У ядерній енергетиці — знову час змін. У жовтні минулого року в НАЕК «Енергоатом» помінялося керівництво — чи то п’яте, чи то шосте з моменту створення компанії. А наприкінці грудня уряд оголосив про початок реалізації проекту концерну «Укратомпром». Він має зайнятися організацією виробництва ядерного палива в Україні.
На сьогодні в країні існують лише окремі елементи ядерно-паливного циклу: уранові шахти в Кіровоградській області (ДП «Східний ГЗК»), дніпродзержинські держпідприємства «Придніпровський гідрометалургійний завод» (виробництво окису урану), «Полімін» (фторизація урану), «Смоли» (ізоляційні матеріали ядерного палива) і «Цирконій» (комплектуючі елементи палива).
«Укратомпром» буде наділено функціями консолідації та координації всіх профільних підприємств галузі. При цьому управляти поточною діяльністю нового концерну, представляти його інтереси у відносинах з органами державної влади, підприємствами й організаціями буде «Енергоатом». Коротко кажучи, на нього покладається керівництво практично всім.
На фінансування створення «Укратомпрому» 2007 року виділяється 120 млн. гривень — гроші, загалом, не надто великі. Зате три програми створення ядерно-паливного циклу, за попередніми розрахунками, обійдуться в 13,35 млрд. грн. Майже 10 млрд. підуть тільки на уранове виробництво. Кошти дуже пристойні, їхнє освоєння (причому, бажано, результативне) — шматочок дуже ласий.
Тепер у НАЕК планується створити департамент корпоративної політики. Він займатиметься питаннями корпоратизації «Енергоатома», контролю за дочірніми компаніями, зокрема за функціонуванням «Укратомпрому». А також контролюватиме питання постачання чотирьох українських атомних електростанцій.
Проте вже перші кандидатури майбутніх керівників департаменту корпоративної політики викликали багато питань. Приміром, «ЛігаБізнесІнформ» повідомила, що на керівні посади в новому підрозділі НАЕК «Енергоатом» претендують Ігор Миронюк і Олександр Дудка. Більш відомі вони як представники топ-менеджменту ВАТ «Київміськнафтопродукт». Те, що ця нафтозбутова компанія мила серцю нового президента НАЕК, давно не секрет. Питання — чи всі поділяють цю симпатію.
При всіх можливих чеснотах потенційних призначенців перепад масштабів більш ніж істотний. Напевно, керівництво чотирма десятками заправок і ядерною компанією з оборотом у 2 млрд. дол. усе-таки трохи різниться.
Як фахівці з продажу бензину створюватимуть ядерний цикл — велике питання. М’яко кажучи, є в цій справі і кращі експерти.
Крім того, на попередній роботі І.Миронюк і О.Дудка відомі не стільки завдяки виробничим успіхам, скільки через затяжний конфлікт із головними акціонерами, яким належить понад 75% акцій. Вони героїчно опиралися приходові цих акціонерів на підприємство. Такий досвід, безсумнівно, зміцнює силу волі, але надто вже специфічний.
Не хотілося б, щоб підприємства «Укратомпрома» повторили долю «Київміськнафтопродукту». До 2000 року він входив до складу АХК «Укрнафтопродукт», яку теж створювали для «зміцнення, посилення» взагалі та здійснення скоординованої політики зокрема. Ну а далі — більш ніж сумнівний кредит аж на... місяць, несплата по ньому і відчуження на користь іноземної фірми трьох найпривабливіших підприємств, включаючи й київське.
До речі, тоді до спостережної ради АХК входив молодий, але впливовий політик, народний депутат Андрій Деркач. Офіційно Андрій Леонідович акціонером «Нафтопродуктів» не був. Що не заважало йому активно втручатися в конфлікт.
Потім було багато судів, звернення до президента України, керівництва МВС, Генпрокуратури, Верховного і Вищого господарських судів тощо. Загалом, акціонерам нудно не було...
Тепер люди з багатим досвідом корпоративних війн мають шанс увійти в керівництво державною компанією. А підприємства, які входять у створюваний концерн, мають бурхливу історію, і за бажання старих боргів у них можна накопати предосить. Не хотілося б припускати навіть потенційну можливість, що активи виведуть за борги.
До чого можна довести підприємство, показує доля колишнього власника «Київміськнафтопродукту» — АХК «Укрнафтопродукт». Його настільки «почистили», що залишки просто нікому не потрібні. З минулого року Фонд держмайна (його голова нині з Андрієм Леонідовичем навіть в одній партії) намагається продати 50%+1 його акцію.
І зо два місяці тому за підприємство, яке колись мало сотні автозаправок і десятки нафтобаз, просили аж 37 млн. грн. Охочих не було. Колишній монстр стратегічного призначення втратив практично все...
Звичайно, нині часи трохи інші, і банальне повторення повного роздягання неможливе. Проте варіанти бувають усякі.
Але якщо кадрові питання — поки що перспектива, то конкретні кроки зі створення в Україні ядерного циклу вже можна обговорювати. Поки що укладено договір із РФ, відповідно до якого до 2011 року ми купуватимемо винятково російське паливо. У принципі, це фіксація існуючого становища. Тобто плани переведення хоча б одного ядерного блоку на альтернативні джерела в найближчі чотири роки здійснюватися не будуть.
Раніше передбачалося співробітництво з компанією Westinghouse з адаптацією на блоці Південноукраїнської АЕС її ядерного палива. У разі успіху цього експерименту країна одержує джерело поставок палива, альтернативне російській корпорації ТВЕЛ.
Відповідно до опублікованого коментарю Westinghousе, у разі відмови від диверсифікації Україна ризикує стикнутися в атомній енергетиці з аналогом торішніх газових проблем.
Заодно повисло питання з централізованим сховищем відпрацьованого ядерного палива. Новий президент «Енергоатома» пригальмував проект. У принципі, ще під час перебування депутатом він не приховував планів «гальмувати проект доти, доки не визначимося, що собою являтиме це сховище».
Бажання розібратися, безсумнівно, похвальне. Але проекту вже кілька років, і всі деталі його загалом відомі. Запланований термін експлуатації ЦСВЯП становить до 100 років, зокрема активний період (накопичення і зберігання контейнерів відпрацьованих тепловидільних збірок у герметичних контейнерах) — до 50 років і стільки ж років — період пасивний (зберігання контейнерів з ВТВЗ).
Як основні майданчики будівництва розглядаються ділянка, що прилягає до Центру переробки захоронення радіоактивних відходів «Вектор» (основний варіант), майданчик, що прилягає до сховища відпрацьованого ядерного палива СВЯП-2 Чорнобильської АЕС.
Судячи зі зміни позиції керівництва НАЕК, тепер до термінів введення сховища в експлуатацію треба додати час перегляду проекту. Це означає, що Україна продовжить вивозити відпрацьоване ядерне паливо на зберігання в Росію, платячи за це гроші.
Деякі комерційні фірми на цьому, безсумнівно, зароблять на хліб з ікрою. А от держава — не факт. Так, міністр палива й енергетики України Юрій Бойко заявляв, що за рахунок реалізації проекту будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива Україна протягом десяти років заощадить 1 млрд. дол., тобто до 100 млн. дол. у розрахунку на рік. За його словами, кожна країна, якщо вона будує енергетичну незалежність, має свої сховища. «Таким же чином будемо будувати їх і ми... У нас підписано контракт з американською корпорацією Holtec, ми маємо пройти всі потрібні експертизи й процедури, відповідно до нашого законодавства й світового досвіду, а потім приступити до будівництва... Це займе певний час, але в нас достатньо витримки, і ми знаємо, що нам робити», — зазначив він.
Позиція — принаймні зовні — відрізняється від тієї, яка складається нині навколо проекту.
Правда, існує й проміжний проект — створення майданчиків зі зберігання ядерного палива на Хмельницькій, Рівненській і Південноукраїнській АЕС. Але річ у тім, що для цього доведеться проводити новий відкритий тендер, формулювати умови тощо. Тобто ще кілька років ми сплачуватимемо по 100 млн. дол.
Нещодавно пан Деркач заявив, що «коли раніше аналіз безпеки був базою для корупційних дій, то тепер це буде винятково публічна діяльність, на підставі результатів якої вестимуться роботи». Дуже хочеться, щоб це були не просто слова.