УРЯД ПОЗБАВЛЯЮТЬ ДЖЕРЕЛА ДОХОДІВ

ДЕРЖКОМПІДПРИЄМНИЦТВА СКАСОВУЄ НАКАЗИ МІНЕКОНОМІКИ Й ДЕРЖМИТСЛУЖБИ — ІМПОРТЕРИ ПЕРЕСТАНУТЬ СПЛАЧУВАТИ «ПОДАТОК» НА ТАРУ

Хочете вірте, хочете ні, але в центрі уваги таких шановних органів влади, перепрошую, сміття. Тобто використана тара й упаковки, які всі ми щодня просто викидаємо. Кого не вражали пейзажі з неприємними нагромадженнями відходів від різноманітних упаковок й інших предметів одноразового призначення? Розкидані пляшки, обгортки, картонки, бляшанки й інше багатство стають звичним атрибутом узбіч, пустирів, лісів і навіть парків та пляжів. І лапки тут ні до чого. Позаяк багатство справжнє — за збирання, утилізацію та перетворення на вторсировину всіх цих відходів платять (не дадуть збрехати платники — імпортери й виробники упакованого товару й самої упаковки) мільйони доларів. Причому щомісяця. Куди такі грошики витрачаються? Питання залишається таємницею за сімома печатками. Отож і обурюється вітчизняний бізнес, вимагаючи, щоб його кошти витрачалися суворо за призначенням, а система роботи з відходами була прозорою та відповідала ринковим засадам...

Запізня реакція на маневри

Можна собі уявити, як дорого обійшовся підприємцям експеримент із упаковкою та відходами, якщо сумно відомий спільний наказ Мінекономіки й Держмитслужби №304/793 «Про затвердження Порядку контролю над тарою (упаковкою), у якій надходять імпортні товари, що підлягають митному оформленню в режимі випуску у вільний оборот на території України» існує вже без малого два роки, а зміни до нього — понад рік. Лише тепер на них відреагував Держкомпідприємництва своїм рішенням від 5 вересня, запропонувавши їхнім творцям скасувати документи, «що суперечать положенням актів законодавства України вищої юридичної чинності та створюють додаткові перешкоди для розвитку підприємницької діяльності». Почасти так вийшло тому, що автори цих нормативних актів примудрилися провести їх в обхід як Держкомпідприємництва, так і Антимонопольного комітету, хоча зобов’язані були узгодити з ними ці регуляторні акти, що неабияк змінюють правила гри на ринку. Схоже, розробники документів будь-що намагалися врятувати своє дітище від долі, яка спіткала постанови Кабміну №408 і 1225, датовані 1999 роком. Нагадаємо, що перший з урядових опусів скасував сам уряд уже через місяць після затвердження. Аналог під №1225 проіснував лише два тижні — його долю вирішив указ Президента. Аж занадто тоді перегнули палицю: 1) усі грошові потоки за утилізацію використаної тари скеровувалися тільки на розрахунковий рахунок ДП «Укртарапереробка» (створене на виконання постанови Кабміну № 261 від 2 березня 1998 року), нібито інших не існувало; 2) змушували платити за всю використану тару — небувалий показник у світовій практиці, максимум якого перебуває в межах 65% і доступний далеко не всім західноєвропейським країнам. А домогтися 100% у принципі нереально, а, на думку «зелених», екологічно недоцільно; 3) не було ніякого контролю над використанням коштів і діяльністю «Укртарапереробки».

Маневр з обходом державних комітетів удався, як і 2001 року з черговою постановою уряду №915 «Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки й утилізації відходів як вторинної сировини», на виконання якого і з’явилися горезвісні спільні накази про порядок контролю над імпортною упаковкою.

Мистецтво законотворчої казуїстики

Доброго для бізнесу в наказах мало. Вже сама назва насторожує. Адже пропонується затвердити Порядок контролю над тарою (упаковкою), у якій перебувають імпортні товари, що не відповідає суті завдання. Останнє, до речі, зафіксовано в постанові Кабміну №915 і передбачає затвердження порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі (упаковці). А якщо вже говорити про контроль над імпортом, то, відповідно до Закону «Про відходи», для цього досить перевіряти наявність у договорах на поставку пункту, яким передбачено утилізацію або вивезення з України використаної упаковки й тари. Явно дискримінаційним щодо імпортерів виглядає пункт Порядку, яким розширено дію договору на всю імпортну тару й упаковку (відповідно, необхідно оплатити 100% її утилізації), тоді як для вітчизняних підприємств установлено (915-ю постановою) мінімальні норми утилізації використаної тари.

Цікавим видається й те, що питаннями, які є прерогативою спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади в сфері поводження з відходами, яким є Міністерство екології та природних ресурсів, наказано займатися Мінекономіки й митниці.

Упакували, далі нікуди

Мабуть, найбільш слизьким місцем Порядку є пункт, який визначає, що підставою для митного оформлення товарів є лист про упаковування, не передбачений жодним законодавчим актом. Цим листочком загальною вартістю 22 грн. (2 грн. — ціна бланка, 20 — вартість послуги брокера з його заповнення) імпортер підтверджує наявність угоди з державною компанією «Укрекокомресурси» (правонаступник «Укртарапереробки») або іншим спеціалізованим підприємством про надання послуг із збирання, сортування, транспортування, переробки й утилізації використаної тари, а також зобов’язання щодо оплати вартості цих послуг. Передбачено також можливість самостійної утилізації або вивезення використаної упаковки, проте листочок однаково заповнювати доведеться. При цьому досі залишається загадкою, як заповнити графу «сума оплати за послуги з обробки використаної тари». Адже на момент перетину кордону ще не існує використаної тари, а є лише товар в упаковці. Хто в цей момент може визначити вартість майбутніх збирання, транспортування, переробки, утилізації? Чому не враховується тара, що повертається й не підлягає переробці? Адже йдеться про витрати, що входять у собівартість продукції підприємств.

Відповідно до Порядку, один примірник листа про упаковування передається ДК «Укрекокомресурси». Читаємо її статут (затверджений постановою Кабміну №1393 від 17.09.02. р.): «Предметом діяльності компанії є здійснення контролю над визначенням обсягів утилізації відходів тари...» Компанія, нехай навіть створена урядом, не є органом виконавчої влади, тож не має повноважень щодо контролю над договірною діяльністю підприємств-імпортерів і переробників. Вона не може одержувати дані, що належать до розряду комерційної таємниці. Але практика, на жаль, довела протилежне.

Плати за відходи, одержиш систему

За час чинності наказу та змін до нього гроші платилися чималенькі. Півтори тисячі перетинів кордону транспортними засобами різних суб’єктів підприємницької діяльності на день — це не жарти. Заповнив листочок, отже, через сім днів, будь ласкавий, заплати ДК «Укрекокомресурси». Ось тільки за що? Дивуються імпортери і громадські організації, що їх підтримують: «Ліга виробників харчових продуктів», «Українська пакувально-екологічна коаліція», ЗАТ «Укркондитер», асоціації СОВАТ, «Укртютюн», «Укрпиво». Адже після перерахування грошей за послуги із збирання, сортування, транспортування, переробки й утилізації використаної тари державна компанія навіть не може надати акту виконаних робіт. Відповідно до статуту, вона не може надавати декларовані нею послуги, їй під силу тільки посередництво в цій сфері. Її хліб — створення системи утилізації відходів упаковки. Але чому за цю роботу платить бізнес, причому за тарифами, встановленими за виконання конкретних робіт з відходами тари й упаковки, які ця компанія й установлює? «Чи не час усе поставити з голови на ноги?» — запитують підприємці-платники «податку» на упаковку.

Бізнес вимагає поставити жирну «Зелену крапку»

Практика європейських країн уже давно знайшла розв’язання проблеми відходів від упаковки. Там виробники упаковки й упакованих товарів платять за те, щоб вторсировина не перетворювалася на сміття. Платять стільки, скільки це справді коштує. До речі, за збирання й переробку використаної упаковки там розраховується не імпортер, а продавець завезеного товару за ціною, що склалася в країні імпортера. Запитаєте, чому це в них вийшло, а в нас ні. Відповідь проста: там держава не займається збиранням й утилізацією відходів, а лише контролює процес і встановлює мінімальні рівні переробки. «Прибиранням території» займаються ті, чия продукція потрапляє на ринок. Спосіб прибирання визначається економічною доцільністю. Підприємство може робити все самостійно чи укласти договір із спеціалізованою фірмою. Найчастіше практикується такий варіант: низка підприємств створює собі помічника — підприємство з управління їхніми відходами. Якщо цей управляючий використовує у своїй роботі ліцензійний знак «Зелена крапка», це означає, що він входить в об’єднання Європейської організації з управління відходами, яка працює відповідно до директиви 94/62/ЄС, ухваленої Європарламентом. Директива стала головним документом у сфері поводження з упаковкою та її відходами, і сьогодні її включено в національне законодавство майже всіх країн—членів ЄС.

Нюанс у тому, що всі організації «Зеленої крапки» є недержавними, неприбутковими, у них здійснюється жорсткий контроль цільового використання коштів. Вони заклопотані не своїми доходами, а виконанням поставленого завдання із мінімумом витрат. Інакше збільшиться ціна продукції в упаковці, тож підприємства-засновники втратять конкурентоспроможність на ринку.

Вітчизняні виробники запевняють, що вони теж доросли до цивілізованих правил роботи на ринку відходів тари й упаковки. Більше того, знак «Зелена крапка» їм просто необхідний, щоб успішно просуватися на зарубіжні ринки. Рішення Держкомпідприємництва допоможе розчистити завали на цьому шляху. Стабільність і успіх має забезпечити законодавче врегулювання всіх питань. Спеціалізований закон «Про упаковку й відходи упаковки», уже внесли в парламент депутати-виробничники. Є надія, що й у нашій країні відходи не тільки не розкидатимуться, а й будуть розсортованими у відповідні контейнери: окремо для скла, паперу, картону, пластмаси, металу. Фантастика...

Коментар фахівців

Володимир Слабий, голова коаліції УкрПЕК:

— 2002 року державна компанія «Укрекокомресурси» збільшила тарифи на свої послуги порівняно з 2001-м рівно вдвічі. У результаті тарифи за комбінованими матеріалами було виведено відразу на третє місце в Європі. Тільки Німеччина й Австрія мають вищі ціни на переробку. А либонь усе це закладається в собівартість упакованої продукції вітчизняних підприємств. У ринковій економіці не може бути, щоб хтось сторонній регулював чиюсь собівартість. Яка тоді може бути конкурентоспроможність і господарська самостійність?

Геннадій Кузнєцов, директор Ліги виробників харчових продуктів:

— Ми не чекали, що наказ скасують найближчим часом. Хоча були впевнені, що здоровий глузд колись восторжествує. Адже для скасування досить уже того, що регуляторний документ не було узгоджено з Держкомпідприємництва. Не говорячи вже про те, що він суперечить законам України, зокрема Закону «Про відходи». Проте системно розв’язати проблему і створити рівні умови для роботи на ринку вторинних ресурсів може тільки Закон «Про упаковку й відходи упаковки».

Валентина Хоменко, виконуюча обов’язки генерального директора асоціації «Укртютюн»:

— Звинувачення виробників й імпортерів у небажанні здійснювати переробку й утилізацію відходів безпідставні. Суб’єкти підприємницької діяльності усвідомлюють надзвичайну важливість вирішення цього питання для суспільства. Проте за красивими гаслами про захист довкілля хотілося б побачити чіткі та зрозумілі механізми здійснення цієї переробки й економічно обгрунтовані тарифи за надання таких послуг. Та система, яку збираються створити в Україні, по-перше, не відповідає європейській практиці поводження з відходами, тож є безперспективною в контексті вступу України в ЄС. По-друге, непрозора, вона не дозволяє підприємцям контролювати цільове використання сплачених ними коштів за переробку й утилізацію.

Олександр Шейко, заступник директора асоціації СОВАТ:

— Ніхто не звітував перед імпортерами за отримані гроші. Тобто компанія «Укрекокомресурси» одержувала гроші, витрачала їх і сама себе контролювала. Ми розглядаємо ці не дуже прозорі збори як додатковий «податок» із підприємців. Тим паче що реалізація тари й упаковки стосується практично всіх підприємств. Сумно, але до 915-ї постанови намічаються чергові зміни. Якщо вони пройдуть, то й ставки зміняться, і складеться ситуація, коли на ринку загалом не буде ніякої альтернативи ДК «Укрекокомресурси», а це неприпустимо.