Видовища вже окупаються. Індустрія розваг освоює регіони

У ветеранів кінобізнесу є перевірена прикмета: хочеш довідатися про стан економіки країни — сходи в кінотеатр... Адже кіно — це не лише мистецтво, а й бізнес... І той факт, що кінопрокат, який в усьому світі є одним із найприбутковіших видів комерційної діяльності, у нас досі не розкрив повною мірою своїх можливостей, — тимчасове явище. Інвестиційний клімат тут стає теплішим.

«Судний день»

…У 1995 році в Приморському районі Маріуполя зібрався збуджений натовп: із будинку кінопрокату виносили коробки з фільмами й викидали на вулицю, прямо на землю. Працівники кінотеатрів із жахом витягували зі смітника улюблені кінострічки й волокли — хто на чому міг — у загашники власних приміщень. Більшість фільмів потрапили в кінотеатр «Савона», де вони зберігаються й досі, решту розібрали інші кінотеатри.

Так припинив своє існування маріупольський кінопрокат — один із найбагатших у Радянському Союзі, приміщення якого було приватизоване з легкої руки тодішнього мера Михайла Поживанова.

Тоді ж у кіровоградському кінотеатрі «Зоряний» перестали опалювати зал, не було тепла і в інших кінотеатрах України, які продовжували відчайдушно боротися за виживання. В 1996 році їх залишилося лише двадцять — на всю країну...

Хоч як дивно, але прокатний бізнес в Україні врятувався завдяки великій політиці. Розпочалися вибори-98, і оренда кінозалів під добродійні сеанси та передвиборну агітацію витягнула галузь із дна провалля.

Відродження

Сьогодні прокатний бізнес в Україні насичений до краю, і важко уявити, що в 1994 році кіно «прокатували» тільки дві фірми. Одна з них — «Гемені-фільм України» — розпочинала свою роботу в скромному кабінеті кіровоградського кінотеатру «Зоряний».

Німецький фахівець Ханс Бодо Мюллер, який приїхав до Кіровограда по лінії культурного обміну, закінчив Берлінську академію мистецтв, і робота на місцевому гірничо-збагачувальному комбінаті була для нього лише можливістю познайомитися з новою країною. Пізніше він одружився з кіровоградською дівчиною й зацікавився прокатом кіно: внутрішнє чуття підказувало — перспектива є.

Нині Ханс Мюллер очолює «Гемени-фильм России», прокатує у країнах СНД фільми, дружить із Микитою Михалковим. Не забуває він і кіровоградських колег, із якими робив перші кроки. Саме з ними нещодавно поділився наболілим: потрібно було свого часу заснувати мережу кінотеатрів, як це зробив Богдан Батрух, створюючи систему «Кінопалац». Зрозуміло, що мати власну систему кінотеатрів прокатникам вигідно, — співпрацюючи з «чужими» кінотеатрами, вони отримують лише 50% прибутку, маючи власні зали — 100%.

Ввійти у систему «Кінопалац» — одну з найпопулярніших — намагалися багато українських кінотеатрів, але не в усіх це вийшло... Досі згадують прокатники, як 1 травня 1998 року прем’єрою «Титаніка» відкривався перший «Кінопалац» у Києві. На перегляд запросили мерів міст, керівників кінотеатрів, акторів, журналістів... Видовище вразило, оскільки система обладнання Dolby Digital Surround EX була новою й незвичною. Багато хто перейнявся ідеєю Батруха, проте після поїздок країною керівництво системи «Кінопалац» відібрало далеко не всіх охочих.

Так, бізнесмени двічі приїжджали до Кіровограда, зустрічалися з керівництвом міста, прораховували можливості, навіть внесли кінотеатр «Зоряний» до списку — на завидне 3-тє місце. Два роки тривали переговори, проте керівництво англійської фірми, представником якої є Богдан Батрух, прорахувало, що фінансові можливості Кіровограда у сфері розважального бізнесу безперспективні, й кіровоградцям дали «відбій».

Гравці на ринку

Нині в Україні працює кілька систем кінотеатрів. У Києві це «Лінія кіно», яка представлена кінотеатром «Україна» і новими кінозалами. Відкриваються нові прокатні фірми, на сьогодні їх сім, зокрема нова російська фірма «Централ Партнершип» (СР), представництва якої щойно з’явилися в Києві та Одесі. Росіяни, залишаючись «законодавцями мод», активно освоюють український ринок.

Проте сучасний кінотеатр без нового звуку та обладнання — ніщо, тому без наявності технічних можливостей прокатні фірми про співробітництво навіть не говоритимуть.

Маріупольському кінотеатру «Перемога» вдалася вижити завдяки добрим традиціям і вигідному розташуванню в центрі міста. За радянських часів тут давали план у півтора мільйона карбованців, працювали першим екраном, із постійним аншлагом. Народ знав: якщо фільм іде в «Перемозі» — треба дивитися.

Коли розпочалися труднощі, довелося пустити у фойє орендарів, зводити кінці з кінцями — тільки плата за опалення кінотеатру становить п’ять тисяч на місяць.

Запрошувати стороннього інвестора побоялися — раптом кіно перетвориться на казино, та й жаль своїх людей, що як залишаться без роботи? Але спонсора для купівлі звукового обладнання все-таки знайшли, зробили чудовий ремонт (підсвітка підлоги, місця з м’якими диванами й столиками), відкрили ще один зал, і в 2002 році «Перемога» зажила по-новому.

Зате в центрі країни кінопрокат перебуває у надзвичайно тяжкому становищі: так, на всю Кіровоградську область — один кінотеатр «Зоряний»! Відеопроекційну установку (як називали її раніше — кіноперусувка) возять по клубах районних центрів, що дуже нагадує часи громадянської війни...

Із п’яти (у 1998 році) кіровоградських кінотеатрів вижив тільки «Зоряний». Хоч куди ходили кланятися прокатники — і до місцевих підприємців із «Артеміди», і до столичних бізнесменів... Відповідь була одна: сьогодні вкладаємо гроші, завтра — одержуємо...

Директор «Зоряного» Тетяна Краснощеченко розповідає:

— На жаль, специфіка центру України така, що чекати віддачі потрібно довго. В Україні вже з’являється нове звукове обладнання — з «голубою звуковою доріжкою», про яке мріють і в «Зоряному». Всі надії на майбутнє пов’язують із новим інвестором — Всеукраїнською творчою спілкою. Кілька місяців тому на базі кінотеатру «Зоряний» було створено закрите акціонерне товариство, контрольний пакет акцій якого належить новому інвестору. Збереження старого колективу було основною умовою договору, в роботу кінотеатру інвестор не втручається, а цікавиться лише глобальними питаннями.

Територія ігрових автоматів?

Свого часу профільними проблемами займалося Держкіно (з міністерським статусом), а тепер кінотеатри передані територіальним одиницям. Місцеві пани заплющують очі на волаючі факти порушення загальнонаціональної програми розвитку національної кіноіндустрії на 2003—2007 роки. Відповідно до цього документа, в кожному районному центрі має функціонувати хоча б один кінотеатр.

Суб’єкти підприємницької діяльності використовують кінотеатри на власний розсуд. Наприклад, в Іванкові Київської області кінотеатр зруйнований і буде перепрофільований під біржу нерухомості, у Володарці на базі кінотеатру міститься відділ спорту, у Тетієві — банк, у Кагарлику — ігрові автомати...

Є й позитивні приклади: в Обухові на базі Палацу культури працює відмінний кінозал, а в Білій Церкві приватний кінотеатр «Росія» став одним із підрозділів цілого розважального комплексу. Підприємець, який вклав кошти в колись занедбаний кінотеатр, не став конкурувати з центральним кінотеатром ім. М.Горького, який є держвласністю і живе за рахунок кінопрокату. Керівництво «Росії» пішло іншим шляхом: там обладнали затишний кінозал на 150 місць і розширили розважальний комплекс. Молодь може відвідати дискотеку, кафе, ресторан, більярдний зал — усе взаємозалежне і взаємодоповнююче.

Перспективи тут величезні, недарма останнім часом ділові люди почали їздити всією Україною в пошуках вигідних вкладень. Нещодавно заїжджі бізнесмени відвідали Каховку, там кінотеатр давно потрібно оновити. Вони прорахували, що знамениті «Таврійські гри» щорічно приваблюють у провінційне містечко безліч туристів...

Молодіжний асортимент

Щоб серйозно займатися кінопрокатом, потрібно любити цю справу, бути її фанатом. Сьогодні Україна ще не вийшла на той рівень економічного розвитку, який може гарантувати великі прибутки у цій сфері. Хоча кількість глядачів у кінозалах стабільно зростає на 5—10% щороку, це ще не рівень Заходу. Доходи населення не дозволяють людям 35—50 років, а тим паче пенсіонерам, купувати два квитки за 20—25 гривень (про столичні кінотеатри не йдеться).

Основною клієнтурою кінотеатрів в Україні залишається молодь, яка ходить на фантастику і трилери. Комедія, мелодрама та інші жанри сьогодні неприбуткові, від них кінотеатри намагаються відмовитися.

Росія, яка свого часу підвищила ціни на квитки в кіно, сьогодні має намір їх знижувати. В Україні ціни не підвищувалися до російського рівня, тому вони, за прогнозами прокатників, залишаться на теперішній позначці або навіть трохи підвищаться.

Тішить прокатників, що мода на «домашні кінотеатри», яка свого часу ледь не призвела до краху кінопрокату, поступово минає. Відвідування кінотеатрів усією сім’єю знову входить у моду, недарма на прем’єрах у столиці можна зустріти членів уряду, олігархів, політиків, кінозірок.