Конфеті нафтогазової дипломатії

«Очольте будь-яку з двох сотень націй і візьміть у свої руки віжки правління зовнішньою і внутрішньою політикою. Вступайте у війни, відправляйте експедиції на пошуки нових земель, домагайтеся багатства і процвітання своєї держави будь-якими доступними засобами».

З опису комп’ютерної гри «Європа-2»

Влада, насильство та дипломатія нерозривно пов’язані між собою. Про дипломатію завжди було прийнято казати як про «перший аргумент» монарха, а про війну — як про ultimo ratio regum, тобто як про останній доказ королів. Німецький військовий теоретик початку XIX століття Карл фон Клаузевіц, який перебував на службі російського імператора протягом усієї війни 1812 року і воював, по суті, проти своєї країни, Прусії, котра тоді була союзницею Наполеона, дуже точно зауважив, що «війна є продовження політики іншими засобами».

У ситуації, коли в демократичній Україні цілком можна констатувати появу як мінімум двох удільних монархів у межах однієї державної території, кожна з великих галузей економіки країни мимоволі стає ареною або дипломатичних переговорів, або воєнних дій. Простота в підходах до політичних питань нових можновладців неминуче призводить або до капітуляції керівників провідних підприємств зазначених галузей, або до початку політекономічних воєнних дій із використанням важкої артилерії адміністративного ресурсу. Але і те й інше в жодному разі не несе позитивного ефекту як для галузі, так і для економіки держави загалом.

Головною ж відмітною ознакою нинішнього внутрішньополітичного протистояння є повна відсутність стратегії у воюючих сторін на тлі убогої фантазії режисерів політичного спектаклю. У результаті ми можемо спостерігати виникаючі з завидною регулярністю осередки фінансово-політичного напруження на ряді підприємств, де бойові дії ведуть методами партизанської війни. Прикладів за останній час накопичилося чимало, і їхній публічний прояв на політичній арені було досить детально проаналізовано в минулому номері «ДТ». Ми ж спробуємо на прикладі загальної оцінки тенденцій у нафтогазовому комплексі проілюструвати як битви титанів влади, так і влади з титанами бізнесу.

Декларації

«У боротьбі правителів за збереження рівноваги сил на міжнародній арені важливими були декларації, з яких інші могли дізнатися, що ви вважаєте прийнятним, а що ні. Листи-попередження використовуються для того, щоб попередити правителя про те, що деякі його кроки неприйнятні і що відповіддю на його подальші дії в тому ж дусі буде війна».

У досить вибухонебезпечному нафтогазовому секторі уряд заклав як мінімум дві міни уповільненої дії. Механізм останньої почав свій відлік із того моменту, як уряд уперше відрапортував про успіхи в справі зниження цін на світлі нафтопродукти. Трохи менше місяця тому, виступаючи на конференції, присвяченій результатам 100 днів роботи нового керівництва Мінпаливенерго, міністр палива й енергетики Юрій Бойко заявив, що ціни на нафтопродукти в Україні залишаться стабільними протягом найближчих чотирьох-шести місяців. За його словами, такий прогноз базується на задекларованому в Катарі намірі країн — членів ОПЕК зафіксувати ціну на нафту в межах 58 дол. за барель. Бойко також тоді зазначив, що навесні 2007 року він очікує незначне (до 10%) підвищення цін на нафтопродукти в Україні, «але це підвищення є сезонним, воно відбувається щороку, і ми з ним упораємося за рахунок власних резервів».

Однак добре відомо, що світовий ринок нафти є досить нестабільною системою, й, усупереч очікуванням українського міністра, керівники ОПЕК оцінили проблему дещо інакше. Президент картелю Едмунд Даукору заявив на початку грудня про те, що ОПЕК, швидше за все, знову прийме рішення про додаткові скорочення видобутку нафти на нараді 14 грудня і що ОПЕК задоволена, що листопадове рішення про скорочення видобутку призвело до зростання цін на нафту. Обсяги скорочення видобутку нафти залежатимуть від різних обставин, але недавнє зростання цін на нафту та зниження запасів справить вплив на рішення картелю. За даними Reuters, січневі ф’ючерси на американську легку нафту наприкінці минулого тижня виросли на 0,3 дол., до 63,43 дол. за барель після падіння майже на долар у попередню сесію. Ціни зросли після зниження в понеділок до 59,26 дол. за барель завдяки заявам представників ОПЕК і прогнозам холодної погоди в США. Аналогічні контракти на нафту сорту Brent подорожчали на 0,36 дол., до 64,62 дол. за барель.

Схоже, що недавні «обійми» нафтовиків із членами уряду залишаться не більш ніж вицвілою фотографією в корпоративному архіві. Вже зараз невдоволення нафтовиків сформованою ситуацією виражається в тихому протесті у вигляді зникнення найпопулярнішого бензину АІ-95 на окремих заправках. Далі — більше. Вже не намагаючись зберігати анонімність, нафтовики на весь голос заявляють про необхідність створення асоціації, яка займалася б захистом їхніх прав.

Поки ж за протистояння нафтовиків та уряду платить споживач. Власники АЗС уже не приховують того факту, що мирові 3,65 грн. за літр бензину марки АІ-95 утримуються за рахунок якості реалізованих нафтопродуктів. Адже ніхто не проводитиме детальний хімічний аналіз на всіх АЗС України. А відмінність у якості навіть без будь-якого аналізу цілком відчутна на стелах заправок — АІ-98 продають за 5 грн. за літр.

Як то кажуть, без коментарів. Урядових. Позаяк забракло часу державним експертам проаналізувати ситуацію по НПЗ — постачальниках нафтопродуктів, внутрішніх і зовнішніх. Тоді б і стало зрозуміло, що, окрім ОПЕК, існують Лисичанський, Мажекяйський і румунський НПЗ (RAFO), котрі є одними з основних постачальників ПММ українським споживачам і відчувають певні труднощі протягом останніх двох місяців. От і зростає глухе невдоволення нафтовиків, яке, швидше за все, компенсуватиметься за рахунок гаманця пересічних споживачів. Уже зараз більшість експертів ринку прогнозують роздрібну ціну бензину АІ-95 наступного року на рівні 3,9—4,0 грн. за літр. І це до моменту пікового попиту.

У результаті прем’єр-міністр Віктор Янукович у черговий раз пообіцяв, що Кабмін стабілізує ціни на нафтопродукти і припинить їхнє необгрунтоване підвищення, чомусь вирішивши, що зараз точиться боротьба між нафтотрейдерами і серед них є такі, хто, працюючи на ринку, дотримується українського законодавства, але є й такі, котрі шукають можливості це законодавство обминути. Головне посилання В.Януковича: «Ми наведемо лад, і буде і бензин, і дизельне паливо на заправках. Усе буде добре».

Ну, щодо «все добре» — теза досить суперечлива. Під цим гаслом от уже майже два місяці керівництво групи «Приват», яке контролює діяльність нинішнього топ-менеджменту «Укрнафти», намагається зберегти свій статус-кво у взаєминах із урядом. «ДТ» досить докладно писало про перипетії проходження через парламент і секретаріат президента поправки до Закону «Про господарські товариства», що його кулуарні експерти Верховної Ради та Кабміну визначили як антиприватівський.

Поки що рівновага зберігається, а злощасний законопроект, до речі, ветований президентом України (візування якого в секретаріаті президента злі язики зі сходу країни оцінили в 150 млн. дол.), відправлено на доопрацювання. А парадокс ситуації полягає в тому, що ледь не вперше власник Приватбанку пан Коломойський став заручником власних методів ведення бізнесу. Тільки цього разу бізнес-супротивником виступила практично вся кабінетно-підкупольна рать держчиновників і депутатів.

Образи

«Вони погіршують відносини й дають ображеному привід для початку війни протягом року. Корисний дипломатичний крок для початку війни, якщо ви самі не збираєтеся її оголошувати».

Утім, на цьому неприємності «Укрнафти» не закінчилися, і президенту знову довелося заступитися за «маленьких нафтогазовиків». Генеральна прокуратура України в листопаді порушила кримінальну справу проти найбільшої нафтовидобувної компанії «Укрнафта» за те, що компанія не реалізовувала газ населенню у 2004—2006 роках за фіксованими цінами. З точки зору соціальної справедливості рішення, у принципі, правильне, оскільки газ, видобутий «Укрнафтою», завжди значився «соціальним» (але реалізовувався чомусь як комерційний). Але з погляду ведення воєнних дій рішення Генпрокуратури стало ще одним приводом для прояву президентом «політичної волі» у міжусобній війні.

На думку Віктора Ющенка, пріоритетом у виборі «Укрнафтою» категорії споживачів для продажу газу мала бути економічна доцільність. «Мене насторожують репліки уряду про те, що ми повинні змусити її, щоб вона здавала газ кудись, наприклад населенню», — заявив президент України. За міркуванням гаранта Конституції, «щедрість уряду» має реалізовуватися шляхом компенсації через бюджет «Укрнафті» вартості газу, і тоді вона здаватиме газ туди, куди скаже уряд.

Втім, дуже доречне зауваження в контексті зростання тарифів на житлово-комунальні послуги в Києві, котре викликало ланцюгову реакцію аналогічних підвищень у регіонах, що були мотивовані міськ- і обладміністраціями як заходи у відповідь на підвищення ціни на газ і отримали благословення профільних міністерств. У результаті президент, сам того не підозрюючи, замкнув порочне коло неконтрольованого зростання тарифів, відпустивши у вільне комерційне плавання єдину державну (на 50%+1 акція) нафтогазодобувну компанію.

Або от «снігурково-передноворічна» метушня навколо НАК «Нафтогаз України» та її «дочок», які, за твердженням Генпрокуратури, «нецільовим чином» відсвяткували Новий рік у компанії. Випадок, за прокурорськими мірками, безумовно, ганебний, тому що, на думку ГПУ, у важкій економічній ситуації в країні свята відзначає тільки НАК і тільки цієї зими. Але, як то кажуть, є факти, і факти уперті. Адже відомо, що українські нафтовики та газовики складали за радянських часів основну масу працівників галузі. Працюючи здебільшого на просторах Західного Сибіру, вони привезли на Батьківщину дуже специфічні, сибірські традиції широко відзначати свята, у тому числі професійні.

Джерела в «Нафтогазі» свідчать про те, що бюджет святкування 2005 року мало чим відрізнявся від аналогічного бюджету 2004-го, коли НАК очолював Юрій Бойко. Та й нинішнє свято, під керівництвом колишнього першого заступника пана Бойка, а нині голови правління НАКу Володимира Шелудченка, буде не гіршим за попередні. Інакше коли ж іще можна повеселитися нафтогазовим достойникам, відрізаючи один одному гламурні краватки від Бріоні у разі забування про традицію «третій і ...надцятий за дам-с». Та й сам Юрій Анатолійович у своєму недавньому інтерв’ю заявив, що «до Снігуроньок ми ставимося позитивно».

Кілька видань уже досить докладно висвітили ситуацію з відносно новим для України явищем івент-компаній, котрі організовують свята для великих корпорацій і високопоставлених осіб (незалежно від їхньої партійної чи державно-чиновницької належності), у контексті обвинувачень НАКу. Експерти з цих компаній називають найрізноманітніші суми, витрачені на проведення свят. За їхніми словами, усе залежить від побажання клієнта і його фінансових можливостей. Ці суми можуть коливатися від 100 дол. на особу до 5—7 тис. дол. для VIP-персон. Щоправда, за оцінками експертів, такі замовлення радше ексклюзив, аніж щоденна практика. Що ж стосується ситуації з НАКом, то більшість опитаних нами організаторів корпоративних свят вважають, що обсяг витрат на проведення подібних заходів НАК «Натфогаз України» цілком укладається в кошториси витрат аналогічних великих українських компаній, а за деякими позиціями навіть дещо занижений.

Втім, ми не ставили перед собою мету провести маркетингове дослідження ринку івент-послуг в Україні. Але, якщо виходити з гасла організаторів корпоративних свят «хто гарно працює, той гарно відпочиває», то колишньому керівництву НАК «Нафтогаз України» соромитися особливо нічого. За січень—листопад 2005 року загальний борг підприємств теплокомунальної енергетики (ТКЕ) становив 257 млн. грн., рівень розрахунків — 82%. Водночас із початку 2006 року сума боргу теплокомуненерго досягла 885,6 млн. грн., рівень розрахунків знизився до 64%. При цьому борг ТКЕ за листопад 2005 року становив 95,4 млн. грн., за листопад 2004-го — 117,6 млн. грн. Сьогодні ж борг підприємств комунальної теплоенергетики за поставлений у листопаді 2006 року газ становить 437 млн. гривень.

Більше того, колишнє керівництво НАК «Нафтогаз України» вважає, що обвинувачення Генпрокуратури мають суто замовний характер і спрямовані на те, щоб «відволікти увагу суспільства від того, що сьогодні відбувається в нафтогазовому комплексі». За словами О.Івченка, «за даними фінансового звіту про діяльність НАК «Нафтогаз України», 2005 року витрати на авіаперевезення становили 9,894 млн. грн. — на 5,687 млн. менше, ніж 2004-го (сума витрат — 15,581 млн. грн.), коли керівником «Нафтогазу» був нинішній міністр палива й енергетики Юрій Бойко. Витрати на рекламу становили 2004 року, за керівництва Бойка, 58,239 млн. грн., а 2005-го за хоч і одіозного О.Івченка вони скоротилися до 39,729 млн. грн. 2004-го на благодійну допомогу «Нафтогаз» витратив 74,040 млн. грн., а під час керівництва Олексія Івченко ці витрати 2005 року були зменшені до 46,119 млн. грн.».

Коли ж абстрагуватися від фінансових розбірок у діяльності НАК, можна цілком резонно припустити, що причина «новорічних гонінь» — висловлювання колишнього глави «Нафтогазу» про незавидне майбутнє української газотранспортної системи, котра вже давно не дає спокою російському газовому монополісту. Зокрема, першою ластівкою встановлення контролю над системою можна вважати цілком недвозначну заяву виконавчого директора «РосУкрЕнерго» Костянтина Чуйченка про те, що формування ціни на природний газ для України з 2008 року залежатиме від політичної стабільності у відносинах Росії та України. Окрім політичної стабільності у взаєминах двох країн, ще одним чинником, який може вплинути на формування ціни на газ, може бути, за його словами, зміна політичної ситуації в самій Україні. І можна потім як завгодно довго переконувати Сполучені Штати в тому, що єдність позицій уряду, президента та Верховної Ради щодо необхідності української власності газотранспортної системи є непохитною.

Особливо знаковою ця заява виглядає на тлі останнього месиджу, що виходив від російського президента на зустрічі з Віктором Януковичем. Зокрема, Володимир Путін заявив, що «розвиваються контакти на всіх рівнях, додалися в економічній сфері, загалом по енергетиці виходимо на остаточні домовленості, закінчуємо узгодження». Всі подальші питання, котрі обговорювали в Москві щодо позитивної динаміки руху України в ЄЕП, можна вважати другорядними, оскільки новорічний подарунок до традиційної ялинки в Кремлі Україна, обсипана політичним конфеті прихильності російського лідера, піднесла першою. Решта — лише вади нової української дипломатії.