Аби не потрапити на гачок шахраїв

Здається, немає нічого простішого за працевлаштування за кордоном. Відкриваєш будь-який сайт із пошуку роботи, і на тебе звалюється безліч привабливих вакансій по всій Європі та за її межами. Причому послуга доступна за вартістю: в середньому 300 євро, з яких спочатку слід сплатити лише 100, а 200 євро — з першої зарплати.

Хіба не вигідна пропозиція? То вже згодом «ощасливлений» претендент на вакансію зрозуміє, що потрапив на гачок шахраїв. Бо в кращому разі виявить цілковиту невідповідність обіцяного реальним умовам працевлаштування, у гіршому — відсутність роботи як такої. А тим часом фірма-посередник або зовсім зникає, або стягти з неї сплачену суму досить проблематично, а то й узагалі нереально.

Далеко не все гаразд і з ліцензованими компаніями, на які припадає незначна частка на цьому ринку праці. Приміром, у 2017–2018 роках Польща запрошувала на роботу по 1,7 мільйона наших співвітчизників щороку. Однак менш як 1% (12390–12500 осіб) працевлаштувалися через ліцензовані компанії, з яких далеко не всі діяли доброчесно.

Звідси напрошується висновок: чинного законодавства, яке регулює цю сферу діяльності (Конституція, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони «Про зовнішню трудову міграцію», «Про зайнятість населення» та інші нормативно-правові акти), бракує, аби перекрити всі лазівки.

Тож днями Верховна Рада прийняла за основу проєкт закону «Про захист трудових мігрантів та боротьбу з шахрайством у працевлаштуванні за кордоном». «За» проголосували 248 народних депутатів. У подальшому документ мають підготувати до другого читання, врахувавши зауваження та пропозиції, висловлені під час обговорення в сесійній залі.

У тому, що стосуватиметься він значної частини наших співвітчизників, сумніватися не доводиться. Про актуальність проблеми заробітчанства можна судити за даними дослідження, яке проводилося в лютому цього року соціологічною групою «Рейтинг».

Згідно з ним понад 60% молоді віком від 18 до 29 років думають про працевлаштування за кордоном. Цього хоче й кожен другий українець віком від 30 до 49 років. Загалом же 45% усіх опитаних хотіли би поїхати за кордон, тому що не можуть забезпечити мінімальний економічний рівень існування своєї родини.

У пояснювальній записці до вищезгаданого законопроєкту йдеться про те, що за умов значних відмінностей в економічному розвитку між нашою країною та сусідніми, запровадження нової міграційної політики у багатьох державах ЄС, яка спрощує залучення робочої сили ззовні, мільйони українців кожен рік їдуть на заробітки за кордон. Цим користуються численні шахраї, які виступають під виглядом компаній з міжнародного працевлаштування, збираючи з громадян по 300–600 євро за послуги, яких не надають.

Та навіть якби й сумлінно виконували свої зобов’язання, то за це їм мають платити не шукачі вакансій, а іноземні роботодавці, які замовляють працівників. Принаймні так вважають автори проєкту, посилаючись на міжнародну практику.

Змінивши законодавство, вони сподіваються не лише істотно зменшити шахрайство у цій сфері, позбувшись недобросовісних посередників, а й допомогти легальним гравцям ринку з міжнародного працевлаштування, створивши їм конкурентне середовище для прозорої роботи. Сподіваються, що у виграші буде й держава, адже отримає гроші у вигляді податків.

За розв’язання проблеми посередництва депутати взялися торік восени. Однак, як уже ведеться у нашому парламенті, законопроєктів подали одразу два. Тож спікер доручив комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів розглянути обидва, що й було зроблено.

Не вдаючись до детального аналізу, варто наголосити на тому, чим вони різняться. У законопроєкті «Про захист трудових мігрантів та боротьбу з шахрайством у працевлаштуванні за кордоном» №2365, поданому групою народних депутатів на чолі з Галиною Третьяковою, запропоновано скасувати ліцензії з надання посередницьких послуг у працевлаштуванні за кордоном і запровадити декларативний принцип.

Згідно з ним компанія-посередник повідомляє державу про свій намір займатися цим видом діяльності й після внесення до реєстру відомостей про неї починає працювати під наглядом відповідного державного органу. Ті компанії, які цього не зробили, автоматично вважаються порушниками чинного законодавства і жорстко караються.

Крім того, компаніям-посередникам забороняється отримувати за свої послуги гонорари, комісійні, інші винагороди, та встановлюється адміністративна відповідальність за порушення законодавства про діяльність суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у міжнародному працевлаштуванні.

Альтернативним законопроєктом (№2365-1) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном та протидії торгівлі людьми» пропонувалося зберегти ліцензування діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

Аби уникнути ризиків потрапити в ситуації, пов’язані з торгівлею людьми, передбачалося посилити державний контроль за сферою посередництва з боку центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізовує державну політику в сфері зайнятості населення та трудової міграції. Окрім посилення контролю за дотриманням ліцензійних умов, ішлося й про встановлення адміністративної та фінансової відповідальності за їхнє порушення.

За результатами розгляду комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів вирішив, що саме законопроєкт №2365 є тим документом, який захистить українських трудових мігрантів, унормує роботу компаній-посередників і лібералізує процедури та правила їхньої роботи.

Тож комітет підтримав внесення запропонованих змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), законів «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про зовнішню трудову міграцію» та «Про зайнятість населення». У своєму висновку він рекомендував парламенту альтернативний законопроєкт відхилити, а документ під №2365 — спрямувати на розгляд до першого читання, прийняти його за основу та доопрацювати з урахуванням вимог нормопроєктувальної техніки до другого читання.

Щоправда, є застереження у Державної регуляторної служби. Там переконують, що скасування ліцензій недостатньо обґрунтоване. У профспілкових об’єднань своя позиція: вони за суттєве доопрацювання законопроєкту. Натомість Конфедерація роботодавців України підтримує документ у поданій редакції.

А от у Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради зауважень більш ніж достатньо. Його фахівці категоричні: за результатами розгляду в першому читанні законопроєкт №2365 радили відхилити, оскільки він не посилює захисту українців, які шукають працевлаштування за кордоном.

Мовляв, запропоноване послаблення державного регулювання та контролю у сфері послуг із посередництва (замість ліцензування декларування) не поліпшує, а навіть загрожує погіршенням ситуації. Адже ліцензування (відповідність ліцензійним умовам, виконання цих вимог, перевірки їх дотримання, зупинка або анулювання ліцензії в разі порушення) є жорсткішим засобом контролю порівняно з декларуванням.

Натомість запропонований у проєкті механізм, за яким суб’єкт господарювання може працювати на підставі поданої органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, відповідної декларації та включення його до переліку суб’єктів господарювання, які надають такі послуги, не передбачає державного контролю за таким суб’єктом після початку ведення ним відповідної діяльності та заборони займатися нею у разі порушення законодавства. Аргументи авторів проєкту про необхідність скасувати ліцензування у зв’язку з масовим шахрайством ліцензованих структур, експерти також не вважають переконливими. Вони, скоріше, свідчать про відсутність належного контролю з боку відповідних державних органів за суб’єктами господарювання та аж ніяк не про необхідність скасування ліцензій.

Сумнівною називають і пропозицію встановити саме адміністративну відповідальність за стягнення гонорарів, комісійних та інших винагород за посередництво у працевлаштуванні (частина 3 статті 166²⁶ КУпАП у редакції проєкту).

Та й заборона компаніям — посередникам із працевлаштування за кордоном отримувати від громадян за надані послуги гонорари, комісійні та інші винагороди вже встановлена (у Господарському кодексі за порушення правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків).

Експерти переконані, що ефективнішим буде застосувати не адміністративну відповідальність конкретної фізичної особи (посадової особи суб’єкта господарювання), а саме адміністративно-господарські санкції, дія яких спрямована на особу як на господарюючого суб’єкта, а також на його безпосередню діяльність (частина 1 статті 239, стаття 241 ГК).

Враховуючи все вищевикладене, Головне управління не підтримало прийняття проєкту в запропонованій редакції. Які аргументи переконали депутатську спільноту все-таки прийняти його за основу і спрямувати на доопрацювання до другого читання, кореспонденту DT.UA розповів президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.

На його переконання, доцільність заміни ліцензування діяльності з міжнародного працевлаштування декларуванням очевидна. Нині за тими двома тисячами ліцензованих компаній, які діють на ринку, особливого нагляду контролюючих органів не спостерігалося. Отже, втрата керованості з боку держави цій сфері не загрожує.

Навпаки, зі скасуванням ліцензій зникає корупційна складова, коли за отриманням документа одні претенденти безуспішно зверталися по кілька разів, а інші запросто його «купували» з першої спроби. До того ж компанія-посередник змушена була отримувати ліцензію на кожного нового роботодавця, що фактично заводило її у глухий кут.

Натомість декларативний принцип спрощує отримання дозволу на початок діяльності й аж ніяк не робить її безконтрольною. Адже, повідомляючи про своє бажання займатися посередництвом у міжнародному працевлаштуванні, заявник вказує всі свої дані й після реєстрації підпадає під контроль з боку держави. Такі компанії починають працювати «по-білому», і не буде жодних проблем знайти їх у разі порушення чинних правил.

Причому штраф за порушення такий, що навряд чи знайдеться багато охочих ризикувати, оскільки викласти доведеться від сімнадцяти до п’ятдесяти тисяч гривень. Тобто ні про яке «необґрунтоване пом’якшення відповідальності за незаконне посередництво у працевлаштуванні за кордоном» не йдеться.

Стосовно ж того, що заборону компаніям — посередникам із працевлаштування за кордоном отримувати від громадян за надані послуги гонорари, комісійні та інші винагороди вже встановлено у Господарському кодексі, то там ідеться про тих, хто шукає роботу в Україні, а не за кордоном. Те ж саме стосується і Закону «Про рекламу», який також у цій частині потребує змін.

Словом, закон «Про захист трудових мігрантів та боротьбу з шахрайством у працевлаштуванні за кордоном» доопрацюють і схвалять, у цьому пан Воскобойник не сумнівається. Фахівець більше стурбований тим, як його виконуватимуть. Прогноз хоч і втішний, але з реалізацією у дещо віддаленій перспективі. Знадобиться ще 3–5 років, аби переконати потенційних шукачів роботи за кордоном і тих, хто їм у цьому допомагає, що грати за новими правилами не лише законно, а й вигідно.

Всі статті автора читайте тут.