"Засекречена" стратегія

Розрахунки і прорахунки

В усі часи, після кожної аграрної революції виникала необхідність переглядати раніше прийняті правила, вносити зміни у землекористування відповідно до нових пріоритетів. Конфігурацію полів на українських чорноземах переміряли-переробляли не раз. Скажімо, під час столипінської реформи заможним селянам, які виходили з общинного землекористування, нарізали земельні ділянки - "відруби" - для облаштування хуторів та створення міцних господарств. За радянської влади метаморфози з орною землею взагалі набули перманентного характеру. У 1917-1920 рр. масиви поміщицьких і держземель подрібнили на селянські наділи, а через десяток років проводилися землевпорядні операції прямо протилежного характеру. Свіжі межі селянських наділів переорювалися, утворюючи колгоспні й радгоспні поля, площі яких змінювалися і надалі, як правило, залежно від того, які вказівки давала влада - укрупнювати колгоспи й радгоспи чи навпаки.

Попри всі вади, а найчастіше - і соціальний авантюризм згаданих земельних переділів, їх ініціатори хоча б знали, чого домагаються, докорінно змінюючи підходи до консолідації земель. Земельна реформа українського зразка, що розпочалася в 1990 р. і триває досі, стоїть у цьому переліку окремо. Чверті століття забракнуло навіть для того, щоб визначитися в головному - до якої, власне, моделі сільгоспвиробництва рухаємося. Що в пріоритеті реформаторів: невеликі фермерські господарства європейського зразка, орієнтовані на внутрішній ринок продовольства і розвиток сільських територій, чи їх антиподи - агрохолдинги-латифундії латиноамериканського штибу, спрямовані на експорт і монокультурне землеробство. Фермерські господарства демонстрували кількісне і якісне зростання тільки на першому етапі реформи. Надалі їх зростання уповільнилося, а за останній рік, згідно з даними Держслужби статистики, кількість фермерських господарств зменшилася на 3,7 тис. і становить 43,5 тис. одиниць. Із досить скромними земельними наділами, які нечасто виходять за межі 50-100 га. У 4,5 млн особистих селянських господарств (ОСГ) наділи ще менші - 0,3-1,2 га, іноді 2 га землі. Надії на те, що значна частина ОСГ поповнить фермерський корпус, не збуваються. І хоча малі господарі продовжують, як і раніше, тримати на своїх плечах внутрішній ринок продовольства, поставляючи на нього більшу частину м'яса, молока, картоплі, овочів та фруктів, очікування на їх розвиток і модернізацію, перетворення в сімейні ферми без підживлення пільговими кредитами та додаткової купівлі землі залишаються примарними. В Асоціації фермерів України б'ють на сполох: великі землекористувачі, користуючись підтримкою чиновників, збільшують свої наділи за рахунок перехоплення земель, орендованих фермерами, або ще простіше - поглинаючи привабливі малі й середні господарства. Агрохолдинги нарощують обсяги землі прискореними темпами. Так, земельний банк агрохолдингу "Укрлендфармінг" О.Бахматюка сягнув 670 тис. га.

При цьому земельна реформа, особливо в початкових задумах, зовсім не передбачала таких контрастів у землекористуванні. Це видно хоча б із того, що середній розмір земельного паю становить по країні 4,2 га. Тобто наділи більше підходили для розвитку малого й середнього бізнесу, відкриваючи перед селянами, які одержали землю, можливості створювати міні-ферми з подальшою перспективою розширювати землекористування за рахунок оренди, а після запуску ринку - і купувати наділи в односельців, які не бажали займатися хліборобством.

Розпаювання колгоспних полів на дрібніші ділянки давало можливість господарювати на кожному з них. У схемах нового землевпорядження передбачили цілу мережу польових доріг, які призначалися для забезпечення транспортної доступності до кожного паю. За незначними винятками, нанесені на землевпорядні схеми дороги так і залишилися віртуальними. Їх потребували потенційні фермери - селяни-пайовики та їхні нащадки, але агрохолдингам, у міру нагромадження земельних банків, які нарощують ринкову владу, такі дороги - не потрібні, навіть шкідливі. Без них селянам простіше довести безперспективність намірів господарювати самостійно, спонукати їх передавати наділи в оренду більш заможним людям. З цього, власне, і почалося істотне коригування земельної реформи, що докорінно змінила підходи до консолідації землі, відкривши шлях до створення з селянських паїв величезних латифундій.

Давні суперечки про те, як розвиватися вітчизняному сільському господарству, дискусії, що хвилювали суспільство на старті земельної реформи, у наші дні відновилися з новою силою. І для цього є підстави. Влада, озвучуючи намір запустити ринок землі, далеко не так відверта у питаннях про те, на якій ноті завершиться тривала земельна реформа - наданням додаткових преференцій для агрохолдингів, чи акцент буде зроблено на підтримку фермерства, розширення прав і можливостей власників паїв, залучення їх до агробізнесу.

Те, що консенсусу з цих ключових питань досі ще немає, виявилося й під час дебатів аграрних експертів, які відбулися з участю міністра агрополітики та продовольства О.Павленка. Міністр, відкриваючи зустріч, більше говорив про підготовку приватизації державних агропідприємств, а в найгостріші, злободенні питання - як залучити селян, насамперед власників паїв, до агробізнесу, забезпечити розвиток малого і середнього підприємництва на селі, - ясності не вніс, пославшись на те, що міністерство займається розробкою "правил гри". Це викликало невдоволення учасників зборів, які чекали конкретики й визначеності. Домінування агрохолдингів, відзначали експерти, гальмує середній і особливо малий бізнес, розвиток сільських територій. Фахівці-аграрії особливо стурбовані прорахунками та недоліками в консолідації сільгоспземель в інтересах великих і дуже великих землекористувачів. Експерти-учені звертають увагу на порушення прав власників паїв, стверджують, що наслідком блокування консолідації сільськогосподарських земель є знищення інфраструктури, деградація ґрунтів, коли "меліоративні системи йдуть на металобрухт, а лісосмуги - на дрова". Експерт-професор з Німеччини А.Балман, вказавши на "невідповідний баланс сил між учасниками ринку", радить враховувати цю обставину і "дозволити консолідацію земель на місцевому рівні (наприклад, успадкування й фрагментацію)". А фермер із Полтавщини О.Журавель, закликавши підтримувати селян у відповідальний момент, запропонував: якщо вже запускати ринок, то тільки серед фізосіб, попередньо обмеживши власність на землю площею не більше 50 га. Таким чином, ряд експертів, як вітчизняних, так і закордонних, наполягають на необхідності вирішити ситуацію з селянськими наділами, а якщо й торгувати землею, то не полями, тим більше не масивами, а окремими паями, давши можливість одним селянам продати їх, іншим - купити для розвитку більш ефективного бізнесу.

Кадри для реформи

Ручний режим - не найкращий спосіб ведення земельних питань, які потребують чітких, однозначних правил. Під час нинішніх дискусій означується низка питань, про які раніше не йшлося. Підвищена увага звернена на консолідацію земель і підготовку кадрів землевпорядників. Консолідація земель - питання стратегічне. Від узятих прийомів, правил, нормативів залежить, якій моделі господарювання буде віддано перевагу. У більшості ринкових країн діють закони, що регулюють консолідацію земель для всіх категорій власників і користувачів. У них, як правило, визначені нормативи і обмеження щодо кількісних параметрів володіння землею та обсягів землекористування. Такі закони дозволяють дотримуватися прийнятої стратегії розвитку землеробства, встановлюють регулятори, стримуючи, у тому числі з допомогою гнучкої податкової політики, апетити великих землекористувачів, заохочуючи розширення масштабів бізнесу менших. Реалізація замовлень із консолідації земель для комерційної діяльності в ряді країн становить окремий вид бізнесу - посередницький або інжиніринговий. Ефективність консолідації земель, яка визначається порівнянням динаміки цін на землю до і після її здійснення, висока. Підраховано, що вартість окремих земельних ділянок після їх об'єднання в загальний масив може зрости удвічі й більше разів.

У гострій нині проблемі кадрів землевпорядників, яка замовчується, незважаючи на гучні скандали, є два взаємозалежні аспекти - яка віддача роботи фахівців, і як готується зміна. Структура, котра кілька раз змінювала назви, де неухильно діє правило, що після кожних виборів змінюються керівники земельного відомства в центрі й на місцях, так і не стала ні стабільною, ні ефективною. І чекати швидкого виходу з кризи не варто. Оскільки в підготовці нових кадрів ситуація склалася не найкращим чином.

Складнощі переходу від колгоспно-радгоспної системи землекористування до принципово нової вочевидь недооцінюються. Якщо раніше землевпорядники могли йти по торованій колії, виправляючи огріхи в конфігурації земель, усуваючи ламання меж та інші помилки, то нині йдеться, по суті, про створення нової системи землевпорядження, комбінації різних моделей господарювання. І питання, як готуються інженери-землевпорядники та інші фахівці, набирає дедалі більшої гостроти. Обізнаний із проблемами зсередини аграрний експерт М.Ступень висловлює занепокоєння, що студенти-землевпорядники "не завжди отримують необхідні знання та практичні навички", пояснюючи це тим, що в перехідний період "наукова база вишів, практично, не змінилася", а близько третини викладачів, маючи застарілі знання радянських часів, "слабко орієнтуються у проблемах сучасного землевпорядження".

Недавнє виїзне засідання Кабміну в Полтавській області, не давши відповідей на багато земельних питань, породило нові, ще гостріші. Необхідність поспішного запуску ринку землі реформатори пояснювали нагальними потребами селян-пайовиків у реалізації свого права власності. При цьому пілотні проекти з аукціонних продажів планують проводити із землями державної власності. Чи не для того, щоб націлити ринок на масштабні, цікавіші для перепродажів операції - торгувати полями, а не паями?