Атомна енергетика захищається від ядерного тероризму

Переоцінити небезпеку ядерного тероризму, особливо з огляду на масштаби нагромаджених на нашій планеті арсеналів ядерної зброї і на те, що головним стримуючим чинником її застосування був страх перед нанесенням удару у відповідь, складно. Після закінчення «холодної» війни на нерозповсюдження, забезпечення безпечного збереження та утилізацію ядерних боєзапасів виділяються десятки мільярдів доларів. Плюси й мінуси таких програм старанно аналізують представники військових відомств та інших компетентних органів. Проте ознаки пожвавлення атомної енергетики, які намітилися останнім часом, спрямували обговорення цієї теми в нове русло.

Як повідомляють фахівці, при позаштатному підриві боєзаряду середньої потужності відбудеться довгострокове радіоактивне зараження місцевості в радіусі кількох кілометрів. При ураженні реактора чи сховища відпрацьованого палива АЕС площа радіоактивного зараження досягне кількох сотень квадратних кілометрів. А от руйнація уранозбагачувальної фабрики чи реактора для виробництва ядерних матеріалів для боєзарядів і енергетичних установок може спричинити зараження місцевості на площі до кількох тисяч квадратних кілометрів. Проте у світових ЗМІ нині можна знайти безліч матеріалів, що доводять як цілковиту безпеку з цього погляду атомних реакторів і всієї ядерної інфраструктури, так і виняткову уразливість таких об’єктів.

Прибічники першої точки зору запевняють: той факт, що терористи досі ще не завдали ядерного удару, засвідчує достатність заходів протиядерного захисту. А їхні опоненти заперечують, що особисто знають слабкі місця в цьому захисті, але з цілком зрозумілих причин відкрито на них не вказуватимуть. Більше того, інформація про результати навчань, спрямованих на перевірку готовності охорони ядерних об’єктів відбити атаку терористів, суворо засекречена, але чутки про численні конфузи циркулюють у ЗМІ постійно. Це стосується як можливості вчинення диверсії на такому об’єкті з метою радіоактивного зараження прилеглих територій, так і розкрадання або незаконного придбання ядерних розщеплюваних матеріалів, із метою виготовлення на їхній основі ядерних вибухових пристроїв.

Очевидно, що особливо небезпечні в цих випадках об’єкти, де є запаси високозбагаченого урану. Це, передусім, «мирні» реактори, які в умовах «холодної війни» використовувалися для нагромадження стратегічної сировини, а також науково-дослідні реактори, що працюють на високозбагаченому урані. «Глобальна ініціатива зі зменшення загрози», запропонована американським урядом навесні цього року та спрямована на забезпечення безпечного збереження, переміщення й утилізацію ядерних і радіоактивних матеріалів, передусім розрахована на розв’язання проблеми саме цієї сировини. За оцінками фахівців, у світі існує 20 реакторів у 17 країнах світу, які працюють на високозбагаченому урані російського виробництва (загалом його запаси оцінюються у 4 тонни), і близько 40 аналогічних об’єктів, які працюють на американській сировині (40 тонн). У рамках цієї програми ядерне паливо російського виробництва планується повернути для збереження й утилізації до Росії вже наприкінці наступного року, а на таке саме розв’язання проблеми американського палива знадобиться від трьох до п’яти років.

Ситуація з науковими реакторами значно складніша. Третина з 105 таких реакторів переходить або навіть перейшла на роботу на низькозбагаченому урані. Ще на третині реакторів схожі роботи можуть бути проведені протягом знов-таки трьох-п’яти років. Проте для решти реакторів практичного рішення поки що немає, бо ще потрібно розробити новий вид палива, який відповідатиме технічній специфіці цих реакторів.

Паралельно намічаються конкретні кроки з виявлення ядерних матеріалів і устаткування, що знаходяться поза сферою контролю існуючих програм. Наскільки здійсненне це завдання, сказати складно, адже останнім часом довіру до повідомлень спецслужб істотно підірвано, а до міжнародної співпраці на політичному рівні в цьому напрямі ще дуже далеко через стратегічну важливість атомної енергетики.

Але все-таки зовсім не цю проблему провідні спеціалісти в галузі ядерної безпеки вважають найгострішою. Запевнення в тому, що сучасні реактори можуть витримати падіння літака, оснащеного вибуховим пристроєм, вибух у безпосередній близькості вантажівки, начиненої вибухівкою, деякими, особливо вакцинованими радянською пропагандою із приводу цілковитої безпеки АЕС, можуть бути прийняті на віру. Проте мало хто зможе дозволити собі засумніватися у справедливості застереження: найуразливішими ядерні матеріали стають під час транспортування. А либонь саме це й очікує тонни відпрацьованого ядерного палива найближчими роками.

І все-таки знайти досить авторитетну цитату, просякнуту певним оптимізмом із приводу перспектив протистояння ядерному тероризму, поки що не вельми складно. «Ядерний тероризм насправді можна відвернути, — стверджує Грехем Аллісон, директор Белферського центру науки й міжнародних відносин при Гарвардському університеті. — Це виклик, кинутий нашій міжнародній волі, рішучості й пунктуальності, а не нашим технічним можливостям». Залишається тільки сподіватися, що воля, рішучість і пунктуальність виявляться вищі від наших технічних можливостей.