Намагатися розповісти про те, що відбувається у вуглевидобувній галузі України — все одно що зображати, вслід за КВНниками, сценку з анекдотичного сюжету, як президенти Білорусі, Росії та Грузії збиралися дивитися кінофільм (особливо у світлі останніх подій). Путін запитує у Шеварднадзе: «А чи немає у вас якихось свіжих «бойовиків»? На що тепер уже колишній президент Грузії із запалом відповідає: «Я вже казав вам, що на території Грузії ніколи не було, немає і не буде бойовиків!»
Відтоді, як на засіданні колегії Мінпаливенерго публічно представили ідею створення Оптового ринку енергетичного вугілля (ОРЕВ) України, майже в жодному друкованому чи іншому ЗМІ ця ідея не була більш-менш докладно описана. А останнім часом, перед підписанням договору учасників Оптового ринку енергетичного вугілля, на його ідеологів узагалі, що називається, спустили всіх собак. Цілком природно, що ідею запровадження ОРЕВ учасники вітчизняного енергоринку сприйняли неоднозначно. Далеко не всім сподобалося і створення кілька років тому Оптового ринку електроенергії (ОРЕ). Особливе незадоволення викликав той факт, що учасникам ринку електроенергії тоді практично не залишили вибору — у примусовому порядку всіх «оптом» загнали в ОРЕ і змусили підписати відповідний договір на прийнятих без їхньої участі умовах. Практично зник інститут незалежних постачальників електроенергії. Але, навіть попри всі мінуси ОРЕ і відхилення від початкової моделі, самі енергетики визнають, що в результаті з розрахунками в цьому сегменті ринку стало значно простіше і зрозуміліше. Якби ще не ручне управління, до якого час від часу вдавався український уряд, усе було б ще зрозуміліше...
Кажуть, що «енергетичний» віце-прем’єр Юлія Тимошенко свого часу поплатилася посадою зокрема й за те, що «замахнулася» на ринок вугілля (читай — на інтереси тих, хто вже давно контролює вуглевидобувну галузь). Сьогодні нерідко імена цих «контролерів» називають уголос. А когось можна побачити (хоч і не часто) у залі сесійних засідань ВР. Та ось що дивно: віце-прем’єра з питань ПЕК Віталія Гайдука (перед цим він очолював Мінпаливенерго, а колись працював у вже широко відомій корпорації «Індустріальний союз Донбасу») і міністра палива й енергетики Сергія Єрмілова (який очолював Мінпаливенерго і за часів віце-прем’єра Ю.Тимошенко) називають хранителями інтересів «донецьких», і при цьому В.Гайдука вважають ідеологом створення ОРЕВ (хоча з цим можна посперечатися), а С.Єрмілова — міністром, який цю ідею реально втілює (з цим я не стала б сперечатися). Тобто виходить, що вони прямо зазіхають на інтереси тих-таки «донецьких»?! Вишуканий піарівський хід, нічого не скажеш. Особливо якщо врахувати, що і нинішній прем’єр Віктор Янукович із Донецького краю. І напевно розраховує на підтримку своєї маленької батьківщини та заможних вихідців із неї, а також багатотисячної армії шахтарів у період президентських перегонів. Що вже дивуватися, що під крісло глави Мінпаливенерго (та й «енергетичного» віце-прем’єра) ось-ось підведуть немислиму напругу. Грунт планомірно підготували — ЗМІ рясніють «страшилками» щодо абсолютної непідготовленості українського ПЕКу до зими. Втім, будь-яка людина на посаді міністра палива й енергетики постійно перебуває під напругою, а паралельно з указом про її призначення готується й указ про її відставку. Решта — справа техніки та обставин. Тільки не заздрю я, наприклад, губернаторові Луганщини Олександру Єфремову, якому давно вже віщують перше крісло в Мінпаливенерго: першими, хто його розтерзає, у разі призначення міністром найближчим часом, будуть його ж рідні луганські шахтарі! «Донецькі» ще у вівторок оголосили черговий похід «на Київ». І можна не сумніватися, що після відповідної ідеологічної обробки (та хоч тим-таки Михайлом Волинцем, затятим противником ОРЕВ) шахтарі закоцюблими натрудженими руками знову стукатимуть касками на своїх «улюблених» місцях Києва — біля будинків Кабміну, парламенту й Мінпаливенерго...
Шахтарів зрозуміти можна: їхня пекельна праця оплачується несумірно. Серед галузей ПЕК середня зарплата у робітників вугільної промисловості найнижча — 653,8 грн. на місяць (у нафтогазовій галузі — 1546,3 грн.), хоча й вища від середньої в економіці — 498,3 грн. на місяць. Парламент традиційно виділяє в бюджеті на наступний рік на потреби вуглевидобувної галузі менше коштів, ніж вимагають шахтарі. Та й борги із зарплати, накопичені за минулі роки, будуть погашені не скоро. І профспілкові їхні лідери, схоже, більше переймаються тим, щоб «лідирувати» й надалі, а не інтересами членів профспілки.
Але, з іншого боку, ніхто ж до пуття не пояснив тим-таки гірничим робітникам та інженерам, навіщо створювати Оптовий ринок енергетичного вугілля, як і що вони від цього отримають. Так свого часу вони спочатку в багнети сприйняли ідею реструктуризації вуглевидобувної галузі, хоча багато хто, як мовиться, «чув дзвін, та не знав, де він».
Не беруся стверджувати, що Оптовий ринок енерговугілля — панацея від усіх гірняцьких бід. Про його життєздатність можна буде судити лише згодом. Тим більше що це безпосередньо стосується і ринку електроенергетики, і всіх галузей, які залежать від стану вітчизняного ПЕКу. Тож, напевно, доречно для початку докладніше ознайомитися з тим, що собою, за ідеєю, має являти ОРЕВ, до чого він може привести і в якому стані вуглевидобувна галузь перебуває зараз. Описувати жалюгідний стан галузі в принципі зайве — стільки вже написано і сказано... Спробуємо проаналізувати, наскільки змінилася ситуація з вуглевидобутком уже нинішнього року. А «на кого працюють» Гайдук та Єрмілов, і так буде зрозуміло.
Вуглевидобувна галузь. Рік 2003-й
В одному з інтерв’ю М.Волинець, змалювавши гнітючий стан вуглевидобувної галузі, зауважив: якщо уряд терміново не вживатиме антикризових заходів, галузь очікує страшна перспектива. Наважусь нагадати, що уряд ті ж таки антикризові заходи (їх перший етап) почав реалізовувати з травня нинішнього року. А оскільки переконливішого стимулу й аргументу, ніж гроші, тим більше зароблені, людство здебільшого не визнає, з них і почнемо. Ще в квітні 2003-го заборгованість із виплати зарплат вугільними підприємствами України становила 1282,28 млн. грн. Але з травня сума заборгованості неухильно зменшувалася — з 1227,7 до 1157,3 млн. грн. у жовтні. Заборгованість із зарплат самих вуглевидобувних підприємств на 1 жовтня 2003 року, за даними Мінпаливенерго, становила 1045,3 млн. грн. Звісно, для людини, котра щодня ризикує своїм життям у вибої, позитивна і стійка динаміка зменшення загальної заборгованості — слабка втіха. Але, хоч би як хто до цього ставився, тенденція — багатообіцяюча.
Якщо порівнювати обсяг капітальних вкладень підприємств вугільної галузі в січні—жовтні 2002 і 2003 років, то вуглярі нинішнього року освоїли (1,4 млрд. грн.) на 16,4% коштів більше, ніж торік (1,2 млрд. грн.). І шахти в Україні, виявляється, не лише закриваються, а й будуються: споруджується 37 нових горизонтів для підтримки вуглевидобутку діючих шахт; під кінець року мають стати до ладу виробничі потужності на шахті «Холодна Балка» (250 тис. тонн на рік) і «Південно-Донбаська №3» (100 тис. тонн).
Щодо заміни й оновлення шахтного устаткування, то, можливо, дарма так уже ображаються на скасування тендерів з його закупівлі. Адже в Україні майже немає підприємств гірничо-шахтного машинобудування, продукція яких конкурувала б на ринку. Тож оголошувати тендери в цій ситуації — просто формальність. Бо покупці й так знають, яке саме устаткування і в якого конкретно виробника купувати. І кому потрібне це окозамилювання?..
Так уже повелося, що в Україні видобуток вугілля вимірюють кількістю узятої з лави породи. З погляду гірника це, безумовно, справедливо — адже не він сортує добуту породу, він її, нелегку, всю видає на-гора. Отож, якщо керуватися такою логікою, то, попри реструктуризацію вуглевидобувних підприємств (створення 20 холдингів державних вуглевидобувних підприємств тощо) і призупинення темпів зменшення вуглевидобутку, за десять місяців 2003 року вугілля видобуто (65 538,9 тис. тонн) на 3,9% менше, ніж за аналогічний період 2002-го.
Однак якщо виходити з логіки тих, хто купує вугілля (а це найтоварніша продукція), а не породу, то обсяг вуглевидобутку за десять місяців поточного року зменшився не на багато і становив 98,3% від рівня попереднього року. Не рекорд, але в попередні роки було значно гірше.
Водночас цей «не рекорд» у січні—жовтні 2003-го значно краще оплачений, аніж це було останніми роками: 40 765,7 тис. тонн відвантаженого споживачам вугілля вартістю 6249,9 млн. грн. оплачені всіма категоріями споживачів на 90,1% (5631,9 млн. грн.). Навіть енергетики перевершили себе, оплативши 99,5% поставленого їм енергетичного вугілля. До речі, якщо енергетики заборгували вуглевидобувникам 520 млн. грн., то ті винні за електроенергію близько 1,1 млрд. грн.
Помітне поліпшення платіжної дисципліни вуглеспоживачів останніми місяцями дозволило збільшити оборотні кошти вуглевидобувним підприємствам і, як результат, значно зменшити їхню дебіторську заборгованість (у період із травня до початку жовтня 2003 року — на 16,2%, тобто на 1775,4 млн. грн.). На початку жовтня вона становила 3329,7 млн. грн.; кредиторська заборгованість також зменшилася — до 9167,8 млн. грн. (у травні вона становила 10 943,2 млн. грн.).
Останніми роками навіть у вуглевидобувних регіонах далеко не всі громадяни й організації, що використовують вугілля як грубне паливо, могли його придбати в необхідній кількості — через його відсутність. Торік вуглевидобувні організації змогли поставити за десять місяців лише 732,2 тис. тонн. Нинішнього року — вже 1124,7 тис. тонн.
Оптовий ринок енергетичного вугілля
26 листопада 2003 року в Києві відбулися загальні збори учасників Оптового ринку енергетичного вугілля. Учасниками цього ринку стали 39 юридичних осіб, які ще 14 жовтня підписали угоду про його створення: енергогенеруючі компанії «Центренерго», «Західенерго», «Дніпроенерго» і «Донбасенерго», 20 державних вуглевидобувних підприємств та кілька недержавних вуглепостачальників. Головою ради ОРЕВ обрано генерального директора «Дніпроенерго» Сергія Попова.
Формою створюваний ОРЕВ нагадує акціонерне товариство, яким керує рада. Оперативне управління ринком енерговугілля покладається на державну компанію «Українське вугілля». На перших загальних зборах ОРЕВ вирішено, що керівництво компанії-оператора надалі обиратиметься за представленням учасників Оптового ринку енерговугілля.
За ідеєю, оператор ОРЕВ — «Українське вугілля» — зобов’язаний забезпечити закупівлю (тобто своєчасну оплату) і поставку вугілля споживачам — енергогенеруючим компаніям України. Причому гарантом оплати і, власне, банкіром ОРЕВ стане обраний учасниками цього ринку банк. Такий підхід покликаний забезпечити своєчасну оплату всіх вуглепоставок учасникам ОРЕВ. Навіть попри те, що з енергогенеруючими компаніями — споживачами енергетичного вугілля — той-таки «Енергоринок» розраховується далеко не завжди своєчасно.
«Українське вугілля» як оператор ОРЕВ зобов’язане забезпечити оптимальний розподіл вуглересурсів (і не тільки їх), визначити оптову ціну вугілля, подбати про найвигідніші маршрути його доставки до споживачів. А також повсякденно вивчати, як і наскільки учасники цього ринку виконують договірні зобов’язання, забезпечують якість поставленої продукції, чи вчасно розплатилися з усіма учасниками ОРЕВ.
Напередодні установчих зборів ОРЕВ «ДТ» запитало в глави Мінпаливенерго України Сергія Єрмілова, чи залишиться місце на ринку для підприємств і компаній, котрі не вступили в ОРЕВ. З’ясувалося, що залишиться (див. схему взаємодії учасників ОРЕВ). У цьому принципова, із погляду Мінпаливенерго, відмінність створюваного ринку енерговугілля від ринку електроенергетики. Учасникам обох ринків доведеться (як і раніше) тісно взаємодіяти.
Щоправда, є одне маленьке «але» стосовно учасників ринку енерговугілля взагалі. Звісно, не приєднані до ОРЕВ постачальники вугілля можуть і неодмінно постачатимуть (або принаймні намагатимуться це робити) свій товар енергогенерації. За своїми цінами. За прямими договорами. І, як правило, без гарантій оплати. І споживачі — енергогенеруючі компанії — можуть, якщо вважатимуть за потрібне, укладати такі договори. Принаймні спочатку — поки Оптовий ринок енерговугілля не стане працювати, як мовиться, без сучка і задирки. Але щойно схема роботи ОРЕВ налагодиться (у Мінпаливенерго вважають, що це відбудеться вже навесні 2004 року), вуглепостачальники, які не ввійшли в ОРЕВ, швидше за все, виявляться... незатребуваними. Спробую пояснити, чому, — з допомогою грошового еквівалента, тобто ціни запропонованої вуглепродукції.
Для початку прошу глянути на дані представленої таблиці. Спершу — на обсяг запропонованої вітчизняними виробниками енергетичного вугілля марки «А» продукції — 5,985 млн. тонн за півріччя. При тому, що попит у цей період становив 6,5 млн. тонн. Інакше кажучи, дефіцит енерговугілля (понад 0,5 млн. тонн) покривався за рахунок імпорту. І покриватиметься, якщо в цьому є потреба. Але споживачі вугілля — енергогенеруючі компанії — можуть купити його самі, за власні кошти, у постачальників, котрі не увійшли в ОРЕВ, а можуть звернутися до оператора ринку, який, по-перше, за гроші банку ринку може зробити покупку гарантовано оплаченою на вигідних для постачальників вугілля й енергокомпанії умовах; а по-друге, зобов’язаний перевірити якість продукції (як і в разі купівлі вугілля вітчизняних виробників). До того ж оператор ОРЕВ (ДП «Українське вугілля») зобов’язаний буде відштовхуватися від середньої ціни вугілля, сформованої на ринку.
Представлені вітчизняні виробники енергетичного вугілля (йдеться про марку вугілля «А». — Див. табл.) здебільшого не можуть забезпечити собівартість продукції на рівні середньостатистичної собівартості (152,1 грн. за тонну). Поки що це під силу лише «Свердловантрациту» і «Ровенькиантрациту», собівартість продукції яких становить, відповідно, 125 і 129 грн. за тонну вугілля. Решта вуглевидобувних підприємств далеко перевищили 200-гривневу межу (окремі підприємства, з огляду на різні обставини, взагалі декларують собівартість тонни вугілля у 805 грн.). Але ОРЕВ дає їм шанс до насичення попиту (1,5—2 роки) знизити собівартість, або ж вони будуть витіснені з ринку й закриті.
Якщо існуватиме і реально працюватиме схема ОРЕВ, зокрема щодо встановлення оптових цін на енерговугілля, постачальникам, які не увійшли в ОРЕВ, мимоволі доведеться рахуватися з цим: або вони змушені будуть пропонувати споживачам вугілля за нижчими цінами, ніж оператор ОРЕВ, або... Не важко буде дізнатися, хто і навіть чому купує вугілля (чи породу?) за цінами, вищими за ринкові. Гадаю, це той самий економічний стимул. І власники (або «куратори») всіх вітчизняних вуглевидобувних підприємств у зв’язку з цим просто муситимуть вдатися до рішучих кроків, аби реально зробити вуглевидобуток, як мінімум, не збитковим. І зовсім не за рахунок гірників. Очевидно, ця тема потребує докладнішого розгляду, що «ДТ» і має намір зробити в наступних випусках. Сьогодні ж обмежимося коротким описом ролі кожного з учасників Оптового ринку енергетичного вугілля.
А учасникам ОРЕВ ще доведеться вибрати банкіра ринку, підписати відповідні договори, а також обрати аудитора і юриста, арбітражну комісію (щоб опісля не треба було зразу виносити сміття з хати). Безпосередньо цим уже є кому займатися — раді Оптового ринку енерговугілля. До її складу ввійшли представники чотирьох енергогенеруючих компаній, зокрема генеральні директори Петро Омеляновський («Західенерго»), Ярослав Громко («Центренерго»), Сергій Попов («Дніпроенерго»), Ігор Смирнов («Донбасенерго»); «генерали» вуглевидобувних підприємств: Віктор Хомуляк («Шахтарськантрацит»), Юрій Зюков («Ровенькиантрацит»), Віктор Шайтан («Львіввугілля»), Олександр Вівчаренко («Павлоградвугілля»), Валерій Ващевський (Міністерство економіки та європейської інтеграції України), Юрій Ященко (Мінпаливенерго України).