Краплена колода. Металурги тасують факти

Конфлікт між металургами та рудокопами вичерпано. На початку тижня об’єднання «Металургпром» заявило про стабілізацію роботи металургійної галузі. Зокрема чотирьох підприємств, у яких у першій половині грудня виникали проблеми із залізорудною сировиною: Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча, «Запоріжсталі», Алчевського меткомбінату і Дніпровського імені Дзержинського.

Після чого нагнітання пристрастей в ефірі на кшталт «ГЗК поставили країну на межу економічної катастрофи» різко зійшло нанівець. Не менш безславно (втім, почасти весело) закінчилися і законодавчі ініціативи чотирьох меткомбінатів.

Нагадаємо, що 13 грудня ц.р. голова правління металургійного комбінату імені Ілліча і за сумісництвом — нардеп Володимир Бойко разом зі своїм колишнім заступником по «Іллічу» і нинішнім колегою по парламенту Сергієм Матвієнковим внесли відразу два законопроекти, котрі повинні були за задумом авторів «вернути до свідомості» гірничо-збагачувальні комбінати: «Про внесення змін до Закону України «Про ціни та ціноутворення» «Про ставки вивізного (експортного) мита на залізорудну сировину». Практично відразу стало зрозуміло, що перший документ не пройде навіть профільні парламентські комітети. У зв’язку з цим Бойко і Матвієнков вирішили зосередитися винятково на проштовхуванні ідеї про необхідність «обмитнення» залізорудної сировини.

Передбачалося, що вже 16 грудня парламент розгляне цей законопроект у першому читанні. Однак із трибуни Верховної Ради пан Бойко попросив депутатів відкласти розгляд свого законопроекту. Попутно він зробив заяву про те, що його збираються вбити... власники гірничо-збагачувальних комбінатів. Кажуть, що ця, м’яко кажучи, неадекватна заява справила незабутнє враження не тільки на парламентаріїв, а й на металургів. Протягом минулого тижня дзвінки пана Бойка власникам ГЗК викликали кепкування в стилі «Привіт, Семеничу! А шо тебе досі не «грохнули»? Так ми ж начебто гроші зібрали...»

Однак справжнім розчаруванням для Володимира Семеновича стало з’ясовування реальних причин, із яких він 16 грудня не представив у парламенті законопроект «Про ставки вивізного (експортного) мита на залізорудну сировину». Виявляється, цього дня він і Сергій Матвієнков внесли в цей документ поправки. У результаті ставки мит було скориговано у бік зниження: на аглоруду — із 10 до 8 євро за тонну, на концентрат — із 15 до 10 євро за тонну. Але найголовніше — із проекту закону зникли згадування про необхідність запровадження експортного мита на котуни (у законопроекті, поданому до Верховної Ради 13 грудня, пропонували встановити на них ставку із розрахунку 20 євро за тонну).

Це був справжнісінький конфуз! Адже, за розрахунками Бойка—Матвієнкова, наведеними у першому варіанті пояснювальної записки до законопроекту «Про ставки вивізного (експортного) мита на залізорудну сировину», різниця між світовими цінами та цінами, за якими здійснюють експорт вітчизняні ГЗК, становила для котунів — 40,5 дол. на тонні, для аглоруди й концентрату — відповідно 17,67 і 5,35 дол.

Для довідки: котуни виробляють усього три гірничо-збагачувальні комбінати — Полтавський, Центральний і Північний. Два останні належать Рінату Ахметову. Таким чином, можна припустити, що Бойко зумів домовитися з «хазяїном Донбасу». Досягненню консенсусу, безумовно, посприяв той факт, що меткомбінат імені Ілліча котуни не споживає.

Апофеозом законотворчості депутатів «Ілліча» стало 23 грудня. Цього дня парламент повинен був внести до порядку денного і розглянути законопроект «Про ставки вивізного (експортного) мита на ЗРС». Документ навіть було поставлено на голосування. Але один з авторів, пан Матвієнков, попросив зняти його з голосування із тим, щоб допрацювати й розглянути наступного сесійного тижня.

Необхідність перенесення розгляду законопроекту Сергій Анатолійович обгрунтовує тим, що хотів, аби «ми почали серйозно працювати по формуванню бюджету й ціноутворення, а не працювати на три-чотири клани в Україні». Важко згадати за всю історію вітчизняного парламентаризму аналогічний прецедент, коли б автор законопроекту привселюдно сам себе відшмагав, звинувативши в лобізмі на користь кланів. Воістину фрейдистська обмовка.

Як стверджують психологи: «Якщо людина не вірить у свою правоту, вона досить швидко втомлюється брехати і підтасовувати факти». Публічна кампанія чотирьох металургійних комбінатів посилено пропагувала думку про те, що в гірничорудній галузі в результаті приватизації «Укррудпрому» склалася монополія: українськими ГЗК володіють усього три структури (CКМ, «Приват» і «Смарт-груп»). Однак повністю ігнорувався факт існування Полтавського ГЗК, Запорізького та Криворізького залізорудних комбінатів і, відповідно, того, що в кожного з цих об’єктів є свій господар («Інтерпайп», група «Фінанси та кредит», словацькі інвестори). Що й зрозуміло, адже за наявності у підприємств галузі відразу шести власників говорити про монополію несерйозно.

Стверджувалося, що нові ціни на залізорудну сировину — це не просто погана новина для чотирьох меткомбінатів, а й не більше і не менше — ніж у спину помаранчевої революції. При цьому, природно, не згадувався той факт, що один із учасників металургійної «четвірки» був серед організаторів відомої Промислової ліги «Юго-Восток», а отже, віднести його до симпатиків Ющенка неможливо.

Робилася спроба звинуватити українські ГЗК у змові з російськими колегами, котрі напередодні зими теж підвищили ціни на залізорудну сировину. При цьому повністю ігнорувалося, що насправді йдеться про загальносвітову тенденцію. Відповідно до якої зростання цін на руду й котуни відбувається вже третій рік поспіль і триватиме ще й наступного. Як очікують аналітики UBS AG, CreditSuisseFirstBoston і AMEMineralEconomics, у середньому на 15—20%.

Намір збільшити свої відпускні ціни на руду вже підтвердили найбільші світові експортери: CVRD, Rio Tinto Group та BHP Billiton. Зростання спровоковане безперервним підвищенням попиту з боку Китаю. Проте українським меткомбінатам гріх скаржитися на цю країну. Саме завдяки їй (а точніше, аналогічному зростанню попиту на металопродукцію) вони сьогодні істотно збільшили свій прибуток, яким не хочуть ділитися зі своїми партнерами по виробничому ланцюжку і, передусім, із ГЗК.

Нарешті, у ЗМІ активно проштовхували тезу про необхідність реприватизації комбінатів, які нещодавно входили до складу «Укррудпрому». Щоправда, основні спікери з цієї теми Бойко та Матвієнков не сказали, що свого часу підтримали законопроект про приватизацію «Укррудпрому», у тому числі і своїми голосами. До того ж у нашій країні можна нарікати на приватизацію будь-якого великого об’єкта. Недарма на одній із нещодавніх нарад, присвяченій цінам на залізорудну сировину, представник гірничо-збагачувальних комбінатів у відповідь на пропозицію пана Бойка розібратися з приватизацією «Укррудпрому» заявив: «Звичайно. Але перед цим обов’язково розберемося в «особливостях» приватизації комбінату імені Ілліча». Після чого Володимир Семенович помітно посумнішав.

За бажання можна піти далі й детально вивчити особливості приватизації меткомбінатів імені Дзержинського, Петровського, інших стратегічно важливих об’єктів. Там для допитливого розуму напевно відшукається чимало цікавих подробиць.