В.МАЛЄВ: ЗБРОЙОВИЙ БІЗНЕС — ЦЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УМОВ ДЛЯ РОЗВИТКУ НАУКИ І ТЕХНОЛОГІЙ

Раз на два роки, починаючи з 1995-го, Україна бере участь у роботі однієї з найавторитетніших у світі міжнародних виставок озброєнь IDEX. Нинішній рік не буде винятком — у березні національна експозиція вирушає до столиці ОАЕ Абу-Дабі. На виставці проходить не лише презентація зброї найсильніших у світі експортерів зброї, а й ознайомлення з претензіями і планами кожного учасника ринку озброєнь. Є ще одна традиція, якої Україна намагається не порушувати: кожна участь супроводжується презентацією нової, ще не демонстрованої за кордоном, техніки. Нинішнього року до такої належить експортний варіант радіоелектронної станції контролю РЕО ЕАМ1.009.001-01 ТУ, здатної в пасивному режимі визначати і давати точну оцінку радіоелектронної обстановки наземних об’єктів на відстані 600 км і повітряних об’єктів — на відстані 800 км. Вперше Київ покаже і різноманітну стрілецьку зброю. Наприклад, пістолети «Форт», 12,7 мм самозарядну снайперську гвинтівку. Також абсолютними новинками будуть нова модель багатоцільового фрегата «Торнадо» від Миколаївського дослідно-проектного центру кораблебудування України, системи аерозольного пожежогасіння СОТ IУ, АГС-3, АГС-5 і багатоцільовий вертоліт Мі-14ПЖ, а також бортовий радіолокаційний комплекс Н019, розроблений для сучасних бойових літаків. Часто вдала робота на виставці багато в чому визначає успіх окремо взятої країни на ринку зброї. До речі, саме вдала участь у IDEX-95 і дозволила, поруч із безпосередньою роботою в Пакистані, укласти з Ісламабадом найбільший контракт на постачання 320 танків.

Щоб з’ясувати плани України у сфері військово-технічного співробітництва, автор звернувся до Валерія МАЛЄВА, генерального директора держкомпанії «Укрспецекспорт», який представляє державу Україну на ринку озброєнь.

— Валерію Івановичу, підбиття підсумків великих танкових тендерів у Туреччині й Малайзії, де Україна небезуспішно виступила, ще тільки очікується і може затягтися на довгі місяці. Припускаю, що зберегти обсяги реалізації зброї буде непросто. Тому цікаво, якою буде стратегія України на збройовому ринку нинішнього року і, зокрема, на IDEX-2001?

— Україна успадкувала від колишнього СРСР близько 700 оборонних підприємств, серед яких налічувалося 139 науково-виробничих і 344 потужних виробничих об’єднань. Саме тут було зосереджено значний інтелектуальний і технологічний потенціал. Попри нинішню економічну кризу, своєчасні заходи дозволили зберегти і переорієнтувати ряд оборонних галузей на створення замкнутих циклів і розширення кооперації, насамперед з Росією, у сфері виробництва зразків зброї, здатних конкурувати з найсучаснішими світовими досягненнями. До них, окрім танкобудування, належать досягнення в галузі радіолокаційної техніки і зенітно-ракетних комплексів, систем зв’язку, транспортного авіабудування та суднобудування. На стадії завершення перебуває і низка розробок в інших сферах.

Торішні результати роботи на ринку зброї, коли по завершенні пакистанського танкового контракту не відбулося падіння обсягів реалізації зброї, засвідчили, що Україна може успішно рухати на ринки оборонну продукцію широкого спектру. Як приклад можна назвати успішну реалізацію угоди щодо постачання Греції двох малих десантних кораблів типу «Зубр». Загальні обсяги цього контракту сягають майже 100 млн. дол. США.

Усе ж майбутнє України на ринку зброї може і повинно проявитися в нових технологічних рішеннях по високоточній зброї. Вже сьогодні наша країна може представити нові радарні системи, системи радіорозвідки і радіопридушення, а також системи керованих на останній стадії польоту снарядів. Більшу частину цих розробок ми представимо на IDEX-2001 у березні.

На жаль, економічні проблеми не дозволяють сьогодні здійснювати достатнє бюджетне фінансування оборонної галузі, тому вирішальні для її підтримки надходження на підприємства ВПК коштів від експорту озброєнь. Участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами вкрай необхідна і для розвитку як науки, так і технологій «оборонки». Значне зниження внутрішніх потреб в озброєнні вимагає, щоб експорт становив не менше 60—70% від загальної кількості виробленої продукції.

— Яка сьогоднішня географія постачання українських озброєнь і військової техніки?

— Найвагомішу частку продукції військового та спеціального призначення ми експортуємо до країн Південно-Східної Азії, Центральної та Північної Африки, а також державам арабського світу. При цьому неухильно зростає кількість контрактів із такими країнами, як Китай, Індія, В’єтнам, Шрі-Ланка, М’янма. Розширено присутність України і на ринках країн СНД. Зокрема, за допомогою українських спеціалістів, підприємств та інститутів було практично відновлено систему протиповітряної оборони Туркменістану. Відзначається висока активність співробітництва з Узбекистаном, торік на новий рівень співробітництва ми вийшли і з прибалтійськими державами. Звісно, взаємовигідним залишається військово-технічне співробітництво з країнами—членами ГУУАМ.

Україна з’явилася на кількох нових ринках озброєнь в Азії і почала виконувати кілька контрактів з ліцензійної торгівлі озброєннями, що є новим напрямом українського збройового бізнесу. Для прикладу можна назвати контракт з ремонту й модернізації зброї Лаосу і контракт на будівництво порохового заводу у В’єтнамі, що передбачає і передачу технологій цій країні.

— Серед важливих імпортерів української зброї названо таких традиційних партнерів Росії, як Китай та Індія. Наскільки великі амбіції Києва на ринках цих країн?

— Україна прагне збільшити обсяги постачання озброєнь і військової техніки на китайський та індійський ринки, і з року в рік вона це робить. Традиційна спрямованість, скажімо, індійського ринку на російський ВПК пояснюється не так потребою Індії в новітній техніці, як прагненням мати сильного союзника. У зв’язку з цим Україна справді обмежена у своїх можливостях і конкурентно може виступити лише там, де цілісно представить вітчизняного виробника — від розробки до виробництва, як це видно з прикладу радіолокаційних засобів. Російські поставки військової техніки в Китай та Індію абсолютно непорівнянні з українськими. Але на це слід дивитися спокійно і з урахуванням можливостей пробиратися все глибше. Водночас жодних революційних ривків тут бути не може, потрібна дуже кропітка праця фахівців. Крім того, українські підприємства беруть участь у виробництві техніки, зокрема літаків, які Росія постачає в Індію.

— Як узагалі можна охарактеризувати відносини на ринку зброї з Росією?

— Україна та Росія технологічно тісно пов’язані і не могли б самостійно виробляти озброєння широкого спектру. Тому проблеми збереження спеціалізації дуже актуальні. На середньострокову перспективу ситуація навряд чи зміниться, ми ще довго залежатимемо одне від одного. Україна міцно налаштована на співробітництво, про що свідчать й останні події. Судячи з усього, і Росія сьогодні налаштована на співробітництво — про спільний вихід на ринки зброї третіх країн і спільне виробництво зброї заявив секретар Ради безпеки РФ Сергій Іванов під час свого останнього візиту до Києва. Про це свідчить також і рішення російського уряду про проведення переговорів щодо збереження кооперації між оборонними підприємствами двох держав. Переконаний, що така система взаємовідносин не лише можлива, а й дуже корисна для обох партнерів. А поява в майбутньому Програми співробітництва оборонних підприємств, безумовно, допоможе на практиці реалізувати задекларовані наміри. Тим більше що приклади вдалої спільної роботи на ринках третіх країн уже є. Наприклад, на грецькому ринку ми спрацювали добре. Разом з Росією Україна бере участь у ряді міжнародних проектів у сфері авіабудування і космосу — це насамперед проекти Ан-70, «Морський старт», модернізація ракет SS-18.

Звісно, в тих випадках, де ми рівні, буде жорстка конкуренція і ніхто позицією не поступиться. Для ринку озброєнь це нормальне явище. Головне, щоб конкуренція мала цивілізований характер.

— Трохи відхиляючись від теми інтерв’ю, хочу запитати про стан взаємовідносин компанії та Міноборони України в контексті претензій, висунутих Рахунковою палатою за результатами перевірки.

— Безумовно, компанія не може залишатися осторонь проблем, які сьогодні впливають на ефективність функціонування Збройних сил нашої держави, і в міру можливостей ми надаємо допомогу в їх вирішенні.

За заявками керівництва військового відомства укладаємо і реалізуємо зовнішньоекономічні угоди, пов’язані з імпортом продукції, яка потрібна для підтримки боєздатності військ. Для цього, за відповідними рішеннями керівництва військового відомства, в окремих випадках використовується частина коштів, отриманих від експорту його майна. Саме ці операції і викликали в основному нарікання перевірників. Однак ці кошти використано виключно із зазначеною метою, причому тільки так і можна було оперативно розв’язати проблеми забезпечення нормальної бойової роботи армійських частин.

За домовленістю з керівництвом Міністерства оборони, ми активно використовуємо свій інтелектуальний ресурс для участі у виконанні держзамовлення з постачання збройних формувань паливно-мастильними матеріалами, продовольством та іншими необхідними в повсякденному житті товарами. Для цього в компанії створено спеціальний підрозділ, що бере участь у постачаннях на конкурсній основі. Причому його співробітники іноді мусять проявляти неабиякі спритність та кмітливість у пошуках постачальників такої продукції, адже придбати її можна лише за цінами, прийнятними для споживача, а вони далекі від рівня ринкових. Однак нарікань на якість наших послуг досі не було.

Хочу зазначити, що в Міноборони не завжди є кошти, щоб вчасно оплатити постачання необхідної продукції, тому компанія шукає всіляких шляхів для розв’язання виникаючих проблем, а в окремих випадках навіть використовує для розрахунку з постачальниками власні кредитні ресурси і частину прибутку, отриманого від основної діяльності, з подальшим їх відшкодуванням. Причому витрати на маркетинг ми теж повністю беремо на свій рахунок.

Співробітники Рахункової палати при перевірці компанії були дуже здивовані, що ми проводимо цю збиткову діяльність. Але ж ми є структурою, головна мета якої — захист державних інтересів, а армія — це одна з інституцій гарантування безпеки держави. Тому ми й надалі вишукуватимемо всі можливості для сприяння нормальному функціонуванню армії.