Бездумне згортання вуглевидобутку — шлях до втрати енергетичної безпеки

22 сiчня, 2021, 18:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Інтерв’ю з радником віцепрем’єр-міністра України з питань ПЕК і транспорту в 2014–2016 роках Віталієм Кропачевим

Бездумне згортання вуглевидобутку — шлях до втрати енергетичної безпеки

Жодна країна світу при реорганізації вуглепрому не стикалася з таким масштабним і складним завданням, перед яким опинилася Україна.

Міжнародні зобов’язання зменшити викиди вуглецю змушують нас зупинити вугільні ТЕС, а з ними і підприємства, які постачають електростанціям для спалювання енергетичне вугілля. В найкоротші строки закриють понад 20 шахт у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській областях з одночасною докорінною перебудовою всієї системи генерації електроенергії.

Найоптимістичніші підрахунки виводять нам непосильну цифру у 200 млрд євро для так званого зеленого енергетичного переходу. Уряд традиційно розраховує на міжнародну фінансову й технічну допомогу. Ще більше — на приватний бізнес. Він, за планами Міненерго, візьме хоч за копійку збиткові зараз державні шахти з усіма їх проблемами (шість найкращих віддадуть «Центренерго»), а на інфраструктурі ліквідованих створить нові підприємства й нові робочі місця, щоб не допустити соціальних вибухів і деградації вугільних регіонів.

Та чи не стане вирок вуглепрому вироком енергетичній безпеці держави? Чи маємо ми для стрибка через вугілля ресурси й розуміння того, як вирішувати проблему в інтересах України?

Про це розмова з Віталієм Кропачевим, засновником і керівником низки компаній, у тому числі «УкрДонІнвест», діяльність яких пов’язана з видобутком, збагаченням і транспортуванням вугілля. Посада радника віцепрем’єр-міністра України з питань ПЕК і транспорту дала можливість Кропачеву добре вивчити проблеми вуглепрому і загалом енергоринку.

 

— Віталію Валерійовичу, уряд пропонує приватному бізнесу активно включитися в реформу вуглепрому, яка передбачає поступове згортання вугільної галузі. Які завдання доведеться вирішувати?

— Ми справді потрапили в жорсткий світовий тренд відмови від вугілля при виробництві електричної та теплової енергії з її викидами СО2 заради покращення екології. Україна ратифікувала Паризьку кліматичну угоду, 27-й енергетичний додаток до Угоди про асоціацію з ЄС, інші міжнародні зобов’язання з декарбонізації енергетики.

Щоправда, нам дещо дивно чути після жахіть Чорнобиля, що цей глобальний екологічний проєкт робить ставку на розбудову атомних станцій, оскільки «зелена» енергетика ніяк не зможе перекрити потребу в необхідних обсягах електроенергії. Виходить, що АЕС тепер відповідають екологічним вимогам, бо не викидають діоксиду вуглецю?

Якщо вже ми беремося посилювати ядерну енергетику (а вона дає сьогодні Україні 50% генерації), то тоді життєво необхідно посилювати й маневреність об’єднаної енергосистеми в перекритті добових і сезонних піків і провалів споживання електроенергії, а також мати технічний резерв для швидкого збільшення виробництва електроенергії в разі надзвичайних ситуацій.

Вугільні ТЕС якраз виконують цю роль. Чим ми їх замінимо? Національна енергетична компанія «Укренерго», яка управляє об’єднаною енергосистемою країни, вимагає вже цього року впровадити 2 ГВт високоманеврових потужностей. У «зеленої» та гідроенергетики в найближчому майбутньому навряд чи вистачить сил узяти на себе таке завдання, навіть з добудовою Канівської ГАЕС і всіх семи агрегатів Дністровської.

Питань без відповідей в енергосекторі — безліч. Приміром, у державно-приватному партнерстві немає сьогодні реального джерела повернення коштів інвестору. А це для нього найголовніше. В українській енергосистемі всі генеруючі потужності, за винятком «зелених», уже давно збудовано й амортизовано. У їх собівартості виробництва електроенергії відсутній елемент капітальних витрат, який треба амортизувати і повернути, бажано з дохідністю. А отже, новий гравець на ринку електроенергії буде неконкурентоспроможним із своїми багатомільйонними капіталовкладеннями.

Навіть при таких розкладах наша компанія «УкрДонІнвест» направила листа прем’єр-міністру Денису Шмигалю про те, що ми готові інвестувати 3 млрд грн у вітчизняну енергетику. Відповіді досі не отримали.

З таким от багажем нам пропонують прискореними темпами йти шляхом Великої Британії, Німеччини, Франції, які із середини минулого століття системно зупиняли у себе ТЕС і вугільні шахти.

— Ми також потроху закриваємо свої з вичерпаним ресурсом…

— Але сьогодні питання стоїть ширше: як із цією безвуглецевою енергетикою не обвалити всього паливно-енергетичного комплексу і загалом економіки? Адже ТЕС, які працюють на вугіллі, становлять 37% в енергобалансі України з потужністю в об’єднаній енергосистемі в 52%. Усі прекрасно розуміють, що з відмовою від вітчизняного вугілля ми підсаджуємо свій ПЕК на імпортовані газ і уран з усіма плачевними наслідками для енергетичної безпеки України.

До того ж на випуску обладнання для ТЕС задіяно великі підприємства Харкова, Дніпра. На які замовлення переходити «Турбоатому» або ж згортати виробництво і звільняти працівників? Що робити підприємствам вугільного машинобудування?

— Відповіді мають бути в обіцяній Міненерго ще при Олексієві Оржелі й Ользі Богуславець концепції реформування державних підприємств вугільної промисловості, хіба не так?

— Досі немає ні відповідей, ні самого програмного документа. Але реформи мають стосуватися не тільки державних шахт і не тільки вуглепрому. Так само справедливої трансформації територій потребують не лише вугільні, а й інші області країни. У нас 65 промислових міст і містечок, цілковито залежних від вугледобувних підприємств і теплової генерації.

А головне — у нас немає системної виваженої концепції перебудови ПЕК. Можна, приміром, використовувати вугілля на нових ТЕС з екологічно ощадними технологіями. Тож будуємо їх чи атомні блоки?

Зрештою, відповідь на це запитання повинні знати ми, потенційні інвестори, щоб визначити свою участь у приватизації шахт. Натомість уряд і Міністерство енергетики, визнаючи критичний стан вугільної галузі, лише повторюють із розумним виглядом мантру про Європейський зелений курс, розробку концепцій, стратегій і всіляких пілотних проєктів.

А все тому, що структурно й технологічно складними виробничими галузями, від яких залежить доля країни, не можуть керувати дилетанти. Професіоналів просто попросили на вихід. На чолі міністерств мають стояти незалежні досвідчені спеціалісти, не пов’язані жодними бізнесовими й політичними зобов’язаннями, окрім одного — працювати в інтересах України.

Перефразовуючи відомого кіногероя, скажу, що нас губить відсутність компетенції та відповідальності в перспективному баченні проблем. Уряд продовжує імітувати реформи, не бачить і не розуміє проблем вуглевидобутку й вугільної енергетики.

скриншот видео

— Стара пісня: ми говоримо вуглепром — маємо на увазі проблему мільярдних дотацій із державного бюджету та схеми їх розкрадання.

— Залишимо правоохоронцям займатися цими схемами. Зараз про інше.

Неодноразово наголошував, що проблема галузі — не в браку фінансів, а в їх ефективному освоєнні. Шахти потребують безперервних капіталовкладень — на проходку, запуск нових лав. Ці виробничі програми потрібно доводити до кінця, інакше взагалі немає сенсу їх розпочинати. А у нас як відбувається? Рік-два є кошти, тривають роботи з технічного оснащення, от-от підприємство вийде на хоча б невелику рентабельність, — і тут галузь або припиняють фінансувати, або проблеми зі збутом продукції, бо хтось вирішив віддати український ринок російському вугіллю чи перевести вугільні ТЕС на російські газ і мазут. Усі фінанси й старання вугільників котяться в прірву.

Запевняю, якби не такі кроки нашої залежної від олігархату влади (а їх інакше як зрадою не назвеш), держпідприємства вугільної промисловості ще наприкінці 2019 року могли б вийти на нульовий баланс витрат і прибутків.

— Міненерго запевняє, що практично всі 29 державних шахт дотаційні і збиткові. Об’єктивно чи ні?

— Держава як власник довела їх до збитковості та банкрутства. Зумисне чи в силу некомпетентності — вже не важливо. Уряд Яценюка в 2014–2016 роках відверто працював під гаслом «знищуйте державний вуглепром».

Зараз ми збираємо врожай. Україна тільки береться за декарбонізацію енергетики, але вже зіткнулася з дефіцитом вугілля на ТЕС і одразу за цим — зі зменшенням виробництва електроенергії. В результаті «Укренерго» розсилає листи за підписом голови правління В.Кудрицького з попередженням про віялові відключення споживачів електроенергії й тепла через, цитую, «відсутність необхідних запасів вугілля на складах електростанцій, а також тому що на ТЕС поза роботою знаходяться десять енергоблоків потужністю 2640 МВт». І це в розпал морозів і стрімкого підвищення тарифів на енергоносії, на тлі мітингів і страйків вкрай обурених людей.

Відтак, нікого навіть не здивувала заява в.о. міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Вітренка з вимогою терміново розблокувати закупівлі газу з Росії та збільшити імпорт електроенергії з тієї ж Росії та з Білорусі.

Хтось іще сумнівається, що це штучно створені економічні й соціальні заворушення?

Щодо збитковості державних шахт. Усі галузеві програми неодмінно передбачали їх модернізацію й кошти на неї — щороку без малого 3 млрд грн. Без цього вугледобувні підприємства не можуть існувати. Але гроші, врешті, йшли на погашення шахтарям заборгованості із зарплат. Ніякого розвитку не могло бути. Сьогодні борги державних шахт сягнули 28 млрд грн. Утворилося замкнене коло як зашморг на галузі: держава збільшує шахтам дотації, але видобуток падає — за п’ять останніх років на 81% зі зростанням собівартості продукції. Зовсім не тому, що немає ресурсу. Україна володіє 4% світових підтверджених запасів вугілля.

Главком

— Ви народилися в місті вугільників Торезі. Одна з ваших спеціальностей — гірничий технік. З Донбасом пов’язані життя й бізнес. То де ставити кому в сакральній для вуглепрому фразі «модернізувати неможливо закривати»?

— Свого часу наша приватна компанія-трейдер інвестувала значні кошти в державні шахти, купуючи у них продукцію за передоплатою. У першому півріччі 2019-го перерахували 1,6 млрд грн і готові були збільшити суму, щоб шахти мали змогу вводити в експлуатацію нові лави й мати вугілля для продажу. Причому купували його за вищою ціною, аніж державний трейдер «Держвугілляпостач».

Шахта ім. Миколи Сургая, приміром, дихала на ладан. Ми спрямували туди 800 млн грн. Їх належно використали на розвиток виробничих фондів. Сьогодні шахта вважається перспективною. І я, до речі, сподіваюся, що її керівництво таки виконає свої зобов’язання перед нами з відвантаження вугілля на 70 млн грн. ДП «Селідоввугілля», яке ми так само фінансували передоплатою, також винне нашій компанії вугільної продукції на 74 млн грн, необхідної нам для завантаження потужностей збагачувальних фабрик.

Так само за рахунок наших приватних інвестицій на порівняно високі показники рентабельності вийшла шахта «Краснолиманська», одна з найбільших у державному секторі.

Тому переконаний, що кому в цій фразі треба ставити після слова «модернізувати». Але в профільному міністерстві роблять наголос на «закривати». Там ніхто не займається реальною економікою шахт. Зате активно товчуть розмови довкола екології, мовляв, шахти збиткові, безнадійні, екологічно небезпечні, їх треба позбутися.

Он Польща також взяла на себе міжнародні зобов’язання зі зменшення викидів парникових газів. Але при цьому просить нікого не втручатися в її енергетичну політику й зараз нарощує видобуток вугілля з одночасною модернізацією своїх ТЕС для зменшення шкідливих викидів в атмосферу.

— Хто дасть гарантії, що під ніж не підуть потенційно перспективні вітчизняні вугледобувні підприємства?

— Такі гарантії може дати лише грамотний і безсторонній технічний аудит. Ним також ніхто не займається, невідомо, чи буде він узагалі.

У нас немає інженерного розуміння, що робити зі списаними в утиль надскладними виробничими комплексами, якими є шахти. А на шахту амбарного замка не повісити. Вона переходить у режим консервації з безперервним відкачуванням води, яка починає заливати її пустоти. При цьому якраз зростають ризики техногенних катастроф із руйнівними наслідками для екології та населених пунктів.

Потрібні масштабні гідрогеологічні дослідження великих промислових територій, бо шахти пов’язані між собою виробітками. Цю роботу вкрай ускладнюють військові дії в Донбасі.

За лінією розмежування, на окупованій території, поза контролем України опинилося 97 шахт, з них 67 — державні. Ніхто зараз не може достеменно сказати, що там відбувається, який їхній технічний стан, чи ведуть там видобуток вугілля (а його ведуть!) із дотриманням усіх технологічних вимог.

Є інформація, що частину цих шахт уже затопили. Ми це бачимо, зокрема, по роботі шахти «Золоте», яка входить до ДП «Первомайськвугілля». Шахта на самій лінії розмежування й пов’язана пластами з шахтами на окупованій території. На ній усі 24 години на добу в посиленому режимі вимушені працювати насоси, інакше ґрунтові води хлинуть у шахтні пустоти, розташовані під багатьма містами. Наслідки страшно уявити. Спеціалісти кажуть, що Горлівка і довколишні містечка можуть піти під землю.

Більше статей Світлани Ісаченко читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК