі представники НАКу запевняли автора, що «піти» компанію Itera запропонував «Газпром». Його ж представники наполягали, що це була ідея української сторони, а вони, мовляв, просто змушені були рахуватися з вибором, зробленим Кабінетом міністрів України...

Так чи інакше, але російська й українська компанії із самісінького початку домовлялися про те, що викуплять акції угорської компанії — газотранспортного посередника на паритетних засадах. Згодом з’ясувалося, що на 10% акцій Eural Trans Gaz претендує британська JKX Oil & Gas, акціонером якої, у свою чергу, є НАК України. Навряд чи в НАКу передбачали таку ситуацію, коли кілька років тому збиралися придбати акції британської компанії. Зате тепер вони дуже знадобилися.

Однак це аж ніяк не означає, що ситуація влаштовує і російський «Газпром». Йому геть не подобається така спроба маніпулювати їхніми інтересами, та й не відповідає це його тактиці. «Ми по-різному розуміємо, що значить паритет. На наш погляд, це означає співволодіння рівними частками в статутному фонді викупленої компанії. Тепер виявляється, що «Газпрому» пропонують усього лише 40% акцій угорської Eural... Нас це однозначно не влаштовує», — пояснив мені, побажавши залишитися неназваним, але від цього не ставши неофіційним, представник «Газпрому». При цьому він уточнив, що «Газпром» зовсім не відмовляється від викупу акцій угорської компанії, але йому ні до чого «недобрий шлейф цієї історії...» І хоча британська компанія JKX (нехай вона претендує і на незначний у цьому разі пакет акцій Eural) крім України активно працює й у Росії (спільні проекти з «ЛУКойлом» і «Роснефтью» на Каспії), «Газпром» не згоден на роль веденого.

Та немає лиха без добра: цей сюжет демонструє, що український НАК не пасує в конкурентній грі з «Газпромом», хоча останній називає це інакше. Словом, якби не недобрий шлейф цієї історії… З другого боку, колись усе таємне стає явним. Тож, як на мене, НАКу і «Газпрому» вже краще б публічно розставити в сюжеті з Eural усі крапки над «і».

* * *

Перший радник глави «Нафтогазу України» і член правління цієї компанії Ілля Рибчич (донедавна протягом багатьох років очолював основну газовидобувну компанію України — ДК «Укргазвидобування») досить спокійно розповів учасникам Енергофоруму про перспективи розвитку НАКу і його проекти (публічні дебати з росіянами він просто не встиг розпочати, оскільки більшість представників «Газпрому» відразу ж після виступу О.Рязанова розчинилися серед відпочивальників та учасників саміту глав СНД у готелі «Ялта»). І хоча за останні два роки поведінка на ринку цієї найбільшої в Україні компанії помітно змінилася, відвертої агресивності в її конкурентній боротьбі за належне місце під сонцем поки не помічали. Наскільки виправдана така поведінкова тактика НАКу — покаже час. І хай вибачать мене читачі за те, що цього разу про долю НАКу згадую в меншому обсязі, аніж про його партнера і конкурента — «Газпром», який в оновленому складі вищого менеджменту дедалі активніше просувається (або прагне до цього) буквально на всіх ділянках міжнародного ринку газу (і не тільки), на всіх напрямах економічного простору.

Хоча сьогодні «Газпром» не зосереджений однозначно на дорогих «проектах століття», якими він приріс за останні роки і якими лякав компанії в державах-транзитерах російського експортного газу, це не означає, що його політика в недалекому майбутньому не принесе очікуваних росіянами плодів.

«Газпром»: від стабілізації до зростання

Цілком виправданий і традиційний інтерес до найбільшого партнера України на ринку газу — «Газпрому» — викликаний, крім іншого, і останніми подіями, пов’язаними як із перманентними спробами врегулювання старих боргів за газ, так і з перспективою створення газотранспортного консорціуму. Втім, не лише про це повідав під час своєї масштабної доповіді на прес-конференції в Ялті заступник голови правління ВАТ «Газпром» Олександр Рязанов.

Виступаючи з доповіддю «Газовий ринок на пострадянському просторі» О.Рязанов дуже докладно описав ситуацію на ринку газу СНД, підкресливши, природно, у чому зацікавлений «Газпром», втім, як і решта учасників цього складного ринку. У такому контексті цілком виправданим було його зауваження, що попри різний рівень розвитку газової галузі в країнах колишнього СРСР «дедалі більше представників політичних і ділових кіл як у Росії, так і у всіх цих державах, дедалі чіткіше розуміють залежність темпів розвитку газового ринку своєї країни від становища і темпів розвитку газового ринку сусідів». Тим більше, що всі ці держави, так би мовити, зв’язані однією трубою. Доповідь О.Рязанова заслуговує на детальніший огляд, тому ми ще повернемося до неї в наступних випусках «ДТ». Поки ж зупинимося на тому, що, як то кажуть, нам ближче. Адже й сам доповідач детальніше пояснив їхнє розуміння ситуації на газовому ринку України, яку, без сумніву, росіяни вважають своїм головним партнером у газовому бізнесі.

Для нас («Газпрому»), безумовно, важливим є те, що понад 100 млрд. кубометрів нашого газу, тобто близько 80% російського експорту, йде через територію України. І ми зацікавлені в надійності цих поставок.

Я не згоден із попереднім промовцем, який заявив, що з транзитом російського газу немає жодних проблем. Саме зараз ми намагаємося вирішувати проблему на ділянці газопроводу «Долина—Ужгород», де вже вичерпано всю пропускну здатність. Хоча до зими ще далеко».

Слід зауважити, що вищенаведена фраза стосується заяви члена правління НАК «Нафтогаз України» Іллі Рибчича, який, виступаючи на VI Міжнародному енергофорумі перед О.Рязановим, заявив, що газотранспортна система цілком здатна впоратися з можливим та прийдешнім збільшенням газоекспортних обсягів «Газпрому». Мовляв, жодних проблем не буде.

Втім, уже після заяви О.Рязанова І.Рибчич у своєму інтерв’ю підкреслив, що навряд чи доречно говорити про «проблеми» експорту російського газу в районі Ужгорода, якщо «Газпром» запланував прокачати цього року усього лише трохи більше 5 млрд. кубометрів газу в цьому напрямку.

Тож, схоже, сторони залишилися кожна при своїй думці.

Зате й у НАКу, і в «Газпромі» триває робота зі створення міжнародного консорціуму з управління та розвитку газотранспортної системи України. Метою цього консорціуму, як уже відомо читачам, задекларована модернізація, реконструкція і розширення газотранспортної системи України. До 1 грудня сторони мають намір досягти компромісу і зрештою визначитися, що це буде за консорціум і «з чим його їдять». А детальніше, хоч як «вимучували» журналісти О.Рязанова й І.Рибчича, про консорціум ті говорити відмовилися.

«Переговори йдуть непросто, оскільки найефективніший варіант залучення коштів у модернізацію газотранспортної системи України — концесія, вимагає зміни українського законодавства. Проте вже до кінця цього року ми плануємо вийти на конкретні інвестиційні рішення щодо будівництва нового газопроводу в напрямку «Новопсков—Ужгород», паралельно газопроводу «Союз», що дозволить розширити потужності системи на 28 млрд. кубометрів,» — повідомив О.Рязанов. А тим часом, за його словами, «Газпром» вивчив стан газотранспортної системи України і дійшов висновку, що він «не катастрофічний, але далекий від бажаного». Мовляв, відсутність достатньої кількості коштів не дозволяє НАКу самостійно модернізувати і розвивати газотранспортні мережі.

Задля справедливості зауважу, що і про російську ГТС пан Рязанов відгукнувся в такому ж тоні. З тією відмінністю, що, за його словами, «Газпром» має фінансову можливість самотужки подбати про модернізацію російської газотранспортної системи, та й сусіднім державам підсобити, що обговорено численними обопільними умовами з країнами—транзитерами і споживачами газу, а точніше з компаніями, які працюють на ринках газу цих країн. Тож Україна в цьому сенсі не виняток. Більше того, приклад взаємовигідного співробітництва в газотранспортній сфері вже є — українсько-російсько-турецьке СП «Газтранзит», яке цілком успішно працює в Україні вже не перший рік.

Говорячи про газовий ринок Росії, О.Рязанов відзначив кілька найбільш значимих тенденцій. По-перше, у Росії, за його словами, збільшується обсяг видобутку газу. Цього року «Газпром» планує видобути 540 млрд. кубометрів газу (на 20 млрд. кубометрів більше, ніж торік, і на 28 млрд. більше, ніж 2001-го). Незалежні від «Газпрому» виробники газу також обіцяють збільшити обсяги видобутку. Таким чином, рівень видобутку в Росії в 600 млрд. кубометрів газу, схоже, уже пройдений етап.

Крім того, уперше за багато років обсяг приросту розвіданих запасів у РФ дорівнює обсягу видобутку. Таким чином, у «Газпромі» розраховують, що промислові запаси зберігатимуться на рівні 47 трлн. кубометрів газу.

Далі. У Росії починається процес лібералізації цін на газ, який, відповідно до прийнятої недавно Енергетичної стратегії Росії, має призвести до того, що вже до 2006—2007 року промислові споживачі платитимуть за газ економічно обгрунтовану ціну (тобто 45—55 дол. за тисячу кубометрів газу; сьогодні ж «Газпром» постачає газ населенню по 23—24 дол., а промисловості — по 28). Вихід російських споживачів на цей ціновий рівень з одного боку зробить середньоазіатський газ цілком конкурентоспроможним на російському ринку, а з другого — дасть російським виробникам інвестиційні ресурси, необхідні для освоєння нових родовищ на Ямалі і розвитку єдиної газотранспортної системи.

Втім, взаємини з незалежними газовидобувними компаніями у «Газпрому» далеко не однозначні. Він, на думку членів Союзу незалежних виробників газу, не дуже хоче забезпечувати їм «допуск до труби». У «Газпромі» на те відповідають, що, мовляв, «незалежні» забагато хочуть. Тож поки «Газпром» несе тягар витрат, постачаючи газ населенню і промисловості за фактично заниженими цінами, незалежні виробники газу мало того, що газ продають дорожче (по 44—45 доларів за тисячу кубометрів), так іще й намагаються значну його частину експортувати. Словом, не так просто прийти в цій задачці до спільного знаменника.

Однак уже зараз, розповів О.Рязанов, «Газпром» активно модернізує і розширює газотранспортні потужності, насамперед експортні: «Ми ставимо завдання збільшити обсяг експорту на ринки Західної Європи з нинішніх 130 до 170—200 млрд. кубометрів. А для цього потрібно побудувати нові газопроводи від родовищ, які розвиваються, реконструювати і модернізувати магістральні газопроводи, підвищити їхню маневреність за рахунок міжсистемних перемичок, розширити і диверсифікувати експортні маршрути. Це ціла програма вартістю в 3 млрд. доларів.

Сьогодні у нас одночасно діють три великі транспортні маршрути: через Білорусь — Польщу, через Україну — Словаччину й Україну — Молдову, Балкани і нещодавно введено в експлуатацію «Блакитний потік» дном Чорного моря до Туреччини.

Треба визнати, що за винятком «Блакитного потоку» всі ці маршрути вже практично перебувають на максимумі своїх транспортних можливостей з урахуванням зносу основних фондів. Відповідно, перед нами стоїть завдання додатково забезпечити транзит 50—60 млрд. кубометрів газу. Який маршрут отримає пріоритет, у якому обсязі піде нарощування пропускної здатності газопроводів — покаже час і конкретний переговорний процес (див. схему альтернативних маршрутів поставки газу. — А.Є.). Чи буде це «Північ—Європейський газопровід», що проектується на 20—30 млрд. кубометрів дном Балтійського моря від Виборга до Німеччини і, можливо, далі через Нідерланди до Великобританії з можливими відгалуженнями до скандинавських країн; чи буде це збільшення потужності газопроводу «Ямал—Європа», що проходить через Білорусь і Польщу, ще на 30 млрд. кубометрів за рахунок будівництва другої нитки; чи буде це збільшення пропускної здатності української ГТС за рахунок її модернізації і будівництва нової нитки газопроводу «Новопсков—Ужгород». (Цей газопровід завдовжки 1500 км можна повністю побудувати за 7 років, а його лінійну частину з однією компресорною станцією — протягом трьох років.) Повторю, усе залежить від конкретних умов співробітництва з нашими партнерами.

Однак у кожному проекті нас цікавлять: гарантії повернення інвестицій, терміни їхньої окупності, обсяги інвестицій, норма рентабельності інвестицій, а також потенційна ємність споживчих ринків.

Ми за взаємовигідне співробітництво на цивілізованих засадах».

Що ж стосується стратегічного розвитку «Газпрому», то було названо три основні напрями. Перший — проробляються варіанти скраплення газу, що міститься на шельфі арктичних морів, і його транспортування морським транспортом на ринки Європи, США і країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Другим напрямом названо переробку природного газу в синтетичне рідке паливо і продаж уже цього продукту на світовому ринку. І третій напрям — це вихід із мережним газом на ринки Китаю, Кореї та Японії. Зрозуміло, що терміни й обсяги виходу «Газпрому» на ці нові ринки багато в чому залежать від вартості транзиту традиційними транспортними маршрутами, ємності і платоспроможності традиційних споживчих ринків. А отже, від якості взаємодії всіх учасників газового ринку колишніх країн Радянського Союзу.

Ми бачимо, як розвивати газовий ринок на пострадянському просторі з урахуванням стратегічних інтересів усіх 15 країн. І ми готові стати інтегратором зусиль усіх зацікавлених учасників.

У нас є для цього достатня кількість інтелектуальних, технологічних, фінансових, сировинних і організаційних ресурсів. Необхідна лише добра воля і розуміння того, що без модернізації газотранспортної системи країн колишнього Радянського Союзу, і насамперед, Туркменистану, Узбекистану, Казахстану, Росії й України ми усі не зможемо реалізовувати свої інтереси, підкреслив О.Рязанов.

Готуючись до відстоювання власних інтересів на європейському ринку, «Газпром» зміцнює свої позиції не лише в Україні, а й Білорусі, де має намір викупити крупний пакет акцій «Белтрансгазу». Щоправда, Лукашенко, як це в нього заведено, вирішив скористатися ситуацією і негайно почав торгуватися з росіянами. У результаті акції «Белтрансгазу» досі не продані. А «Газпром» заявив, що коли ця угода не відбудеться, то з нового року білорусам доведеться платити за російський газ ринкову ціну — десь по 80 дол. за тисячу кубометрів. Таке попередження очевидно має повернути білорусів до тями.

Питання ціни — вагомий аргумент «Газпрому». Але якщо абстрагуватися від геополітичного підгрунтя, не можна не визнати, що, зрештою, кожна компанія відстоює власні інтереси всіма доступними засобами. І українцям це вже давно відомо.

Про все інше, почуте на VI Міжнародному енергофорумі, «ДТ» розповість читачам у наступних випусках.