"Усушки і утруски"

У радянські часи крадіжки були суспільним лихом. Несли з підприємств, колгоспів, службових кабінетів, закладів торгівлі. Взяти там, де ти працюєш, не вважалося крадіжкою. Проте, порівняно з нинішніми обсягами, колишні радянські "усушки і утруски" були на порядок меншими.

Недавно у ЗМІ промайнула інформація, що в Польщі власник магазину з міста Барлінек повісив табличку з попередженням: "Кожен громадянин України, пройшовши касу, піддається перевірці". Після розголосу він зняв табличку й попросив вибачення, а свої дії пояснив імпульсивною реакцією на крадіжки. За його словами, українці крадуть частіше, ніж поляки.

З цим твердженням можна погоджуватися або не погоджуватися, але і в Україні така проблема існує.

За найскромнішими експертними оцінками, за рік українці поцупили з магазинів роздрібної торгівлі товарів на суму понад мільярд грн. Кожен 20-й товар - украдений. Насправді масштаби цього явища набагато більші. Приблизно 1-1,5% прибутку кожного магазину втрачається через крадіжки.

Чому крадуть?

Усіх крадіїв умовно можна розділити на кілька категорій. Перші, так звані клептомани, беруть, бо "руки сверблять". Є така природна риса у певної частини людей - узяти те, що погано лежить. Але їх одиниці. Молодь переважно грішить крадіжками, вважаючи, що таким чином самостверджується, куражиться. Звісно, хорошого в цьому мало. Бо рано чи пізно молода людина впіймається. І добре, якщо це скінчиться легким переляком, а не великим штрафом чи чимось гіршим. Усе залежить від суми вкраденого.

Крадуть не лише молоді люди, а й цілком респектабельні громадяни. Як розповів один підприємець, його знайомий, зовні цілком нормальна небідна людина, попався в магазині з украденою курткою. Навіщо вона йому знадобилася? Цього він і сам не міг сказати.

Найчастіше крадіжками грішать люди, котрі не мають грошей на харчування. Їх можна лише пожаліти, бо роблять вони це невміло й експромтом. Саме їх ловлять і карають найчастіше.

Цуплять не лише покупці, а й персонал магазинів та супермаркетів: експедитори, вантажники, сортувальники й навіть охоронці. Як свідчать дані компанії Axis і некомерційного партнерства представників роздрібних мереж, головні причини втрат у ритейлі становлять: внутрішні крадіжки - 33,3%, зовнішні крадіжки - 32,9%, адміністративні помилки - 26,1%, шахрайство постачальників - 7,6%.

Переважно цуплять дорогі, невеликого розміру товари: прилади для гоління, одяг, взуття. З продуктів: сир, ковбасу, овочі, горілку тощо.

Окремі люди не просто приходять у магазин, вони готуються до цього: відвертають якимось чином увагу охорони, обходять камери, вкрадене складають в одяг з подвійним дном. Щоб не привертати до себе уваги, беруть якийсь мінімум дешевих товарів.

А поліція відпускає

Як повідомляє видання "Закон і бізнес", частиною 3 ст. 51 КУАП передбачено, що крадіжка чужого майна вважається дрібною, якщо його вартість на момент здійснення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (для норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги). Тобто становить не більше 160 грн. Якщо вартість украденого майна перевищує 160 грн, за таке правопорушення настає кримінальна відповідальність. Проте навіть коли крадія затримано на місці крадіжки, поліція його зазвичай відпускає.

"Раніше, затримавши людей на крадіжках, ми викликали наряд поліції, - розповідає директор одного зі львівських супермаркетів, - але користі з цього не було. Працівники поліції понад дві години розпитували нас про порядок охорони товарів у магазині, складали протокол і відпускали порушника. Це забирало в нас багато робочого часу і мало що давало".

За його словами, через крадіжки магазин щомісяця недораховується товарів на кілька десятків тисяч гривень. У результаті, недостачу доводиться перекривати підвищенням цін на товари. Ще частину збитків компенсують із заробітної плати персоналу. І це досить значна сума - до 10% від заробітку!

Суспільство про крадіжки цілком протилежної думки. Частина людей виправдовує їх бідністю населення. На їхню думку, ціни в торгових мережах істотно завищені, тому люди не мають змоги купувати товари першої необхідності, зокрема продукти харчування. Бо що можна купити з продуктів за ті рештки заробітної плати і пенсії, котрі залишаються після оплати комунальних послуг. Тому, як вважають фахівці, кількість крадіжок зростатиме й надалі. Приємного в такому прогнозі мало.

Ще частина людей вважає, що крадіжки завдають великої шкоди магазинам, а лібералізм правоохоронців призведе лише до зростання апетитів крадіїв. На їхню думку, винні в цьому і самі власники торгових мереж. Бо зазвичай крадуть там, де немає належної системи контролю.

Здавалося б, зазнаючи таких втрат, власники торгових мереж мусили б кричати про цю проблему щокроку. Але не кричать. Більше того, тримають ці дані під величезним секретом. Чому? Бо всі втрати у магазинах враховані в ціні товару.

Проте, схоже, не лише власники торгових мереж, а й держава не знає, як діяти в цій ситуації. Або свідомо не звертає уваги на зазначене явище.

Коментар фахівця

Володимир ПОДГОРНОВ,
соціолог, президент Українського фонду "Громадська думка"

- Пане Володимире, в одній із закордонних газет прочитав, що крадіжки стали національною проблемою. А як із цим в Україні. Чи справді злодійство - наша національна риса?

- Ні, звичайно. Подивіться, що коїться у Х'юстоні. Четверте місто у США, там введено комендантську годину. Там були не просто дрібні крадіжки, а мародерство. Грабували все, що бачили. Цим займалася велика частина населення. У нас інше: якщо буде потрібно, знімуть останню сорочку й допоможуть. Тому я б не став так казати. Інша річ, що нас хочуть загнати в такий первісний стан. Бо такими людьми легше керувати.

- Крадіжки - причина високих цін на продукти?

- Я думаю, що причина високих цін на продукти - це всі ризики, які взагалі є у бізнесу в Україні. В тому числі - крадіжки. Все це закладено в ціну продукту, і за цих крадіїв ми щомісяця доплачуємо по декілька сотень гривень із власної кишені. З іншого боку, безкарність дає можливість цим людям думати, що вони невловимі. Когось ловлять, а когось - ні. Ламаються людські долі.

Оскільки загальна криміногенна ситуація в Україні дуже погіршилася, дрібних злочинців стає більше й більше. Крім того, загострюються соціальні проблеми. Розлучення, неповні сім'ї, психічні захворювання. Катастрофічна кількість самогубств, складний моральний стан суспільства... Зростає прошарок напівкримінального середовища. Все це тисне...

Так звані реформи кинули людей напризволяще з їхніми проблемами. Раніше були старі правила гри. Погані, але вони були. Нині їх немає, і вся ця купа народу - як водії на дорозі, для яких в один момент скасували всі правила дорожнього руху, а нових - не ввели.

- Який вихід?

- Потрібно змінювати ситуацію, що склалася із зарплатами. Адже це театр абсурду, коли наші міністри отримують у десятки разів вищу зарплатню, ніж європейські чиновники, а громадянин - в півсотню разів нижчу, ніж робітник у Європі. У нас великий прошарок людей, яких немає в системі, а їм якось треба жити.