Всеукраїнський касовий апарат із фіскальною пам’яттю, яка не стирається

Те, що коїться тепер у системі бухгалтерського обліку підприємств, можна назвати цілком конкретно - електронний бюрократичний кошмар. І викликаний він далеко не стандартами бухгалтерського обліку, на які у вітчизняній практиці всі давно дивляться крізь пальці, а деталізованою податковою звітністю. Щодо всіх контрагентів, усіх співробітників, усіх господарських операцій. Щодо ПДВ, податку на дохід фізичних осіб, єдиного соціального внеску, податку на прибуток підприємств (недавно введено додаток щодо взаємовідносин із платниками єдиного податку). Віддав щось - відзвітувався, отримав щось - відзвітувався, передумав щось робити - відзвітувався двічі. До такої ситуації тотального електронного нагляду, за загальною мовчазною згодою, доведено попередню проб­лему вітчизняного податкового анархізму.

Як початкове посилання до дальших розмірковувань, визнаємо чесно: обстановку, що склалася на початок «податкової реформи», терпіти далі було неможливо. Кількість фіктивних підприємств зашкалювала, на них замикалися практично всі схеми «оптимізації оподаткування». Основна причина цього полягала не так у самому законодавстві, як у практиці його виконання.

Коли порушувати правила починають поголовно всі, на­віду­ються мудрі думки про те, що «право громадянина уникати податків у будь-який доступний законний чи підзаконний спосіб» не так уже й відповідає правилам «демократичного громадянського суспільства» (простіше кажучи - спіль­ного гуртожитку). О ди­во! З початку 2010 року підприємницьке середовище вустами своїх консультантів (включно з постійними авто­рами DT.UA) починає зрікатися роками проповідуваної думки, що платник податків не зобов’я­заний відповідати за дії своїх контрагентів, і майже доходить висновку про солідарну відповідальність. Обгово­рю­ється положення про «доктрину ділової мети» (тобто оцінку фактичного, а не формального змісту господарської операції), на підставі якої й має робитися висновок про її правомірність.

Аналогічної стратегії про «солідарну відповідальність платників податків» у своїх підзаконних актах завжди дотримувалася й податкова служба. Однак спосіб глобального наведення порядку, вибраний нею за мовчазної згоди всіх, на цей час викликає дедалі більше заперечень.

Початкових варіантів було кілька. Перший - взагалі відмовитися від ПДВ і перейти до податку з обороту. Живуть же такі експортно-орієнтовані країни, як Китай і Сполучені Штати, без цього податку. Бюро­кратії менше, звітність простіша, і зовнішньоторговельний баланс підтримується без додаткового стимулювання відшкодуванням ПДВ. Отже, існують й інші стимули в економіці.

Україна завжди декларувала себе ближче до Європи, а тому вирішила втриматися від таких радикальних змін. Мов­ляв, ПДВ - європейська традиція, до якої ми ось-ось хочемо приєднатися. Податок благотворно впливає на складні високотехнологічні виробництва (які десь є). Нарешті, хай уже прогресивний ПДВ існує, якщо ми його колись упровадили.

Далі проглядався варіант жорсткого нагляду за внесенням суми ПДВ у бюджет. Тео­рія гласить, що ПДВ платить кінцевий споживач. Роль решти товарного ланцюжка - внести цю суму до бюджету пропорційно своїй участі у створенні «доданої вартості». Таким чином, стежити нібито потрібно за грішми - відокремити на початку внесену суму податку від решти коштів і контролювати їхнє цільове призначення.

На жаль, такий варіант контролю у формі ПДВ-рахунків «прогресивна підприємницька спільнота» відкинула ще в роки «ранньої азаровщини». Проходити цей шлях по другому колу було пізно. Обмежилися посиланням на те, що «досвід Болгарії у плані впровадження ПДВ-рахун­ків не дуже переконливий». Ніхто не уточнював, якою мірою й чому. Бо насправді заглиблюватися в такі подробиці не було сенсу: з 2005 року податкова служба всіма своїми силами, можливостями та підзаконними актами просувала глобальний інструмент наведення порядку у вигляді єдиної електронної бази реєстрації господарських операцій платників податків. До 2009 року ми прийшли з першим «деталізованим» досягненням у цій галузі - особливим додатком до декларації з ПДВ із розшифруванням обороту щодо всіх контрагентів. Яким тепер це видається скромним: раз на місяць із розшифруванням лише зведених оборотів… І тут новонародженій «вертикалі при владі» пішла карта!

Слова про «солідарну відповідальність платників податків» не ввійшли в новоприйнятий Податковий кодекс, однак уперто й наполегливо входять у повсякденне життя через підзаконну податкову звітність. Повільно, але впевнено ми наближаємося до звітності щодо кожної господарської операції. Поза всякими сумнівами, у найближчій перспективі вся товарна номенклатура (а не тільки імпортні й підакцизні товари) обзаведеться кодами ТН ЗЕД у спеціальній графі. Бо це бухгалтер баба Маня може називати об’єкти обліку рідними їй словами. А комп’ютер - він же розуміє й перевіряє тільки приємні його погляду коди. Податкова звітність підприємства перейшла чіткий і однозначний рубіж: здати податковий звіт без використання електронної техніки та спеціального програмного забезпечення - неможливо.

На виході у формі національного електронного шлюзу з приймання податкової звітності маємо всеукраїнський касовий апарат із фіскальною пам’яттю, що не стирається. Одне з останніх «узагальнюючих податкових роз’яснень» про порядок реєстрацій податкових накладних рясніє аналогіями з порядком використання реєстратора розрахункових операцій: «податкову накладну, зареєстровану в базі, не можна змінити… Якщо податкову накладну зареєстровано помилково, необхідно зареєструвати нову, помилкову не вводити до реєстру податкових зобов’язань... Податкові органи мають право попросити надати додаткові пояснення за фактом розбіжностей… Відсутність пояснень може бути підставою для позачергової перевірки…»

Тому ніхто вже не ставить дурних питань, як це на тлі загальної кампанії із захисту персональних даних ми збираємо всеукраїнську базу всіх господарських взаємовідносин. Причому впевнені, що вона використовуватиметься лише на благо. Ні, звісно ж, ми не сумніваємося, що до неї матимуть доступ виключно чесні й порядні люди. Ну, і ті, котрим вони довіряють…

Рядові платники податків лише чемно цікавляться, чи не примусять їх у найближчій перспективі за фактом розбіжностей самостійно знімати податковий кредит і нараховувати штрафні санкції. Щоб уже повне самостійне електронне обслуговування.

Хоча така спроба перекладання організації процесу на плечі самих платників податків викликає з їхнього боку вже не менш радикальні пропозиції. Наприклад, повністю вести бухгалтерський облік на серверах податкових органів. Або, як це недавно прозвучало на одному з форумів, - «Поставити для кожного в податковій службі «1С-Підприєм­ство» з доступом у режимі термінального сервера, у тому числі для рідного податкового інспектора». Офіцій­ним чином цю пропозицію сформулювати можна так: скажіть, а публічне ведення бухгалтерського обліку врятує від насування державної «електрон­ної бюрократії»?

Є й альтернативні варіанти. Підприємці цікавляться, чи можна кудись покласти страхову суму (або заставний внесок) як свідчення своєї чесності, але не брати участі в цій бюрократичній вакханалії? Як відомо, схожий варіант гарантій використовується в міжнародних перевезеннях і навіть допомагає в митних процедурах.

Ще варіант: встановити еквівалентний податок з обороту. На рівні чесного податкового навантаження. Щоб платити не менше, але без проблем. Зараз, на жаль, такий вибір можуть собі дозволити лише суб’єкти малого підприємництва.

У кожному разі, запитання лишається незмінним: чи правильною дорогою йдете, товариші? Чи повний облік і нагляд фіскальних органів за господарською діяльністю підприємства - це єдиний доцільний метод наведення порядку?

Насправді податкова реформа і повзуча деталізація звітності докорінно змінили ситуацію, порівняно з податковими законами 1997 року, які діяли раніше. Свого часу законодавство того періоду затаврували ганьбою за розподіл обліку на бухгалтерський та податковий. Хоча насправді в принципах вирахування «валових доходів» і «валових витрат» заклада­лося розмежування інтересів податкових органів і самого підприємства. Модель податкового обліку дозволяла розглядати підприємство як «чор­ну скриньку» (термін, широко відомий у техніці: коли завдяки контролю на вході й виході можна не дуже цікавитися порядком функціонування самого об’єкта). Певною мірою це задовольняло інтереси податківців: далеко не кожен інспектор упродовж стислого періоду перевірки здатний вникнути в технологічний процес і процедуру розрахунку собівартості. А ось перевірити взаємовідносини з постачальниками та покупцями, а потім приблизно оцінити правомірність списання залишку товарно-матеріальних цінностей (такий собі «зведений об’єкт обліку» з поперед­нього законодавства про податок на прибуток) - йому цілком до снаги.

На жаль, ми так довго таврували ганьбою попередню систему, що сьогодні ні з ким поговорити про її ідеологію. Ніхто не зізнається в ав­тор­стві. Хіба незабутньому прем’єр-міністру того періоду, Павлу Івановичу Лазаренку, буде про що поговорити, якщо він повернеться колись в Україну.

Однак на черзі пошук людей, котрі весь цей час хотіли ототожнити розрахунок прибутку з бухгалтерським обліком підприємства. Тепер податкова перевірка цілком і повністю вникатиме в теорію бухгалтерського вирахування витрат. При цьому позбутися його податкового побратима все одно не вдасться: обмежень із віднесення на витрати виробничої діяльності все одно залишилося неміряно. Кількість нових і оновлених звітів непомірної електронної довжини зростає не щоднини, а щогодини.

Зате в авторстві сучасного «електронного кошмару» вже тепер ніхто не зізнається. Відразу звучить традиційне бюрократичне «ми».