Концесія, консорціум плюс РУЕ і іже з ними

Казахстан: для Одеса-Броди нафти поки що немає

Достеменно невідомо, чи розмовляли з делегацією Казахстану 11 грудня віце-прем’єр із питань ПЕК Андрій Клюєв і глава Мінпаливенерго Юрій Бойко про таку актуальну для України тему, як вартість транзиту туркменського та узбецького газу через територію Казахстану. Але про участь українських компаній у розробці родовищ вуглеводнів у Казахстані і про можливість додаткових поставок казахстанських нафти та газу в Україну мова точно йшла. Особливо в контексті заповнення нафтою з Казахстану нафтопроводу Одеса-Броди.

Щоправда, на прес-конференції після підписання традиційного протоколу засідання спільної міжурядової українсько-казахстанської комісії з питань економічного співробітництва українські чиновники від нафти та газу особливого оптимізму не випромінювали. На відміну від міністра енергетики та природних ресурсів Казахстану Бактікожі Ізмухамбетова, котрий, утім, хоч і висловлювався максимально чемно, але й був скупим на інформацію. Мовляв, Одеса-Броди «нам подобається», але нафти для цього проекту немає. Зараз для Казахстану пріоритетом є нафтопровід Баку-Джейхан. А от через кілька років, можливо, коли у Казахстану з’явиться зайва нафта (а нафтопровід Одеса-Броди в Європі ще буде актуальний), тоді і поговоримо предметно.

Віце-прем’єр України з питань ПЕК Андрій Клюєв коротко прокоментував переговори з делегацією Казахстану приблизно так: буде концесія, консорціум, тоді й відбудеться предметна розмова з Казахстаном. Втім, як і з рештою потенційних учасників проекту.

А доти, схоже, міністр палива й енергетики України Юрій Бойко, зі скорботою розвівши руками, може впевнено заявити публіці, що, окрім як росіянам, українська нафтотранспортна система нікому не потрібна. А тому договір про збільшення транзиту російської нафти в напрямку Одеси, у тому числі через МНТ «Південний», - єдиний порятунок вітчизняних нафтотранспортників.

Формально - важко сперечатися. Якщо ж подивитися на ситуацію неформально, а в даному разі це означає системно, то виходить, що Ю.Бойко, досягаючи домовленостей із РФ про збільшення (поки теоретичне і, як показала практика, реально мінімальне) завантаження нафтопроводів України, зокрема про продовження використання Одеса-Броди в реверсному режимі, тим самим блокує розвиток проекту добудовування цього нафтопроводу до польських Плоцька і Гданська. Поляки й інші європейці - потенційні інвестори цього проекту в кращому разі займуть вичікувальну позицію.

Глава Мінпаливенерго України Ю.Бойко, перебуваючи у США (разом із прем’єром В.Януковичем) позаминулого тижня, багато говорив про енергетичну стратегію України і прагнення до енергонезалежності. Зокрема він заявив, що до 2030 року планується знизити енергозалежність України від імпортованих енергоносіїв до 12%. За його словами, протягом наступних кількох років споживання газу в металургії буде знижено на 30%, а в хімічній промисловості - на 20%. Ю.Бойко нагадав американським бізнесменам і політикам, що в жовтні 2006 року з Росією досягнуто важливих і взаємовигідних домовленостей у нафтогазовій, електроенергетичній і ядерній сферах. «Ми нещодавно підписали угоди, котрі визначають умови поставок газу 2007 року і забезпечують збільшення обсягів транзиту російської нафти територією України», - сказав він.

Проте для американців, як і для більшості, питання про енергонезалежність за наявності монопольного газопостачальника в Україну - компанії «РосУкрЕнерго» (РУЕ) залишилося, м’яко кажучи, без відповіді.

Що стосується українсько-американського співробітництва, то, за словами міністра, Україна зацікавлена в залученні американських партнерів до Євразійського нафтотранспортного проекту. «Цей стратегічний коридор базується на ідеї транспортування казахстанської нафти в Європу через трубопровід Одеса-Броди-Плоцьк», - уточнив Ю.Бойко. Він підкреслив, що Україна запрошує американські компанії взяти участь у розробці родовищ нафти на шельфі Чорного моря, і повідомив, що значного прогресу в цьому плані було досягнуто з підписанням першої угоди про розподіл продукції з компанією Vanco.

Про Vanco стало відомо вже після проведених у США переговорів української урядової делегації з діловими колами. (І це окрема тема.) А от щодо заповнення трубопроводу Одеса-Броди-Плоцьк (у перспективі) казахстанською нафтою, то або це вже занадто втаємничена гра, або міністр Бойко блефував і в США, і на переговорах із делегацією Казахстану в Києві.

І не виключено, що суто протокольно віце-прем’єр із питань ПЕК А.Клюєв розповів (вже вкотре), що 2007 року розпочнеться будівництво нового нафтопроводу, котрий з’єднає систему Придніпровських магістральних нафтопроводів із нафтовим терміналом «Південний» для транзиту та перевалки казахстанської нафти. За його словами, проект будівництва вже існує і найближчим часом проводитиметься робота з узгодження основних інвестиційних складових проекту з українськими й іноземними фінансовими установами. «Цей проект входить до групи інвестиційних проектів, стосовно яких протягом майбутнього тижня ми будемо зустрічатися з представниками українських банків, а згодом - із представниками ряду іноземних інвестиційно-фінансових установ», - сказав А.Клюєв.

Казахстан - «РосУкрЕнерго» - Україна

Питання про те, що «Казтрансгаз» (газотранспортне підприємство холдингу «КазМунайГаз», аналогічне «Укртрансгазу») має намір із початку 2007 року підвищити транзитну ставку на транспортований територією Казахстану газ (у тому числі і для України), поки що зависло в повітрі. Можливо, до повернення прем’єра Віктора Януковича з Астани. Втім, вже в четвер стало відомо про те, що в основному з офіційними особами Казахстану В.Янукович розмовляв про участь українських компаній у розвідці та розробці казахстанських родовищ нафти й газу. І, схоже, сторони досягли порозуміння.

Однак ще позаминулого тижня той же міністр енергетики і природних ресурсів Бактікожі Ізмухамбетов, який очолював казахстанську делегацію на переговорах у Києві, повідомив пресі про підвищення тарифу на транзит газу по території Казахстану. А дохід від транзиту в бюджеті цієї компанії закладений триразовий. Інакше кажучи, як припустили окремі українські експерти, а за ними і ЗМІ, підвищення може становити від 0,6 дол. за тисячу кубометрів по 100 км до 1,6-1,8 дол. Але перебуваючи в Києві, міністр енергетики та природних ресурсів Казахстану якщо і вніс конкретику в процес підвищення ставки транзиту, то публічно волів про це не розводитися.

Тим часом для України вищесказане може мати «рикошетне» значення. Не тільки щодо обсягів газопоставок в Україну, а й ціни на газ, поставлений до російсько-українського кордону за посередництва компанії «РосУкрЕнерго». За діючих тарифів 2006 року і своєрідної, м’яко кажучи, економіки ціноутворення (тобто ціна на газ на російсько-українському кордоні) монопольний оператор поставок в Україну 55 млрд. кубометрів газу на 2007 рік заявляв ціну для України в 130 дол. за 1000 кубометрів. Але не будемо забувати, що до російсько-українського кордону туркменський газ «транспортується» (або цей обсяг заміщується) через Узбекистан, Казахстан і Росію. Як насправді РУЕ домовляється з компаніями, що транспортують газ територіями цих країн, достеменно відомо лише цим договірним сторонам. Але формально «РосУкрЕнерго» враховує в кінцевій ціні для України (130 дол.) ціну газу - туркменського, узбецького, казахстанського, а також вартість транзиту до кордону України.

Тепер уявімо, що Казахстан підвищує ставку на транзит газу по своїй території для РУЕ хоча б удвічі. У цій ситуації остання повинна буде (нехай хоча б формально) або списати це підвищення у видаткову частину, тобто погодитися зі зменшенням власного прибутку, або збільшити ціну на газ, поставлений Україні, на російсько-українському кордоні. І тоді, всупереч попередженням у пресі виконавчого директора «РосУкрЕнерго» Костянтина Чуйченка, ціна газу для України залежатиме вже зовсім не від політстабільності відносин. Виглядає все як економічна доцільність конкретної компанії в кожній співпричетній до поставок газу в Україну країні. Вже у 2007 році. А не в 2008-му, як і попереджав менеджер РУЕ.

Звідси кілька простих запитань.

Чому українська влада, включаючи президента, прем’єра та спікера парламенту, нічого не робить для відновлення прямих відносин із газопостачальними і газотранзитними державами та компаніями - без посередництва «РосУкрЕнерго»?

Мінпаливенерго України вже давно є «державою в державі». І в цьому контексті чи розуміють парламент, президент і Кабмін, чим обернуться для України та її громадян, м’яко кажучи, ініціативи і практичні дії глави Мінпаливенерго Ю.Бойка? У нафтогазових питаннях і не тільки...

НАК «Нафтогаз України», не без чималих зусиль того ж Ю.Бойка, прямо підпорядкована Кабміну в «особі» Мінпаливенерго. Але чи дає це право пану Бойку, минаючи спостережну раду НАКу й решту держінстанцій, втручатися по суті в господарську діяльність «Нафтогазу»?

Так, у дорученні Мінпаливенерго від 17 жовтня 2006 року №01/25-255 П Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» у пункті 2 прямо наказується: «Забезпечити відповідно до чинного законодавства укладання договорів поставок природного газу на виробничо-технологічні витрати й витрати між ЗАТ «Укргаз-Енерго» і ДК «Укртрансгаз»... Благо, хоч не пишуть ще: «За будь-яку ціну».

Що означає для «Укртрансгазу» укладання подібних прямих домовленостей із ЗАТ «Укргаз-Енерго» (СП, яке на 50% належить РУЕ і на 50% - «Нафтогазу»)? Швидше за все, прямий економічний збиток. Адже власних коштів, як стверджують фахівці галузі, «Укртрансгаз» для розрахунку за цими договорами не має. Гроші за послуги з транзиту російського експортного газу від «Газпрому» одержує не безпосередньо «Укртрансгаз», а НАК «Нафтогаз України». Це практикувалося для того, щоб жодним чином не підводити газотранспортний підрозділ (і, власне, газотранспортну систему країни) під необхідність прямих розрахунків і, борони Боже, не допустити виникнення прямої заборгованості перед компанією (у цьому разі - «Укргаз-Енерго»), котра контролюється і фактично управляється російською стороною та проросійськи налаштованими чиновниками в Україні.

Екс-облгази й усі, хто проти них (але за їхні акції)

Наступний блок питань стосується НАКа, її боргів і взаємовідносин із колишніми облгазами, а тепер - підприємствами з газифікації і газопостачання.

Отже, екс-облгази. З часу їхньої часткової приватизації (у різному ступені) їх іменують ВАТ з питань газифікації та газозабезпечення. По суті, ці майже три десятки ВАТ - регіональні монополісти з газопоставок, не рахуючи міськ- і райгазів. І теоретично ця їхня функція - доставка газу безпосереднім споживачам - не має стосунку до власності. Адже як магістральні газотранспортні, так і регіональні газорозподільні мережі (трубопроводи низького тиску) перебувають у власності держави, котра передала це все господарство в управління та обслуговування НАК «Нафтогаз України», а вже ця компанія - своїм дочірнім підприємствам і екс-облгазам. Але передано газотранспортне майно за договорами на право експлуатації газорозподільних мереж (своєрідний договір оренди), а зовсім не у власність. І «Нафтогаз» уже кілька років як намагається «прибрати до рук» управління облгазами (ще відтоді, як нинішній міністр Ю.Бойко очолював НАК). Без особливого успіху. Тому що згодом ВАТ з питань газифікації та газопоставок зайнялися в основному газопостачанням кінцевих споживачів. І отримуючи оплату за поставлений газ, чимало з цих ВАТ вирішили використовувати отримані кошти насамперед на фінансування своїх потреб, а вже потім переказувати залишки грошей основним власникам газу, тобто ДК «Газ України», НАКу або іншим газовласникам.

Нюанс у тім, що з усіма ВАТ з питань газифікації та газопостачання НАК «Нафтогаз України» і ДК «Газ України» підписали типові договори 2001 року строком на п’ять років. І хоча цим двом компаніям перевіряючі органи вже не раз натякали і прямо вказували на відсутність контролю за діяльністю ВАТ щодо дотримання договорів, з огляду на безліч причин (у тому числі через часту зміну керівництва НАКу та її дочірніх компаній) донедавна регіональним газопостачальним компаніям ніхто строго не нагадував про їхні зобов’язання.

Щоправда, після публічного скандалу із шістьма облгазами Західного регіону, що стався 8 грудня, прес-служба НАКу (а не керівники цієї держкомпанії) спробувала «роз’яснити» дії своєї дочірньої структури - ДК «Газ України», а заодно і самих облгазів. За версією прес-служби НАКу, ситуація із шістьма ВАТ з питань газифікації та газопостачання має далеко не позавчорашню історію з «кримінальним» підтекстом. І відмовилася НАК «Нафтогаз України» продовжувати договори з ВАТ «Закарпатгаз», ВАТ «Волиньгаз», ВАТ «Чернівцігаз», ВАТ «Львівгаз», ВАТ «Чернігівгаз» і ВАТ «Івано-Франківськгаз» у зв’язку з «виявленими численними порушеннями, що містять склад злочину, у діях посадовців перелічених облгазів та невиконанням цими ВАТ узятих на себе зобов’язань».

Мовляв, газопостачальним компаніям про майбутнє розірвання договорів повідомили в листопаді, зокрема в зв’язку з тим, що «24.11.2006 р. прокуратурою Закарпатської області порушено кримінальну справу №9707606 за ознаками злочину, передбаченого ст.191 ч.5 КК України. Кримінальна справа порушена за фактом привласнення посадовими особами ВАТ «Закарпатгаз» державного майна, що було здійснено у змові із службовими особами ВАТ «Львівгаз», ВАТ «Івано-Франківськгаз», ВАТ «Чернівцігаз» і ВАТ «Волиньгаз».

За версією прес-служби НАКу, вищезгаданим підприємствам «Нафтогаз» у жовтні 2005 року переказав гроші на будівництво розподільних газопроводів у Західноукраїнському регіоні. «Проте, здійснивши незаконні махінації із будівництвом розподільних газопроводів... службові особи згаданих облгазів привласнили 70 млн. грн. державних коштів», - так повідомляє прес-служба і додає, що НАК звернулася до правоохоронців із проханням вивчити ситуацію і дати їй правову оцінку.

Зауважимо, що про судовий розгляд справи поки ані слова. Щодо правової оцінки публічно оголошено не було. А от ледь не військові дії на території ВАТ «Закарпатгаз» 7 грудня проводилися. Наступного дня керівники ВАТ «Закарпатгаз», ВАТ «Волиньгаз», ВАТ «Чернівцігаз», ВАТ «Львівгаз», ВАТ «Чернігівгаз» і ВАТ «Івано-Франківськгаз» заявили, що «РосУкрЕнерго» намагається протиправними методами отримати контроль над підприємствами. За словами голови спостережної ради ВАТ «Закарпатгаз» Любомира Шершуна, на підприємстві систематично проводять перевірки з боку правоохоронних органів, а також порушують кримінальні справи: «Ці дії почалися після того, як наші акціонери відмовилися продати акції компанії «РосУкрЕнерго».

Аналогічні перевірки почалися і в інших облгазах. Як зазначив голова правління ВАТ «Львівгаз» Василь Марчук, за його припущенням, ці дії почалися після заяв керівництва ПЕКу про можливий продаж активів підприємств із поставок газу. Також Марчук додав, що в цих діях «вбачається адміністративний тиск... Мета - вивести топ-менеджмент і взяти підприємства під свій контроль».

Водночас, як зазначив Шершун, на кожному підприємстві за дорученням Генеральної прокуратури України Контрольно-ревізійне управління провело перевірку і не виявило порушень. «Такі дії мають замовний характер», - сказав Шершун.

Раніше швейцарська компанія «РосУкрЕнерго» (монопольний постачальник газу в Україну) висловила намір придбати пакети акцій семи українських ВАТ з питань газопостачання та газифікації (міськ- і облгазів) за 73,5 млн. дол. (крім перелічених вище шести ВАТ, ще й «Рівнегаз»). Зокрема, виконавчий директор РУЕ, член правління «Газпрому» Костянтин Чуйченко вже схвалив оцінку активів семи облгазів, підготовлену банком «Аваль», який належить Raiffeisen International Bank-Holding. Ціна придбання пакетів семи облгазів, включаючи премію 40% і дисконт 25%, становить 73,51 млн. дол. Приблизно таку суму, як запевняють багато джерел, РУЕ пропонувало Єремеєву та його колезі по співволодінню акціями кількох облгазів Бахматюку (котрий певний час навіть працював у НАКу).

Попередня оцінка вартості на основі мультиплікаторів показала, повідомляє «Корреспондент», що максимум, який може заплатити «РосУкрЕнерго» за 42,6% акцій «Львівгазу», становить 15,1 млн. дол. Два інші пакети - 40,75% акцій «Івано-Франківськгазу» і 52,4% «Чернігівгазу» - оцінені в 16,6 млн. дол. кожен. Ще два пакети - 55,58% акцій «Волиньгазу» і 56,72% акцій «Чернівцігазу» коштують у середньому по 6,5 млн. дол. кожен. 60,03% акцій «Закарпатгазу» коштують 10,3 млн. дол., а 21,41% «Рівнегазу» - 1,9 млн. дол.

Оцінювання дасть змогу РУЕ купити частки в компаніях, підконтрольних групі «Континіум» бізнесмена Ігоря Єремеєва, і створити власну дистриб’юторську мережу реалізації газу в Україні.

Відомо також, що «РосУкрЕнерго» планує викупити частки у Єремеєва, щоб передати права з управління цими пакетами в ЗАТ «Укргаз-Енерго».

Крім того, «РосУкрЕнерго» веде переговори і з іншими власниками українських облгазів. Зокрема, ведуться переговори про купівлю контрольних пакетів «Черкасиоблгазу» (підконтрольний народному депутату Богдану Губському), а також «Херсоноблгазу» (ЗАТ «Співдружність»).

Натомість прес-служба ДК «Газ України» повідомила, що не подовжуватиме договорів із шістьма переліченими вище облгазами ще й через «низьку дисципліну газоспоживання, а також неодноразові спроби махінацій із обсягами газу з їхнього боку. Як приклад прес-служба «Газу України» повідомляє про те, що чотири з названих облгазів купили на аукціоні 27 вересня 2006 року 180 млн. кубометрів газу. Причому газ цей мали поставити населенню за мінімальними, як це встановлено НКРЕ, цінами. Насправді, вважають у НАКу, вони вичікують зручного моменту, щоб продати цей газ промисловим споживачам за вищу ціну.

З точки зору ринку, це цілком нормальна схема, зовсім не кримінальна. Але з погляду української дійсності і з урахуванням постанови Кабміну, облгази таки завинили. Але, швидше за все, не настільки, щоб силовим способом позбавляти їхніх власників пакетів акцій. Хоч як крути, а облгази - привабливий бізнес.

І якщо абстрагуватися від незаконних дій керівників шести вищезгаданих екс-облгазів (які ще потрібно встановити в судовому порядку), то, по-перше, фактом залишається те, що не тільки ці підприємства, а й інші ВАТ одержали листи глави ДК «Газ України» Сергія Зубова про розірвання договорів із ними. «Газ України» збиралася укласти інші договори з тими ж підприємствами, але передбачити більшу їхню відповідальність як перед власниками газу, так і перед його безпосередніми споживачами.

По-друге, фактом залишається і те, що кілька банківсько-промислових та інших груп уже не перший місяць намагаються скупити на перший погляд неприбуткові (а то й збиткові) ВАТ з питань газифікації та газопоставок. Інтерес викликаний контролем над регіональною мережею газопостачання, прямим доступом до споживачів і безпосередньо до їхніх коштів, перераховуваних в оплату послуг із газозабезпечення і власне за вартість газу.

Такий інтерес висловлювала і група Віктора Вексельберга, і РУЕ, і, кажуть, Г.Суркіса і К°. Але дізнавшись про невизначеність із орендою чи управлінням регіональними газорозподільними мережами, претенденти на певний час свій запал вгамували. Проте Вексельберг встиг улітку скупити акції «Донецькгазу», «Харківгазу», «Дніпрогазу» та «Криворіжсталі». Для себе чи для «Газпрому» було це зроблено - поки достеменно невідомо. Але коли врахувати, що в Україні далеко не відразу й не завжди стають відомі імена реальних власників тих чи інших підприємств, то чи треба буде дивуватися, коли ми дізнаємося, що шість західноукраїнських ВАТ з питань газифікації та газопоставок (а, можливо, і не тільки вони) згодом справді належатимуть РУЕ, а отже, і їхнім акціонерам, у тому числі з «Газпрому» (навіть якщо формально вони значитимуться, належатимуть чи управлятимуться людиною в Україні з прізвищем на -ко чи на -ін, і, можливо, навіть держчиновником).

Адже може ж, як показала практика 2006 року, один і той же чиновник - перший заступник голови правління НАК «Нафтогаз України» Ігор Воронін і підписувати договір із «Газпромом» і РУЕ про поставки в Україну газу цього року по 95 дол. за 1000 кубометрів, і замість держорганів установлювати в договорі від 4 січня 2006-го ставку транзиту газу по території України строком на п’ять років (!), і підписувати договір про створення СП «Укргаз-Енерго» (50х50 - НАК і РУЕ), і укладати газотранспортні договори з «Укртрансгазом», і підписувати договір між РУЕ і «Укргаз-Енерго» про ціну газу для України 2007 року в 130 дол. за 1000 кубометрів на російсько-українському кордоні й обсяг поставок у 55 млрд. кубометрів газу.

І поява в ролі посередника при газопоставках в Україну середньоазіатського газу компанії «РосУкрЕнерго» 2004 року, та її закріплення на українському ринку газу (зокрема експортному) 2006-го тією чи іншою мірою, але пов’язано з нинішнім главою Мінпаливенерго Юрієм Бойком.

На тлі вищесказаного НАК «Нафтогаз України» дедалі більше зводять до нуля або готують їй роль зливальної боргової ями. Не дивно, що голова правління НАКу Володимир Шелудченко майже ніде особисто не фігурує, як і його підпис. Хіба що на кількох його заявах про звільнення за власним бажанням, і на поданні на звільнення Ігоря Вороніна з посади першого заступника голови правління НАК «Нафтогаз України». Симптоматично…

«Нафтогаз» - боргова яма?

Ще до появи 13 грудня 2006 року заяви фракції «Наша Україна» про спроби політичної розправи над «помаранчевими» керівниками енергосектора країни і про рейдерські атаки на облгази в Західному регіоні України було зрозуміло, що на службу економічним інтересам певного і дуже обмеженого кола осіб від нафти та газу поставлено і держмашину, і політику, а отже, й політиків. Ми не збираємося виступати адвокатами колишніх «помаранчевих» керівників ПЕКу і безпосередньо НАК «Нафтогаз України». Але свою версію про те, що НАК останнім часом свідомо заганяють у боргову яму, «ДТ» уже висловлювало. Безвідносно до політсимпатій.

Примітно, що на тлі збільшення суми податкових платежів «Нафтогазу» 2007 року до 14,1 млрд. грн. (майже 27% від планованих загальних доходів компанії) глава Мінпаливенерго України Юрій Бойко (котрий, вочевидь, краще за інших розуміється на справах НАКу, позаяк очолював цю компанію двічі) вважає, що попри досить складне фінансове становище, компанія є фінансово самодостатньою і здатна оплачувати взяті нею кредити. Оскільки НАК отримує плату за послуги з транзиту газу до Європи і поставки газу населенню ДК «Укргазвидобування». Це при тому, що 2006-го «Нафтогаз» має переказати до скарбниці податків і зборів на суму 11,5 млрд. грн. (22,6% від прогнозованого загального доходу компанії). А загальний обсяг кредитів, узятих НАКом на цей час, становить
2,17 млрд. дол.(!)

Як повідомляє УНІАН, за даними Міністерства фінансів України, дефіцит власних коштів НАК «Нафтогаз України» 2007 року перевищить 15,6 млрд. грн. (за умови стовідсоткових розрахунків споживачів за газ). Нагадаємо, що цього року прогноз дефіциту власних коштів компанії становив 10 млрд. 615 млн. 315 тис. грн.

Чистий збиток компанії за 2005 рік, за міжнародними стандартами фінансової звітності, становив 1,842 млрд. грн.

Чистий збиток (фінансовий результат) «Нафтогазу» 2007 року прогнозується на рівні
2 млрд. 264 млн. 188 тис. грн.

За рівня розрахунків населення за спожитий газ у 95% і підприємств комунальної теплоенергетики (ТКЕ) - 85%, а також за умови додаткових витрат на придбання імпортного газу у разі відмови ВАТ «Укрнафта» реалізовувати газ для населення за ціною, встановленою НКРЕ, дефіцит коштів НАК «Нафтогаз України» 2007 року може сягнути 18 млрд. 550 млн. 41 тис. грн. «Укрнафту» останнім часом начебто «переконали». Але навряд чи це розв’яже проблему.

«Нафтогаз України» обростає боргами та кредитами. При цьому не помітні ні суттєві вливання в розробку вітчизняних нафтогазових родовищ, зокрема на шельфах Чорного й Азовського морів (розповідають здебільшого про плани), ні інвестиції в розвиток і модернізацію нафтогазової інфраструктури (все зводиться до латання дірок). А кредити дедалі більше беруться для погашення боргів. Якби відразу сказали, що взятий наприкінці листопада в Credit Suisse кредит у розмірі 350 млн. дол. майже весь буде направлений на погашення боргу перед «РосУкрЕнерго», як і попередні позики (адже РУЕ нарахувала НАКу тільки за перший квартал 2006 року борг за газ у 632 млн. дол.), то це виглядало б не дуже гарно. А так нам усім розповідають про вигідні ставки цього кредиту і про кредитну політику НАКу.

Але суть від цього не змінюється: на «Нафтогаз» повісили борг, який виник у першому кварталі 2006 року через невчасні платежі та різницю в цінах на імпортований газ і газ, який продається в Україні, зокрема населенню. І поки в країні будуть неплатежі за газ, усі їх вішатимуть на НАК, тим самим роблячи становище цієї держкомпанії ще загрозливішим.

І при цьому на другий план відходить той факт, що «Нафтогаз України» практично виведено зі сфери безпосередньої торгівлі газом, а отже, й усунуто від реальних грошей, що надходять в оплату газу. Сьогодні, як ви пам’ятаєте і як обіцяно на найближчі п’ять років, монопольним постачальником газу в Україну є «РосУкрЕнерго». Ця ж компанія займається і реекспортом газу через територію України. Вона ж і отримує прибуток від цього виду діяльності.

Основним продавцем газу в Україні сьогодні є ЗАТ «Укргаз-Енерго», яке на 50% належить компанії «РосУкрЕнерго». І саме цьому дистриб’ютору потрібна власна газорозподільна мережа в регіонах України. Це логічно. Навіщо йому зайві посередники в особі власників облгазів? Прямий доступ до споживачів і грошових потоків вигідний як економічно, так і політично. Будь-якого бізнесмена можна зробити поступливим, якщо скоротити або взагалі припинити його підприємству подачу газу. Можна довести ситуацію до того, що акції вподобаного підприємства принесуть тобі на тарілочці з блакитною облямівочкою. І ще й у ніжки вклоняться.

І нехай потім Антимонопольний комітет, котрий свого часу не побачив ознак монополізму в діях ЗАТ «Укргаз-Енерго» і «РосУкрЕнерго», доводить, що порушено антимонопольне законодавство країни, і спробує стягти штраф.

Ні, міністр Ю.Бойко абсолютно правий, коли заявив 12 грудня («Корреспондент») таке: «Відповідно до законодавства, неможливо приватизувати газотранспортну систему, і всі ці заяви - це лише відволікання суспільства від усіх тих дій, що призвели до ускладнення фінансового становища НАК «Нафтогаз України» і які напряму стосуються керівництва пані Тимошенко урядом».

Якщо абстрагуватися від того, що пан міністр не може не переходити на особистості, то по суті він має рацію. Так, чинне законодавство України не дозволяє приватизувати газотранспортну систему України. Але навіщо її приватизовувати, коли «Нафтогаз» і його дочірнє підприємство «Укртрансгаз» (котре безпосередньо обслуговує газотранспортну систему) опиняться в боргах, як шамаханська цариця - у шовках, і просто будуть змушені робити те, що велять держателі боргів НАКу. «Нафтогаз» і далі змушений буде влазити в зовнішні запозичення, не маючи реальної можливості розвиватися, отримувати прибуток і вибратися зрештою з замкнутого боргового кола. А «Укртрансгаз», як було описано вище, має всі шанси перетворитися на підприємство, котре тільки і буде змушене відпрацьовувати майстерно нарощувані йому борги.

Втім, є і приємна новина. За інформацією «ДТ», віце-прем’єр із питань ПЕК А.Клюєв висловлюється за реструктуризацію боргів НАК «Нафтогаз України», що дасть змогу цій вітчизняній компанії поступово звестися на ноги. І якщо цю ідею буде реалізовано, то в такому разі плани, спрямовані на повне витіснення «Нафтогазу» із ринку газу України й усунення його від міжнародного ринку газу з тим, щоб поставити на його місце ЗАТ «Укргаз-Енерго», приречені на провал. І тоді може бути відновлено нормальне зовнішньоекономічне співробітництво НАКу не з посередниками типу «РосУкрЕнерго», а з реальними власниками імпортованого в Україну газу. Дуже хочеться, щоб це нарешті відбулося.