Чи любите ви джаз? Новий Орлеан. Через рік після «Катріни»

У світі щодня відбувається стільки трагедій, а іноді і масштабних катастроф, що в результаті вони — а головне, їхні жертви і постраждалі — ризикують бути зарахованими рядовими до струнких лав статистики... Хоча усі, напевно, розуміють чи, принаймні, здогадуються, що за кожним повідомленням про нещасний випадок, а тим більше про катастрофу (незалежно від того, рукотворна вона або природна — втім хто точно знає, чим вони відрізняються?) залишаються десятки, сотні, тисячі, сотні тисяч, мільйони людей, котрих ці нещастя торкнулися і стосуються безпосередньо.

Хочемо ми того чи ні, але все це стосується і кожного з нас. І посуха в південно-східних областях України, і повені на заході країни, і... І трагедія луїзіанського Нового Орлеана у США нас теж торкнулася. Навіть якщо ви не бажаєте признаватися собі в цьому. Не кажіть відразу: «Ні!». Подумайте і ви навіть на перший погляд знайдете багато аналогічних, спільних проблем.

Новий Орлеан (штат Луїзіана, США). Зовсім нещодавно це місце на карті світу було столицею джазу. Дивлюся на карту цього міста річної давнини. Як у будь-якому місті, що претендує на курортний статус (а саме таким турцентром позиціонує себе Новий Орлеан), тут є сучасний аеропорт, чудовий міський парк. Мальовничі (майже всі тоді і деякі зараз) райони міста. Тоді — обкладинки модних журналів (вони багатьом подобаються) з обличчями знаменитостей, котрі відвідали Новий Орлеан, барвистими карнавалами, джаз-бандами. Сьогодні ж — частіше знімки, які ілюструють діяння урагану «Катріна» і спричиненої ним повені. За свідченням багатьох, у результаті цих лих Новий Орлеан було на 80% затоплено. І чого гріха таїти — дехто (важко дізнаватися, хто саме) на цій трагедії вже робить гроші. І навіть, на перший погляд, — непогані. Хтось уже випускає листівки, постери, футболки, сувеніри. А хтось намагається заробити по-великому.

…Новий Орлеан не затонув відразу під хвилями урагану, як багато хто думав. Так, близько 200 тис. жителів цього мегаполіса було евакуйовано і невідомо, чи усі з них повернуться. До трагедії безпосередньо в Новому Орлеані проживало приблизно 450 тис. жителів. Так званий Великий Новий Орлеан (безпосередньо місто, його околиці і навіть містечка-супутники) раніше об’єднував 1,2 млн. жителів. Так, близько 80% Нового Орлеана опинилося під водою. Так, парк імені знаменитого короля джазу Луї Армстронга сьогодні закритий і, м’яко кажучи, має не найкращий вигляд (якби я жила там, то сама прибирала б цей парк). Але так хочеться саме звідти почути хоча б один звук, знайомий з численних записів. А краще — джазові композиції якщо не у виконанні найзавзятішого джазмена, то хоча б його послідовників і учнів.

На жаль, джаз ми тепер слухаємо в Новому Орлеані у Французькому кварталі, у тісному клубі під назвою «Європейський джаз». Є й інші клуби, але... у Французькому кварталі в кожному клубі своя публіка.

Наберіть якомога більше повітря

Коли ураган «Катріна» накрив, у буквальному значенні слова, Новий Орлеан, невдовзі із трьох місць берегових укріплень Міссісіпі ринула вода. Досі у багатьох районах міста збереглися написи рятувальників на обстежених у той час будинках: вони вказували дату, назву своєї групи огляду, чи було проведено зовнішнє або внутрішнє обстеження житла (або і те, й інше — найчастіше), а також... кількість виявлених жертв. Групі українських журналістів не вдалося зафіксувати жодного такого напису на будинку, де були жертви. Припускаю, що нас просто пожаліли...

Ще перебуваючи у благополучному Вашингтоні, ми почули фразу: «Новоорлеанці самі винні у тому, що й досі їхнє місто не відроджене» (я ще м’яко передаю цю фразу). Коли ми запитали, у чому ж винні новоорлеанці, відповідь була простою: «Вони занадто сподіваються на уряд і надто мало роблять самі».

У Новому Орлеані ми спостерігали і те, й інше: одні всіма силами і коштами намагаються відновити свої затоплені чи підтоплені будинки. Інші до останнього очікують допомоги держави (у США це називається «розраховувати на страховку»), навіть не маючи будь-якої страховки і законного права на відшкодування збитків (в іншій ситуації). До методу поліпшення власного становища за рахунок одержання страхових виплат удаються або ті, хто акуратно сплачував за страховкою, тобто щорічно чималу суму, або ті, хто розраховує на благу допомогу уряду.

У Луїзіані, як правило, поширені страховки двох видів. Одна — від повені, інша — від ураганних вітрів, котрі можуть знести дах будинку тощо. Як правило, люди оплачують одну зі страховок. І це стало ще одною причиною, через яку новоорлеанці залишаються незадоволеними. Адже багато людей страхували житло від поривів урагану, на випадок, якщо буде пошкоджено дах, а їхній будинок затопило. Або навпаки. І те, й інше спричинило купу проблем, із якими люди ще мають впоратися...

Я зовсім не намагаюся хоча б перелічити способи обдурити уряд країни. Та й потреби в цьому немає — без нас є сотня знавців. Але ж і не кожного накриває ураган «Катріна» і йому подібні, а також наступні лиха... Проте декому це (тобто, обдурити) вдається. Адже після повені деякі люди, котрі до цього лише чули про страхові внески, одержують компенсацію, яка покриває до 60% збитків. Це, звичайно, не відшкодовує усіх витрат, наприклад, на відновлення будинку, але усе ж таки. Погодьтеся, це краще, ніж нічого.

«Фіма» + усі, усі, усі...

Якщо максимальна вдячність і крайня образа — правда, то де так звана золота середина? Ми її шукали. Увесь час. Наполегливо. Однозначної відповіді так і не знайшли...

Ви хочете знати, що таке в США «Фіма» (Fema)? Це щось на зразок українського Міністерства з надзвичайних ситуацій (у деталі не заглиблююсь). У людей у Новому Орлеані серйозні, здебільшого, надзвичайні проблеми.

Фахівці, із якими ми розмовляли в Новому Орлеані (а це були і постраждалі громадяни — іноді вже безробітні, частіше з роботою — юристи, журналісти, інженери, екологи, викладачі вузів), розійшлися в поглядах на «Фіму», точніше, розійшлися в поглядах на її діяльність у перші години і дні в Новому Орлеані. Та й на сьогоднішню теж. Відразу, буквально під час евакуації, жителі Нового Орлеана отримували від «Фіми» на руки по 2—2,5 тис. дол. — на перший час, для облаштування. Однак потім масовий шок минув. І сьогодні люди аналізують діяльність «Фіми» і їй подібних організацій. І зараз оцінка їхніх дій неоднозначна.

Перебуваючи в Новому Орлеані, ми, група українських журналістів, були гістьми дуже ділового й одночасно дуже делікатного (у ставленні до нас) Джона А.Єксніміоса, керівника приймаючої сторони — Ради міжнародних відвідувачів Нового Орлеана (CIV) (Jexni@bellsouth.net). Джон нам багато що розповідав і дуже багато чого пояснював. Але за всієї поваги до нього, він не є істиною в останній інстанції. У тому числі і тому вважаю, що максимально об’єктивно події в Новому Орлеані зможуть і повинні оцінити, як у нас кажуть, компетентні органи.

Втім, інша частина жителів Нового Орлеана і співпричетних держустанов вважають, що усе можна буде оцінити через якийсь час.

Ми ж у Новому Орлеані були в гостях. Бачили зруйновані і дотепер порожні райони міста, наприклад, район «Лекв’ю» (Приозерний) — правда, я можу наводити не зовсім правильний переклад, тобто транскрипцію. Втім, ще рік-півтора тому тут проживало приблизно 40 тис. громадян. Сьогодні він занедбаний. Ми бачили в таких районах рідкісні поки що надписи: «Ми повернулися!!!». Бачили, як нечисленні поки що місцеві жителі, які повернулися, щиро раділи приїжджим. Вони нас запрошували в гості. Їм хотілося багато про що розповісти...

В одному із таких районів ми зустріли імпровізований ляльковий театр, спрямований своїми гаслами загалом-то проти «Фіми». У тій чи іншій формі автори гротескних «ляльок» висловлювали своє особисте ставлення до політики уряду США і безпосередніх дій і бездіяльності «Фіми». Точніше, до того, що ця організація не зробила, зробила невчасно, із запізненням. І привертали увагу до того, що мало хто знає, як витрачалися «Фімою» багатомільярдні кошти, виділені урядом США і штатом Луїзіана на розв’язання кризових проблем.

Мабуть, у щорічно затоплюваних областях України добре зрозуміють новоорлеанців. За однією з версій, існувала лише одна дорога для евакуації з Нового Орлеана. «Фіма», ТБ та інші ЗМІ заздалегідь, але не дуже наполегливо попереджали громадян: «Їдьте». Ніхто не хотів паніки. Тому, ймовірно, ніхто не став кричати (по-нашому): «Рятуйся, хто може і як може!!!». Кричати стали пізніше... кожен на свій лад. Але ніхто не врахував, що багатьом людям просто не було на чому виїхати з Нового Орлеана, щоб дістатися найближчого пункту евакуації, де їх чекали і готові були надати всіляку допомогу.

З іншого боку, і рятувалися в Новому Орлеані усі, як могли. Чи не схоже це на те, що щороку відбувається в Україні? Щороку... Слава Богу, що не в таких масштабах.

Проте сьогодні в Новому Орлеані на кожному кроці можна зустріти написи, які свідчать про те, що ні уряд, ні «Фіма», ні поліція нічого зробити і не могли. Вільна країна, і кожен сам для себе вирішує: хто йому хто і хто він кому...

Люди плакали, отримавши першу після «Катріни» і повені газету

Для новоорлеанців це був один із перших знаків початку стабілізації звичного для багатьох ритму життя. І в тому, що він був, заслуга журналістів Нового Орлеана і всіх тих, хто в той час працював там — усіх представництв агентств, газет, журналів, радіо, ТБ. Спочатку новоорлеанські журналісти просто брали в руки (клали в рюкзаки або що траплялося під руку, а часом і просто на голову — не дай Боже, замочити!) пачки доставлених колегами перших газет і розносили-роздавали особисто кожному, кого зустрічали і кого знаходили. Це робили здебільшого ті журналісти і працівники редакцій, хто добровільно або волею долі виявився-залишився в майже затопленому місті, яке вже зазнавало мародерських нападів. Але це було не єдине їхнє завдання (хоча на той момент надзвичайно важливе для відродження і підтримки морального духу жителів міста, які залишилися).

Усі співробітники усіх без винятку редакцій, які залишилися в Новому Орлеані, шукали всіма можливими способами телефонний чи інший (професійний) зв’язок. Біда була в тому, що після масштабного затоплення в місті і його околицях (тобто у Великому Новому Орлеані) вийшли з ладу всі телефонні мережі, відключилося електропостачання, після чого і пішли пов’язані з цим неприємності (це м’яко кажучи).

Наприклад, багато співробітників провідної щоденної газети Нового Орлеана The Times-Picayune усіма правдами і неправдами добиралися у терміново створені редакції в найближчій від Нового Орлеана зоні. І звідти намагалися встановити зв’язок з усіма, хто хоч якось міг пояснити, хоч трохи прояснити те, що відбувається, і що з цим робить Fema, військові, кинуті на порятунок новоорлеанців, і всі інші держслужби, а також приватні нафтогазові компанії, які мають у розпорядженні загалом чималий парк вертольотів.

Вони разом із рятувальниками перевозили евакуйованих із зони затоплення. Вони кілька днів просто жили і працювали в офісах редакцій. Свій професійний обов’язок вони виконали (і, сподіваюся, виконують) повною мірою. Про це свідчить сьогоднішній тираж і The Times-Ricayune, й інших ЗМІ. А також вищі нагороди для журналістів у США — пулітцерівські премії.

Один радіоканал — на всіх

Колеги-журналісти з кількох видань і агентств (включаючи міжнародні) розповіли, що після того, коли (чи як?) припинився зв’язок зі світом, який залишився за межами Нового Орлеана і трохи далі, у цьому затопленому місті залишився радіозв’язок — єдиний канал, доступний як журналістам усіх видань, так і всім його слухачам. І тоді сталося те, чого важко очікувати в іншій ситуації: журналісти усіх ЗМІ (газет, журналів, ТБ, радіо, інтернет-видань, вільні від редакційних обов’язків журналісти) — усі, хто міг у буквальному значенні слова дотягтися до рубки, — кожен виходив в ефір на одному радіоканалі. Усе, що знали і дізнавалися журналісти (у той момент насамперед про евакуацію та евакуйованих), чули всі, кому був доступний радіоприймач (у напівзатопленому будинку чи у машині). І хоч би де вони перебували...

І такий радіозв’язок трохи зняв напругу. Люди могли чути, де їхні родичі і знайомі, довідувалися, де їх шукати і куди звернутися по допомогу...

Безумовно, в останньому заслуга не лише журналістів. На допомогу Новому Орлеану незабаром прийшли військові, «Фіма» і просто люди з найближчих районів, які мали човни. Усі вони разом буквально витягали людей і тварин із напівзатоплених будинків, знімали з дахів (у деяких районах удома були затоплені по самісінькі димарі...)

Без жертв, як усі знають, у Новому Орлеані рік тому не обійшлося. Але майже половину населення, хоча і з неймовірними зусиллями було евакуйовано і загалом врятовано. Більшість цих людей без особливих формальностей відразу ж одержували на руки по 2,1—2,5 тис. дол. (по-нашому підйомні). Багато евакуйованих сімей за рахунок федерального уряду США за посередництва Fema переселені і більш-менш (іноді краще, ніж у Новому Орлеані) улаштовані на нових місцях проживання. Їм надано право вибору роботи, школи для дітей, інші преференції...

Зрозуміло, що трагедію (особливо, якщо в сім’ї хтось загинув) це не ліквідує. Тим більше якщо трагедія ця (нехай не в такому масштабі) для новоорлеанців — не перша...

Від самого початку Новий Орлеан будували на підвищенні, поруч із портом — він був і нині ще залишається портовим містом. Хоча тепер вантажопотік тут не такий, як раніше. Але згодом Новий Орлеан розрісся, як і всі сучасні мегаполіси, переважно в низини. Так, щоб уберегти місто від постійних щорічних повеней, побудували дамби і зміцнили берегові укріплення. Але в тому самому Новому Орлеані багато фахівців попереджають, що берегові укріплення можуть не витримати напору великої води у будь-який момент... Тому що й досі вони, м’яко кажучи, лишають бажати кращого.

«Ми не просто змінилися — ми стали іншими»

Змінилися і стали іншими не лише читачі і глядачі в Новому Орлеані. Змінилися ЗМІ. Змінилася і рік тому суто ділова газета City Business. Як розповів нам, українським журналістам, головний редактор цього видання Тері О’Коннор, рік тому це видання більше або навіть в основному орієнтувалося на бізнес Нового Орлеана. До цього зобов’язує і назва тижневика, і природні вимоги рекламодавців — адже на ці кошти він видається і розвивається. Але якщо раніше це було виключно ділове видання, яке має свій веб-сайт, то тепер воно стало друкованим додатком до цього сайта. Тері О’Коннор і його колеги-редактори відділів розповіли, що буквально відразу ж після «Катріни» (коли газета видавалася за межами Нового Орлеана) попит на оперативну інформацію зріс багаторазово. Тому і зараз сайт City Business оновлюється двічі на день. І незважаючи на те, що трагедія в Новому Орлеані завдала виданню збитків у 2 млн. дол., цього року видання сподівається одержати близько півмільйона доларів доходу саме від інтернет-версії.

Бізнес, зрозуміло, це важливо. Однак сьогодні тижневик City Business став набагато соціальнішим. Більш того, газета переорієнтувалася, можна сказати, кардинально. Сьогодні це вже не одна газета, а три, одну з яких — The Journal — видають для жителів колись так званого спального району — округу Джефферсон. Тепер у цьому окрузі, розповідає редактор The Journal Гред Ларос, торговельні мережі, школи. Іншими словами, ця газета стала своєю для місцевих жителів, громади округу. Вона пише про те, що хвилює жителів Нового Орлеана (і тих, хто залишився, і тих, хто має намір повернутися) і, зокрема, жителів округу.

Нововведенням City Business стала ідея створення «Книги списків». У ній зібрані всі доступні дані про підприємства Нового Орлеана із 120 галузей, включаючи дані про те, як можна знайти загублених родичів, знайомих і товаришів по службі. Втім, головне — це пропозиція інвестиційних проектів. Новий Орлеан ожив, відбудовується, і там, схоже, є з ким робити бізнес…