Вже цієї осені кількість власників підприємств в Україні може зменшитися з 13 млн. до кількох десятків …Плюс дематеріалізація всієї країни

У розпал спекотного літа чимало міноритарних власників акцій вітчизняних акціонерних товариств почали отримувати поштою листи приблизно такого змісту:

«Шановний акціонере!

Доводимо до Вашого відома, що 30 квітня 2009 року набрав чинності Закон України «Про акціонерні товариства», який зобов’язав усі акціонерні товариства провести процедуру дематеріалізації цінних паперів (акцій) до 28 жовтня 2010 року.

Після дати припинення ведення реєстру проведення будь-яких операцій у системі реєстру власників іменних цінних паперів дематеріалізованого випуску у реєстратора більше здійснюватися не буде. З цього моменту реєстр власників іменних цінних паперів АТ передається Зберігачу, з яким буде укладено договір АТ. Для подальшого обслуговування рахунку в цінних паперах і отримання депозитарних послуг власникові цінних паперів необхідно буде звернутися до Зберігача особисто за місцем його перебування й укласти з ним договір про відкриття рахунку в цінних паперах на платній основі.

Бажаючі акціонери мають можливість продати свої акції АТ на вигідних умовах. Купівля цінних паперів (акцій) проводитиметься до 30 вересня 2010 року...»

Для переважної більшості малих акціонерів сенс такого малозрозумілого послання назавжди залишиться загадкою. Ясно одне: власника цінних паперів ставлять перед вибором: або платити невідомо за що і скільки, або позбутися акцій зазначеного підприємства, отримавши за них ту мізерну компенсацію, яку захоче заплатити його реальний власник. Трагікомізм ситуації посилюється, коли згадати, що основна маса мільйонів наших держателів цінних паперів стали їх «щасливими власниками» в результаті горезвісної «ваучерної приватизації». На світанку своєї незалежності Україна перевершила всі країни, поставивши рекорд із кількості приватизаційних паперів на душу населення: в обіг було випущено 52 млн. приватизаційних майнових сертифікатів. Значну їх кількість потім було обміняно на акції акціонерних товариств, які, у свою чергу, стрімко знецінилися. Тобто номінальна ціна пакета акцій, які перебувають на руках у конкретної людини, найчастіше становить кілька гривень, а доходу за цінними паперами ніхто й ніколи не виплачував. Тому неважко здогадатися, який вибір із запропонованих варіантів зробить пересічний акціонер, отримавши такий лист.

Для довідки: дематеріалізація акцій — це переведення форми існування акцій із документарної в бездокументарну (тобто з паперової в електронну), внаслідок чого облік прав власності на акції здійснюється не з допомогою реєстратора, а в депозитарній системі обліку прав власності (зберігач-депозитарій). Відповідно до ст. 20 Закону України «Про акціонерні товариства» (№514-17 від 17.09.08 р.), передбачено існування акцій акціонерного товариства виключно в бездокументарній формі. Здавалося б, прагнення до більш технологічних форм обігу цінних паперів у країні можна тільки вітати. Однак те, якими методами держчиновники впроваджують передові технології в наше життя, викликає, м’яко кажучи, великі побоювання.

Неважко здогадатися, що в багатьох акціонерів немає вагомої мотивації для переведення своїх пакетів акцій в електронну форму, оскільки це пов’язано зі значними операційними витратами. Більше того, велика частина акціонерів не має ані бажання, ані реальної можливості виводити свої акції в біржовий обіг. Примусове ж переведення всіх випусків акцій в електронну форму без належного фінансового й інформаційного забезпечення цього процесу, швидше за все, традиційно викличе велику кількість порушень корпоративних прав міноритарних інвесторів, що може істотно погіршити інвестиційний клімат у країні й зашкодити розвиткові національного ринку капіталу в цілому.

Прокоментувати ситуацію, яка склалася сьогодні з проведенням примусової дематеріалізації, ми попросили одного з розробників Закону України «Про акціонерні товариства», старшого експерта комісії «Блакитна стрічка» Анатолія Єфименка.

— Передбачалося, що витрати на забезпечення проведення дематеріалізації акцій візьме на себе держава. У країнах Західної Європи, де корпоративні відносини розвинені значно краще, дематеріалізований облік цінних паперів було впроваджено шляхом реалізації програм державної підтримки знищення паперових сертифікатів і переведення цінних паперів на електронні носії в комп’ютерній системі обліку. Наприклад, у 1985—1986 роках у Франції було реалізовано державну програму, відому як «план Перузо». Французький приклад наслідували Данія та деякі інші країни. Централізоване забезпечення депозитарної системи в цих країнах викликало стимулювання ринку, зростала кількість інвесторів та інвестицій.
Однак українська ситуація значно відрізняється від західноєвропейської. У нас надзвичайно багато акціонерів — близько 13 млн. Фондового ж ринку як такого реально немає.

Ідея впровадження електронної форми акцій належить Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР). Вони тривалий час безуспішно намагалися провести технологічну модернізацію вітчизняної акціонерної системи і «продавили» норму про дематеріалізацію в Закон «Про акціонерні товариства». При цьому, мені здається, вони самі не зовсім розуміли, чого саме хочуть. У них не було чіткої моделі. Таким чином, самі себе загнали в глухий кут. З одного боку, вони вже заявили, що реєстратори відходять від обслуговування АТ, і пішла хвиля продажів реєстраторів. Купували їх, звісно, не дуже чесні особи, і контроль за реєстрами акціонерів потрапив у їхні руки. З іншого боку, системи, яка б реально функціонувала, навіть моделі системи комісія не запропонувала. Однак вони так довго до цього прагнули, що сьогодні вже не можуть запропонувати скасувати чи відтермінувати запровадження цієї норми.

Мені здається, сьогодні підприємства навіть не використовують ситуацію як привід для дешевого викупу акцій міноритаріїв. Вони, радше, змушені йти на такі кроки, оскільки в багатьох АТ до 40% акціонерів просто неможливо знайти. Пропозиція викупу акцій — найбільш раціональний вихід для будь-якого підприємства. Від цієї норми ніхто не виграє, постраждають усі. Технологічно це теж не додасть нам нічого. Існуюча система акціонерних товариств побудована на моделі «переможець отримує все». Це означає, що коли ви не маєте контрольного пакета акцій, ви ніхто. Реальної ціни за акції малому акціонерові ніхто ніколи не дасть. Тому втілити в життя цю норму, на мій погляд, узагалі нереально. Але якщо раптом якесь АТ все ж таки наважиться і проведе дематеріалізацію, то, за чинним законом, за перший рік зберігачу має заплатити держава. Після цього послуги зберігача повинні оплачувати самі акціонери. Є ризик, що через кілька років акціонерові надішлють судове рішення, в результаті якого він буде винен зберігачеві суму, яка на кілька порядків перевищує вартість його акцій.

Втім, акціонер, відповідно до українського законодавства, не може бути позбавлений своїх прав володіння акціями, рішення про це може ухвалити лише сам акціонер. Тому ситуація з акціонерами, які не захочуть відреагувати на надіслані листи, далеко не однозначна. З іншого боку, у законі зазначено, що «обіг акцій із використанням сертифікатів цінних паперів випуску, який дематеріалізувався, після дати депонування глобального сертифіката не допускається». Тобто існують дві абсолютно несумісні норми. Як відбуватиметься насправді — не знає ніхто.

Однак найстрашніше, на мій погляд, що після того, коли країна позбудеться міноритаріїв із їхніми 3—4% акцій, всім стане зрозуміло: приватизація завершилася, і 30—40 осіб купили в Україні усе. Звісно, ми виглядатимемо в очах Європи і тих-таки інвесторів, залучити яких так прагне нинішнє керівництво України, як пересічна «бананова республіка».