В АУТІ. Зусиллями чиновників Україна опиниться за межами світового ринку риби

Останні сумніви зникли під час прес-конференції, яка відбулася 18 серпня в агентстві УНІАН. Хоча, здавалося б, усе мало бути якраз навпаки. Адже організаторами заходу цього разу були не рибопромисловці, а їхні опоненти — представники МінАПК і Експертної комісії (при Кабміні) із залучення інвестицій у рибну галузь. Чиновники, за логікою речей, повинні були б заспокоїти журналістів, які, незважаючи на період відпусток, активно цікавляться скандалом, що назріває. Однак не вийшло...

А як інакше могло бути? Не можна ж перетворювати прес-конференцію на ритуал заклинання змій. Четвертій владі потрібні не просто контакти з високопоставленими чиновниками, а документи, підтверджені дані, переконливі аргументи, врешті-решт... Ось саме їх і не надали. Зате ухильних і алегоричних відповідей — аж занадто.

Прогнозована катастрофа

«Ситуація спокійна і прогнозована». Так називають чиновники квітнево-травневе зменшення поставок лосося (на 90—95%), палтуса (100%), скумбрії (30—40%), сардини (100%), морського окуня (100%)… (Перелік можна з успіхом продовжувати, спираючись на офіційні дані «Держзовнішінформу».) У них є свої дані, яких вони не вважали за потрібне надати учасникам прес-конференції. Мовляв, вірте нам на слово або звертайтеся, приміром, у міністерство. (Знаємо, як це буває, пробували. — С.С.) Хоча елементарна культура спілкування і повага до роботи журналіста, який прийшов же не на двогодинні посиденьки, передбачає надання інформації, що безпосередньо стосується аналізованої теми. А так, виходить, заблукали серед двох сосен. Експертна комісія у присутності заступника міністра аграрної політики Юрія Мельника озвучила дані, згідно з якими, імпорт риби торік становив 289 тис. тонн. Як таке може бути, якщо МінАПК у своїх повідомленнях зазначав, що обсяги імпортних поставок сягнули 500 тис. тонн?.. Причому останні дані неодноразово підтверджувалися Держкомстатистики та Департаментом рибного господарства. Помилилися? Навряд чи. Швидше, це черговий викрут, який дозволяє приховати реальні масштаби зменшення імпорту 2004 року. І після цього експертна комісія доводитиме, що вона недаремно дев’ять місяців морочила Кабмін і операторів ринку. Що за цей час хоча й не залучено жодного цента інвестицій (це відверто визнали, відповідаючи на пряме запитання журналіста), зате «здійснено детальну аналітику ринку», що, бачте, створює умови для цього самого інвестування. До речі, відповідальний секретар експертної комісії Олександр Журавльов, перебуваючи на посаді голови ради директорів корпорації «Інтеррибторг» протягом 2002—2003 років кілька разів заявляв про початок реалізації значних інвестиційних проектів загальною вартістю понад 10 млн. євро. Зокрема й про будівництво сучасних холодильних складів. Жоден проект так і не було розпочато.

Якщо аналітика грунтується на даних, які вдвічі відрізняються від реальних базових характеристик ринку, якими ж будуть і, головне, коли з’являться інвестиції? Втім, якщо такий «спокій», схожий на катастрофу, й далі пануватиме на ринку, горезвісні інвестиції у нове холодильне устаткування, про яке говорить Олександр Журавльов, Україні просто не знадобляться. А навіщо, коли не буде риби? Адже сезон ловлі розпочався, а вітчизняний ринок заблоковано, оскільки риба в Україні так і залишилася поза законом (див. «ДТ» №32, 30, 29, 20, 17). Якщо, звісно, чиновники справді не втілюють у життя версію операторів ринку про те, буцімто експертна комісія разом із МінАПК збирається здійснити переділ ринку. Методи старі: спочатку зруйнувати, а потім побудувати нове і своє. Такий собі бізнес із державного олімпу. Причому, судячи з усього, пан Журавльов під гаслом боротьби за якість має намір замінити не лише місцевих операторів, а й іноземних постачальників. Замінити на тих, хто постачатиме якісну рибу. Постає запитання: «А що, досі наші ветеринари пропускали у країну суцільний брак?» Виходить, що так, якщо сприймати без пояснень цифри, надані начальником управління Держкомітету з питань технічного регулювання і споживчої політики Павлом Козловим. За його даними, третина риби, яка надходить на ринок України, не відповідає вітчизняним стандартам.

Водночас наші доблесні ветеринари — борці за якість і відповідність продукції стандартам хрущовських часів, згідно з твердженням заступника голови Держдепартаменту ветеринарної медицини Горжеєва, жодного з імпортерів не впіймали з підробленим сертифікатом якості, хоча й намагаються це зробити, організувавши в обхід загальносвітової практики електронний варіант підтвердження справжності сертифіката. Звідки їм знати, що таке бізнес-репутація, без якої просто неможливо працювати на світовому ринку.

А ще їх, виявляється, не влаштовують терміни зберігання, що їх, як це заведено у світі, визначають виробники продукції. Хоча Держстандарт і Мінздоров не мають нічого проти цієї світової практики.

Квоти та розподільна система

Хоч як старалися учасники прес-конференції, їм не вдалося прояснити для себе досить туманне питання: яким чином квотування імпорту сприятиме поліпшенню якості рибної продукції, стимулює приплив інвестицій у інфраструктуру ринку й наповнить ринок морепродуктами. Розроблювачі проекту постанови уряду про квотування, що визрів у надрах експертної комісії і, за словами Юрія Мельника, нині допрацьовується, не подбали навіть про логічне обгрунтування необхідності свого дітища. Кому незрозуміло, що квотування — це інструмент обмеження, який дозволяє підтримати внутрішнього виробника? Нащо ж тоді плутати грішне з праведним, щоб одержати інструмент поділу ринку на своїх і чужих, аби поріднені компанії ніколи більше не ускладнювали собі життя конкуренцією. Щоб вирішувати, якій категорії населення скільки та яких морепродуктів дозволено буде споживати. Хіба це не справа самих споживачів, не питання, яке регулюється ринком? Ні, хочеться покермувати, повернути людей до розподільної, в ідеалі — до карткової системи.

Ось тільки покермувати поки що не вдається. Вересень на носі, а нову форму ветеринарного сертифіката, що його у квітні, порушуючи міжнародні домовленості України та правила СОТ, запровадило ветеринарне відомство пана Вербицького, судячи з усього, так і не було узгоджено з країнами — постачальниками риби. Звідси й невпинне зменшення поставок. Слова ж пана Горжеєва про те, що з Норвегією, США, Данією, Канадою, Фінляндією, країнами Балтії нові сертифікати узгоджено у двосторонньому порядку, так і залишилися нічим не підтвердженими словами. Зате іноземні постачальники одностайно свідчать про протилежне (див. «ДТ» №32). Тож не дивно, що під час вересневих відвідин Норвегії українською делегацією проблема узгодження сертифікатів буде в центрі уваги. До речі, це привселюдно визнали організатори прес-конференції.

А чого варті поправочки до Мінімального переліку вимог до імпортованої продукції, що забороняють ввезення в Україну мороженої риби, яка містить мертві личинки анізакід, що в принципі неможливо. Такої морської риби у природі не буває. Отже, рибу тепер можна ввозити або в обхід Мінімальних вимог, або випотрошивши всю імпортовану рибу (хоча мертві анізакіди не шкодять людському організму), включно із 2-сантиметровою кількою, що інакше ніж абсурдом і не назвеш.

Електорат віддає перевагу магазинові,
а не прес-конференції

Не вдалося замилити очі журналістам і індексами цін. Вони розуміють, що індекси — це ще не самі ціни, адже в магазини й на ринки теж заглядають. Так, 3,6-відсоткове підвищення цін на рибу в липні (і 3,1% на оселедець зокрема) не видається катастрофічним. Але помножте число 1,03 саме на себе шість разів (адже індекси цін множаться), і з легкістю переконаєтеся, що в середньому за півроку ціни на рибу зросли більш як на 20%.

Проблему потрібно вирішувати, а не жонглювати цифрами перед громадськістю. Тим більше що відбувається це напередодні президентських виборів. Не вплинула б осіння рибка, точніше, її дефіцит і ціни, на настрої електорату, який, до речі, на прес-конференції не ходить, зате в магазини навідується регулярно...