30 РОКІВ ПОТОМУ... В УКРАЇНСЬКОМУ ПЕКУ: ВІЗ, ЯК І РАНІШЕ, БУДЕ ПОПЕРЕДУ КОНЯ?

Можливо, ви не повірите, але недавно призначений міністр палива й енергетики України Станіслав Сташевський, заявивши про можливість «зниження планки» газоспоживання в Україні з недавніх 76 до 45 млрд. кубометрів газу на рік, у принципі (або, швидше, у перспективі), має рацію. Чи, точніше кажучи, може мати рацію, якщо...

Якщо...

Минулої середи в Києві відбулися два заходи, які безпосередньо стосуються паливно-енергетичного комплексу України та її енергетичної безпеки взагалі. Цього дня розпочалася триденна міжнародна конференція, приурочена 15-й річниці чорнобильської трагедії. І 18-го ж квітня у сесійному залі Верховної Ради відбулися парламентські слухання «Енергетична стратегія України на період до 2030 року», ініційовані комітетом ВР із питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.

«Ми з вами тут говорили про стратегію, але досі немає мети.» Так резюмувала почуте 18 квітня в ході парламентсько-стратегічних слухань про долю ПЕКу депутат із комфракції Алла Александровська. В іншій стилістиці і більш аргументовано, ніж емоційно, але майже аналогічно висловився депутат із фракції Демсоюзу Олексій Кучеренко, що повернувся в парламент після недавнього губернаторства на Запоріжчині. Це дві категоричні думки з приводу вітчизняної енергостратегії-2030.

До речі, мало кому з присутніх на тих парламентських слуханнях до вказаної стратегічної дати буде менше 60—70 років... Це зовсім не означає, що їм тоді буде байдуже, що вони сьогодні навирішували і незабаром можуть ухвалити як енергостратегію країни на найближчих 30 років. Це до слова про те, що, можливо, хоч хтось перестане почуватися тут тимчасовим і почне думати про те, що — не без його участі — залишиться у спадок його (і не лише його) дітям, онукам, правнукам...

У сесійному залі ВР майже 500 запрошених представників усіх сегментів ПЕКу слухали виступи майже двох десятків промовців. Кожен другий оратор — депутат. І, як влучно зазначили окремі присутні недепутати, хто на що підписався, про те й говорив. Донеччани і луганчани — про шахти, розвиток вуглевидобутку і підняття престижу шахтарської професії. (Саме час: від хорошого життя навряд чи хтось полізе у вибій, яким він є сьогодні...) Депутат Петренко (комфракція) просто «прокотив» Мінфін і колег із бюджетного комітету ВР за те, що, мовляв, через їхнє «зумисне небажання», нерозуміння проблем із держдотуванням вугільної галузі в торішньому бюджеті «зникли 200 млн. грн.» Кожен промовець говорив про досі «незачеплені фінансуванням» програми ПЕКу. Ніхто прямо не кричав, мовляв, хоч із нігтя виколупай, а дай. Але й так усім було зрозуміло, що будь-яка модернізація, реструктуризація, а тим більше переорієнтування, наприклад, енергетики на вітчизняне вугілля потребує колосальних коштів. Перепало урядові й за те, що 17 квітня «за безцінь» продали три енергопостачальні компанії — всього-на-всього за 500 млн. грн.

Були вірними собі депутат Олександр Гудима (безпосередній ініціатор енергопарламентських слухань) і професійний газівник Іван Дияк, які не вперше закликали до скорочення енерговитрат, диверсифікації джерел і маршрутів доставки в Україну енергоносіїв.

Глава НКРЕ застеріг від поспішної зміни ситуації з оптовим ринком електроенергії. А Юрій Недашковський, який очолює НАЕК «Енергоатом», нагадав, що поки кілька років говорили про альтернативні вітрову, сонячну енергії і поновлювані ресурси енергії, атомна енергетика збільшила свою частку в загальному виробництві електроенергії з 25 до 50%. А також про те, що в найближчі три роки лише для модернізації діючих енергоблоків українських АЕС знадобиться 800 млн. доларів. А які витрати чекають атомну енергетику після 2013 року, коли буде в основному вичерпано ресурс діючих атомних енергоблоків, він навіть не став казати (і так не по собі).

Добротно насичену цифрами доповідь недавно призначеного міністра палива й енергетики Станіслава Сташевського присутні в залі вислухали спокійно, бо для більшості ці цифри не були новими. Хотілося, щоправда, конкретніше дізнатися про енергостратегію і, головне, про мету, але... На міністра, схоже, ніхто не образився — адже він лише місяць у новій іпостасі. А трохи згодом депутат Кучеренко зазначив, що важко чекати послідовності в розробці енергостратегії в умовах, коли за рік змінюються два віце-прем’єри і три міністри «від ПЕКу». Віце-прем’єр Олег Дубина (призначений на цю посаду після відставки Юлії Тимошенко) в ложі уряду спокійно слухав промовців...

Мабуть, змістовнішою від інших виявилася промова голови правління ВАТ «Укрнафта» Олега Салміна. Хоча б тому, що йому було що розповісти про очолюване ним підприємство, окрім проблем, а також про цілком певні перспективи цієї основної нафтовидобувної компанії України. І це при тому, що скорочення (чи, як кажуть нафтовики, падіння) обсягів видобутку нафти з конденсатом (цей показник становив 1972 року 13,9 млн. тонн) торік «Укрнафті» вдалося зупинити лише на позначці 2,9 млн. тонн.

Державна політика колишнього СРСР у нафтогазовій галузі була спрямована на розвиток західносибірських родовищ нафти й газу за рахунок зменшення фінансування інших регіонів країни, у тому числі й України. Як наслідок у країні різко скорочувалися геологорозвідувальні роботи, і за останнє десятиліття в Україні практично не введено в експлуатацію жодного великого родовища нафти.

Однак ВАТ «Укрнафта» — найбільша в Україні нафтовидобувна компанія, на частку якої припадає 93% видобутку нафти, 40% — газового конденсату і 18% — газу від загального видобутку цих вуглеводнів у країні.

Втім, це не означає, що вона уникнула вітчизняних негараздів, як то «вимивання» оборотних коштів підприємства шляхом щорічного «забирання на держпотреби» нафти з конденсатом і газу без відповідної оплати. А 2000 року «Укрнафта», окрім іншого, опинилася перед фактом, що її стара страховка була... фіктивною. «Укрнафту» свого часу було застраховано на 56 млн. грн., а торік з’ясувалося, що це спричинило збільшення заборгованості компанії перед бюджетом до 470 млн. грн., заборгованість по заробітній платі при цьому становила суму, що дорівнює фонду оплати праці за вісім місяців.

Економічний стан ВАТ «Укрнафти», що формувався протягом останнього десятиліття, ще недавно можна було розцінювати як критичний. Значною мірою і тому, що компанія послуговується застарілими технологіями, а її основні фонди морально і фізично зношені більш ніж на 80%, що значно знижує ефективність використання «Укрнафтою» власних ресурсів, які торік їй усе ж таки вдалося акумулювати. Це так званий внутрішній резерв. Тим часом «Укрнафта» уже кілька років намагається залучити й іноземні інвестиції в нафтовидобувну галузь.

З цією метою з участю підприємств ВАТ «Укрнафта» створено чотири спільні підприємства і підписано три договори про спільну інвестиційну і виробничу діяльність з іноземними компаніями. Однак, як з’ясувалося, обсяги внесених інвестицій значно нижчі від запланованих програмами СП і фінансовими планами спільної діяльності.

Нещодавно на конференції «Перспективи розвитку енергетичної інфраструктури України» глава правління ВАТ «Укрнафта» О.Салмін розповідав, що, наприклад, СП «УкрКарпатОйл» (Битків-Бабицьке родовище, Івано-Франківська обл.) з обіцяних 22 млн. дол. інвестувало лише 1,02 млн. дол., СП «Каштан петролеум» (Леляківське родовище, Чернігівська обл.) із 25 млн. дол. вклало 1 млн., а від СП «Бориславська нафтова компанія» (Стинавське родовище, Львівська обл.) зі 100 млн. дол. на березень 2001 року надійшло 1,26 млн. дол.

З підприємств, які працюють за договором про спільну діяльність, компанія «Карпатський петролеум» (США), що розробляє Рудивсько-Червонозаводське родовище в Полтавській області, замість обіцяних 80 млн. дол. уклала близько 5,8 млн.; канадська «Моментум ентерпрайзис» (Андріяшівське родовище, Полтавська обл.) із 80 млн. дол. інвестувала 3,43 млн., а «Карлтон трейдинг Україна» із 30 млн. дол. уклала 6,25 млн. Від канадської компанії «ЛВР» (Бугруватівське родовище, Сумська обл.) «Укрнафта» взагалі не одержувала інвестицій, попри те, що термін договору на інвестування вже минув. О.Салмін тоді заявив, що коли найближчим часом «ЛВР» не інвестує передбачені договором кошти, то «Укрнафта» змушена буде запропонувати розірвати договір із цим партнером.

З іншими трьома компаніями, які працюють за договором про розподіл продукції, «Укрнафта» «поки що знаходить спільну мову», сказав О.Салмін, підкресливши, що «компанія створює для інвесторів усі умови».

Прийнятий ще 1999 року Закон України «Про угоди про розподіл продукції» і нещодавній Закон «Про нафту і газ» певною мірою забезпечують основи законодавчого визначення правил роботи на нафтовому ринку України, зокрема спільної й інвестиційної діяльності в цьому сегменті ПЕКу. Визначають, але, звісно ж, не забезпечують та й не повинні. Втім, «Укрнафта» і не вважає (як, приміром, вуглярі), що їм хтось щось заборгував. Правда, просять парламентаріїв врахувати, що нафтова галузь була б набагато ефективнішою, якби було враховано галузеві особливості. Наприклад, якщо нафтогазовидобувним компаніям дозволять у законодавчому порядку зарахувати до складу собівартості і валових витрат витрати на розвідування і дорозвідування нафтових і газових родовищ, експлуатаційне буріння й облаштування свердловин, яке видобувні компанії здійснюють за рахунок власних коштів. Нафтовики і газівники просять також залишити в розпорядженні компаній 80% відрахувань на геологорозвідувальні роботи, що однозначно дозволить їм збільшити обсяги власних геологорозвідувальних робіт і приростити запаси сировини. Адже в Україні з цим просто катастрофічне становище. В усьому світі розвіданих запасів у будь-якої компанії завжди разів у два-три (це мінімум) більше, аніж обсяги видобутку. А в нас же видобуток випереджає приріст запасів. І це стосується всіх підприємств нафтогазовидобувної галузі України. Для забезпечення зростання обсягів геологорозвідувальних робіт ВАТ «Укрнафта» планує ввести в пошуково-розвідувальне буріння ряд нових перспективних площ. Однак державні геологічні підприємства практично перестали передавати на баланс видобувним підприємствам продуктивні свердловини і родовища, які відкривалися й розвідувалися за рахунок державного бюджету, і в тому числі за рахунок відрахувань з цією метою тих-таки видобувних підприємств. (Хто тепер і чому отримує ліцензії на перспективні нафтогазові родовища — це тема окремого матеріалу.)

Однак результати проведеної протягом 2000 року роботи свідчать, що окреслилася позитивна тенденція поступового виходу нафтогазовидобувної галузі України з кризи, у якій вона перебувала аж до 1999 року.

Говорячи про стратегію розвитку ВАТ «Укрнафта», голова правління цієї компанії констатував, що наявні розвідані запаси вуглеводневої сировини не дозволяють розраховувати, як цього хотілося б деяким ораторам, на значне збільшення видобутку нафти в найближчій перспективі. Відповідно до економічних розрахунків, реально очікувати стабілізації в найближчих два роки видобутку нафти з конденсатом і подальшого нарощування її до 7 млн. тонн. За нинішніх темпів це і є перспектива до 2030 року.

Ще сподіваються нафтогазовидобувники на значні обсяги нерозвіданих запасів вуглеводнів. Наприклад, в акваторіях Чорного й Азовського морів. Це і є база для розвитку геологорозвідувальних робіт на багато років. Однак такий розвиток вимагає істотних капіталовкладень...

Для створення додаткових джерел енергоресурсів — нафти і газу, збільшення надходження валютних коштів, ефективного використання наявного виробничого й інтелектуального потенціалу спеціалістів ВАТ «Укрнафта» (як, утім, і потенціалу інших підприємств ПЕК України), а також отримання значного прибутку за відносно невеликих витрат, вважає О.Салмін, — для цього існує реальна можливість: реалізація послуг нафтогазовидобувних підприємств України на нафтогазових ринках країн СНД, Близького Сходу і Південної Африки. У різних організаційно-правових формах: спільні підприємства, спільна діяльність, концесії або лізингові угоди на довгостроковій основі. Фінансування робіт за кордоном може здійснюватися шляхом залучення фінансових компаній, шляхом отримання довгострокових кредитів, а надалі — за власні кошти. І це теж перспектива і стратегія.

Що ж стосується всієї енергостратегії-2030, то, висловивши деякі зауваження до проекту постанови ВР, підготовленої ініціаторами парламентських слухань, більшість учасників цього заходу дійшла висновку, що енергетична стратегія України на період до 2030 року має бути розроблена ще нинішнього року, у крайньому разі — на початку наступного. Хоча пан Кулик, який представляє комісію з розробки цієї стратегії, нагадав, що фахівці і так працюють випереджаючими темпами. Мовляв, у відповідному розпорядженні Президент зазначив термін підготовки проекту стратегії — 30 грудня 2002 року. Мовляв, і так випереджаємо час, і якщо ще поквапитися, це може позначитися на якості.

З ним, щоправда, не погодився Анатолій Гриценко, президент Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова, який представив розробку центру — проект «Концепції державної енергетичної політики України на період до 2020 року» (концепцію Центру опубліковано в №2 за 2001 рік журналу «Національна безпека й оборона», а також досить докладно описано на початку року в кількох номерах «ДТ»). А.Гриценко вважає, що проект концепції, поданий Центром імені О.Разумкова після доробки, у тому числі і з участю спеціалістів із держорганів та підприємств галузей ПЕК, може бути винесений на обговорення ще нинішнього року і прийнятий у результаті як енергостратегія держави на кілька десятиліть уперед. Інакше вже вкотре буде змарновано час.